Постанова

від 02.10.2024 по справі 911/61/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/61/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Української міської ради Київської області -не з`явився,

Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний

кооператив «Дніпровський-27» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 (у складі колегії суддів: Скрипка І.М. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2021 (суддя Лутак Т.В.)

у справі № 911/61/21

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області

до Української міської ради Київської області, Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27»

про визнання недійсним рішення та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області до Української міської ради Київської області (далі - Українська міська рада), Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27» (далі - ОК «ЖБК «Дніпровський-27») про:

- визнання недійсним рішення 53-ї сесії Української міської ради VII скликання від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7скл. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передачу земельної ділянки у власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27»;

- скасування рішення державного реєстратора Першотравенської сільської ради від 26.02.2019 за індексним номером 45693150 про державну реєстрацію права власності ОК «ЖБК «Дніпровський-27» на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3223151000:01:023:0036 на користь територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюване рішення, на підставі якого проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, прийнято з порушенням вимог законодавства, а також порушує інтереси держави в особі територіальної громади, яка є власником землі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021, позов прокурора задоволено повністю.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2021 року ОК «ЖБК «Дніпровський-27» подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також ОК «ЖБК «Дніпровський-27» просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., від 25.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 911/61/21 за касаційною скаргою ОК «ЖБК «Дніпровський-27» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.01.2022.

14.12.2021 від ОК «ЖБК «Дніпровський-27» надійшли доповнення до касаційної скарги, направлені до Суду поштовим відправленням 13.12.2021, подані з дотриманням процесуального строку, визначеного частиною 1 статті 298 ГПК, у яких скаржник вказав на безпідставність врахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/261/20 щодо необхідності захисту прокурором суспільних інтересів, оскільки поза увагою суду залишилась оцінка обставин та підстав наявності у прокурора повноважень для представництва інтересів держави, без урахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 911/61/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1133/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі № 911/61/21 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.10.2024.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 справу № 911/61/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку із перебуванням судді Міщенка І.С. у відрядженні.

Прокурор направив Суду пояснення в порядку статті 42 ГПК, які просив врахувати при розгляді касаційної скарги на судові рішення в справі № 911/61/21.

01.10.2024 представник ОК «ЖБК «Дніпровський-27» - адвокат Губська А.В. через систему «Електронний суд» направила клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на те, що вона не зможе взяти участь у судовому засіданні в зв`язку з «незапланованим терміновим виїздом поза межі м. Києва за сімейними обставинами».

Українська міська рада, ОК «ЖБК «Дніпровський-27» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пунктів 1, 2 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, - неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; - першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представника ОК «ЖБК «Дніпровський-27» - адвоката Губської А.В., оскільки останньою не зазначено будь-яких обставин, що свідчать про поважність причин, які б давали Суду підстави для відкладення розгляду касаційної скарги у справі № 911/61/21, та не надано доказів на їх підтвердження (долучена до клопотання копія квитка не є таким підтвердженням). При цьому Суд урахував, що ОК «ЖБК «Дніпровський-27» не був позбавлений права направити в судове засідання іншого представника; відповідач свої доводи виклав у касаційній скарзі, а учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами і не зловживати ними. Тим більше особа, яка ініціювала оскарження судових рішень у справі шляхом подачі касаційної скарги, відповідно до норм процесуального закону та чисельної практики Європейського суду з прав людини має вживати заходів для скорочення періоду судового провадження, у тому числі з урахуванням того, що за обставин, які склалися, касаційна скарга тривалий час знаходиться на розгляді у Верховному Суді.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв іншого відповідача щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників відповідачів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням Української міської ради від 06.12.2018 № 406/0/7-18-51-7 скл. «Про розгляд звернення Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27» надано ОК «ЖБК «Дніпровський-27» дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:023:0036, площею 0,5000 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку в натурі (на місцевості) для передачі у власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27», після припинення договору оренди земельної ділянки від 28.12.2007, укладеного між Українською міською радою та ПП ВБФ «Будсервіс XXI сторіччя», посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Семенченком І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 3852 від 28.12.2007 та зареєстрованого в Обухівському районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 040833100010 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2013 про внесення змін до зазначеного договору оренди земельної ділянки), у зв`язку з закінченням строку оренди згідно з законодавством України.

Рішенням Української міської ради від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7 скл. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передачу земельної ділянки у власність Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27» затверджено «Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27» для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, проспект Дніпровський, 27», а також передано безоплатно у власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27» земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:023:0036 площею 0,500 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. Українка, проспект Дніпровський, 27.

26.02.2019 на підставі вищезазначеного рішення Української міської ради від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7 скл. зареєстровано право власності ОК «ЖБК «Дніпровський-27» на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:023:0036, площею 0,500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; адреса: Київська область, Обухівський район, місто Українка, проспект Дніпровський, земельна ділянка б/н, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 220983848 від 20.08.2020.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах територіальної громади міста Українка про визнання недійсним рішення міської ради та скасування реєстрації права власності, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту та вибула з власності територіальної громади без її волі та з порушенням вимог чинного законодавства, проте остання не наділена повноваженнями щодо самостійного звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.

Прокурор стверджує, що оспорюване рішення Української міської ради прийнято всупереч вимогам статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 133-135, 137 Житлового кодексу Української РСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЖК) та положень Примірного статуту Житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186 (далі - Примірний статут ЖБК).

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що оспорюване рішення Української міської ради від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7скл. прийняте з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, зокрема, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, положень Примірного статуту ЖБК, у зв`язку з чим таке рішення на підставі статей 21, 152, 155 ЗК та статей 21, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підлягає визнанню недійсним, а рішення державного реєстратора - скасуванню. Суди відхилили доводи відповідачів про те, що норми статей 133, 135, 137 ЖК та положення Примірного статуту ЖБК не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ЖК та Примірний статут ЖБК є чинними, а тому обов`язкові до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами. Разом із тим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб`єктного складу сторін.

Разом із цим судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядження Українською міською радою земельною ділянкою всупереч вимогам законодавства не може вважатись вираженням волі територіальної громади, а незаконне вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності у приватну, безумовно становить суспільний інтерес.

Водночас, територіальна громада міста Українка не являється окремою зареєстрованою у встановленому законом порядку юридичною особою, як наслідок в останньої відсутні повноваження на звернення до суду за захистом порушених прав, отже, задля того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними стосовно повернення у комунальну власність земельної ділянки прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У поданій касаційній скарзі ОК «ЖБК «Дніпровський-27» з урахуванням доповнень на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосували положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 167, 169, 170, 172 ЦК, статті 53, 174 ГПК. Так, скаржник зазначає, що у цьому випадку прокурор одним із відповідачів визначив Українську міську раду та заявив до неї позовні вимоги про визнання недійсним рішення, тому суди мали оцінити наявність підстав для звернення прокурора до суду як самостійного позивача та дотримання процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». При цьому суди не врахували правові висновки у питаннях представництва прокурором інтересів держави в суді, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18. Також скаржник послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано, що метою створення кооперативу є саме здійснення будівництва з метою задоволення житлових потреб його членів; судами не було враховано положень частини 1 статті 377 ЦК, частини 1 статті 120 ЗК, а також правових висновків щодо переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на об`єкт нерухомості, розташований на ній, викладених Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, від 23.11.2018 у справі № 911/3665/16, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ЖК, Примірного статуту ЖБК та не врахували рішення Конституційного Суду України від 20.12.2019 у справі № 12-р/2019 щодо відповідності Конституції України положень частини 2 статті 135 ЖК.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК.

Прокурор у справі № 911/61/21, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Українська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Українки, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Українська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Касаційне провадження у справі № 911/61/21 зупинялося до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а в подальшому - Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловлено правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 911/61/21, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

Так, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

У справі № 911/61/21, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду із зазначеним позовом, на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Українська міська рада, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мала діяти в інтересах територіальної громади м. Українки, проте прийняте цим органом рішення від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7скл. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передачу земельної ділянки у власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27», суперечить інтересам територіальної громади м. Українки, дозволяє відповідачу безоплатно та безпідставно отримати в користування земельну ділянку комунальної власності з порушенням вимог закону. Прийняття Українською міською радою рішення щодо розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, що порушує права на землю дійсного власника.

Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що, зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання недійсним рішення Української міської ради щодо затвердження технічної документації та передачі у власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27» спірної земельної ділянки, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Українську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОК «ЖБК «Дніпровський-27» щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права, що регулюють питання представництва прокурором інтересів держави в суді, а також доводи щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно є безпідставними та відхиляються судом касаційної інстанції.

Щодо решти доводів касаційної скарги ОК «ЖБК «Дніпровський-27» по суті спору Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

За приписами статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади міста Українки з позовом про визнання недійсними рішення міської ради та скасування реєстрації права власності, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту та вибула з власності територіальної громади без її волі та з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до положень частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Суди попередніх інстанцій установили, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Українська міська рада.

Статтею 80 ЗК встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та безпосереднім інтересам територіальної громади.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Здійснюючи судовий розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що за наслідками прийняття оспорюваного рішення міської ради, земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Українки та була безоплатно передана у приватну власність ОК «ЖБК «Дніпровський-27».

За змістом положень частини 1 статті 41 ЗК житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до частини 1 статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Статтею 6 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюється нормами глави 5 ЖК та прийнятого на його виконання Примірного статуту ЖБК (зі змінами), згідно з якими громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством) і потребують поліпшення житлових умов. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень. До членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що безоплатне надання у власність житлово-будівельному кооперативу земельної ділянки зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними житлово-будівельного кооперативу. При вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу.

Тобто житлово-будівельний кооператив є спеціальним суб`єктом права відповідно до положень статті 41 ЗК.

Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19.04.2017 № 922/4401/15, постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 911/261/20.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій:

- відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОК «ЖБК «Дніпровський-27» (ідентифікаційний код - 42487987) за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом;

- згідно з протоколом № 1 установчих зборів членів ОК «ЖБК «Дніпровський-27» від 20.09.2018, його засновниками були чотири особи: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля; ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: Київська область, Обухівський район, село Красне-1; ОСОБА_2 , зареєстрований у м. Києві; ОСОБА_3 , зареєстрований у м. Києві;

- відповідно до протоколу загальних зборів ОК «ЖБК «Дніпровський-27» від 29.11.2018 № 01/2018 до кооперативу прийнято нових членів у кількості двадцяти осіб та внесено зміни до статуту кооперативу;

- згідно зі статутом ОК «ЖБК «Дніпровський-27», затвердженим протоколом загальних зборів ОК «ЖБК «Дніпровський-27» від 29.11.2018 № 01/2018, цей кооператив за типом є обслуговуючим та за напрямом діяльності житлово-будівельним;

- пунктом 1.7 статуту визначено, що засновниками кооперативу є: ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля; ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: Київська область, Обухівський район, село Красне-1; ОСОБА_2 , зареєстрований у м. Києві; ОСОБА_3, зареєстрований у м. Києві;

- відповідно до пункту 3.1 статуту головною метою діяльності кооперативу є закінчення будівництва житлового комплексу «Ukranian Hills» за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, проспект Дніпровський 27, будівництво якого відбувається на земельній ділянці кадастровий номер 3223151000:01:023:0036, задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю;

- у статуті ОК «ЖБК «Дніпровський-27» не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, та не зазначено відомостей щодо перебування засновників (членів) кооперативу на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшенню житлових умов;

- згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір внесків засновників кооперативу та розмір статутного капіталу становить 0,00 грн;

- рішення про створення ОК «ЖБК «Дніпровський-27» (протокол № 1 установчих зборів членів ОК «ЖБК «Дніпровський-27» від 20.09.2018) не затверджено виконавчим комітетом Української міської ради, засновниками (членами) кооперативу були лише чотири особи, які не зареєстровані у м. Українка та не перебували на квартирному обліку у м. Українка.

Статтею 41 ЗК передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив.

При цьому безоплатне надання у власність житлово-будівельного кооперативу земельних ділянок зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними житлово-будівельного кооперативу.

За змістом статей 133, 134, 137 ЖК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік, бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, Житловим кодексом Української РСР та Примірним статутом ЖБК. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Пунктом 1 Примірного статуту ЖБК встановлено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до пункту 3 Примірного статуту ЖБК число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (частина 6 статті 137 ЖК та абзац 2 пункту 4 Примірного статуту ЖБК).

Статут житлово-будівельного кооперативу реєструється у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу (пункт 5 Примітного статуту ЖБК).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що статтею 41 ЗК передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени - громадяни потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в даному населеному пункті.

