Рішення

від 17.10.2024 по справі 477/2025/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2025/21

Провадження №2/477/128/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого у справі судді Глубоченка С.М.

за участі секретаря судового засідання Резуник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка», Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області

про скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок

та усунення перешкод у здійсненні права користування

і розпорядження земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка», у якому просить суд скасувати рішення державного реєстратора Кутової І.В., Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 18 вересня 2017 року індексний номер 37126877 про інше речове право (право оренди земельної ділянки) від 12 вересня 2017 року номер запису 22382847 та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 18 вересня 2017 року індексний номер 37126335 про інше речове майно (право оренди земельної ділянки) від 12 вересня 2017 року номер запису 22382462 та зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» усунути перешкоди в здійсненні власником ОСОБА_1 права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 3,0903 га (кадастровий номер 4823355700:11:000:0233) та земельною ділянкою площею 3,04 га (кадастровий номер 4823355700:11:000:0232), що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані в межах території Первомайської селищної ради Миколаївського (Жовтневого) району Миколаївської області, шляхом повернення їх власнику.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2018 року він набув у власність земельні ділянки, площею 3,0903 га, кадастровий номер 4823355700:11:000:0233 та площею 3,04 га кадастровий номер 4823355700:11:000:0232, які на підставі державного акту на право власності на землю серії І-МК №032154 раніше належали його батькові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та були успадковані його матір`ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та не оформила своїх спадкових прав.

Після отримання майна у спадщину, позивач дізнався, що належні йому земельні ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року перебувають в оренді ТОВ «Украгротехніка».

Вважаючи, що зазначений вище договір є нікчемний, так як померлий ОСОБА_2 його не підписував, та він укладений в період дії іншого договору оренди, а також вказані у ньому ідентифікаційні дані земельної ділянки (кадастрові номери) на момент його укладенні не були відомі, так як виготовлення цих кадастрових номерів відбулося після смерті сторони за договором, відповідно до статті 391 ЦК України, звернувся до суду з вимогою про усунення йому перешкод у користуванні його земельною ділянкою, в тому числі й шляхом її повернення та скасування рішення державного реєстратора про інше речове право на належні йому земельні ділянки.

Вважає, що заявлені позовні вимоги є ефективним способом захисту права та відповідають висновками, викладеним у Поставах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року №504/2864/13, від 04 липня 2018 року №653/1096/16-ц, 12 червня 2019 року №487/10128/14-ц, 11 вересня 2019 року №487/10132/14-ц та від 05 серпня 2020 року №125/702/17, тощо. При цьому, позивач може заявити негаторний позов протягом всього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.

У своєму відзиві на позовну заяву представник ТОВ «Украгротехніка» в особі директора Кім І.С. просив суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити через його необґрунтованість. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що укладений між сторонами договорі відповідав внутрішній волі сторін та був підписаний безпосередньо ОСОБА_2 в приміщенні офісу товариства. Під час державної реєстрації права оренди за товариством, була виготовлена технічна документація на земельну ділянки, та реєстрація договору, що був укладений до 01 січня 2013 року відповідала положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Вважає, що перешкод власнику у користуванні належною йому земельною ділянкою товариством не здійснюється та останнє користується спірною земельною ділянкою на підставі договору.

Оскільки позивачем не доведено наявність обставин, які є підставою для задоволення негаторної позовної вимоги, просив суд в задоволенні позову відмовити.

У своїй відповіді на відзив та в додаткових поясненнях по суті спору, позивач просив суд позов задовольнити, посилаючись на ключові аспекти свого позову, а саме на наявність у договорі оренди від 01 серпня 2012 року умов (кадастрові номери земельних ділянок), яких на час укладання договору не існувало, що свідчить про нікчемність укладеного правочину та мало б своїм наслідком відмову державного реєстратора у реєстрації права оренди за відповідачем.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Постановою Миколаївськогоапеляційного судувід 23листопада 2021року застосованозаходи забезпеченняпозову ОСОБА_1 ,шляхом заборонитовариству зобмеженою відповідальністю«Украгротехніка» вчинятибудь-якідії щодовідчуження/продажуправа орендиземельної ділянки,площею 3.0903га,кадастровий номер 4823355700:11:000:0233 та земельної ділянки площею 3,0400 га, кадастровий номер 4823355700:11:000:0232.

Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року, на підставі клопотання позивача, до участі у справі в якості співвідповідача залучено Баштанську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

Ухвалою суду від 17 травня 2023 року постановленою у підготовчому судовому засіданні, за клопотанням представника позивача адвоката Павленко Н.М. призначено у справі судову почеркознавчу експертизу документа, на вирішення якої поставлено питання щодо того чи виконано підпис в договорі оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року №47 в графі «Орендодавець» розділу «Юридичні адреси сторін» та в акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внаслідок неможливості проведення експертизи, через не сплату коштів за проведення експертизи, ухвалою суду від 15 листопада 2023 року провадження у справі поновлено зі стадії, на якій його було зупинено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання по розгляду справи по суті позивач та його представник ОСОБА_4 не з`явилися, подавши заяву про розгляд справи за їхньої відсутності. Просили позов задовольнити з підстав вказаних у раніше поданих до суду поясненнях.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» у судове засідання не з`явився, заяв та клопотань до суду не надав.

Представник Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області в судове засідання не з`явився, подавши раніше до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Заяв та відзиву щодо позовних вимог до суду не надсилав.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Визначений судом строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Водночас, від відповідача Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області по даній справі, до суду не надходило жодних документів, тому суд вважає, що останній своїм правом на подання відзиву та доказів по справі не скористався.

Згідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням положень статей 280-282 ЦПК України, факту тривалості судового розгляду та з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін для її розгляду по суті.

Суд, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, виданого головою Жовтневої райдержадміністрації Миколаївської області 20 грудня 2002 року, ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Жовтневої райдержадміністрації від 18 жовтня 2002 року №69 передано у власність земельну ділянку, площею 6.13 га, яка розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що зазначений на вказаному вище Державному акті, передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка, загальною площею 6.13 га складається з двох окремих земельних ділянок, площею 3.04 та 3.09 га відповідно.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки №54 від 01 липня 2009 року, ОСОБА_2 цього ж дня уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» договір оренди належної йому, на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, земельної ділянки, площею 6.13 га (а.с.21-23).

За змістом розділу 4 вказаного вище договору оренди земельної ділянки строк дії такого договору сторонами узгоджено до повного збору врожаю 2013 року.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 30 квітня 2021 року №Ж-346/0-466/6-21, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» договір оренди земельної ділянки 30 грудня 2010 року зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №041049006453 (а.с.24).

Відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 як власником земельної ділянки та товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка», як орендарем, досягнуто домовленості щодо оренди належної на праві приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 6.13 га, яка знаходиться на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області та належить йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154 (а.с.34-35).

За змістом розділу 1 цього договору вбачається, що предметом договору виступає земельна ділянка, розміром 6.13 га. Вартістю 127924, 46 грн, яка розміщена згідно з планом землекористування на території Первомайської селищної ради, кадастровий номер 4823355700:11:000:0232 та 4823355700:11:000:0233.

Відповідно до розділу 4 Договору, сторони погодили момент набуття чинності цим договором з дня його державної реєстрації; строк його дії 14 років та визначено подію, з настанням якої закінчується дія цього договору збір врожаю 2027 року.

Розділом 5 цього договору сторонами узгоджено порядок та підстави припинення договору оренди.

Пункт 5.6 розділу 5 договору сторонами узгоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов чи розірвання договору, як і реорганізація юридичної особи орендаря.

Вказаний договір у графі орендодавець містить ідентифікуючі дані орендаря та орендодавця із зазначенням прізвища останнього та його підпису.

Відповідно до Акту прийому-передачі земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, долученого до Договору оренди землі, ОСОБА_2 передав товариству з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» в користування земельну ділянку на умовах оренди, а ОСОБА_5 , як представник товариства прийняв вказану земельну ділянку. Вказаний акт підписано сторонами (а.с.35 зворотна сторона).

З свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 26 вересня 2013 року виконавчим комітетом Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Внаслідок його смерті відкрилася спадщина, до якої ввійшла належна померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, земельної ділянки, площею 6.13 га.

За змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4800453352013 від 03 жовтня 2013 року та витягу №НВ-4800453322013від 03 жовтня 2013 року, вбачається що на замовлення ОСОБА_2 було розроблено технічну документацію на земельну ділянку, що належала померлому з присвоєнням земельним ділянкам кадастрових номерів 4823355700:11:000:0233 та 4823355700:11:000:0232 відповідно (а.с.25-27, 28-30).

Аналогічні по суті відомості містяться і в наданій до суду технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яка виготовлена на замовлення ОСОБА_2 згідно договору №13-023 від 16 серпня 2013 року.

У свою чергу, як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2018 року №38 отримав у спадщину, після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку, площею 3,0400 га з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4823355700:11:000:0232, яка раніше належала чоловіку спадкодавця ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с.15).

Право власності ОСОБА_1 цього ж дня було зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.17).

Крім того, за змістом свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2018 року №37, ОСОБА_1 також отримав у спадщину, після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку, площею 3,0903 га з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4823355700:11:000:0233, яка раніше належала чоловіку спадкодавця ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с.18).

Право власності ОСОБА_1 цього ж дня було зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.20).

Як вказує позивач у своєму позові, набувши у порядку спадкування право власності на земельні ділянки він дізнався про наявність відносно вказаного нерухомого майна права оренди у товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка», а оскільки його померлий батько договору оренди від 01 серпня 2012 року не підписував, то вказаний договір є нікчемний та не створює жодних наслідків, зокрема і для нього як власника цього майна, тому звернувся до суду з вимогою про зобов`язання товариства повернути йому вказані земельні ділянки.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 793 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Відповідно до статті 93 ЗК України орендодавцем земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громади і юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки із орендарем.

Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 16 Закону України «Про оренду землі» вказує. що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 посилався на нікчемність правочину договору оренди від 01 серпня 2012 року, вказуючи що ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки 01 серпня 2012 року не підписував.

Оцінюючи доводи позивача, щодо наявності підстав вважати правочин нікчемним з підстав відсутності волевиявлення однієї зі сторін на його укладення, суд виходить з того, що обґрунтовуючи свої вимоги у цій частині представником позивача в ході розгляду справи заявлено клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як серед іншого, висновками експертів.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Ухвалою суду від 17 травня 2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_4 задоволено, та призначено по справі судову почеркознавчу експертизу документа для вирішення питання, щодо того чи виконано підпис в договорі оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року №47 в графі «Орендодавець» розділу «Юридичні адреси сторін» та в акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В ході підготовки матеріалів для проведення експертизи до суду неодноразово надсилалися клопотання для надання порівняльних зразків, необхідних для проведення судово-технічної експертизи документів, вільних зразків підпису померлого, а також повідомлення про необхідність оплати вартості експертизи, що ухвалою суду від 17 травня 2023 року покладено на позивача.

В ході виконання клопотання експерта судом повідомлено позивача про необхідність надання запитуваних документів, а також і про необхідність оплати вартості призначено експертизи, згідно рахунку №313 від 08 вересня 2023 року.

У свою чергу, 27 жовтня 2023 року на адресу суду з Миколаївського НДЕКЦ МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи, оскільки оплату за проведення експертизу стороною не здійснено.

В подальшому, позивач та його представник питання щодо проведення судової почеркознавчої експертизи не порушували.

Крім цього, судом відповідно до приписів пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України додатково роз`яснювалося позивачу та його представнику їхні процесуальні права та обов`язки та наслідки невчинення ними процесуальних дій, зокрема, й щодо подання клопотання про призначення експертизи, висновки якої, в силу статті 76 ЦПК України є засобом, на підставі якого суд вставнолює наявність обставин (фактів), що можуть обгрунтовувати вимоги позивача.

За викладеного, судом було вжито всіх необхідних заходів з метою дотримання прав учасників судового провадження для надання ними доказів по справі, в тому числі й шляхом призначення експертизи.

У зв`язку з тим, що проведення експертизи по суті не здійснено з причини несплати позивачем, на якого покладено обов`язок щодо оплати вартості експертизи, суд, з урахуванням приписів статті 109 ЦПК України, вважає неспроможними доводи ОСОБА_1 , з приводу того, що договір оренди від 01 серпня 2012 року померлий ОСОБА_2 не підписував.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За вказаних вище обставин, вбачається і те, що спірний договір оренди земельної ділянки, який містить усі елементи волевиявлення осіб, направлений на встановлення цивільних прав та обов`язків товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» та ОСОБА_2 , а тому вважається таким, що відповідав їх внутрішній волі та є укладеним.

За змістом позовних вимог ОСОБА_6 також вбачається і те, що посилаючись на нікчемність вищевказаного договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, останній серед іншого посилався на тук обставину, що укладення між товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» та ОСОБА_2 договору оренди відбулося в період дії попереднього договору оренди, що був укладений між тими ж сторонами та відносно того ж об`єкту оренди.

Оцінюючи дані доводи позивача, суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

На час підписання договору оренди частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною пятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як встановлено судом, розділом 4 договору №47 оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року, сторони погодили момент набуття чинності цим договором з дня його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Такі умови договору відповідають статті 18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час його укладання.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року товариство не могло зареєструвати договір оренди землі.

За вказаного, державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV у редакції від 01 січня 2013 року) підлягало право оренди земельної ділянки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» після скасування законодавчої вимоги про необхідність реєстрації договору оренди та введення вимоги реєструвати право оренди орендар 12 вересня 2017 року відповідне право зареєструвало.

Станом на день реєстрації права оренди строк дії раніше укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки №54 від 01 липня 2009 року сплив, тому підстав вважати, що під час державної реєстрації було порушено права осіб належного землекористувача цієї земельної ділянки судом не встановлено.

При цьому, судом враховується і та обставина, що договір оренди земельної ділянки №47 від 01 серпня 2012 року укладено між тими ж самими особами, що і договір оренди цієї ж земельної ділянки №54 від 01 липня 2009 року, а тому в даному випадку укладання договору 01 серпня 2012 року до спливу строку дії попереднього договору не свідчить про його нікчемність, так як його укладення направлене на продовження строку оренди товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» належної ОСОБА_2 земельної ділянки.

За вищевикладеного вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» та ОСОБА_2 склалися довготривалі правовідносини щодо оренди земельної ділянки, перший договір оренди спірної ділянки був укладений 01 липня 2009 року, який був належним чином зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис від 30 грудня 2010 року, реєстраційний номер 041049006453. При цьому строк дії вищезазначеного договору оренди спірної ділянки, який було укладено 01 липня 2009 року сплив після збору врожаю 2013 року, а реєстрація права оренди за договором від 01 серпня 2012 року відбулася у 2017 році.

Тому, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про нікчемність укладеного між сторонами 01 серпня 2012 року договору.

Крім того, у своєму позові ОСОБА_1 посилався також і на ту обставину, що вказані у договорі оренди земельної ділянки №47 від 01 серпня 2012 року кадастрові номери земельної ділянки належної ОСОБА_2 на час його укладення не існували, що на його думку також свідчить про неукладеність означеного договору оренди земельної ділянки та є підставою для її повернення власнику.

Так, досліджуючи надані позивачем докази у підтвердження своїх доводів, судом встановлено, що за змістом розділу 1 договору оренди земельної ділянки №47 від 01 серпня 2012 року вбачається, що предметом договору виступає земельна ділянка, розміром 6.13 га. вартістю 127924, 46 грн, яка розміщена згідно з планом землекористування на території Первомайської селищної ради, кадастровий номер 4823355700:11:000:0232 та 4823355700:11:000:0233.

За змістомвитягу зДержавного земельногокадастру проземельну ділянку№НВ-4800453352013від 03жовтня 2013року тавитягу №НВ-4800453322013від 03жовтня 2013року,а такожтехнічної документаціїіз землеустроющодо встановленнямеж земельноїділянки внатурі встановлено,що назамовлення ОСОБА_2 було розробленотехнічну документаціюна земельнуділянку,що належалапомерлому згідно державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, виданого головою Жовтневої райдержадміністрації Миколаївської області 20 грудня 2002 року з присвоєнням земельним ділянкам 03 жовтня 2013 року кадастрових номерів 4823355700:11:000:0233 та 4823355700:11:000:0232 відповідно.

Вказані вище обставини, щодо державної реєстрації земельних ділянок у державному земельному кадастрі після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 вказують на ту обставину, що станом на час укладання договору оренди землі №47 від 01 серпня 2012 року вказані вище кадастрові номери не існували.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною другою цієї ж статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За аналізом положень статті 15 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що наряду із кадастровим номером земельної ділянки, ознаками що характеризує об`єкт оренди також визначено інші умови, такі як розмір земельної ділянки, її місце розташування тощо.

