Рішення

від 02.10.2024 по справі 909/662/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/662/24Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства "Електроавтотранс" Івано-Франківської міської ради

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан"

про стягнення страхового відшкодування в сумі 50170 грн 68 коп.

за участю:

від позивача : ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Комунальне підприємство "Електроавтотранс" з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" про стягнення страхового відшкодування у сумі 50170 грн 68 коп.

Вирішення судом процесуальних питань.

16.07.2024 суд постановив позовну заяву від 09.07.2024 вх.№6242/24 залишити без руху; позивачу у десятиденний строк з дня отримання ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати докази сплати судового збору у сумі 3028 грн 00 коп.

На виконання вимог ухвали суду від 16.07.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків (від 22.07.2024 вх.№11902/24), до якої приєднав платіжну інструкцію №12233 від 08 липня 2024 року, якою підтверджується сплата судового збору в сумі 3028 грн 00 коп.

24.07.2024 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначити на 13.08.2024.

08.08.2024 відповідач подав відзив на позов вх.№12814/24, який суд прийняв до розгляду.

13.08.2024 суд постановив відкласти розгляд справи на 01.10.2024.

22.08.2024 позивач подав відповідь на відзив вх.№13424/24 , яку суд прийняв до розгляду.

30.09.2024 відповідач подав клопотання про призначення у справі повторної судової інженерно-транспортної експертизи та витребування додаткових доказів вх.№8483/24. Подане клопотання мотивоване тим, що Висновок експерта поданий позивачем не встановлює обставини та механізм ДТП, тому у відповідача є обґрунтовані сумніви у встановленні вини водія транспортного засобу, цивільно -правова відповідальність якого забезпечена відповідачем у цій ДТП. В задоволенні вказаного клопотання суд відмовив, з огляду на таке.

Щодо призначення повторної експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:1) для з"ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, вказаною нормою Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов`язок суду, щодо призначення судової експертизи за наявності дійсної необхідності її призначення, у випадку необхідності спеціальних знань, якими не володіє суд та у разі неможливості суду вирішити питання, що входять до предмету доказування без її призначення.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Клопотання представника відповідача не містить пояснень неможливості скористатися наданим йому процесуальним правом надати висновок експерта з цього питання, а самі по собі твердження відповідача про можливість встановлення інших обставин, виходячи з його суб`єктивних суджень, не можуть бути підставою для призначення експертизи, що зумовить зупинення провадження у справі.

Щодо витребування доказів.

В клопотанні відповідач просить витребувати в Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 №344/11855/22, які містять фотографії з місця ДТП, схему місця ДТП, протокол про адміністративне правопорушення, запис з відеореєстратора.

За приписами п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Частинами 1 та 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4 -5 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За наведених обставин, враховуючи зазначені норми Господарського процесуального кодексу України та відсутність заяви позивача про поновлення пропущеного строку на подання клопотання про витребування доказів, суд не вбачає підстав для його задоволення.

Також, суд звертає увагу позивача на те, у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Однак позивач вказаних вимог не дотримався.

Крім того, частина доказів є в матеріалах справи, а частина досліджувалась Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі №344/11855/22 та оцінені у постанові від 21.11.2022, яка набрала законної сили.

01.10.2024 суд вийшов до нарадчої кімнати.

02.10.2024 після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не виплатив страхове відшкодування щодо страхового випадку, який настав внаслідок порушення вимог Правил дорожнього руху водієм автомобіля "Toyota Niace", д.р.н. AA9381TP Уніятом М.Г., що призвело до пошкодження автобуса "Богдан" д.н.з. НОМЕР_1 , який належить "Електроавтотранс". Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.625 ЦК України, Законом України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може підтверджуватись чи спростовуватись іншими належними доказами. Відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким ОСОБА_4 притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП, не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 75 ГПК України таке рішення є обов`язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.

Просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами. Вказав, що для здійснення відшкодування шкоди, що була заподіяна внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії. В силу приписів частини 1 статті 221, частини 1 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення належним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 цього ж Кодексу є постанова судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Оскільки вина водія транспортного засобу "Toyota Niace", д.р.н. НОМЕР_2 не встановлена жодним судовим рішенням у відповідача не було правових підстав для виплати страхового відшкодування, про що він повідомив позивача відповідно до листа № 07/11/23/2 від 07.11.2023.

