Рішення

від 11.10.2024 по справі 420/7595/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7595/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради про визнання відповіді неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради в якому позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд: визнати протиправними дії Білозерської селищної ради, щодо ненадання публічної інформації за запитом від 19 лютого 2024 року; зобов`язати Білозерську селищну раду надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 січня 2024 року на інформаційному сайті bilozerka.info була опублікована стаття під назвою «Громадські активісти закликають Білозерську селищну військову адміністрацію врятувати радгосп «Білозерський». Зі змісту статті стало відомо, що «після того як у листопаді було виявлено факт порушення справи про банкрутство, Білозерська селищна рада звернулася до КП «Агрофірма радгосп «Білозерський» за роз`ясненнями та до Херсонської обласної прокуратури з проханням надати правову оцінку цьому факту». 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білозерської селищної ради з інформаційним запитом, де відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив надати копії таких документів: 1. Лист-звернення про правову оцінку до Херсонської обласної прокуратури; 2. Лист-відповідь Херсонської обласної прокуратури; 3. Лист-звернення про надання роз`яснень до КП «Агрофірма радгосп «Білозерський»; 4. Лист-відповідь КП «Агрофірма радгосп «Білозерський». Запитувану інформацію просив надати у визначений законом строк на вказану електронну адресу у форматі pdf. 22 лютого 2024 року розпорядженням начальника Білозерської селищної військової адміністрації за № 460, позивачу відмовлено в задоволенні запиту. Юридичною підставою відмови було посилання на пункт 2 частини першої, четвертої статті 22, частину другу статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зі змісту розпорядження вбачалося, що запитувана мною інформація є відомостями досудового розслідування, які відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора. Позивач вважає зміст відмови на запит необґрунтованим (немотивованим), а саму відмову у задоволенні запиту протиправною.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає, що з роздруківки інтернет публікації наявної в матеріалах справи слідує що відносно комунального підприємства Агрофірма радгосп Білозерський» порушено справу про банкрутство. Дійсно ухвалою Господарським судом Одеської області від 25.10.2023 по справі №916/4487/23 (за заявою кредитора до боржника: Комунального підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» відкрито провадження про банкрутство комунального підприємства. Згідно статуту КП Агрофірми радгосп «Білозерський» затвердженого рішенням Білозерської селищної від 04.06.2021 №169 - вказане підприємство засновано на основі майна Білозерської територіальної громади з метою отримання прибутку від його господарської діяльності, частина прибутку поверталась до бюджету громади для задоволення соціальних потреб мешканців територіальної громади (копія статуту додається ). Органом управління майном Підприємства є Білозерська селищна рада. Частинами 7 та 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. З метою реалізації повноважень засновника (Білозерською селищною радою) щодо контролю за використанням та збереженням закріпленого за КП Агрофірма радгосп «Білозерський» майна на адресу підприємства надіслано лист про надання інформації на поставленні питання та надання копій документів. За результатом аналізу листа відповіді КП Агрофірма радгосп «Білозерський» та додатків до нього - Білозерська селищна рада звернулась до правоохоронних органів з заявою про вчинення злочину. До вказаної заяви долучені лист про надання інформації Білозерської селищної ради та лист відповідь КП Агрофірма радгосп «Білозерський» з додатками. Сама заява про вчинення злочину яка слугувала підставою для відкриття кримінального провадження була надіслана на адресу іншого правоохоронного органу ніж вказано в інтернет публікації від 18.01.2024 та запиті ОСОБА_1 від 19.02.2024, а саме до Олешківської окружної прокуратури. Саме вказаний правоохоронний орган розглянув та зареєстрував заяву та надав супровідний лист до витягу. Вказану заяву зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, що підтверджується витягом про реєстрацію кримінального провадження № 42024232240000004. 23.02.2024 ОСОБА_1 звертався з повторним запитом про надання йому інформації, згідно тексту вказаного запиту « 22 лютого 2024 року розпорядженням начальника Білозерської селищної військової адміністрації за № 460 йому було відмовлено у задоволенні запиту Підставою відмови є посилання на статтю 222 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора,» Заявник запитував, назву органу, який веде досудове розслідування та номер кримінальної справи, до якої, залучена документи запитувані ним в запиті від 19.02.2024. Листом від 26.02.2024 № 01-20/732 запит задоволено, та повідомлено ОСОБА_1 від 23.02.2024, що досудове розслідування за кримінальним провадженням №42024232240000004 здійснюється детективами Бюро економічної безпеки України. Згідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформація яка містить таємницю досудового розслідування є таємною, адже її розголошення може завдати шкоди особі, суспільству і державі. При цьому, порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. Статтею 222 КПК України визначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст.387 КК України розголошення без дозволу прокурора, слідчого даних досудового розслідування є кримінально-карним діянням. Пунктом 5 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №4651-VI (далі також - «КПК України»; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності За змістом пункту 10 частини першої статті 7 далі - КПК України презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини є одними з засад кримінального провадження. Частиною другою статті 17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Відтак, інформація, що містить таємницю досудового розслідування, може бути отримана виключно в порядку, визначеному КПК України. До того ж, внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує початок досудового розслідування. Ці правовідносини регулює, зокрема, КПК України та підзаконні акти, видані на підставі та на його виконання. Тому, отримувати доступ до інформації, яка здобута чи створюється у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування можна з дотриманням вимог спеціального для цих правовідносин законодавства. Подібна правова позиція випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №826/7244/18 і викладена у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №806/3155/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 640/5681/19. Згідно п. 2 ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; Згідно частинами 1- 2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Інформацією з обмеженим доступом є: - конфіденційна інформація; - таємна інформація (зокрема містить таємницю досудового розслідування ст.8 Закону); - службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1)виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. З аналізу фактичних обставин справи та вищевказаних вказаних статей закону можливо прийти до висновку, що 1) інформація про яку просить запитувач є частиною матеріалів кримінального провадження, а її розголошення може слугувати підставою для відкриття нових кримінальних проваджень; 2) враховуючи, що досудове розслідування за кримінальним провадженням №42024232240000004 не завершене, відсутні обвинувальні вироки по дані кримінальній справі, розголошення інформації відносно обставин справи та підозрюваних осіб які містяться в запитуваних відповідачем документах може завдати істотної шкоди інтересам цих осіб, завадити шкоди розслідуванню, та призвести до упередження правосуддя; 3) комунальне підприємство засновано на основі майна Білозерської територіальної громади з метою отримання прибутку від його господарської діяльності, частина прибутку поверталась до бюджету громади для задоволення соціальних потреб мешканців територіальної громади, шкода щодо розголошення запитуваної позивачем інформації переважає його інтерес та може завадити досудовому розслідуванню, що призведе до не притягнення винних осіб до відповідальності та не відшкодування заподіяних ними збитків підприємству та Білозерській селищній територіальній громаді. Відповідно аргументація позивача «що підприємство було нещодавно одним з найбільших виробників саджанців та плодово ягідної продукції», як на підставу для задоволення запиту та позову не переважає шкоду яку може бути завдано громаді шляхом задоволення його запиту та позову. 4) Білозерська селищна рада не оприлюднювала запитувані документи які міститься в запиті позивача від 19.02.2024 з огляду на обмеження визначенні статтею 8 вищевказаного закону.

Ухвалою суду від 11.10.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білозерської селищної ради з інформаційним запитом, де відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив надати копії таких документів: 1. Лист-звернення про правову оцінку до Херсонської обласної прокуратури; 2. Лист-відповідь Херсонської обласної прокуратури; 3. Лист-звернення про надання роз`яснень до КП «Агрофірма радгосп «Білозерський»; 4. Лист-відповідь КП «Агрофірма радгосп «Білозерський».

22 лютого 2024 року розпорядженням начальника Білозерської селищної військової адміністрації за № 460, позивачу відмовлено в задоволенні запиту, враховуючи приписи статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відповідно до якої відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим, враховуючи, що незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом, зважаючи, що запитувана інформація становить відомості досудового розслідування, керуючись Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), від 14 грудня 2022 року № 865/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів Херсонської області», постановою Верховної Ради України від 06 лютого 2023 року № 2898-ІХ «Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Херсонській області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 2 частини першої, четвертої статті 22, частиною другою статті 6, статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

23 лютого 2024 року позивач звернувся до відповідача із запитом в якому просив надати наступну інформацію: 1. Назву органу, який веде досудове розслідування; 2. Номер кримінальної справи, до якої, за твердженням Білозерської військової адміністрації долучена запитувана позивачем кореспонденція.

За результатом звернення, відповідач листом від 26.02.2024 року повідомив що досудове розслідування за кримінальним провадженням за №42024232240000004 здійснюється детективами Бюро економічної безпеки України.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо належного розгляду запитів, звернувся з позовом до суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст. 34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях ст. 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст. 19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ "Про інформацію" (далі -Закон № 2657-ХІІ) визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно із ст. 1 Закону № 2657-ХІІ інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відносини, пов`язані з розглядом запитів до публічної інформації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про доступ до публічної інформації", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Отже, Закон України "Про інформацію" містить загальні положення про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується в тому числі і шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. А як зазначено в частині третій статті 19 Закону № 2939-VI запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

А згідно з положеннями статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною другою цієї статті встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.

При цьому, незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, перенаправлення належному розпоряднику, тощо) такий суб`єкт зобов`язаний проінформувати про це заявника.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач не погоджується з протиправними дії Білозерської селищної ради, щодо ненадання публічної інформації за запитом від 19 лютого 2024 року.

Натомість, відповідач у листі від 22.02.2024 №460, надісланому у відповідь на запит позивача, зіслався на приписи ст. 222 КПК України .

Відтак, фактично відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, посилаючись на те, що така інформація належить до відомостей досудового розслідування.

Суд зазначає, що вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, встановлений нормами ч. 1ст. 22 Закону №2939-VI.

Такими випадками є:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно дозаконупри дотриманні сукупності таких вимог (трискладовий тест):

- виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

- розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

- шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Пунктом 3 ч. 4 ст. 22 Закону №2939 визначено, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою.

У відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування трискладового тесту, передбаченого ч. 2 ст. 6 Закону №2939.

З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

- якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939 інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

- у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2ст. 6 Закону №2939);

- чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2ст. 6 Закону №2939).

При цьому, відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону №2939, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є немотивованою.

Суд зазначає, що за змістом відповіді на запит від 19.03.2024 №166 відповідачем не зазначено про наявність підстав для відмови у наданні запитуваної інформації відповідно до положень Закону №2939.

При цьому, відповідач лише зіслався на приписи ст. 222 КПК України, якими визначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в обсязі, в якому вони визнають можливим.

Тобто відповідачем не вказано про наявність відкритого кримінального провадження, не вказано його номер, підставу відкриття тощо. Не містить відповідь на запит й посилання на наявність конкретних заборон слідчого або ж прокурора щодо поширення, визначеної позивачем у запиті від 19.02.2024 інформації.

Під час розгляду справи в суді також не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що запитувана позивачем інформація належить до відомостей досудового розслідування, які не підлягають розголошенню.

Також відповідач не надав доказів того, що відомості та документи, зазначені у запиті, було створено або одержано у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином вказаними положеннями процесуального закону запроваджені спеціальні правила обов`язку доказування в адміністративній справі, які передбачені в тому числі й "презумцією винуватості" суб`єкта владних повноважень. Тобто, виходячи з предмету даного спору та характеру спірних правовідносин саме відповідач мав обов`язок переконати суд в правомірності своєї поведінки та дотриманні ним положень Закону № 2939-VI щодо розгляду спірного запиту позивача.

Натомість, як свідчать матеріали справи, жодних доказів на спростування доводів позивача відповідач не надав. Тобто свого процесуального обов`язку в доказуванні правомірності власних дій/бездіяльності не виконав.

Таким чином суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні інформації, що визначена позивачем у запиті від 19.02.2024 року.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає, що з метою відновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов`язати відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 19.02.2024 року з урахуванням висновків суду.

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином перевіривши обґрунтованість доводів позивача, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково у визначений судом спосіб, який на переконання суду є достатнім для забезпечення захисту прав позивача в межах існуючих спірних правовідносин.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Білозерської селищної ради (вул.Свободи, 87, смт.Білозерка, Херсонський район, Херсонська область, 75000, код ЄДРПОУ 04401368) про визнання відповіді неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Білозерської селищної ради, щодо ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 19 лютого 2024 року.

Зобов`язати Білозерської селищної ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 19.02.2024 року з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути Білозерської селищної ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 11.10.2024 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка