Постанова

від 10.10.2024 по справі 440/6650/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 р.Справа № 440/6650/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2024, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6650/24

за позовом ОСОБА_1

до Котелевського районного суду Полтавської області

про визнання протиправними та скасування розпоряджень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Котелевського районного суду Полтавської області (далі - відповідач), в якій просила суд: визнати протиправними, визнати завідомо протиправними розпорядження голови Котелевського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24) для розгляду їх по суті та скасувати їх.

Позовна заява обґрунтована тим, що спірні розпорядження прийняті головою Котелевського районного суду Полтавської області із порушенням пункту 2 частини 1 статті 31 ЦПК України та процесуальних прав позивачки на розгляд трьох судових справ саме Котелевським районним судом Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Котелевського районного суду Полтавської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

ОСОБА_1 , не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне з`ясування судом обставин у справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції повністю та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про оскарження розпоряджень голови суду про передачу цивільних справ до іншого суду для їх розгляду по суті. Зазначає, що вказані розпорядження були прийняті головою суду при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, а саме ч.4 ст.31 ЦПК України. Стверджує, що зазначені розпорядження є індивідуальними актами та не є процесуальними документами, як вказує в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції. Таким чином, на думку позивачки, голова суду є суб`єктом владних повноважень та при прийнятті оскаржуваних розпоряджень здійснював не правосуддя, а саме публічно-владну управлінську функцію. З огляду на викладене, суд першої інстанції, на думку позивачки, при постановлянні оскаржуваної ухвали грубо, завідомо, навмисно порушив закон, вимоги КАС України, відмовивши позивачці у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 23.04.2024 "Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду" вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця - заступника начальника Відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Лукмасла Миколи Миколайовича щодо винесення постанови від 11.11.2021 про призначення суб`єкта оціночної діяльності, до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи (а.с.27).

Також, розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 23.04.2024 "Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду" вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця - начальника Відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Пироженко Л.І. до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи (а.с.28).

Крім того, розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 25.04.2024 "Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду" вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 (провадження 4-с/535/3/24) за скаргою ОСОБА_1 про визнання недійсним звіту Приватного підприємства "Центр незалежної оцінки та експертизи" м. Полтави про оцінку житлового будинку боржника, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), боржник - ОСОБА_3 , Приватне підприємство "Центр незалежної оцінки та експертизи" м. Полтави, до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відпоВідмовляючи у відкритті провадження, керуючись правовоювідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи (а.с. 29).

Усі зазначені розпорядження містять посилання на пункт 2 частини 1 статті 31 ЦПК України та мотивовані тим, що у Котелевському районному суді Полтавської області неможливо утворити склад суду для розгляду відповідних справ.

Вважаючи вказані розпорядження протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження, керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), суд першої інстанції дійшов висновку, що спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.

Оскільки, спір, з яким звернулася ОСОБА_1 , не віднесений до юрисдикції жодного суду та не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, тому суд першої інстанції не роз`яснив позивачці, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частинами першою-третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 2 грудня 1998 року зазначила, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.

У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Отже, в наведеній вище ухвалі, Верховний Суд України заклав підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.

Відповідно до абзацу другого пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Наведеної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 02 жовтня 2019 року № 11-547апп19, а також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003105.

Як убачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо прийнятих головою Котелевського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 розпоряджень від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24).

Колегія суддів зазначає, що прийняття головою Котелевського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 розпоряджень від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24), і є нічим іншим, як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ у порядку цивільного судочинства, що врегульований процесуальним законом, а саме ЦПК України.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов`язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо прийняття головою суду розпоряджень, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов`язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.

Так, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Зазначений правовий висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 580/5292/21 та від 08.05.2023 у справі № 580/2605/22.

Таким чином, у разі незгоди позивачки з діями голови Котелевського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 щодо прийняття розпоряджень від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24), позивачка не позбавлена можливості викласти всі свої заперечення та доводи в апеляційній скарзі за результатами розгляду кожної із вищеперелічених справ, однак ініціювання окремого судового провадження щодо оскарження дій судді (суду) є недопустимим, з огляду на приписи процесуального законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду що стосуються здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Отже, спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, судом першої інстанції правомірно роз`яснено позивачу, що даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Встановивши, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адміністративні суди не мають розглядати питання щодо встановлення факту порушення прав позивача, а зобов`язані відмовити у відкритті провадження у справі.

Отже, оскільки відповідач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС України, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі.

Доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали суду.

Щодо заявленої ОСОБА_1 вимоги про винесення окремої ухвали відносно судді Полтавського окружного адміністративного суду Довгопол М.В. та направлення її до Вищої ради правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 6, 8 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно (частина третя статті 249 КАС України).

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.

Отже, окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

Реалізація такої процесуальної дії як постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а рішення про ухвалення такого різновиду ухвал приймається при виявленні таких порушень закону, які вимагають інформування компетентних органів, уповноважених на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

На переконання колегії суддів, ОСОБА_1, звертаючись до суду апеляційної інстанції з вимогою про постановлення окремої ухвали щодо дій судді Довгопол М.В. і направлення її до Вищої ради правосуддя для притягнення судді Довгопол М.В. до дисциплінарної відповідальності, не навела достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.

Враховуючи вище зазначені правові норми та результати апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 по справі № 440/6650/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. КурилоСудді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 14.10.2024 року