Також зазначив, що розмір страхового відшкодування визначений позивачем у позові не підтверджений належними доказами, оскільки Висновок експерта на підставі якого такий розмір визначений містить багато недоліків.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій та інфляційних збитків, вказав, що спір про здійснення страхового відшкодування наразі розглядається у судовому порядку і лише у разі ухвалення судом рішення про виплату відповідачем страхового відшкодування у страховика виникне обов`язок щодо його виконання.

Просив суд у позові відмовити.

Обставини справи. Оцінювання доказів.

15.09.2022 в м. Івано-Франківську на вул. Коновальця, 322, мала місце дорожньо-транспортна подія за участю транспортного засобу "Toyota Niace", д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу "Богдан", д.р.н. НОМЕР_3 , який перебуває у власності КП "Електроавтотранс" під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Як вбачається з відзиву на позов, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Toyota Niace", д.р.н. НОМЕР_2 на момент настання дорожньо- транспортної пригоди забезпечена ТДВ "СК "Гардіан" згідно з Полісом № АР-6357135 від 30.05.2022. Страхова сума за договором за шкоду, завдану майну, становить 130 000 грн., франшиза 0 грн.

16.09.2022 позивач звернувся до відповідача із Повідомленням про ДТП.

22.09.2022 представник ТДВ СК "Гардіан" здійснив огляд пошкодженого транспортного засобу, що підтверджується . Протоколом огляду транспортного засобу, у якому зазначено перелік механічних пошкоджень, які отримав транспортний засіб позивача під час ДТП, який підписаний представником позивача.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту відповідач замовив в оцінювача ОСОБА_5 . Консультацію № 30-D/11/98 від 26.09.2022 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до висновку якої: ринкова вартість досліджуваного КТЗ складає 992 340,00 грн.; коефіцієнт фізичного зносу КТЗ 0.0; вартість відновлювального ремонту з ПДВ 35985,2 грн.; вартість відновлювального ремонту без ПДВ 31578,7 грн.

Докази повідомлення позивача про встановлення вартості відновлювального ремонту його транспортного засобу чи направлення на його адресу висновку № 30-D/11/98 від 26.09.2022 в матеріалах справи відсутні.

21.11.2022 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області постановив провадження в справі № 344/11855/22 щодо ОСОБА_3 за ст.124 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При винесенні вказаної постанови суд встановив:

Із протоколу про адміністративні правопорушення вбачається, що 15.09.2022 о 12 год. 54 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Коновальця, 322 водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки "Богдан", д.н.з. НОМЕР_3 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки "Toyota" д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався попереду. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдана матеріальна шкода.

Із відеозапису реєстратора автобуса "Богдан", долученого до матеріалів справи, вбачається, що водій автомобіля марки "Toyota", д.р.н. НОМЕР_2 , рухаючись в одному напрямі руху з ОСОБА_3 , перелаштовуючись з лівої смуги дорожнього руху у праву, не дотримуючись дистанції та без увімкнення покажчика повороту, вклинюючись між автобусом і попереднім автомобілем, різко загальмував, не завершивши маневр, в результаті чого водій автобуса допустив з ним зіткнення.

У схемі з місця ДТП, складеній 15.09.2022 о 12 год. 54 хв., зафіксований гальмівний шлях автобуса під керуванням ОСОБА_3 , що становив 4 метри, що свідчить про те, що останній застосував екстренне гальмування, однак внаслідок незначної відстані уникнути зіткнення не вдалося.

Наявні в матеріалах справи схема місця дорожньо-транспортної пригоди, в якій зафіксовані дорожня обстановка та механічні пошкодження транспортного засобу, підтверджують факт дорожньо-транспортної пригоди, проте не вказують на порушення саме ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України.

У судове засідання також неодноразово викликався ОСОБА_4 , у тому числі шляхом скерування судових повісток та телефонограмами, однак, будучи належно повідомленим про час та місце проведення судового засідання, не з`явився, клопотань про відкладення судового засідання від потерпілого ОСОБА_4 не надходило.