За аналізом змісту вступної частини договору оренди земельної ділянки №47 від 01 серпня 2012 року вбачається, об`єктом вказаного договору є належна ОСОБА_2 земельна ділянка, яка належить йому згідно державного акту на право приватної власності на землю, серії І-МК №032154, а площа цієї земельної ділянки складає 6.13 га, що відповідає її розмірам вказаним у цьому ж державному акті.

Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, що зазначений на вказаному вище Державному акті, передана у оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Украгротехніка» ОСОБА_2 земельна ділянка, загальною площею 6.13 га складається з двох окремих земельних ділянок, площею 3.04 та 3.09 га відповідно.

За аналізом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4800453352013 від 03 жовтня 2013 року та витягу №НВ-4800453322013 від 03 жовтня 2013 року вбачається що відносно цих земельних ділянок було розроблено після смерті її власника технічну документацію та здійснено їх реєстрацію у державному земельному кадастрі.

Досліджуючи оригінал договору оренди земельної ділянки №47 від 01 серпня 2012 року вбачається, що наявний у ньому запис про кадастрові номери земельних ділянок є відмінним від іншого тексту цього договору, що може вказувати на те, що ці відомості могли бути внесені до договору після його укладання та відповідно підписання сторонами.

Разом з тим, оскільки сторонами у цьому ж договорі зазначено інші ідентифікуючі ознаки об`єкта оренди, які надають можливість повністю та безпосередньо встановити вид, розмір земельної ділянки, її місце розташування, відсутні підстави вважати, що сторони не узгодили таку істотну умову договору як об`єкт оренди.

При цьому, наявність незастереженого сторонами внесення доповнення до цього договору не свідчить про його нікчемність та може бути предметом спору під час розгляду вимог про визнання спірного договору недійсним у цій частині (зазначення кадастрового номеру).

Верховний Суд неодноразово висловлював підхід, згідно якого відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду та під час судового розгляду справи не вказував яким чином наявність однієї із ідентифікуючих ознак об`єкта оренди у цьому договорі, що могло бути внесено до договору без узгодження між сторонами, порушує його права, а судом таких порушень не встановлено, тому і відсутні підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним у цій частині.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Судом установлено, що ОСОБА_1 в основі своїх позовних вимог посилався на відсутність вільного волевиявлення однієї зі сторін під час укладання договору та заперечував факт підписання договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2012 року ОСОБА_2 .

При цьому, в ході розгляду справи, кожна із сторін була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із частиною другою статті 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано не було, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судом ухвалою від 01 грудня 2021 року, на підставі клопотання позивача, до участі у справі в якості співвідповідача залучено Баштанську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

За змістом вказаної ухвали вбачається, що підставою для залучення співвідповідача до участі у справі були ті обставини, що реєстраційні справи, які були заведені відділом з питань державної реєстрації та надання адміністративних послуг Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області, у зв`язку з ліквідацією райдержадміністрації були передані на зберігання до Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області. Оскільки однією з позовних вимог є скасування рішення державного реєстратора Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області, то наявна необхідність у залученні співвідповідача.

У свою чергу, за статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41), визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) вказано, що «у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання».

Тому у цій справі ні Баштанська районна державна адміністрація Миколаївської області (яка є співвідповідачем справі), ні державний реєстратор Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області Кутова І.В., не є належними відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області слід відмовити саме з цієї підстави.

Що стосується інших доводів сторін, їх зауважень та доповнень, то суд вважає необхідним зазначити, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява № 18390/91).

За таких обставин суд, оцінивши надані сторонами докази через призму їх достатності, належності та допустимості, дійшов висновку про те, що позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено обґрунтованість позовних вимог, та як наслідком підстав для задоволення позову. З огляду на вказане у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись статями 258-259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

відповідач товариство зобмеженою відповідальністю«Украгротехніка»,57232,смт.Первомайське Миколаївськогорайону Миколаївськоїобласті,вул.Ювілейна,9, код юридичноїособи вЄдиному державномуреєстрі підприємстві організаційУкраїни24794068;

співвідповідач Баштанська районна державна адміністрація Миколаївської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04056687, м. Баштанка Миколаївської області, вул. Героїв Небесної Сотні, 37.

СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО