Рішення

від 11.10.2024 по справі 140/3698/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3698/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Любомльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Виконавчого комітету Любомльської міської ради (далі відповідач, ВК Любомльської міськради) про визнання протиправним та скасування рішення № 23 від 24.01.2023 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на перепохования останків померлого гр. ОСОБА_3 ».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у травні 2022 року поховала ОСОБА_3 , з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу у м. Любомль Волинської області.

Вказала, що 24.01.2023 ВК Любомльської міськради було прийнято рішення № 23 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на перепоховання останків померлого гр. ОСОБА_3 » на підставі письмової заяви ОСОБА_2 , висновку Любомльського управлінця держпродспоживслужби, лікарського свідоцтва про смерть, довідки про можливість І проведення поховання померлого на кладовищі у м. Київ, свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_3 , свідоцтва про смерть ОСОБА_4 .

Також зауважила, що 27.04.2023 рішенням Любомльського районного суду Волинської області, яке набрало законної сили 30.05.2023, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.11.2003 проживала однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте всупереч положенням ЗУ «Про поховання та похоронну справу», ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення. При цьому, вказує, що підпунктом 2.12 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання затвердженого Наказом України від 19.11.2003 № 193 передбачено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини, а для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської поховання останків на іншому кладовищі. За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.

Зазначили, що 10.01.2023 до Любомльської міської ради із заявою звернулась ОСОБА_2 (матір померлого) про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на кладовищі м. Київ біля поховання його батька, до якої додала документи визначені ст. 21 Закону та п.п. 2.12 Порядку, а саме: висновок Любомльської Держпродспоживслужби у Волинській області, лікарське свідоцтво про довідку ритуальної служби Дерпартаменту ЖКІ Київської держадміністрації, копію свідоцтва про смерть сина та копію свідоцтва смерть чоловіка.

Оскільки дані про особу, яка здійснювала поховання, відповідно інформації КП «Любомльське ЖКГ» були відсутні, також була відсутня будь-яка інформація про дружину і доньку померлого, керуючись ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», дотримуючись вимог ст. 21 України «Про поховання та похоронну справу», ВК Любомльської міськради 24.01.2023 правомірно прийнято рішення надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на здійснення перепоховання останків померлого сина ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 23.05.2023 за заявою представника позивача зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №163/501/23.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі задоволено: поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Любомльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у травні 2022 року поховала ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ), з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу у м. Любомль Волинської області.

10.01.2023 до Любомльської міської ради звернулась ОСОБА_2 (матір померлого) із заявою про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на кладовищі м. Київ біля поховання його батька, до якої додала документи визначені ст. 21 Закону та п.п. 2.12 Порядку, зокрема: висновок Любомльської Держпродспоживслужби у Волинській області, лікарське свідоцтво про довідку ритуальної служби Дерпартаменту ЖКІ Київської держадміністрації, копію свідоцтва про смерть сина та копію свідоцтва смерть чоловіка.

24.01.2023 ВК Любомльської міськради було прийнято рішення № 23 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на перепоховання останків померлого гр. ОСОБА_3 ».

27.04.2023 рішенням Любомльського районного суду Волинської області, яке набрало законної сили 30.05.2023, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.11.2003 проживала однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення ВК Любомльської міськради, ОСОБА_1 звернулися до суду із даним позовом.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, врегулювання відносин, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлення гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначені Законом України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 №1102-IV (далі - Закон №1102-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1102-IV передбачено, що діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах як, зокрема, поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого при житті, а за його відсутності з врахуванням побажань родичів.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого, забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

За змістом статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене, серед іншого у: побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе (частина 3 статті 6 Закону №1102-IV).

Відповідно до ст. 11 Закону №1102-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

В свою чергу, згідно із статтею 2 Закону №1102 під волевиявленням громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті слід розуміти бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновків, що за життя кожна людина має право виявити власну волю про своє майбутнє поховання. У разі відсутності такого волевиявлення, похованням померлого займаються його близькі родичі.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать, що ОСОБА_3 за свого життя виявляв волю щодо свого поховання.

У травні 2022 року ОСОБА_1 поховала ОСОБА_3 в м. Любомль Ковельського р-ну Волинської області.

Із дослідженої судом заяви ОСОБА_2 (матір померлого) від 10.01.2023 вбачається, що остання звернулась до Любомльської міськради про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на кладовищі м. Київ біля поховання його батька, до якої додала документи визначені ст. 21 Закону та п.п. 2.12 Порядку, зокрема: висновок Любомльської Держпродспоживслужби у Волинській області, лікарське свідоцтво про довідку ритуальної служби Дерпартаменту ЖКІ Київської держадміністрації, копію свідоцтва про смерть сина та копію та копію свідоцтва смерть чоловіка, на яку отримала дозвіл.

Процедура перепоховання останків померлих визначена статтею 21 Закону №1102-IV.

Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті визначено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України (частина друга статті 21 Закону №1102-IV.

На виконання Закону №1102-IV Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства затверджено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань №193 від 19.11.2003 (далі - Порядок №193).

Пунктом 2.12 Порядку №193 встановлено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини. Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.

З аналізу наведених правових норм випливає, що ініціатором питання щодо надання виконавчим органом відповідної сільської, селищної, міської ради дозволу на перепоховання останків померлого на іншому кладовищі, а в подальшому і прийняття і відповідного рішення, може виступати особа, яка здійснила поховання (користувач місця поховання). При цьому, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.

Статтею 2 Закону №1102-IV визначено, що користувачем місця поховання (місця родинного поховання) є особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Матеріали справи підтверджено, що у травні 2022 року поховання ОСОБА_3 здійснила ОСОБА_1 , яка з огляду на положення ст. 2 Закону №1102-IV є користувачем місця поховання, і відповідно, може ініціювати перед виконавчим органом відповідної сільської, селищної, міської ради питання щодо перепоховання тіла померлого ОСОБА_3 .

Разом із тим, лише 27.04.2023 рішенням Любомльського районного суду Волинської області, яке набрало законної сили 30.05.2023, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.11.2003 проживала однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вказувалося судом вище, відповідно до вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.

Слід зазначити, що згадувані нормативні акти не містять переліку таких виняткових випадків. Таким чином, орган місцевого самоврядування при розгляді питання про перепоховання має надавати таку оцінку самостійно у кожному випадку індивідуально.

Із поданої до ВК Любомльської міськради заяви від 10.01.2023 про надання дозволу на перепоховання випливає, що підставами, які обумовлюють необхідність перепоховання матір`ю померлого ОСОБА_2 вказувалося бажання, щоб загиблий син спочивав там, де провів велику частину свого життя, де його могила буде доглянута його матір`ю, яку остання зможе провідати з огляду на похилий вік.

Суд враховує, що питання поховання/перепоховання загиблого сина є вельми чутливим для позивача, а також батьків, та пов`язане з їх тяжкими духовними переживаннями.

Разом з тим, при вирішенні даного спору, суд звертає увагу на те, що станом на момент звернення ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на перепоховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на кладовищі м. Київ та прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні дані про особу, яка здійснювала поховання згідно інформації КП «Любомльське ЖКГ» та будь-яка офіційна інформація про дружину і доньку померлого.

На даний момент могила загиблого ОСОБА_3 розташована в безпечному місці, і для її відвідування не має жодних перешкод. Матеріали справи не містять доказів про те, що кладовище зазнало руйнації внаслідок війни чи стихійного лиха. Судом не встановлено, а сторонами не наведено жодних релігійних, традиційних або звичаєвих факторів, які б зумовлювали необхідність поховання загиблого у конкретному місці.

Отже, суд дійшов висновку про те, що відповідач належними та допустимими доказами довів наявність правових та фактичних підстав для прийняття рішення Виконкому Любомльської міської ради № 23 від 24.01.2023 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на перепохования останків померлого гр. ОСОБА_3 ».

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що за практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, №303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення Виконкому Любомльської міської ради № 23 від 24.01.2023 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на перепохования останків померлого гр. ОСОБА_3 » є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, залишаючи заяву позивачів про надання дозволу на перепоховання без задоволення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відтак підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Оскільки в позові відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Любомльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту повного судового рішення.

Суддя С.Ф. Костюкевич