Органам місцевого самоврядування відповідно до частини 1 статті 41 ЗК надано право передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельним кооперативам, які створені відповідно до статей 133, 134, 137 ЖК, Примірного статуту ЖБК, а не будь-яким, у тому числі обслуговуючим кооперативам.

При вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема, потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту ЖБК. Тобто саме житлово-будівельний кооператив є спеціальним суб`єктом права відповідно до положень статті 41 ЗК.

На теперішній час ЖК та постанова Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, якою затверджено Примірний статут ЖБК, є чинними, їх положення не суперечать чинному законодавству України, а тому обов`язкові до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами (такий висновок наведено, зокрема у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 21.03.2019 у справі № 922/2751/16, від 05.12.2018 у справі № 922/2495/17).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ОК «ЖБК «Дніпровський-27» не є житлово-будівельним, а є обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, а також організація та діяльність не відповідають вимогам ЖК та Примірного статуту ЖБК, у зв`язку з чим відсутні підстави для передачі йому землі у власність безоплатно відповідно до статті 41 ЗК. Рішення Української міської ради від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7 скл. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передачу земельної ділянки у власність Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27», на підставі якого проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку, прийнято з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, що порушує інтереси держави в особі територіальної громади, яка є власником землі.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання ОК «ЖБК «Дніпровський-27» на рішенням Конституційного Суду України № 12-р/2019 від 20.12.2019, відповідно до якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини 2 статті 135 ЖК (аналогічні доводи містяться й у касаційній скарзі), оскільки спірні правовідносини виникли з часу прийняття Українською міською радою оспорюваного рішення від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7 скл. та державної реєстрації права власності ОК «ЖБК «Дніпровський-27» на земельну ділянку, яка відбулася 26.02.2019, тобто до прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2019 № 12-р/2019, у зв`язку з чим відсутні підстави для незастосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 135 ЖК.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками щодо дії у часі рішень Конституційного Суду України, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, від 23.05.2024 у справі № 990/235/23, у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 922/1391/18.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведення прокурором у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення Української міської ради від 05.02.2019 № 40/0/7-19-53-7 скл. та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОК «ЖБК «Дніпровський-27».

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ОК «ЖБК «Дніпровський-27» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало також тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не враховано положень частини 1 статті 377 ЦК, частини 1 статті 120 ЗК та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц (позов про витребування майна з чужого незаконного володіння), від 23.11.2018 у справі № 911/3665/16 (дата прийняття постанови 11.12.2018; позов про визнання права власності), від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (позов про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою).

Так, у зазначених постановах Верховного Суду положення частини 1 статті 377 ЦК, частини 1 статті 120 ЗК застосовано залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ. При цьому у цих справах питання правомірності/неправомірності надання у власність земельної ділянки комунальної власності обслуговуючому кооперативу/житлово-будівельному кооперативу не було предметом спору, тому відсутні підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас, необхідно зауважити, що суди попередніх інстанцій, встановивши наявність реєстрації за ОК «ЖБК «Дніпровський-27» права власності на незавершене будівництво (будівельна готовність 21 %), загальною площею 2286,2 кв. м, за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, проспект Дніпровський, буд. 27, дійшли обґрунтованого висновку про те, що:

- факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно;

- право власності ОК «ЖБК «Дніпровський-27» на незавершене будівництво не тягне за собою наслідки у вигляді безоплатного набуття у власність земельної ділянки, на якій він розташований, у тому числі відповідно до статті 120 ЗК та статті 377 ЦК, проте не позбавляє власника об`єкта незавершеного будівництва оформити право оренди на таку земельну ділянку;

- підстави для застосування статті 42 ЗК відсутні, оскільки за встановлених обставин багатоквартирний житловий будинок не збудований, квартири власникам не передані та право власності на них не зареєстровано.

Отже, встановлені фактичні обставини у цій справі, не дають підстави вважати, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини 1 статті 377 ЦК, частини 1 статті 120 ЗК всупереч висновкам Верховного Суду.

За таких обставин висновки, зроблені в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 911/61/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших установлених обставин, які зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у зазначених вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з наведеним, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 ГПК, Верховний Суд, урахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дніпровський-27» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2021 у справі № 911/61/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2021 у справі № 911/61/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв