Постанова

від 16.10.2024 по справі 706/887/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1493/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №706/887/22 Категорія: 311010200 Орендарчук М.П. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Василенко Л.І. секретар Матюха В.І.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Орленка В.В. на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 04.07.2024 (повний текст складено 15.07.2024, суддя в суді першої інстанції Орендарчук М.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, яким просив стягнути з відповідача на свою користь 394 326,26 грн., у тому числі: 21 454,61 грн. - заробітної плати за 7 відпрацьованих робочих днів у грудні 2021 року; 113 813,43 грн. - компенсації за 72 дні невикористаної щорічної відпустки; 259 058,22 грн. - середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, обмежений шістьма місяцями.

В обґрунтування позову зазначив, що 01.12.2017 він був призначений на посаду генерального директора ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» та звільнений із займаної посади 09.12.2021. Однак відповідачем не проведено з ним розрахунок за грудень 2021 року, в якому він відпрацював 7 робочих днів, а тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата за вказаний період часу, що становить 21 454,61 грн., компенсація за 72 дні невикористаної відпустки в розмірі 113813,43 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, в розмірі 259 058,22 грн. Посилаючись на неотримання письмового повідомлення про нараховані суми, що підлягають до виплати при звільненні, позивач зазначає про дотримання строків звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 04.07.2024 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на обґрунтованість тверджень позивача про не проведення з ним належного розрахунку при звільненні щодо оплати відпрацьованого часу та компенсації за невикористані дні відпустки.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Орленко В.В. подав 13.08.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відхилити позовні вимоги.

Вказує, що ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» проведено повний розрахунок з позивачем у день його звільнення. У зв`язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12022255360001006 від 02.12.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 175 КК України (невиплата заробітної плати) роботодавець повідомив слідчого про те, що дружина ОСОБА_1 . ОСОБА_2 після свого звільнення з посади інспектора з кадрів ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» в грудні 2021 року викрала документи щодо працевлаштування та звільнення її та ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції не надано критичної оцінки безпідставним твердженням позивача про те, що копії доказів, які надані відповідачем в обґрунтування своїх заперечень на позов, є підробленими, адже клопотань про огляд оригіналів відповідних документів до суду не надходило.

Посилання позивача про недотримання відповідачем вимог частини 1 статті 47, статті 116 КЗпП України, викладених у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, які набули чинності 19.07.2022, у зв`язку із чим строк звернення до суду не пропущено, є безпідставними, оскільки у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми права, які є чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Так згідно частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2021) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно із частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2021) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Перебіг строку звернення до суду з позовом у справі розпочався 02.12.2021 (з наступного дня за днем здійснення розрахунку при звільненні), а сплив цей строк 02.03.2022, враховуючи його продовження на строк дії карантину. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 18.10.2022, він пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, чого суд першої інстанції не врахував.

Посилання позивача у позові, що строк звернення до суду ним не пропущено у зв`язку із тим, що відповідно до статті 47 КЗпП України позивач не отримував письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені в день звільнення та по день подання позову, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог частини 1 статті 47, статті 116 КЗПП України (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавець не був зобов`язаний письмово повідомляти працівника про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) у день їх виплати позивачу.

Пропущення строку звернення до суду з позовом за захистом трудових прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 401/3246/16-ц.

Поновити строк звернення до суду позивач не просив.

Судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі необґрунтованих розрахунків позивача, що належними та допустимими доказами не підтверджуються.

Суд першої інстанції протиправно відкрив провадження у справі, попри несплату позивачем судового збору.

Судом постановлено ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття за відсутності вагомих обставин, які б перешкоджали позивачу надати відповідь на відзив у встановлений судом строк на стадії підготовчого провадження.

У порядку та строки, встановлені законом, позивачем разом із позовною заявою не подано усі наявні у нього докази, зокрема, приховано письмові докази, які були долучено до клопотання/заяви від 20.12.2023 на відзив відповідача, введено суд в оману щодо фактичних обставин справи, а також долучено до позовної заяви незасвідчену належним чином копію наказу (розпорядження) № 99-К від 09.12.2021 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 на підставі рішення № 09-12-2021 від 09.12.2021 та заяви ОСОБА_1 від 09.12.2021 за підписом керівника підприємства (установи, організації) із зазначенням прізвища та ініціалів ОСОБА_1 , із вказівкою головному бухгалтеру провести розрахунки згідно законодавства та за відсутності підпису головного бухгалтера із зазначенням прізвища та ініціалів та дати ознайомлення з цим наказом (розпорядженням).

20.12.2023 представником позивача через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції подано клопотання/заяву від 20.12.2023 на відзив відповідача, до якого долучено письмові докази. Клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів до суду не заявлялося. Електронні копії клопотання/заяви на відзив та доданих до нього доказів відповідачу або його представнику одночасно з направленням цих документів до суду не направлено.

Суд розглянув справу без постановлення ухвали про продовження строків її розгляду.

Судом не було вирішено заявлене у підготовчому провадженні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із неусуненням її недоліків.

Розмір судових витрат позивача не обґрунтовано.

Позивачем та його представником порушено встановлені законом та судом порядок та строки звернення до суду, подання доказів, відповіді на відзив, усунення недоліків позовної заяви тощо. Така поведінка позивача та його представника не може бути розцінена як добросовісна, а право позивача на звернення з позовом до суду таким, що підлягає захисту.

У зв`язку із зловживанням позивачем та його представником процесуальними правами, слід покласти на позивача судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що 01.12.2017 позивач ОСОБА_1 призначений на посаду генерального директора ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС».

Рішенням єдиного учасника товариства №09-12-2021 від 09.12.2021 вирішено звільнити ОСОБА_1 з 09.12.2021 за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України з посади генерального директора ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» на підставі поданої ним заяви.

Цим же рішенням з 10.12.2021 на посаду генерального директора ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» призначено ОСОБА_3 , якому доручено, серед іншого, провести реєстраційні дії в Україні, пов`язані зі зміною генерального директора товариства.

На виконання рішення № 09-12-2021 ОСОБА_1 09.12.2021 прийнято наказ (розпорядження) № 99-К про припинення трудового договору та його звільнення згідно із поданою заявою.

Позивач працював у ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» до 09.12.2021, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу із Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК 7 та форми ОК 5.

Окрім того, зазначені обставини підтверджуються відомостями із Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела / суми виплачених доходів та утримання податків станом на 25.01.2023. За даними податкової звітності відповідача, ОСОБА_1 у грудні 2021 року відповідачем був нарахований дохід у розмірі 33 734,75 грн., а 09.12.2021 позивач звільнений із займаної посади.

Дата звільнення позивача 09.12.2021 підтверджується відомостями реєстрів та наявними у справі доказами.

Стверджуючи про не проведення у день звільнення належного розрахунку, позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення заробітної плати за 7 відпрацьованих робочих днів у грудні 2021 року, компенсації за 72 дні невикористаної щорічної відпустки та середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, обмежений шістьма місяцями.

Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Статтею43 Конституції Українигарантовано право кожного на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 21ЗУ «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1ст. 116 КЗпП України(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Розрахунок із позивачем ОСОБА_1 відповідач у день звільнення у повному обсязі справі не провів, доказів сплати заробітної плати за 7 робочих днів у грудні 2021 року суду не надав, зазначивши, що трудові відносини із позивачем припинені 01.12.2021, а тому суд першої інстанції у даній справі обґрунтовано вказав про доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за 7 днів грудня 2021 року в сумі 67 48,76 грн. / 22 робочих дні * 7 відпрацьованих днів = 21 454,61 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України уразі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічне положення містить ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки».

Позивач має 72 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи в товаристві, що не оспорюється відповідачем, а тому ці дні невикористаної відпустки підлягають грошовій компенсації.

При визначенні розміру грошової компенсації суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 3 Порядку унормовано, що приобчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених упункті 4цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки (пункт 7 Порядку).

Відповідно до індивідуальних відомостей із Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування нарахована позивачу ОСОБА_1 заробітна плата за період із 01.12.2020 по 30.11.2021 становить 725 445,29 грн., отже грошова компенсація за невикористані 72 дні відпустки складає: 725 445,29 грн. / 354 (кількість днів у році за вирахуванням святкових та неробочих) * 72 дні невикористаної відпустки = 147 548,16 грн.

Позивач стверджує про виплату йому відповідачем у грудні 2021 року грошової компенсації при звільненні у розмірі 33 734,75 грн., а відтак стягненню підлягають грошові кошти: 147 548,16 грн. 33 734,75 грн. = 113 813,43 грн., про що вірно вказав суд першої інстанції.

Далі, за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як зазначалося, відповідач розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні у строки, визначені законодавством, не провів, отже наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців.

За змістом пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно доабзацу п`ятогопункту 4цього Порядку,на числоробочих днівза останнідва календарнімісяці,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язана відповіднавиплата,згідно зграфіком підприємства,установи,організації.(Пункт 8 Порядку).

Оскільки позивач звільнений із займаної посади у грудні 2021 року, при визначені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має братися до уваги заробітна плата позивача за жовтень листопад 2021 року (два повні останні місяці, відпрацьовані позивачем, перед місяцем, коли його було звільнено).

Отже, розмір відшкодування за часзатримкивиплати при звільненні за шість місяців загалом становитиме 259 058,22 грн., як вірно вказав суд першої інстанції, що в кінцевому результаті відповідає розрахунку, проведеному у відповідності до вимог вищезазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» проведено повний розрахунок з позивачем у день його звільнення, так як відповідних доказів суду надано не було.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід оцінити критично посилання скаржника на те, що у зв`язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12022255360001006 від 02.12.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 175 КК України (невиплата заробітної плати) роботодавець повідомив слідчого про те, що дружина ОСОБА_1 . ОСОБА_2 після свого звільнення з посади інспектора з кадрів ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС» в грудні 2021 року викрала документи щодо працевлаштування та звільнення її та ОСОБА_1 , адже на даний час доказів, які б підтверджували факт викрадення кадрових документів на підставі дослідження яких суд матиме змогу встановити інші фактичні обставини у даному трудовому спорі, зокрема, щодо дати звільнення позивача та сум виплачених йому при звільненні коштів, до справи не долучено.

Натомість час протягом якого позивач був працевлаштований у ТОВ «АЛЬФА ПЛЮС», а також розмір виплачених йому коштів заробітної плати підтверджується, зокрема, відомостями з податкової звітності щодо доходів працівника, які наявні у матеріалах справи т.2 а.с.106.

Отже аргументи скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі необґрунтованих розрахунках позивача, що належними та допустимими доказами не підтверджуються, є неспроможними.

З цих же підстав слід відхилити апеляційні доводи також і про те, що судом першої інстанції не надано критичної оцінки твердженням позивача про те, що копії доказів, які надані відповідачем в обґрунтування своїх заперечень на позов, є підробленими, так як скаржником не обґрунтовано які саме надані ним докази підтверджують належний розрахунок при звільненні позивача.

Апеляційний суд відхиляє всі аргументи скаржника про те, що позовні вимоги у цій справі заявлено поза межами строків звернення до суду за захистом трудових прав, з урахуванням такого.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Законом України№540-IX від 30.03.2020«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Прикінцеві та перехідні положення КЗпП України доповнено положеннями про те, що від час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину

Карантин на території України відповідно до постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 « Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»було запроваджено з 19.12.2020 до 30.06.2023, а відтак встановлений Кодексом законів про працю України строк звернення позивача із позовом до суду не пропущений позивача було звільнено 09.12.2021, а позовну заяву до суду подано 18.10.2022, тобто протягом дії запровадженого КМУ карантину під час якого строки звернення до суду продовжуються.

При цьому, вказівка суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про застосування до правовідносин сторін у справі також і положень ЦК України про позовну давність, хоча правове регулювання в даному випадку здійснюється саме нормами спеціального закону у сферу трудових відносин КЗпП України, зокрема, ст. 233 цього Кодексу, не впливає на правильність висновку суду в цій частині в цілому.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції протиправно відкрив провадження у справі, попри несплату позивачем судового збору, на правильність вирішення спору у справі не впливають, адже усі питання щодо судових витрат, у тому числі й щодо їх послідуючого стягнення зі сторін на користь державного бюджету, в силу приписів ст. 141 ЦПК України можуть бути вирішенні при ухваленні рішення по суті спору.

Доводискаржника пропорушення судомпершої інстанціїприписів процесуальногоправа,зокрема,щодо поверненнядо стадіїпідготовчого провадженняпісля йогозакриття,поновлення строківдля подачіпозивачем відповідіна відзив,не направленнявідповідачу рядудоказів,розгляд справибез постановленняухвали пропродовження строківїї розгляду,відсутність вирішенняклопотання представникавідповідача прозалишення позовноїзаяви безрозгляду узв`язку ізнеусуненням їїнедоліків,не свідчатьпро незаконністьчи необґрунтованістьрішення судупо сутіспору,адже заприписами ч.ч.2,3ст.376ЦК Українине єпідставами дляскасування судовогорішення,так якне призвелидо неправильноговирішення спорута неперешкодили судуналежним чиномвстановити фактичніобставини.

Доводи скаржника про те, що розмір судових витрат позивача не обґрунтований, а також про зловживання процесуальними правами позивачем та його представником при апеляційному перегляді справи свого підтвердження не знайшли у матеріалах справи відсутні докази використання стороною позивача процесуальних прав всупереч їх призначення. Крім того, суд першої інстанції у рішенні вирішував питання про розподіл сум судового збору, про сплату якого позивачем надано відповідні докази.

Згідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 04.07.2024 у даній справі має бути залишено без змін, а апеляційна скарга підлягає до відхилення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що вирішення спору по суті по результатам апеляційного перегляду справи змін не зазнало, витрати скаржника по сплаті судового збору в апеляційному суді йому не відшкодовувати.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 04.07.2024 у даній цивільній справі залишити без змін.

Витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 17.10. 2024.

Суддя-доповідач

Судді