Постанова

від 10.10.2024 по справі 753/16875/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 753/16875/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Губенко Н. М.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Лісковська О. А.

відповідача - Сопружинська Т. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (головуючий суддя - Кропивна Л. В., судді - Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.)

у справі № 753/16875/21

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"

про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відпусткою судді Мамалуя О. О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024.

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулася суду з позовом до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.05.2020 по день винесення судового рішення включно.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від 14.05.2020 № 14-к позивача з 14.05.2020 було звільнено з посади заступника голови правління Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України у зв`язку з припиненням повноважень. Господарський суд міста Києва рішенням від 15.12.2022 у справі № 753/10990/20 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її позову про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу, про поновлення на посаді, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди повністю. З огляду на викладене, за твердженням позивача, вона відповідно до статей 44, 116, 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату їй вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем проведено повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплачено їй вихідну допомогу у квітні 2020 року.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків місцевого господарського суду про відсутність у відповідача обов`язку перед позивачем з виплати вихідної допомоги.

7. Так, апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18), за змістом якого усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

8. Разом з цим, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

9. При цьому, позивач у поданій нею позовній заяві вказує, що 20.06.2020 отримала копію наказу від 14.05.2020 № 14-к, про її звільнення з посади заступника голови правління з 14.05.2020, у зв`язку з припиненням повноважень, згідно пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України. Тобто з 20.06.2020 позивач дізналась про звільнення та порушення свого права щодо розрахунків при звільненні.

10. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що до Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з даним позовом звернулась лише 18.08.2021, тобто з пропуском встановленого законом строку. Заяви про поновлення зазначеного строку матеріали справи не містять.

11. У зв`язку з чим колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач звернулась до суду з позовом більше ніж через рік після того, як дізналась про порушення свого права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

12. ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

13. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21.

Позиція інших учасників справи

14. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15. 19.09.2017 між Міністерством економічного розвитку і торгівлі, яке є вищим органом Публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та ОСОБА_1 як заступником голови правління публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" укладено Контракт № 30, яким сторони закріпили в письмовій формі всі умови, про які дійшли згоди та на підставі якого член правління буде виконувати свої обов`язки.

16. Сторони визнали, що за своїм змістом цей контракт є цивільно-правовим договором.

17. Відповідно до п.4.4.3.1 Контракту він припиняється за рішенням Загальних зборів Товариства.

18. Пунктом 4.5 Контракту визначено, що у разі припинення цього Контракту з підстав, що передбачені пунктом 4.4.3.1 пункту 4.4 цього Контракту, заступнику голови правління виплачується вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

19. Наказом Мінекономрозвитку України від 22.12.2018 № 1955 було змінено тип Публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія".

20. Наказом Мінекономрозвитку України від 09.10.2019 № 187 функцію управління пакетом акцій Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" було передано Фонду державного майна України.

21. Наказом Фонду державного майна України від 19.03.2020 № 513 "Щодо правління акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та у відповідності до статті 49 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 5 Закону України "Про Фонд Державного майна України", Статуту Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" припинені повноваження ОСОБА_1 - заступника голови правління Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та прийнято рішення про розірвання з нею укладеного контракту.

22. Відповідно до наказу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від 03.04.2020 № 49 "Про виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 зобов`язано бухгалтерію виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку, відповідно до п.4.5 Контракту.

23. Згідно з платіжним дорученням від 06.04.2020 № 5479 на рахунок ОСОБА_1 було перераховано 158 907 грн, у тому числі 136 206 грн вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

24. Згідно наданої Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" довідки від 12.11.2021 № 12-11/2021 ОСОБА_1 виплачена сума вихідної допомоги у розмірі 136 206,00 грн та 113 860,85 грн компенсації за невикористану відпустку.

25. Наказом Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від 14.05.2020 № 14-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника голови правління 14.05.2020, у зв`язку з припиненням повноважень згідно пункту 5 статті 41 КЗпП України.

26. Пунктом 3 наказу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від 14.05.2020 № 14-к зобов`язано головного бухгалтера ОСОБА_2 провести усі остаточні розрахунки з ОСОБА_1 у строки, визначені законодавством.

Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

28. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

29. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 233 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21.

30. У цій частині скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував, висновків Верховного Суду у наведеній постанові, щодо продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

31. Так, згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

32. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

33. Відповідно до статті 44 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

34. Статтею 116 КЗпП України унормовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

35. Приписами статті 117 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, унормовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у позовній заяві вказує, що 20.06.2020 отримала копію наказу від 14.05.2020 № 14-к, про її звільнення з посади заступника голови правління з 14.05.2020, у зв`язку з припиненням повноважень, згідно пункту 5 статті 41 КЗпП України. Тобто з 20.06.2020 позивач дізналась про звільнення та порушення свого права щодо розрахунків при звільненні.

37. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що до Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з позовом звернулась лише 18.08.2021, тобто з пропуском встановленого законом строку. Заяви про поновлення зазначеного строку матеріали справи не містять.

38. Так, згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

39. Відповідно до статті 234 КЗпП України У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

40. Разом з цим, Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

41. Верховний Суд у постанові від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21 (про неврахування висновків з якої зазначає скаржник) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

42. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами.

43. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.

44. Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

45. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" визначено, що з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

46. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023.

47. Отже, оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим 18.08.2021, тобто під час карантину, не сплив.

48. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції в порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивач не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.

49. Таким чином, апеляційний господарський суд в порушення вищевказаних положень закону не врахував те, що позов у цій справі позивачем було подано до суду під час дії на території України карантину, а відтак, безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з відповідним позовом і відсутність заяви про поновлення зазначеного строку.

50. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам часників справи.

51. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

52. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

53. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

54. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

55. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

56. Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

57. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

58. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, адже суд апеляційної інстанції не з`ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

59. Суд у контексті спірних правовідносин, підстав і предмету позову, підстав і предмета касаційного оскарження виходить з принципу jura novit curia ("суд знає закони").

60. Так, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 висловила правову позицію, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

61. Крім того, Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

62. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

63. Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

64. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо відмови у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

66. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

67. Згідно із частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

68. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

69. Так, під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

70. З огляду на те, що Суд ухвалою від 15.08.2024 у цій справі відстрочив позивачу сплату судового збору за подання касаційної скарги у цій справі та за результатами касаційного розгляду справи № 753/16875/21 прийняв цю постанову, судовий збір за подання касаційної скарги у цій справі підлягає стягненню з позивача.

71. Щодо розподілу судових витрат Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

72. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Враховуючи те, що Верховний Суд не змінює оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та не ухвалює нове рішення у справі, розподіл судових витрат у справі, зокрема і судового збору за подання позивачем касаційної скарги, здійснює апеляційний господарський суд, який приймає рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 753/16875/21 скасувати.

3. Справу № 753/16875/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

Н. М. Губенко