Постанова

від 08.10.2024 по справі 911/549/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/549/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Гудкова Д. В. (прокурор за посвідченням),

позивача - Кондратенко Я. І. (у порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Невмержицького В. П.(адвокат),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 (суддя Ярема В. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради

до: 1) Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна", 2) Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Світанок"

про визнання недійсними результатів електронного аукціону, договору та скасування державної реєстрації.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради до Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" (далі - КУ КОР "Фонд комунального майна"), Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Світанок" (далі - Підприємство), у якому, просив:

- визнати недійсними результати електронного аукціону від 19.11.2020 щодо об`єкта малої приватизації - групи інвентарних об`єктів загальною площею 2946,20 м2, а саме: адміністративного корпусу загальною площею 3369,7 м2 (частка комунальної власності 73,87% - площа 2489,2 м2), гаражів загальною площею 279,5 м2 (частка комунальної власності 100%), митного складу загальною площею 149,3 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 73,2 м2), складу конфіскату загальною площею 126,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 62,0 м2), котельні загальною площею 49,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 24,3 м2), КПП загальною площею 18,0 м2 (частка комунальної власності 100%), розташованих на вул. Мала Кільцева, 10/1А, у селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, оформленого протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000009-2, затвердженого наказом в.о. голови КУ КОР "Фонд комунального майна" від 20.11.2020 № 38;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу групи інвентарних об`єктів, які піддягали продажу на аукціоні (мала приватизація) від 20.11.2020, зареєстрований в реєстрі за № 2948, укладений між КУ КОР "Фонд комунального майна" та Підприємством на підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000009-2, затвердженого наказом в.о. голови КУ КОР "Фонд комунального майна" від 20.11.2020 №38;

- скасувати державну реєстрацію за Підприємством права власності на нежитлові будівлі - групу інвентарних об`єктів загальною площею 2946,20 м2, а саме: адміністративного корпусу з часткою комунальної власності 73,87% (площа 2489,2 м2), гаражів загальною площею 279,5 м2, митного складу з часткою комунальної власності 49% (площа 73,2 м2), складу конфіскату з часткою комунальної власності 49% (площа 62,0 м2), котельні з часткою комунальної власності 49% (площа 24,3 м2), КПП загальною площею 18,0 м2, які розташовані на вул. Мала Кільцева, 10/1А, у селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведеної органом приватизації - КУ КОР "Фонд комунального майна" процедури приватизації спірного об`єкта було допущено ряд порушень, а саме:

- відчуження майна, приватизація якого заборонена відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а також не є економічно доцільною та вигідною для територіальної громади з огляду на призначення такого майна;

- недотримання порядку приватизації, установленого статтями 10-12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", зокрема щодо прийняття окремого рішення про приватизацію спірного об`єкта, наявності заяв потенційних покупців на приватизацію, визначення дійсної вартості майна з проведенням його інвентаризації.

Короткий зміст попередніх судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- посилання прокурора на системний аналіз статей 10, 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та передбачену ними, на думку прокурора, необхідність прийняття двох окремих рішень - про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та рішення про приватизацію конкретного об`єкта комунальної власності, є неспроможними, позаяк стаття 10 зазначеного закону визначає загалом усі можливі дії, що можуть бути вчинені під час приватизації як державного, так і комунального майна, і наведена у такій статті черговість дій (найменування дій) не свідчить про те, що такі (усі) дії мають бути вчинені у кожній із процедур приватизації. При цьому прокурор вибірково наводить ті норми закону та частини з їх тексту, які створюють відповідне уявлення щодо необхідного результату, а саме щодо необхідності наявності двох рішень органу місцевого самоврядування в процесі приватизації, що не відповідає дійсності;

- безпідставними є посилання прокурора на частину 6 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", оскільки зазначена норма не визначає, що рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію комунального майна має бути прийнято окремо від рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

- отже, враховуючи системний аналіз частини 4 статті 11 та абзацу 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", згідно з якими затвердження місцевою радою переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, і є рішенням про приватизацію, є доведеним належними доказами обставини прийняття органом місцевого самоврядування рішення про приватизацію спірного об`єкта, а саме рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII;

- відхилені аргументи прокурора про недоцільність приватизації спірного об`єкта з огляду на мету його створення - для роботи митного органу, оскільки станом на час прийняття рішення про приватизацію та її проведення, спірний об`єкт належав на праві комунальної власності територіальній громаді, а не митному органу, і перебував на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (далі - КП КОР "Друкар"), тоді як призначення об`єкта нерухомості під час його будівництва не свідчить про наявність у такого майна певного, обмеженого законом, правового режиму станом на момент проведення відповідної приватизації;

- визнано хибними доводи прокурора про виставлення на аукціон об`єктів інженерної інфраструктури та благоустрою спільного користування населеного пункту, які заборонені законом до приватизації, позаяк інформація щодо приватизації інженерних мереж та споруд спільного користування (в т.ч. такі споруди - пожежна насосна станція, каналізаційно-насосна станція, пожежні резервуари, закрита трансформаторна підстанція) внесена у додаток до рішення від 22.06.2020 № 852-35-VII з поміткою - з урахуванням обмежень, встановлених статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна";

- наявними у матеріалах справи доказами з більшою вірогідністю підтверджується проведення інвентаризації об`єктів приватизації, затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII;

- проведена процедура визначення стартової ціни спірного об`єкта приватизації, відповідає вимогам законодавства, у тому числі і в частині затвердження уповноваженим на те органом звіту про оцінку майна та рецензії на нього, тоді як суб`єктивні припущення прокурора про наявність недоліків у відповідному звіті та рецензії до нього суди відхилили як такі, що не відповідають способам та засобам доказування, зокрема в частині реалізації права на проведення економічної експертизи щодо ринкової вартості об`єкта приватизації, як на замовлення учасника справи, так і шляхом заявлення відповідного обґрунтованого клопотання до суду;

- відхилені посилання прокурора на невідповідність у найменуваннях інвентарних об`єктів та їх площ між відомостями рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII та відомостями звіту про оцінку майна, інформаційного повідомлення та офіційного сайту електронної торгової системи "Прозоро.Продажі" позаяк звіт та інформаційне повідомлення, в частині найменування об`єктів та їхніх площ, містять відомості, що відповідають відомостям з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Водночас прокурором не доведено належними та достовірними доказами порушення прав та інтересів держави та територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради внаслідок зазначення у рішенні Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII відомостей в частині назв та площ об`єктів, відмінних від зареєстрованих у реєстрі відомостей;

- дотримання процедури проведення спірного аукціону підтверджено належними доказами, а доводи прокурора про наявність порушень статей 4, 10, 11, 12, 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" під час проведення спірної приватизації не знайшли свого нормативного та доказового підтвердження, що свідчить також про відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстав для визнання правочину недійсним;

- враховуючи недоведеність прокурором обставин, наявність яких необхідна для визнання недійсним укладеного за результатами проведеного аукціону договору купівлі-продажу, відмовлено у задоволені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу групи інвентарних об`єктів, які піддягали продажу на аукціоні (мала приватизація) від 20.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 2948;

- визнання недійсними результатів електронного аукціону від 19.11.2020 не є належним та ефективним способом захисту;

- враховуючи відмову у задоволенні вимог про визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору, задоволенню не підлягає і похідна вимога - про скасування державної реєстрації за Підприємством права власності на спірні нежитлові будівлі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 06.02.2024 у справі № 916/1158/23 щодо правильного застосування положень частини 3 статті 21 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" стосовно вичерпного переліку обов`язкової до оприлюднення інформації про об`єкт приватизації, їх недостовірне зазначення чи незазначення в інформаційному повідомленні;

- від 26.04.2023 у справі № 910/3143/21 щодо встановлення частини обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих і недостовірних доказів, долучених до матеріалів справи в порушення вимог частин 3, 4, 8 статті 80 ГПК України, та їх врахування при винесенні судових рішень по суті спору, що є грубим порушенням вимог статей 236-238 ГПК України про законність і обґрунтованість судового рішення;

- від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 26.09.2023 у справі № 911/1014/20, від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування".

