Постанова

від 15.10.2024 по справі 727/4796/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2024 року м. Чернівці

Справа № 727/4796/24

Провадження №22-ц/822/897/24

Провадження №22-ц/822/909/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю.,

секретар - Бугай В.М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд»,

відповідач - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Проспект", ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 серпня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - Літвінова О.Г.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Гіпербуд» у травні 2024 року звернулося до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Проспект" (далі - ОК «ЖБК «Проспект»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між ОБ «ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого (продавець) передав за плату, а ОСОБА_1 (покупець) прийняв у власність нежитлове приміщення (торгове приміщення) АДРЕСА_1 .

Даний договір порушує права позивача та підлягає визнанню недійсним, оскільки ТОВ «Гіпербуд» на підставі договору оренди землі № 7800 від 04 травня 2012 року є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

29 серпня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області товариству видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЧВ11412152339 на будівництво на вказаній земельній ділянці будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І - черга будівництво торгового центру).

ТОВ «Гіпербуд» здійснило будівництво торгового центру та згідно зі звітом Приватної аудиторської фірми «Експрес-Аудит» сума витрат на нього позивача станом на 30 вересня 2016 року склала 47 663 752,69 грн. ТОВ «Гіпербуд» право на будівництво об`єкта нікому не передавало та про такі зміни органами державного архітектурно-будівельного контролю не повідомляло.

Зазначало, що в результаті укладення оспорюваного договору купівлі-продажу порушено права ТОВ «Гіпербуд», а саме позивач позбавлений права здати будівництво в експлуатацію та оформити право власності на новоутворене нерухоме майно, посилаючись на судовому практику та правові позиції Верховного Суду вважає, що вказаний договір відповідно до статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Просило визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) НОМЕР_2 загальною площею 44,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , від 03 травня 2017 року, укладений між ОК ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макєєвою Н.В., та зареєстрований в реєстрі за №6261.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав, у зв`язку з чим належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, яке відновить його становище, буде саме позов про визнання майнових прав на нежитлове приміщення (торгове приміщення) НОМЕР_2 загальною площею 44,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та витребування спірного майна.

Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав.

У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав.

Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним законодавством право власності виникає з моменту його реєстрації.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач за таким договором діяв недобросовісно, зокрема, що останній знав чи не міг не знати про те, що майно, яке є предметом договору, може належати іншій особі на праві власності.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Гіпербуд» про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ТОВ «Гіпербуд» дійсно поніс витрати на правничу допомогу.

На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2024 року позивач ТОВ «Гіпербуд» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Вказує на те, що ТОВ «Гіпербуд» є замовником будівництва, власником об`єкта будівництва (стаття 876 ЦК України), та воно має здавати об`єкт в експлуатацію та оформляти право власності на нього (в тому числі, й на нежитлове приміщення НОМЕР_2) в порядку, встановленому частиною 2 статті 331 ЦК України, а не визнавати майнові права на нежитлове приміщення.

В результаті оскаржуваного договору він, як замовник будівництва, позбавлений можливості здати об`єкт в експлуатацію і оформити право власності на новостворене нерухоме майно.

Очевидним є те, що позивач не зможе зареєструвати право власності на нежитлове приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, оскільки таке право зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 .

Здача в експлуатацію об`єкта нерухомого майна неможлива, оскільки за цією адресою уже зареєстроване нерухоме майно.

На підставі рішення суду про визнання договорів недійсними позивач має можливість зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення права власності відповідачів на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (що, власне, позивач зробив за результатами розгляду інших справ). Надалі позивач має можливість здавати об`єкт будівництва в експлуатацію та оформляти право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2. При цьому, у ТОВ «Гіпербуд» немає необхідності звертатись до суду із будь-якими додатковими позовами. Вказане свідчить про ефективність обраного позивачем способу захисту права.

Рішення суду про визнання недійсним договору є самостійною та достатньою підставою для внесення до реєстру відомостей про припинення права.

Товариство вказало орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції - 2 906,88 грн судового збору за подачу апеляційної скарги та 10 000 грн витрат на правову допомогу.

Також позивач ТОВ «Гіпербуд» подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 серпня 2024 року.

В апеляційній скарзі просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів на користь позивача 10 000 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню й у тому випадку, якщо вони підлягають сплаті в майбутньому.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Хованець А.І., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Зазначає, що ТОВ «Гіпербуд» не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак оспорює його, вважаючи, що таким договором порушується право позивача, проте питання про віндикацію чи визнання права на такий об`єкт угоди перед судом не ставить.

ТОВ «Гіпербуд» не зазначає жодної із передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстави для оспорювання договору.

Позивач не зазначає в чому саме полягають труднощі при введені об`єкта в експлуатацію.

Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача ОК «ЖБК «Проспект» до суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 04 травня 2012 року між Чернівецькою міською радою та ТОВ «Гіпербуд» укладено договір оренди земельної ділянки №7800, за умовами якого, на підставі рішення 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29 березня 2012 року №457, Чернівецька міська рада надала, а ТОВ «Гіпербуд» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями торгово-офісними приміщеннями, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

29 серпня 2012 року Інспекцією ДАБК у Чернівецькій області ТОВ «Гіпербуд» було видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЧВ11412152339 на будівництво будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І - черга будівництво торгового центру).

Згідно зі звітом від 14 грудня 2016 року Приватної аудиторської фірми «ЕКСПРЕС-АУДИТ» «Про фактичні результати стосовно відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності ТОВ «Гіпербуд» станом на 30 вересня 2016 року сума витрат ТОВ «Гіпербуд» на будівництво об`єкту «будинок з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І - черга будівництво торгового центру)» за адресою м. Чернівці, пр-т Незалежності, 131, складає 47 663 752,69 грн.

05 січня 2017 року №ЧВ170170050382 Інспекцією ДАБК Чернівецької міської ради відмовлено у видачі сертифікату ТОВ «Гіпербуд».

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06 лютого 2017 року №926/4124/16 визнано недійсним договір оренди землі №10303 від 24 жовтня 2016 року, укладений між Чернівецькою міською радою та ЖБК «Проспект».

З наведеного судового рішення, яке вступило в законну силу, вбачається, що замовником будівництва, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , є позивач ТОВ «Гіпербуд», а не відповідач ЖБК «Проспект».

Згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Гіпербуд» б/н від 16 грудня 2019 року задоволено. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21 листопада 2019 року у справі №926/1574/18 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Визнано незаконними дії Чернівецької міської ради щодо видачі ОК «ЖБК «Проспект» сертифікату серії ЧВ №164170531809 від 22 лютого 2017 року. Визнано незаконним та скасовано сертифікат серії ЧВ №164170531809, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 22 лютого 2017 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні апеляційної скарги ОК «ЖБК «Проспект» б/н від 10 грудня 2019 року відмовлено.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційне провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрито. Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі №926/1574/18 у частині задоволення позовних вимог до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування сертифікату серії ЧВ №64170531809, виданого 22 лютого 2017 року, скасовано. У цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування сертифікату серії ЧВ №164170531809, виданого 22 лютого 2017 року, відмовлено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року щодо позовних вимог до ОК «ЖБК «Проспект» про визнання незаконним та скасування сертифікату серії ЧВ №164170531809, виданого 22 лютого 2017 року, залишено без змін.

При цьому, касаційна інстанція зазначила, що суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що спірне рішення Чернівецької міської ради від 28 липня 2016 року № 317 прийняте за відсутності передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі" підстав для припинення договору оренди землі від 04 травня 2012 року №7800 та з порушенням приписів частини 2 статті 20, статті 123, частини 1 статті 124, статті 186 ЗК України та статті 50 Закону України "Про землеустрій", оскільки зміна цільового призначення орендованої земельної ділянки із подальшою її передачею в оренду новому користувачу відбулася за відсутності проекту землеустрою.

Зазначені обставини встановлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 липня 2021 року у справі № 926/1574/18 та визнаються судом такими, що не підлягають доказуванню.

03 травня 2017 року укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) НОМЕР_2 загальною площею 44,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , між ОК ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макєєвою Н.В., та зареєстрований в реєстрі за №6261.

Пунктом 2 оскаржуваного договору обумовлено, що відчужуване приміщення належить продавцю на підставі сертифікату ДАБІ ЧВ № 164170531809, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 22 лютого 2017 року, технічного паспорту, виданого Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації 24.02.2017 року, довідки №40, виданої Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-земельне бюро» 09.03.2017 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого КП «Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу» 25.02.2017 року № 81259676.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, оспорювати правочин може заінтересована особа, яка не була стороною правочину, але претендує на те, щоб майно перейшло у її володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку просить про визнання правочину недійсним, спрямовані на захист її прав, приведення сторін недійсного правочину до того первісного стану, який мав місце до вчинення правочину, і який дозволить заінтересованій особі реалізувати свої права.

З огляду на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Позивачем у справі про витребування майна з чужого володіння може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.

Отже, суб`єктом права на віндикацію є власник майна або особа, яка має право на речове право на майно (титульний володілець).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Гіпербуд» на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було власником нежитлового приміщення (торгового приміщення) НОМЕР_2 загальною площею 44,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не може звертатися до суду з позовом про витребування такого майна.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №199/4884/17.

Верховний Суд в постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №727/7731/22 прийшов до висновку:

«встановивши, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог статей 203, 658 ЦК України, оскільки ОК «ЖКБ «Проспект» неправомірно набув статус замовника будівництва, використовуючи який у подальшому оформив право власності на торгівельний комплекс, врахувавши обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №926/4124/16, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 червня 2022 року, оскільки внаслідок укладення цього договору порушено права ТОВ «Гіпербут», як замовника будівництва, на закінчення будівництва, здачу його в експлуатацію та оформлення права власності на новостворене майно.

Доводи касаційної скарги про те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але претендує на те, щоб майно перейшло у її володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на захист її прав, приведення сторін недійсного правочину до того стану, який мав місце до вчинення правочину, і який дозволить заінтересованій особі реалізувати свої права».

Аналогічний висновки сформульовані Верховним Судом в ухвалі від 09 липня 2024 року у справі №727/6137/23, де вказано: «Встановивши, що оспорювані правочини укладені з порушенням вимог статей 203, 658 ЦК України, оскільки ОК «ЖКБ «Проспект» неправомірно набув статус замовника будівництва, використовуючи який, у подальшому оформив право власності на торгівельний комплекс, врахувавши обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №926/4124/16, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року та від 27 квітня 2017 року, оскільки внаслідок укладення цих правочинів порушено права ТОВ «Гіпербут», як замовника будівництва, на закінчення будівництва, здачу його в експлуатацію та оформлення права власності на новостворене майно».

Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

За приписами частин 1, 2 статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В силу частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Приписами статті 876 ЦК України встановлено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 4 статті 26 Закону право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Статтею 39 Закону передбачено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Так, згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Враховуючи наведене, ОК «ЖКБ «Проспект» неправомірно набув статусу замовника будівництва та оформив право власності на торгівельний комплекс, який знаходиться по АДРЕСА_1 , в тому числі і на приміщення, яке було предметом спірного договору купівлі-продажу, що, в свою чергу, порушило права ТОВ «Гіпербуд» як замовника будівництва на закінчення будівництва, в тому числі на майно, що було предметом оспореного правочину й оформлення права власності на нього.

Аналогічний висновки сформульовані Верховним Судом в ухвалі від 09 липня 2024 року у справі №727/6137/23.

Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції, які покладені в основу рішення суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Отже, оспорюваний договір укладений з порушенням вимог статей 203, 658 ЦК України, оскільки ОК «ЖКБ «Проспект» неправомірно набув статус замовника будівництва, використовуючи який у подальшому оформив право власності на торгівельний комплекс, врахувавши обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 926/4124/16, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 травня 2017 року, оскільки внаслідок укладення цього договору порушено права ТОВ «Гіпербут», як замовника будівництва, на закінчення будівництва, здачу його в експлуатацію та оформлення права власності на новостворене майно.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 25 липня 2019 року у справі № 727/7137/17, від 01 липня 2020 року у справі № 727/7763/17, від 19 жовтня 2023 року справа № 727/7731/22, від 23 липня 2024 року у справі № 727/11510/23 у яких зміст правовідносин є тотожним правовідносинам у цій справі.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування зазначених обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права та висновки Верховного Суду і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Гіпербуд».

У зв`язку з викладеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Гіпербуд».

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновків про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог ТОВ «Гіпербуд», додаткове рішення також підлягає скасуванню із зміною розподілу судових витрат.

ТОВ «Гіпербуд» за подачу позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за забезпечення позову - 1 211, 20 грн, за подачу апеляційної скарги - 2 906,88 грн.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Гіпербуд» в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Правничу допомогу в суді першої інстанції в даній справі, ТОВ «Гіпербуд» надавав адвокат Стороженко Ю. В., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 02 травня 2024 року та ордеру від 02 травня 2024 року № 1068742.

В позовній заяві ТОВ «Гіпербуд» вказало, що орієнтований розмір витрати на правничу допомогу складає 10 000 грн та зазначив, що відповідні докази будуть подані протягом п`яти після ухвалення рішення суду.

23 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник ТОВ «Гіпербуд» - адвокат Стороженко Ю. В. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення. До заяви про ухвалення додаткового судового рішення, яка подана представником ТзОВ «Гіпербуд» - адвокатом Стороженко Ю. В., долучено договір про надання правової допомоги від 02 травня 2024 року, у пункті 5 якого сторони визначили, що плата за виконання доручень довірителя складає 10 000 грн, а у пункті 2 договору - зміст доручення: представництво інтересів довірителя у Шевченківському районному суді м. Чернівці під час розгляду цієї справи, а також опис наданих послуг.

Клопотань по зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції від ОК «ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 не надходило.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Ураховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 20 серпня 2024 року, а заява про ухвалення додаткового рішення у справі з доказами їх понесення подана через підсистему «Електронний суд» 23 серпня 2024 року, колегія суддів вважає, що докази понесених витрат ТОВ «Гіпербуд» подано з дотриманням строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Отже, надані стороною позивача докази відповідають вимогам частини 2, 3 статті 137 ЦПК України, із запереченнями щодо не співмірності судових витрат або клопотаннями про їх зменшення відповідачі до суду не зверталися, а також враховуючи вид та характер правничої допомоги, надає суду право стверджувати, що правнича допомога у такому виді стосується та пов`язана з даною справою, була необхідною для здійснення у ній провадження.

Враховуючи, що позивач згідно з положеннями статті 81 ЦПК України довів надання йому адвокатом зазначених послуг у суді першої інстанції у заявленому розмірі, витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачами.

З огляду на викладене, з ОК «ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гіпербуд» слід стягнути витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги по 3 270, 24 грн з кожного, а також з кожного по 5 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 серпня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 серпня 2024 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Проспект", ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) НОМЕР_2, загальною площею 44,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , від 03 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Надією Василівною, що зареєстрований в реєстрі за № 6261.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житловий-будівельний кооператив «Проспект» (ЄДРПОУ - 39619685, юридична адреса: м. Чернівці, проспект Незалежності, 131) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» (ЄДРПОУ - 37825109, юридична адреса: м. Хмельницький, вул. Вінницьке шосе, будинок 6/2) по 3 270 гривень 24 копійки з кожного в рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житловий-будівельний кооператив «Проспект» (ЄДРПОУ - 39619685, юридична адреса: м. Чернівці, проспект Незалежності, 131) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» (ЄДРПОУ - 37825109, юридична адреса: м. Хмельницький, вул. Вінницьке шосе, будинок 6/2) по 5 000 гривень з кожного в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 15 жовтня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

Н.Ю. Половінкіна