Рішення

від 15.10.2024 по справі 293/397/24

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/397/24

Провадження № 2/293/256/2024

15 жовтня 2024 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Черняхів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черняхівської селищної територіальної громади в особі Черняхівської селищної ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:-

І. СУТЬ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

ОСОБА_1 звернулась до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом, за змістом якого просить визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обгрунтування позову зазначає, що вона проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 1997 року і по теперішній час. Попередніми власниками будинку були роми, які залишили будинок та виїхали в невідомому напрямку. Будинок потребував ремонту, тому вона разом з чоловіком провели ремонт в будинку власними коштами, облаштували його для проживання, а також прибрали прилеглу до будинку земельну ділянку та встановили паркан.

Протягом двадцяти семи років позивач відкрито та безперервно володіє вказаним житловим будинком, сплачує житлово-комунальні послуги. Будь-яких перешкод в проживанні в даному житловому будинку позивачу ніхто не чинив. Зважаючи на те, що позивач добросовісно заволоділа спірним житловим будинком та понад двадцять сім років безперервно проживає в ньому, просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ІІ. ПРОЦЕДУРА та ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 13.03.2024 справа №293/397/24 передана на розгляд судді Збаражському О.М.

Ухвалою суду від 18.03.2024 позов ОСОБА_1 залишений без руху із наданням строку на усунення недоліків позову, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою від 22.03.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 18.04.2024. Постановив витребувати з Черняхівської селищної ради відомості з Державного реєстру нерухомого майна щодо наявності чи відсутності зареєстрованого права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати у Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 18.04.2024, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено за клопотанням представника позивача на 20.05.2024.

Ухвалою суду від 20.05.2024, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 09.07.2024 у зв`язку із невиконанням ухвали суду про витребування доказів.

Ухвалою суду від 09.07.2024, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 25.07.2024, у зв`язку із невиконанням ухвали суду про витребування доказів від 22.03.2024.

Ухвалою суду від 25.07.2024, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 11.09.2024.

16.08.2024 на виконання вимог ухвали суду від 22.03.2024 КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» надало відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 11.09.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 15.10.2024. Постановив залучити до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

15.10.2024 в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав викладених у позові.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, згідно поданої заяви від 01.04.2024 просив розглянути справу без участі представника Черняхівської селищної ради. Щодо рішення поклались на розсуд суду.

Треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись встановленим порядком. Повідомлення про виклик третіх осіб до суду повернулись без вручення їх адресатам із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Між тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 15.10.2024, відповідно до ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Встановлено, що з 1997 року та на час розгляду справи в суді, позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5,6).

На ім`я позивача 01.02.2024 ТОВ «Армовірбуд» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорту, житловий будинок АДРЕСА_1 , побудований 1955 року (а.с.10-14).

Згідно відомостей, що містяться в інвентаризаційній справі №3133 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 1994 рік, власником вказаного житлового будинку значилась ОСОБА_3 (а.с. 61,62-64).

Згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого 29.03.1994 відділом приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної Ради народних депутатів Житомирської області житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 та членам її сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 65,66).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали, що в житловому будинку АДРЕСА_1 проживали роми, однак залишили будинок і деякий час в ньому ніхто не проживав. В 1997 році в житловий будинок вселилася позивач ОСОБА_1 зі своїм чоловіком, які відремонтували будинок власними коштами та облаштували земельну ділянку парканом.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності, не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 та ч.4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

V. ОЦІНКА та МОТИВИ СУДУ

Згідно роз`яснень, викладених в п.9 та п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: 1) володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; 2) володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; 3) володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №1-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц (провадження №61-2017св18) для набуття права власності за набувальною давністю необхідна сукупність обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю є можливим лише за наявності усіх вказаних умов. Зокрема, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніви щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.

У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі № 910/17274/17).

Посилаючись у позові на володіння майном тривалий час, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; не надано жодних письмових доказів в підтвердження того, що позивач безперервно протягом 27 років володіє вказаним нерухомим майном (квитанції про оплату комунальних послуг, сплата земельного податку, тощо).

Сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням, проведення ремонту у вказаному будинку, реєстрація місця проживання та оплата житлово-комунальних послуг не є підставою для виникнення у позивача права власності за набувальною давністю.

Крім того, як встановлено розглядом справи, власниками спірного житлового будинку, який розташовується: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 та члені її сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Вказана обставина підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи №3133 та свідоцтвом № НОМЕР_1 , про право власності на житло виданого 29.03.1994 відділом приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної Ради народних депутатів Житомирської області.

Доказів того, що власники спірного житлового будинку відмовилися від права власності на належний їм житловий будинок позивачем не надані.

Крім того, як встановлено розглядом справи, позивач знала, що попередніми власниками житлового будинку були роми (цигани), зокрема, ОСОБА_3 .

Зазначені обставини, обставини виключають можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2022 у справі №293/1061/21 (провадження №61-4347св22), у постанові від 15.06.2023 у справі №359/8844/20 (провадження № 61-5539св23), у постанові від 02.05.2024 у справі № 472/713/22 (провадження № 61-14970св23).

Крім того, суд зазначає наступне.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.

Разом з тим, жодних клопотань про заміну відповідача на належного чи залучення співвласників будинку до розгляду даної справи у якості відповідачів, позивач протягом розгляду справи не заявляв.

Оскільки такого клопотання подано не було, суд позбавлений можливості замінити неналежного відповідача на належного за власною ініціативою, враховуючи принцип диспозитивності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, аналіз наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, а отже задоволенню не підлягають.

Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклала обставини, якими обґрунтовувала свої вимоги, зазначила докази, що підтверджують вказані обставини.

Отже, позивачка на власний розсуд розпорядилася своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За викладених фактичних обставин, оскільки позивач пред`явила позовні вимоги до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

16.08.2024 на виконання вимог ухвали суду від 22.03.2024 КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» за клопотанням позивача надало відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Положеннями ч.3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат (ч.1 ст. 140 ЦПК України).

Згідно розрахунку понесених КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» витрат у зв`язку з поданням доказів на вимогу суду, такі складають 727,14грн.

Таким чином, зважаючи, що за наслідком розгляду справи у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради судові витрати, понесені у зв`язку із наданням доказів на вимогу суду, в розмірі 727 (сімсот двадцять сім) грн. 14 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1

адреса проживання:

АДРЕСА_2

Відповідач:

Черняхівська селищна рада Житомирської області

адреса місцезнаходження: 12301, Житомирська область, с-ще Черняхів, Майдан Рад, 1,

код ЄДРПОУ: 04344156

Треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (остання відома адреса їх проживання: АДРЕСА_3 , інші відомості: не відомо).

Повне рішення складено та підписано 17.10.2024.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