Рішення

від 02.10.2024 по справі 260/368/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ 260/368/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Пішта І.І.,

сторони по справі не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області (90332, Закарпатська область, Берегівський район, смт Королево, вул. Центральна, буд. 50, код ЄДРПОУ 04349283) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, в якому просить стягнути з Королівської селищної ради (ЄДРПОУ 04349283) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року, середній заробіток за невикористану відпустку та вихідну допомогу на загальну суму 201 802,30 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 30.11.2020 ОСОБА_1 був обраний сільським головою, та знаходився у трудових відносинах з Теківською сільською радою. 07 лютого 2019 року Теківською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області прийнято рішенням №420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови», яке в подальшому було скасовано рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №260/230/20, яке набрало законної сили 25.10.2022. Вказує, що поновлення у 2022 році на попередній роботі неможливе внаслідок припинення із 30 листопада 2020 року повноважень Теківської сільської ради. Позивач звертався з позовом про стягнення заборгованості по нарахованій та не виплаченій заробітній платі, однак, суд апеляційної інстанції у справі №260/68/21 дійшов до висновку, що існуючі обставини є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зважаючи на дію розпорядження (до його скасування) №5 від 08.02.2019 «Про зупинення дії рішення №420 від 07.02.2019 (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сілької ради», за 2019 рік (з січня по грудень) позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з січня 2020 року до 30.11.2020 (згідно запису в трудовій книжці). Крім того, позивач вказує, що відповідачем не виплачено позивачу при звільненні компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 45 календарних днів, а також вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України. Вказане слугувало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

19 лютого 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію аргументував тим, що оскільки ОСОБА_1 з 07.02.2019 р. не перебував у трудових відносинах з Теківською сільською радою, а нарахування та виплату заробітної плати здійснював собі всупереч чинному законодавству України, то факт вимушеного прогулу у період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року за даних обставин відсутній. Крім того вказує, що ОСОБА_1 висунуте обвинувачення щодо самовільного присвоєння владних повноважень та направлено до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42020071060000001 від 01.04.2020 року по обвинуваченню його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.353, ч.1 ст.357, ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст. 358 КК України, затверджений прокурором Виноградівського відділу Берегівської місцевої прокуратури від 24.06.2020 року. З підстав наведених вище, відповідач вважає, що факт вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року не знаходить свого підтвердження. Повноваження ОСОБА_1 з 07.02.2019 року, як сільського голови припинено, в трудових відносинах з Теківською сільською радою він не перебував, що неодноразово встановлено рішеннями суду першої та апеляційних інстанцій, які на даний час не скасовані та набрали законної сили, а доводи позивача стосовно всіх розрахунків наведених у позовній заяві є необгрунтованими.

04 березня 2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву. Заперечення відповідача щодо перебування позивача у трудових відносинах з 01.01.2020 нівелюється рішенням суду від 12.10.2021 року у справі №260/230/20, залишеним в силі Восьмим апеляційним адміністративним судом 25.10.2022. Посилання на наявність кримінальної справи не може слугувати належними доказами. Окрім того, звертає увагу, що у відзиві відповідач не заперечує того факту, що заробітну плату за період з 01.01.2020 року позивач не отримував, як не отримував й інші виплати, та підтверджує, що за період 2019 року у виплаті заробітної плати позивач розрахований.

Ухвалою суду від 24 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою суду від 24 червня 2024 року закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони по справі не з`явилися, однак в матеріалах справи міститься заяви представників позивача та відповідача про розгляд справи у їх відсутності.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, рішенням Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови», зокрема, достроково припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді сільського голови.

Розпорядженням № 5 Теківського сільського голови Виноградівського району Закарпатської області ОСОБА_1 від 08.02.2019 року «Про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради», було зупинено рішення Теківської сільської ради від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови».

Однак, вказане розпорядження було оскаржено у судовому порядку і рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року по справі № 260/241/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним розпорядження Теківського сільського голови ОСОБА_1 № 5 від 08.02.2018 року про зупинення дії рішення № 420 від 07.02.2019 року (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради.

В подальшому, позивач звернувся до суду із позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 та Королівська селищна рада Виноградівського району, про протиправним та скасування рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі № 260/230/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови».

05.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, яким просив суд стягнути з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 72881,13 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 року у справі № 260/68/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області заборгованості по заробітній платі за період з січня по листопад 2020 року в сумі 72881,13 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2022 року апеляційну скаргу Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області задоволено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 року по справі № 260/68/21 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про визнання дій та бездіяльності протиправними відмовлено.

Так, судом апеляційної інстанції у справі № 260/68/21 було встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року по справі № 260/241/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року встановлено обставини щодо позбавлення ОСОБА_1 повноважень сільського голови з моменту прийняття рішення Теківською сільською радою 07.02.2019 року, а відтак, оскільки повноваження ОСОБА_1 припинені 07.02.2019 року, то відповідно такого слід вважати звільненим, як наслідок, з цього часу відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати позивачу.

Позивач, вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до ст.235 Кодексу законів про праці України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як вже встановлено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі № 260/230/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.02.2019 року № 420 «Про дострокове припинення повноважень сільського голови».

Тобто у позивача у зв`язку з наведеним виникло право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.02.2019.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З позовних вимог вбачається, що позивач просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2020 року та вказує, що до кінця 2019 року виконував повноваження голови сільської ради та отримував заробітну плату з огляду на дію Розпорядження Теківського сільського голови Виноградівського району Закарпатської області №5 від 08.02.2018 «Про зупинення дії рішення №420 від 07.02.2019 (позачергової) тридцять третьої сесії сьомого скликання Теківської сільської ради», яке в подальшому було скасовано рішенням суду від 27.09.2019 року по справі № 260/241/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року, а тому суд з урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 КАС України розглядає спір в межах заявлених позивачем позовних вимог.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року за № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 №30 від 12.01.2024 (а.с. 151), середньомісячна заробітна плата позивача за листопад 2019 року становить 14625,00 грн., середньомісячна заробітна плата за грудень 2019 року становить 15377,81 грн., а середня заробітна плата 30002,81 грн.

Відповідно середньоденна заробітна плата позивача становить 714,35 грн (30002,81 грн / 42 робочих днів).

Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року (згідно запису трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ) складає 229 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 163586,15 грн (229 р.днів х 714,35 грн.) із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів, оскільки відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Щодо аргументів відповідача про факти простою Теківської сільської ради протягом 2020 року, то на переконання суду, це не впливає на обрахунок компенсації за час вимушеного прогулу, оскільки це не є заробітної платою, а є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

Врахування обставин простою під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не передбачено Постановою КМУ №100 від 08.02.1995.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по 30.11.2020 підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у розмірі 22501,35 грн, суд вказує наступне.

Так, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 вказаного Закону установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України і ніхто не може бути позбавлений такого права. При цьому, працююча особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові) не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.

Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 21 січня 2021 року у справі №200/7905/19-а та від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В той же час, суд зазначає, що в даному випадку, розрахунок компенсації за невикористану відпустку є компетенцією органу, в якому особа перебувала на посаді та який виплачував їй заробітну плату. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Сторони не заперечують, що позивачу не нараховувалася та не виплачувалася компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік.

При цьому, документи, які містяться в матеріалах справи, не містять інформації про виплату грошової компенсації позивачу.

З огляду на зазначене, суд висновує, що належним способом захисту права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні у розмірі 15000,90 грн, суд вказує таке.

Загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування урегульовано Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до статті 2 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280-97/ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статей 1 та 2 Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

За приписами статті 3 Закону №2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: - виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; - виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; - посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Слід зазначити, що відповідно до частин 2-3 статті 7 Закону №2493-III посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування передбачено статтею 20 Закону №2493-III.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у певних випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №280/97-ВР повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 8-3 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» від 5 лютого 2015 року №157-VIII з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільської, селищної ради, її виконавчого комітету шляхом їх приєднання до відповідних юридичних осіб - сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету об`єднаної територіальної громади.

Згідно із пп.4 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році відповідно до підпункту 2 цього пункту.

Цією нормою Закону визначено день припинення повноваження сільського голови, а саме день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних у зв`язку із першими місцевими виборами депутатів сільських, селищних, міських рад і відповідних сільських, селищних, міських голів територіальних громад, території яких затверджені Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону.

Саме вказана норма зазначена у трудовій книжці позивача, як підстава звільнення.

Відповідно до статті 44 КЗпП України (станом на момент виникнення спірних правовідносин), на яку зсилається позивач, як підставу для виплати вихідної допомоги, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 не вказано як підставу для звільнення загальну норму Кодексу законів про працю України, яка передбачає виплату вихідної допомоги, натомість підставою звільнення слугував пп.4 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад».

При цьому суд зазначає, що підстава звільнення, яка зазначена у трудовій книжці, позивачем не оскаржується.

Тому посилання позивача на норму права, передбачену статтею 44 КЗпП України, якою встановлено підстави виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1-2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 243, 244, 242 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області (90332, Закарпатська область, Берегівський район, смт Королево, вул. Центральна, буд. 50, код ЄДРПОУ 04349283) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області (90332, Закарпатська область, Берегівський район, смт Королево, вул. Центральна, буд. 50, код ЄДРПОУ 04349283) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 30.11.2020 у розмірі 163586,15 грн (сто шістдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят шість гривень п`ятнадцять копійок).

Зобов`язати Королівську селищну раду Берегівського району Закарпатської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 14.10.2024 року.