Постанова

від 15.10.2024 по справі 643/20410/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2024 року

м. Харків

справа № 643/20410/21

провадження № 22-ц/818/2161/24

провадження № 22-ц/818/2162/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: державний реєстратор державної реєстрації прав власності Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, Харківська міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,треті особи:державний реєстратордержавної реєстраціїправ власностіПеченізької районноїдержавної адміністраціїХарківської областіЗоткін СергійВолодимирович,приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуКуксін СтаніславЮрійович,Харківська міськарада про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2023 року та на додаткове рішення Московського районногосуду м.Харкова від27грудня 2023року, під головуванням судді Осадчого О.В..,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 ,треті особи:державний реєстратордержавної реєстраціїправ власностіПеченізької районноїдержавної адміністраціїХарківської областіЗоткін СергійВолодимирович,приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуКуксін СтаніславЮрійович,Харківська міськарада про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №42329597 від 01.08.2018 року Державного реєстратора Печенізької РДА Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича про внесення змін до державного реєстру щодо об`єкту нерухомого майна нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 - 4-7 в літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , зміну адреси: АДРЕСА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення №42645801 від 21.08.2018 року приватного нотаріуса ХМНО Куксіна Станіслава Юрійовича про внесення змін до державного реєстру щодо об`єкту нерухомого майна нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 - 4-7 в літ. «А-9» за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ведену державну реєстрацію щодо об`єкту нерухомого майна: «нежитлові приміщення 1-го поверху № 4-1- 4-7 в літ. «А-9» (літ. «А-5») за адресою: АДРЕСА_1 ; зміну адреси: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер майна 535633163101». Поновлено держану реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: «реєстраційний номер майна 3936251; адреса нерухомого майна: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 45,0 кв.м.». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816 грн.

Додатковим рішеннямМосковського районногосуду м.Харкова від27грудня 2023року заяву представника ОСОБА_1 , адвоката - Зудер`янц Вікторії Вікторівни про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі грн.

Не погодившись з судовими рішеннями суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог та в стягненні витрат на професійну правничудопомогу -відмовити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що судом не здійснено всебічного і повного з`ясування обставин справи. Зазначає, що рішення суперечить профільному закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Суд фактично не досліджував нічого, повністю став на сторону позивачки. Судом першої інстанції не належно досліджені матеріали справи та наявні у справі докази, тому не встановлено, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно було враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Застосування будь-яких засобів правового захисту можливе лише у випадку доведеності порушеного права (законного інтересу) та матиме сенс за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Зазначає, що додаткове рішення, як похідне від основного незаконного рішення має бути скасоване разом з ним. Крім того клопотання про стягнення додаткових витрат було подано після постановлення рішення по суті, ніяких доказів на підтвердження поважності несвоєчасного подання доказів щодо витрат представником позивача подано не було. Просить вважати все це зловживанням, яке позбавляє права на відшкодування понесення витрат на професійну правничу допомогу. Виходячи з вищевикладеного просить скасувати рішення Московського районного суду м.Харкова від 29.11.2023 року та додаткове рішення Московського районного суду м.Харкова від 27.12.2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні позову і всіх клопотань зі сторони позивачки.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що державна реєстрація права власності на «нежитлові приміщення квартира 1-го поверху №4-1:4-7 в літ. «А-5», рішення №42329597 від 01.08.2018 року та наступна реєстрація прав власності на «нежитлові приміщення №4-1:4-7 в літ. «А-9», рішення №42645801 від 21.08.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 проведена з порушенням законодавства. Державним реєстратором змінено статус житлової квартири на нежитлові приміщення без дозвільних документів. Оскільки документи які наявні у відповідача як підстава для державної реєстрації, а саме довідка, серія та №1171/2 видана 26.07.2018 року ТОВ «Інвентарбюро» та технічний паспорт, серії №535633163101, виданий 26.07.2018 року ТОВ «Інвентарбюро`не є правовстановлюючими документами для державної реєстрації. Крім того, зазначила, що розпорядчі акти Харківською міською радою та їх виконавчими органами щодо зміни, або присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 не приймались. Переведення житлового приміщення у нежитлове відповідачем відбулось без дотримання вимог законодавства. Просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення №42329597 від 01.08.2018 Державного реєстратора Печенізької РДА Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича про внесення змін до державного реєстру щодо об`єкту нерухомого майна нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 4-7 в літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , зміну адреси: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення №42645801 від 21.08.2018 приватного нотаріуса ХМНО Куксіна Станіслава Юрійовича про внесення змін до державного реєстру щодо об`єкту нерухомого майна нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 4-7 в літ. «А-9» за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведену державну реєстрацію щодо об`єкту нерухомого майна: «нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 4-7 в літ. «А-9» (літ. «А-5») за адресою: АДРЕСА_1 ; зміну адреси: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер майна 535633163101»; поновити держану реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: «реєстраційний номер майна 3936251; адреса нерухомого майна: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 45,0 кв. м.».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що власник квартири має право на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Використання об`єкта власності обмежується мотивами не завдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 Цивільного кодексу України. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , маючи намір перевести квартиру з житлового фонду у нежитловий, згоди власників суміжних квартир, зокрема, позивачки, не отримував. Відсутні також докази на підтвердження отримання вказаною особою висновків компетентних органів (позитивні чи негативні) про можливість реконструкції квартири. Зазначає, що ці протиправні дії (самовільне проведення реконструкції) відповідача ОСОБА_2 створили умови для подальшого здійснення державними реєстраторами змін щодо об`єкта нерухомого майна. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у спростування встановлених обставин, своєї незгоди або будь-яких заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог. З огляду на викладене, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судова колегія не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею кв. АДРЕСА_3 .

Зазначена квартира належить позивачу на праві власності на підставі договору дарування від 24.01.2009 року №140, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Поляковою М.В.

Квартира розташована на другому поверсі першого під`їзду дев`ятиповерхового будинку та складається з трьох кімнат. На першому поверсі, безпосередньо під квартирою, що належить позивачці, розташована кв. АДРЕСА_4 , яка 22.12.2014 року була придбана відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Палевою О.М., р. № 390.

Відповідно до п.1.2. зазначеного договору - відчужується житлова квартира загальною площею 64,1 кв.м, житловою площею 45,0 кв. метри, продавцем квартири була Кредитна спілка "Самопоміч".

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.07.2020 року №217636070 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.11.2023 року №353549449 на теперішній час за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 - 4-7 в літ. "А-9" загальною площею 62 кв. метри за адресою: АДРЕСА_1 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.07.2020 року №217636070 (розділ "реєстрація змін розділу") 01.08.2018 року державним реєстратором Печенізької РДА Харківської області Зоткіним С.В. на підставі рішення №42329597 від 01.08.2018 року було здійснено внесення відомостей до реєстру з саме: об`єкт нерухомого майна "квартира" змінено на "нежитлові приміщення" 1-го поверху №4-1-:4-7 в літ. "А-5", змінено: загальною площею 64,1 кв. метри, житловою 45 на 62 кв. метри на загальною площею 62 кв. метри. Також державним реєстратором Зоткіним С.В. внесено до реєстру зміну адреси, а саме: АДРЕСА_2 , змінено на: АДРЕСА_1 .

З Інформаційної довідки від 24.07.2020 року №217636070 вбачається, що приватним нотаріусом Куксіним Станіславом Юрійовичем на підставі рішення №42645801 від 21.08.2018 року було внесено зміни до реєстру, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 - 4-7 в літ. "А-5" змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 - 4-7 в літ. "А-9".

Підставою для державної реєстрації стали додані довідка, серія та №1171/1 видана 26.07.2018 року ТОВ "Інвентарбюро" та технічний паспорт, серія №535633163101, виданий 26.07.2018 року ТОВ "Інвентарбюро".

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2019 року №172944380 та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.11.2023 року №355512859 вбачається, що трикімнатна кв. АДРЕСА_4 загальною площею 64,1 кв.м, житловою площею 45,0 кв. метри належить на праві власності Кредитній спілці «Самопоміч». У розділі «відомості про об`єкт нерухомого майна» реєстраційний № майна зазначено 3936251.

Разом з тим, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.07.2020 року №217636070 вбачається, що на теперішній час за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №4-1 4-7 в літ. «А-9» загальною площею 62 кв. метри за адресою АДРЕСА_1 . У розділі «актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна» реєстраційний № майна зазначено 535633163101.

Зазначене вказує на те, що державним реєстратором була здійснена зміна ідентифікаційних даних суб`єкта речового права, та зміна характеристик об`єкта нерухомого майна у порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (від 1 липня 2004 року № 1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.5 ст.319Цивільного кодексуУкраїни власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 320Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 379Цивільного кодексуУкраїни житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придані для постійного проживання в них.

Житло є специфічним об`єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

Відповідно до частини другої статті 383Цивільного кодексуУкраїни власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 6Житлового Кодексу УРСР передбачено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно статті 8Житлового Кодексу УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до статті 152Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до вимог статті 27Закону України"Проархітектурну діяльність" під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.

Статтею 5Закону України"Прооснови містобудування" передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об`єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.

Статтею 30Закону України"Промісцеве самоврядуванняв Україні" визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає змогу дійти висновку, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності; в усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №210/8381/13-а, постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року справа № 165/403/16-а.

Статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об`єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.

Відповідно Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Згідно державних будівельних норм ДБН В 2.2-9-99 "громадські будинки та споруди", ДБН В 2.2-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки", такі приміщення громадського призначення як магазин-офіс можуть бути розміщені в житлових будинках на першому поверсі і мати ізольований вхід від житлової частини будинку.

На підставі аналізу наведених правових норм Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 року у справі №2а-4383/10/1412 та від 23.10.2018 року у справі №728/2655/15-а сформував позицію, що для проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов`язані в обов`язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень.

Частиною 6 статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права та керується принципом верховенства права.

Відповідно до статті 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні по справі "Інтерсплав проти України" (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

У своєму рішенні "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов`язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі".

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Порядок переведення житлових приміщень в нежитлові встановлюють органи місцевого самоврядування. В місті Харкові ця процедура чітко врегульована "Положенням про порядок переведення жилих приміщень та жилих будинків в нежилі" затвердженого Рішенням ХМР від 06.07.2011 року №336/11 (діяли на момент виникнення правовідносин).

Дія цього Положення поширюється на відносини, що виникають у містобудівній сфері і спрямовуються на створення сприятливих умов для життєдіяльності людини у жилих будинках, де планується переведення жилих приміщень, збереження та охорону історичного центру міста, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Розділом 4 "Положення про порядок переведення жилих приміщень та жилих будинків у нежилі" визначено порядок оформлення дозволу на переведення жилих приміщень та жилих будинків в нежилі.

У п. 4.1 вказано, що для переведення жилих приміщень та жилих будинків в нежилі власник житла подає заяву на ім`я Харківського міського голови, який розглядає та направляє її для подальшого розгляду до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин.

Відповідно до п. 4.6 вказаного Положення, рішення про переведення жилих приміщень та жилих будинків в нежилі для розміщення в них об`єктів невиробничої сфери є підставою для отримання замовником вихідних даних та технічних умов для проведення реконструкції об`єкта.

Відповідно до п. 4.7 вказаного Положення, прийняття в експлуатацію закінчених реконструкцією об`єктів здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Також, згідно до п.1.6 "Порядку присвоєння адрес об`єктам нерухомості розташованим на території міста Харкова" від 06.07.2011 року № 325/11 (який діяв на момент внесення відомостей до реєстру) присвоєння, зміна, анулювання адрес здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, крім адрес земельних ділянок. Рішення Харківської міської ради про зміну адреси стосовно цього об`єкту не приймалось.

Зазначене підтверджується листом №б/н від 23.07.2019 року Департаменту територіального контролю Харківського виконавчого комітету Харківської міської ради відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 31.07.2019 року №3712/0/605-19 проекти рішень Харківської міської ради щодо переведення квартири АДРЕСА_4 у нежитлове приміщення Департаментом містобудування та архітектури не готувалися.

З відповіді Департаменту територіального контролю ХМР від 05.02.2020 року №2040/0/226-21 повідомляється, що «Відповідно до інформації Архівного відділу Харківської міської ради, в Архівному відділі немає інформації стосовно переведення кВ.№4 буд АДРЕСА_1 та зміни цієї адреси. Розпорядчі акти Харківської міської ради та її виконавчими органами щодо зміни, або присвоєння адреси нерухомого майна за вищевказаною адресою не приймались.

Зазначене також підтверджується листом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 29.01.2021 року за №2064/0/3-21.

Згідно статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно норм ч.3 ст.10ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно дост. 15Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

Співвласники мають право, зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників (пункт 1 частини першої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (частина друга статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Співвласники зобов`язані, зокрема, використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням (пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить висновку, що використання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території має відбуватися за їх призначенням; створення на прибудинковій території певних об`єктів (зокрема, бетонні сходи, пандус з бетону, бруківка, що прилягає до сходів та пандусу) має проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі об`єкти не призведуть до порушень прав інших співвласників у багатоквартирному житловому будинку; право спільної власності багатоквартирного будинку здійснюється співвласниками за їх згодою, а тому створення на прибудинковій території певних об`єктів (зокрема, бетонні сходи, пандус з бетону, бруківка, що прилягає до сходів та пандусу) вимагає погодження співвласників (див. подібний висновок у пунктах 75 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175цс20)).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усуненняперешкод уздійсненні праваспільної власностіміж співвласниками (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а саме, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію, який не призведе до відновлення порушених прав щодо повернення квартири у попередній стан, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 591/1849/20.

Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Щодо оскарження додаткового рішення суду, судова колегія зазначає наступне.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія дійшла висновку, що оскільки рішення Московського районного суду м. Харкова від Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2023 року підлягає скасуванню, то і додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року має бути скасоване.

Підстав для стягнення витрат на правову допомогу на користь позивачки не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367,368, 374, 376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2023 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.