Згідно з приписами ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведену норму закону, суд приймає постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області як доказ.

Враховуючи обставини, викладені у постанові Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.11.2022 у справі № 344/11855/22, а також з метою встановлення вини водія автомобіля марки "Toyota", д.р.н. AA9381TP Уніята М.Г. позивач звернувся в Івано- Франківський Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр про проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю 10.1." Дослідження обставин і механізму ДТП".

18.07.2023 КП "Електроавтотранс" отримало від Івано-Франківського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Висновок експерта від 30.06.2023 року № СЕ-19/109-23/2758-ІТ, відповідно до якого в діях водія автомобіля марки "Toyota", р.н. НОМЕР_4 ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1 та 10.3 ПДР., які з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку із настанням даної ДТП.

10.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з листом -вимогою про виплату страхового відшкодування.

07.11.2023 ТДВ "Гардіан" відповідно до листа № 07/11/23/2 відмовила КП "Електротранс" у виплаті страхового відшкодування, з підстав відсутності рішення суду, яким визнана вина водія автомобіля марки "Toyota", д.р.н. AA9381TP Уніята М.Г. у настанні дорожньо - транспортної пригоди.

24.01.2024 року Позивач звернувся до Івано-Франківського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру із заявою про проведення судової експертизи транспортного засобу.

02.04.2024 Івано-Франківський Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр надав позивачу Висновок експерта № СЕ-19/109-24/1135-АВ відповідно до якого вартість матеріального збитку завдана власнику майна автобуса "Богдан" А701-32 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_5 внаслідок ДТП, що мало місце 15.09.2022 становила 40 941 грн 25 коп.

У Висновку експерта, відповідно до вимог ч.6 ст. 98 ГПК України зазначено, що такий підготовлений для подання до суду та про відповідальність за введення в оману суду

або іншого уповноваженого органу та відмову експерта від виконання покладених на нього обов`язків за статтями 384,385 КК України експерт попереджений.

Станом на 09.07.2024 відповідач страхове відшкодування не виплатив, у зв"язку з чим позивач керуючись ст. 36.5 ЗУ "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" нарахував відповідачу штрафні санкції за прострочення виплати та звернувся в суд за захистом порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

За приписами частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов"язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала, у зв"язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З огляду на зміст частин 1-2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно частин 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (1); за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується (2); за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (3).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних відносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такої шкоди не повязане з виконанням цими особами обов"язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов"язання.

Деліктне зобов"язання виникає з факту завдання шкоди та припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала, що узгоджується з приписами статті 599 ЦК України.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка її завдала. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, суд зазначає, що правила регулювання деліктних зобов"язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов"язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов"язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 за № 1961-IV (надалі ЗУ від 01.07.2004 за № 1961-IV).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (статті 3 та 5 Закону України від 01.07.2004 за № 1961-IV).

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров"ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України від 01.07.2004 за № 1961-IV).

Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров"ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов"язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заявку про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (статті 9, 22, 29, 35, 36 Закону України від 01.07.2004 за № 1961-IV).

З огляду на зазначене, сторонами договору обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Таким чином, завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов"язання, в якому право кредитора (потерпілого) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов"язком боржника (особи, яка завдала шкоди) відшкодувати таку шкоду. Водночас, факт скоєння ДТП є підставою для виникнення договірного зобов"язання відповідно до договору обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого кредитор (потерпілий) так само має право вимоги до боржника, яким в договірному зобов"язанні є страховик.

Разом з тим зазначенні зобов"язання не є взаємовиключними.

Деліктне зобов"язання первісне, основне зобов"язання, в якому діє принцип повного відшкодування шкоди, підставою якого є факт завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та за умови, що подія внаслідок якої завдано шкоду кваліфікована як страховий випадок.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України), особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї (частина 2 статті 14 ЦК України).

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов"язання деліктному та договірному. Він вільно на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності підстав передбачених статтею 1192 ЦК України.

В межах цієї справи позивач звернувся з вимогою про відшкодування шкоди до страховика, у якого особа яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

За відсутності хоча б одного із зазначених елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

З огляду на наведене, предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Виходячи зі змісту абзацу 2 частини 1 статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов"язання. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

За приписами частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, з огляду на презумпцію вини, встановлену наведеними вище нормами, особа звільняється від обов"язку відшкодування шкоди в тому випадку, якщо доведе, що шкода завдана не з його вини.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Твердження відповідача, що належним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 цього ж Кодексу є постанова судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, суд оцінює критично, оскільки при розгляді справи, суд не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду цього виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність вини в діях водія автомобіля марки "Toyota Niace" Уніята М.Г., який застрахований у ТДВ "Страхова компанія "Гардіан". Тому суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи в сукупності, беручи до уваги неодноразовий виклик до суду ОСОБА_4 та його нез"явлення, відсутність доказів, які би підтверджували його невинуватість, вбачає вину останнього у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Висновок суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, за яким настає цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки "Toyota Niace", реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , яка забезпечена Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", що є підставою для стягнення з останнього страхового відшкодування.

Щодо стягнення штрафних санкції та інфляційних збитків, суд зазначає таке.

Вимоги позивача в цій частині позову мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем обов"язку з виплати страхового відшкодування в строк встановлений Законом України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Суд у цій справі встановив наявність у позивача права на стягнення з відповідача в судовому порядку страхового відшкодування. Однак звертає увагу позивача на те, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

У справі, що розглядається підставою виникнення зобов`язання про виплату страхового відшкодування є факт завдання шкоди позивачу особою, що застрахована у відповідача, а рішенням суду конкретизований її розмір та визначений спосіб такого відшкодування (грошові кошти).

Відтак зобов"язання відповідача щодо сплати позивачу страхового відшкодування виникне з дати набрання законної сили рішенням у цій справі, у зв"язку з чим вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій та інфляційних збитків за порушення зобов"язання про виплату страхового відшкодування є передчасними та не належать до задоволення.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 40 941 грн 25 коп. - страхового відшкодування.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 3 028грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №12233 від 08 липня 2024 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 2 470 грн 97 коп. належить покласти на відповідача. Судовий збір в сумі 557 грн 03 коп. - на позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивач разом з позовною заявою подав Висновок експерта з проведення судової експертизи транспортного засобу №СЕ-19/109-24/1135-АВ від 02.04.2024, рахунок - фактуру №24-226 від 24.01.2024, квитанцію про оплату від 26 січня 2024 року. Відповідно до поданих документів витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна становлять 5 452 грн. 44 коп.

Суд зазначає, що поданий Висновок експерта суд визнав належним доказом та брав до уваги при встановленні вартості матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відтак наявні підстави для покладення на відповідача витрат, понесених КП "Електроавтотранс" Івано-Франківської міської ради пов"язаних із проведенням оцінки вартості матеріального збитку.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позову та п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про покладення таких витрат позивача, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 4 449 грн 41 коп. на відповідача, 1003 грн 03 коп. на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Комунального підприємства "Електроавтотранс" Івано-Франківської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" про стягнення страхового відшкодування в сумі 50170 грн 68 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", вул. Саксаганського, 96, м. Київ, 01032 (код 35417298) на користь Комунального підприємства "Електроавтотранс" Івано-Франківської міської ради, вул. Тролейбусна, буд. 40, м. Івано-Франківськ,76008 (код 00432426) 40 941 (сорок тисяч дев"ятсот сорок одна) грн 25 коп. - страхового відшкодування, а також 2 470 (дві тисячі чотириста сімдесят) грн 97 коп. судового збору та 4 449 (чотири тисячі чотириста сорок дев"ять) грн 41 коп. - витрат на проведення експертизи.

В частині позовних вимог про стягнення 7 901 (сім тисяч дев"ятсот одна) грн 58 коп. - штрафних санкцій та 1 327 (одна тисяча триста двадцять сім) грн 85 коп. - інфляційних втрат відмовити.

Судовий збір в сумі 557 (п"ятсот п"ятдесят сім) грн 03 коп. та 1003 (одна тисяча три) грн 03 коп. витрат на проведення експертизи покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.10.2024

Суддя Т. В. Максимів