7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу 2 частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" в частині правомірності формування стартової ціни об`єктів малої приватизації та наслідків порушення встановленої законодавством процедури оцінки їх вартості (достатності/недостатності допущених процедурних порушень для визнання договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації недійсним, зважаючи, що загальний обсяг витрат за спірним об`єктом станом на 2013 рік становив 13 126 525 грн, у тому числі 7 709 522 грн з обласного бюджету).

8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суди встановили частину обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення цієї справи, на підставі недопустимих і недостовірних доказів, що є грубим порушенням вимог статей 236-238 ГПК України про законність і обґрунтованість судового рішення, а саме щодо фактів проведення інвентаризації та, відповідно, законності оцінки спірних об`єктів нерухомого майна.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/549/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08.10.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII "Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році": затверджено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2019-2020 роках, що додається; доручено КУ КОР "Фонд комунального майна" здійснити всі дії, пов`язані із організацією підготовки аукціону на електронному майданчику в електронній торговій системі.

12. Згідно з додатком до рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 №852-35-VII до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2019-2020 роках, серед іншого, віднесено об`єкти нерухомості, які розташовані на вул. Мала Кільцева, 10/1А, у селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області:

- інженерні мережі та споруди спільного користування (в т.ч. такі споруди: пожежна насосна станція, каналізаційно-насосна станція, пожежні резервуари, закрита трансформаторна підстанція) (з урахуванням обмежень, встановлених статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна") - загальною площею 129,20 м2;

- митний склад загальною площею 72,90 м2;

- склад конфіскату загальною площею 62,60 м2;

- адміністративний корпус загальною площею 4695,50 м2;

- гаражі загальною площею 341,30 м2, балансоутримувачем яких є КП КОР "Друкар".

13. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії інформаційного повідомлення про проведення в електронній торгівельній системі продажу на аукціоні без умов об`єкта малої приватизації - група інвентарних об`єктів, що перебуває на балансі КП КОР "Друкар" та знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, 10/1А (далі - інформаційне повідомлення), зазначено, зокрема, таку інформацію:

- назва об`єкта - нежитлові приміщення загальною площею 2 946,2 м2;

- відомості про об`єкт: адміністративний корпус загальною площею 3 369,7 м2 (частка комунальної власності 73,87% - площа 2 489,2 м2); гаражі загальною площею 279,5 м2 (частка комунальної власності 100%); митний склад загальною площею 149,3 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 73,2 м2); склад конфіскату загальною площею 126,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 62,0 м2); котельня загальною площею 49,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 24,3 м2), КПП загальною площею 18,0 м2 (частка комунальної власності 100%);

- спосіб проведення аукціону: без умов;

- стартова ціна об`єкта: 25 033 344,00 грн;

- найменування організатора аукціону (органу приватизації): КУ КОР "Фонд комунального майна;

- дата і номер рішення органу приватизації про затвердження умов продажу об`єкта приватизації: наказ КУ КОР "Фонд комунального майна" від 20.10.2020 № 35 (протокол від 09.10.2020 № 3 засідання аукціонної комісії).

14. 19.11.2020 за результатами проведеного в електронній торговій системі "Прозоро.Продажі" електронного аукціону щодо об`єкта малої приватизації - групи інвентарних об`єктів за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, 10/1А, переможцем визнано Підприємство з ціною продажу лоту - 25 834 411,01 грн, що оформлено протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000009-2, який затверджено наказом в.о. голови КУ КОР "Фонд комунального майна" від 20.11.2020 № 38. Копії зазначених протоколу та наказу наявні в матеріалах справи.

15. На підставі зазначених документів 20.11.2020 між КУ КОР "Фонд комунального майна" (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (споруди, приміщення, об`єкта незавершеного будівництва), яка підлягає продажу на аукціоні (мала приватизація), за умовами якого:

- продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця нежитлові приміщенні загальною площею 2 946,2 м2: адміністративний корпус загальною площею 3 369,7 м2 (частка комунальної власності 73,87% - площа 2 489,2 м2); гаражі загальною площею 279,5 м2 (частка комунальної власності 100%); митний склад загальною площею 149,3 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 73,2 м2); склад конфіскату загальною площею 126,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 62,0 м2); котельня загальною площею 49,6 м2 (частка комунальної власності 49% - площа 24,3 м2), КПП загальною площею 18,0 м2 (частка комунальної власності 100%), розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, 10/1А, а покупець зобов`язується прийняти (купити) зазначені нежитлові приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені у цьому договорі, та пройти державну реєстрацію (пункт 1.1);

- нежитлові приміщення належать продавцеві на праві комунальної власності на 7379/10000 частки, що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.02.2019 КП КОР "Готово", реєстраційний номер об`єктом нерухомого майна: 1225403232224, номер запису про право власності: 30478129 (пункти 1.2., 2.2);

- ціна продажу нежитлових приміщень становить 25 834 411,01 грн.

16. 20.11.2020 приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Семенець О. В. на підставі рішення № 55269948 зареєстровано за Підприємством право власності на 7379/10000 частки нежитлових приміщень, розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, 10/1А (номер запису про право власності 395305058), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.01.2021 за № 241179297.

17. З наданих прокурором виписок з рахунку від 20.11.2020 та від 23.11.2020 убачається, що Підприємство на рахунок КУ КОР "Фонд комунального майна" перерахувало 23 331 076,61 грн оплати за об`єкт приватизації та 2 503 334,40 грн гарантійного внеску.

18. Спір у справі, яка переглядається, виник з приводу того, що під час здійснення приватизації об`єкта комунальної власності, проведення інвентаризації та оцінки спірного майна за доводами прокурора відбулися порушення вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

21. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної ради про визнання недійсними результатів електронного аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу групи інвентарних об`єктів, скасування державної реєстрації за Підприємством права власності на нежитлові будівлі.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

22. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 06.02.2024 у справі № 916/1158/23 щодо правильного застосування положень частини 3 статті 21 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" стосовно вичерпного переліку обов`язкової до оприлюднення інформації про об`єкт приватизації, їх недостовірне зазначення чи неназначення в інформаційному повідомленні;

- від 26.04.2023 у справі № 910/3143/21 щодо встановлення частини обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих і недостовірних доказів, долучених до матеріалів справи в порушення вимог частин 3, 4, 8 статті 80 ГПК України, та їх врахування при винесенні судових рішень по суті спору, що є грубим порушенням вимог статей 236-238 ГПК України про законність і обґрунтованість судового рішення;

- від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 26.09.2023 у справі № 911/1014/20, від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування".

23. Частиною 3 статті 21 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" передбачено, що в інформаційному повідомленні про приватизацію державного або комунального майна обов`язково зазначаються: спосіб проведення аукціону; найменування об`єкта приватизації, його місцезнаходження; дані про будівлі (споруди, нежитлові приміщення) та земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт приватизації (місцезнаходження, кадастровий номер (за наявності), площа, цільове призначення земельної ділянки, інформація про особу, якій земельна ділянка належить на праві власності або на праві користування, інформація про наявність обтяжень на земельну ділянку), функціональне використання будівель (споруд, нежитлових приміщень) та умови користування ними; ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ (за наявності); розмір статутного капіталу товариства та кількість акцій (розмір частки), запропонованих до продажу (у разі продажу пакета акцій (часток); стартова ціна об`єкта; розмір гарантійного внеску; розмір реєстраційного внеску; найменування установи банку, її адреса та номери рахунків, відкритих для внесення гарантійного внеску, реєстраційного внеску та проведення розрахунків за придбані об`єкти; умови продажу та/або експлуатації об`єкта приватизації (за наявності); інформація про договори оренди, укладені щодо об`єкта або його частини, із зазначенням за кожним таким договором найменування орендаря, орендованої площі, розміру місячної орендної плати, строку дії договору оренди; кінцевий строк подання заяви на участь в аукціоні; дата та час проведення аукціону; час і місце проведення огляду об`єкта; назва організатора аукціону, адреса, номер телефону, час роботи служби з організації аукціону; адреса веб-сайту організатора аукціону; інші відомості (за рішенням державного органу приватизації).

24. В розрізі доводів прокурора про передачу в оренду частини приміщень спірного нерухомого майна в оренду та відсутність відомостей про наявність відповідних договорів в інформаційному повідомленні про приватизацію, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на положення статті 21 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" інформаційне повідомлення про приватизацію комунального майна є заходом щодо забезпечення прозорості його приватизації з метою повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації, а також створення сприятливих умов для залучення інвестицій; водночас відсутність відомостей про зареєстровані права оренди та інші речові права щодо спірного нерухомого майна разом з інформаційним повідомленням не свідчить про порушення відповідачем-1 вимог закону щодо забезпечення прозорості приватизації спірного нерухомого майна, а також повного, своєчасного та достовірного інформування про таке майно як об`єкт приватизації, тоді як прямої заборони на приватизацію об`єкта, частину якого передано в оренду, Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" та чинне законодавство не містить.

25. Водночас, на думку скаржника, аргументи судів про можливість зацікавлених осіб з`ясувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не лише з приватизаційних документів, наявну інформацію про договори оренди, укладені щодо спірного об`єкта або його частин, із зазначенням за кожним таким договором найменування орендаря, орендованої площі, розміру місячної орендної плати, строку дії договору оренди, є виключно вільним тлумаченням судом чітко і зрозуміло викладеної норми частини 3 статті 21 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", що не звільняє уповноважений орган приватизації комунального майна від обов`язку щодо зазначення детальної інформації про договори оренди безпосередньо у інформаційному повідомленні про приватизацію спірного об`єкта нерухомості, як того вимагає закон для дотримання принципів відкритості, прозорості, повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1158/23, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

26. Разом з тим, колегія суддів вважає, що такий висновок судів попередніх інстанцій не суперечить правовій позиції Верховного Суд, викладеній у постанові від 06.02.2024 у справі № 916/1158/23, про незастосування якої наголошує скаржник, оскільки у зазначеній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що якщо інформація про земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт приватизації (будівлі та споруди соціально-культурного призначення) є загальновідомою обставиною, то позивач має обґрунтувати, яким чином незазначення відповідних відомостей в інформаційному повідомленні вплинуло або порушило його права як учасника спірного аукціону, адже згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

27. Скаржник у касаційній скарзі також наголошує на встановлені частини обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих і недостовірних доказів, долучених до матеріалів справи в порушення вимог частин 3, 4, 8 статті 80 ГПК України, та їх врахування при винесенні судових рішень по суті спору, що є грубим порушенням вимог статей 236-238 ГПК України про законність і обґрунтованість судового рішення.

Прокурор зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що з наданої КУ КОР "Фонд комунального майна" на вимогу суду копії журналу реєстрації наказів на перевірки 2019-2021 роки убачається, що відповідним органом приватизації 18.08.2020 та 20.08.2020 зареєстровано, відповідно, накази № 11-1 "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна" та № 12-1 "Щодо затвердження матеріалів інвентаризації". При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що з огляду на вказане вище та передбачені процесуальними нормами принципи доказування, суди дійшли висновку про те, що доводи прокурора стосовно відсутності інвентаризації спірного майна спростовано КУ КОР "Фонд комунального майна" більш вірогідними доказами.

28. Колегія суддів вважає недоречними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.04.2023 у справі № 910/3143/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки у справі № 910/3143/21 суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд через те, що суди обох інстанцій, не зважаючи на відповідні доводи прокурора, не досліджували належним чином обставини, які могли би свідчити про недобросовісність дій набувача (переможця електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності), а саме обставин пов`язаності осіб, які були учасниками аукціону, на що у справі, яка розглядається (№ 911/549/21) прокурор не посилався. При цьому, зі змісту постанови Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 910/3143/21 також убачається, що підставою скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд було процесуальне порушення, а саме статті 80 ГПК України, зокрема Суд зазначив: "Із висновків судів не вбачається, що існували об`єктивні обставини, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії як подання доказів у встановлений законом строк". Водночас у справі, яка розглядається (№ 911/549/21), суд першої інстанції встановив, що саме прокурором не дотримано передбачених частиною 4 статті 80 ГПК України приписів та не повідомлено письмово суд на стадії підготовчого провадження, до початку розгляду справи по суті - 21.02.2022, як про виділення матеріалів кримінального провадження за № 12021110000000631, так і про наявність певних обставин, що перешкоджають поданню матеріалів та відомостей із зазначеного кримінального провадження, а також вчинення прокурором дій, спрямованих на отримання таких документів.

29. У постанові Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, на яку посилається скаржник, Суд сформував загальний висновок щодо застосування статей 2, 7, 13 ГПК України: "Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

…

Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів".

У постанові від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 Верховний Суд сформував загальний висновок щодо принципу "належного урядування":

"Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів".

30. Верховний Суд у постанові від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, на яку посилається скаржник, дійшов висновку, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

31. Велика Палата Верховного Суду у пункті 198 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, на яку посилається скаржник, нагадала, що "...сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)). Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56))".

32. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, наведені скаржником, зазначає таке.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили із того, що прокурор не надав належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження обставин недобросовісності придбання Підприємством спірного нерухомого майна. Так, статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

33. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність винної або протиправної поведінки покупця (Підприємства) у спірних правовідносинах. Так, матеріалами справи підтверджується, що зазначена особа прийняла участь у електронному аукціоні проведеному за наслідками прийняття рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII, поведінка покупця на всіх етапах проведення аукціону, у яких (етапах) він брав участь, була добросовісною, жодних підстав для виникнення у останнього сумнівів щодо порушення при проведенні зазначеного аукціону положень чинного законодавства не було.

34. Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 904/4831/21).

Доводи скаржників зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів, проте з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів не належить до повноважень Верховного Суду.

35. Верховний Суд, проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, вважає, що вони не суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду: від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 26.09.2023 у справі № 911/1014/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування", оскільки відсутні належні та допустимі докази недобросовісності дій набувача.

36. Колегія суддів також звертає увагу на те, що положеннями статті 203 ЦК України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

37. Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

39. Отже, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

40. Разом із тим колегія суддів зазначає, що підставою для звернення особи за захистом суб`єктивного права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 1 ГПК України є порушення, невизнання або оспорювання цього права.

Тому обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.

41. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

42. Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

43. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

44. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

45. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

46. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

47. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

49. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

50. Таким чином, Верховний Суд вважає, що заявлені прокурором вимоги про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права власності самі по собі не є підставою для повернення нерухомого майна, вимога прокурора про визнання недійсним договору повинна поєднуватися з вимогою про витребування майна з володіння відповідача-2 (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

51. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

52. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника.

53. Таким чином, колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, інші доводи скаржника - щодо неврахування судами висновків щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування", а також щодо правильного застосування положень частини 3 статті 21 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" стосовно вичерпного переліку обов`язкової до оприлюднення інформації про об`єкт приватизації, їх недостовірне зазначення чи неназначення в інформаційному повідомленні.

54. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

55. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

56. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

57. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

58. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

59. Прокурор у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу 2 частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" в частині правомірності формування стартової ціни об`єктів малої приватизації та наслідків порушення встановленої законодавством процедури оцінки їх вартості (достатності/недостатності допущених процедурних порушень для визнання договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації недійсним, зважаючи, що загальний обсяг витрат за спірним об`єктом станом на 2013 рік становив 13 126 525 грн, у тому числі 7 709 522 грн з обласного бюджету).

60. Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" у разі відсутності балансової вартості об`єкта (активів об`єкта) малої приватизації така вартість встановлюється аукціонною комісією на підставі вартості, визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

61. Зважаючи на те, що прокурор обрав неефективний способу захисту прав та не заявив вимоги про витребування майна з володіння Підприємства, доводи скаржника щодо необхідності формування висновку з питання застосування абзацу 2 частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", колегія суддів вважає безпідставними. У зв`язку з цим у Верховного Суду немає підстав для формування висновку з приводу застосування наведеної правової норми у спірних правовідносинах.

62. З огляду на викладене, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України в межах касаційного провадження у цій справі свого підтвердження не знайшли. Неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права скаржником суду касаційної інстанції не доведено.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

63. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник вважає, що в порушення частини 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилався в апеляційній скарзі, не надав їм належної оцінки та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

64. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

65. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів".

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

66. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", стартова ціна об`єкта малої приватизації визначається аукціонною комісією на рівні балансової вартості об`єкта (активів об`єкта) малої приватизації. У разі відсутності балансової вартості об`єкта (активів об`єкта) малої приватизації така вартість встановлюється аукціонною комісією на підставі вартості, визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, ця Методика застосовується для проведення оцінки, зокрема, об`єктів державної і комунальної власності, які відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" належать до об`єктів малої приватизації (за умови відсутності балансової вартості об`єктів державної (комунальної) власності).

Згідно з пунктами 51, 52 зазначеної Методики з метою визначення стартової ціни об`єкта у матеріальній формі для приватизації, крім випадків викупу відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а також застави, аукціонна комісія використовує балансову вартість такого об`єкта приватизації (за її наявності).

З метою здійснення незалежної оцінки об`єкта у матеріальній формі забезпечується:

1) проведення балансоутримувачем об`єкта або органом приватизації (іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) інвентаризації об`єкта за рішенням органу приватизації (іншого суб`єкта управління об`єктами державної власності або органу місцевого самоврядування);

2) відбір органом приватизації (іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) на конкурсних засадах суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, який буде проводити незалежну оцінку, та укладення з ним договору на проведення оцінки майна з попереднім визначенням бази оцінки об`єктів відповідно до цієї Методики та Національного стандарту № 1;

3) надання органом приватизації (балансоутримувачем, іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) вихідних даних для проведення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання незалежної оцінки об`єкта приватизації.

Згідно з пунктом 22 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432, аукціонна комісія, утворена органом місцевого самоврядування, подає органу приватизації територіальної громади для затвердження умови продажу об`єкта приватизації, а також додаткові умови продажу (в разі наявності) протягом 15 робочих днів з моменту прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта та здійснення реєстрації права власності територіальної громади на об`єкт приватизації (у разі, коли станом на дату прийняття рішення право власності територіальної громади на об`єкт приватизації, що є нерухомим майном і має балансову вартість, не зареєстровано), а також з моменту отримання позитивного висновку рецензента на звіт незалежного оцінювача про визначення ринкової вартості майна (у разі, коли об`єкт малої приватизації, право власності на який належним чином зареєстроване, не має балансової вартості або прийнято рішення про приватизацію об`єкта на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід`ємних поліпшень).

З наявної в матеріалах справи копії протоколу від 09.07.2020 № 1 вбачається, що аукціонною комісією прийнято рішення, якими доручено КУ КОР "Фонд комунального майна":

- створити комісію щодо інвентаризації об`єктів приватизації затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII із залученням балансоутримувачів та провести інвентаризацію таких об`єктів приватизації на протязі 30 календарних днів;

- організувати проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності з метою проведення незалежної оцінки об`єктів приватизації, затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII.

Листом від 30.07.2020 № 270 КУ КОР "Фонд комунального майна" звернувся до КП КОР "Друкар" з проханням провести інвентаризацію об`єктів приватизації, створивши комісію з проведення інвентаризації та включивши до її складу працівників фонду.

З наданої КУ КОР "Фонд комунального майна" копії журналу реєстрації наказів на перевірки 2019-2021 роки вбачається, що відповідним органом приватизації 18.08.2020 та 20.08.2020 зареєстровано, відповідно, накази № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна" та № 12-І "Щодо затвердження матеріалів інвентаризації".

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази проведення інвентаризації спірного нерухомого майна відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, доводи скаржника про недотримання судами попередніх інстанцій стандартів доказування, зокрема, щодо належності, допустимості та вірогідності доказів, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

67. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду - у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій надали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

68. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів зауважує, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

69. Однак під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

74. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

75. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/549/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай