Рішення

від 15.10.2024 по справі 911/2022/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа № 911/2022/24

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянув справу Товариства з обмеженою відповідальністю Спецагроторг

до фізичної особи-підприємця Сахніка Андрія Анатолійовича

про стягнення 229000,00 грн,

без виклику учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецагроторг (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області через підсистему Електронний суд із позовною заявою від 30.07.2024 до фізичної особи-підприємця Сахніка Андрія Анатолійовича (далі - відповідач) про стягнення 229000,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Позов обґрунтований тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Спецагроторг перерахувало на рахунок фізичної особи-підприємця Сахніка Андрія Анатолійовича 229000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 210 від 23.01.2024, однак станом на даний момент договір щодо поставки відповідного товару не укладався та поставка замовленого товару належним чином не відбувалась.

Господарський суд Київської області ухвалою від 05.08.2024 вказану позовну заяву залишив без руху та постановив усунути виявлені недоліки у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Через підсистему Електронний суд 13.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю Спецагроторг надійшла заява про виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.08.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи); сторонам встановлено строки для вчинення процесуальних дій у справі.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, копія ухвали суду від 13.08.2024 про відкриття провадження у справі № 911/2022/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Вітянська, 4, кв. 90.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали, направленої відповідачеві 16.08.2024 було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Одночасно, частинами першою, четвертою статті 10 Закону визначено, що у разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала суду про відкриття провадження у справі на адресу, яка внесена відповідачем до Єдиного державного реєстру, як його місцезнаходження, за відсутності іншої повідомленої відповідачем адреси, на яку додатково могло б здійснюватися листування, може вважатись належним доказом відправлення ФОП Сахнік А.А. копії ухвали суду.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецагроторг перерахувало на рахунок фізичної особи-підприємця Сахніка Андрія Анатолійовича 229000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №210 від 23.01.2024.

У призначенні платежу зазначено «Сплата за товар, згідно рахунку-фактури № 22.01/2024 від 22.01.2024р. без ПДВ».

Як зазначає позивач у позовній заяві, станом на момент подачі позову, договір щодо поставки відповідного товару не укладався та поставка замовленого товару належним чином не відбувалась.

Таким чином, згідно правової позиції позивача, грошові кошти сплачені на рахунок відповідача є безпідставно набутими з огляду на норми ст. 1212 ЦК України, у зв`язку з чим підлягають поверненню на рахунок ТОВ «Спецагроторг».

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається на підставі доказів та матеріалів, поданих позивачем.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідач, надіславши позивачу рахунок-фактуру № 22.01/2024 від 22.01.2024, здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір поставки.

Позивач, здійснивши оплату у сумі 229000,00 грн на підставі платіжної інструкції від 23.01.2024 (призначення платежу: «сплата за товар згідно рахунку-фактури № 22.01/2024 від 22.01.2024, без ПДВ»), вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.

Сплата позивачем коштів відповідачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.

З моменту попередньої оплати ТОВ «Спецагроторг» товару за рахунком №22.01/2024 відбувся акцепт оферти, тобто укладення господарського договору поставки, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар, згідно рахунку-фактури № 22.01/2024 від 22.01.2024, а покупець зобов`язувався оплатити вказаний товар та прийняти його.

Проте, відповідач не виконав зобов`язань по поставці товару. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження зазначених обставин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують існування договірних відносин між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб.

Як вказано в ч.1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, право вимагати повернення коштів виникає у покупця лише після встановлення строку поставки (передачі) товару, і у разі коли продавець не передав товар у цей встановлений строк.

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Зважаючи, що письмового Договору між сторонами укладено не було, з цього слідує, що між сторонами не встановлено (не закріплено) строку виконання зобов`язання з поставки відповідачем товару позивачу.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки позивач не пред`явив вимоги до відповідача про поставку товару у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, то строк поставки товару ще не настав. Отже відсутні підстави стверджувати, що «поставка замовленого товару належним чином не відбувалась», тобто що відповідач порушив строки поставки товару, які, в свою чергу, нормативно не були закріплені і пред`явленою вимогою не визначені.

Крім того не пред`являлась позивачем і вимога про повернення коштів, у зв`язку з відсутністю поставки замовленого товару, обумовленого сторонами. Тобто, сама по собі вимога про повернення грошових коштів в судовому порядку є передчасною, оскільки позивачем не вчинено жодних дій з метою забезпечення існування договірних правовідносин направлення вимоги про поставку товару, претензії, вимоги про повернення коштів, тощо .

Стосовно кваліфікації спірних правовідносин та застосуванням норм ст. 1212 ЦК України.

В позовній заяві позивач вказує, що грошові кошти, оплачені згідно платіжної інструкції є безпідставно отриманими.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання в зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов`язання".

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 Цивільного кодексу України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.

Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між сторонами договору у спрощений спосіб, тобто мають договірний характер.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до виконавця повернути замовнику попередньо сплачені кошти в зв`язку з неналежним виконанням умов договору.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Суд звертає увагу, що грошові кошти в сумі 229 000,00 грн. отримані відповідачем на підставі договору укладеного у спрощений спосіб, тобто за наявності правової підстави.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 229 000,00 грн, про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем за товар, то останні набуті відповідачем за правової підстави і не можуть бути витребувані на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецагроторг» задоволенню не підлягають.

Судові витрати, які включають в себе судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до приписів статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 123, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін