Справа № 183/1475/23
№ 2/183/327/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 жовтня 2024 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача-1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про:
- солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованості у розмірі 10633,77 доларів США за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року, яка складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 9 046,95 доларів США; 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 1 586,81 доларів США;
та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 , про:
- визнання недійсними, такими що не відповідають приписам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підпунктів 2.2, 2.3, 4.1, 5.1, 7.1, 7.2 Кредитного договору № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року;
- визнання недійсним Кредитного договору № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року;
- застосування наслідків недійсності правочину,
В С Т А Н О В И В:
31 січня 2023 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (надалі позивач, Банк, Кредитодавець) звернувся до суду з цим позовом, отриманим судом 06 лютого 2023 року, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 (надалі відповідач-1, Позичальник), ОСОБА_4 (надалі відповідач-2, Поручитель) на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 105 330,84 доларів США станом на 16 грудня 2022 року за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року (надалі Кредитний договір), яка складається з: 9 046,95 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 18 331,61 долар США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 522,24 долари США заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 77 430,04 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач, із посиланням на положення ст. 509, 525 527, 530, 554, 610, 1054 Цивільного кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 373/2054/16, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, зазначив, що 21 лютого 2007 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладений Кредитний договір № DNR0AK00150349, згідно з яким Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у розмірі 30 268,63 доларів США на термін до 21 лютого 2012 року, а відповідач-1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, видав Позичальнику кредит у розмірі 30 268,63 долари США. Також, в забезпечення виконання зобов`язання Позичальника за Кредитним договором між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 21 лютого 2007 року укладений Договір поруки № DNR0AK00150349 (надалі Договір поруки). В порушення умов Кредитного договору відповідач-1 свої зобов`язання не виконав, не здійснював погашенні заборгованості за кредитом у встановленому Кредитним договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Позичальник станом на 16 грудня 2022 року має заборгованість у розмірі 105 330,84 доларів США.
Постановленою суддею ухвалою від 07 лютого 2023 року позовна заява залишена без руху. Недоліки позовної заяви усунуті позивачем 20 лютого 2023 року.
Постановленою суддею ухвалою від 27 лютого 2023 року, після отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів, відкрите провадження у справі, призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.
19 квітня 2023 року відповідачем-1 подано заяву про застосування позовної давності. Заяву, із посиланням на ст. 257-258, 261, 267 ЦК України, правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-522цс17, обґрунтовано тим, що за умовами Кредитного договору позичальник мав повертати кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у межах визначеного сторонами строку кредитування. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами починається стосовно кожної окремої частини. Вказує, що за Кредитним договором останній платіж повинен був бути сплачений до 21 лютого 2012 року включно. Таким чином на всі платежі по цьому Кредитному договору (по поверненню тіла кредиту, виплаті процентів та винагороди Банку) сплив трирічний строк позивної Позичальник не міг не знати про настання простроченої заборгованості по Кредитному договору та порушення його прав, проте не заявляв про це, а звернувся до суду за захистом своїх прав лише в січні 2023 року.
19 квітня 2023 року відповідачем-1 подано відзив на позов, у якому ОСОБА_3 указує про відсутність засвідчених доказів на підтвердження позову. Зазначає, що долучені позивачем копії письмових доказів у виді заяви на видачу готівки та касовий ордер № 1 не засвідчені належним чином, внаслідок неналежного копіювання є нерозбірливими в частині повної дати, суми прописом та підпису відповідача-1. Вказує, що з розрахунку заборгованості, долученого до позову, вбачається, що заборгованість 23 315,64 доларів США виникла 21 лютого 2007 року в день видачі кредиту. Далі залишок поточної заборгованості поступово зменшувався і станом на 29 травня 2008 року у Позичальника була повністю відсутня поточна та прострочена заборгованості за кредитом, існував тільки залишок за процентами в сумі 56,4 долари США, який сплачений 26 червня 2008 року. Тобто станом на 27 червня 2008 року в ОСОБА_3 була відсутня будь яка заборгованість перед Банком, всі зобов`язання за Кредитним договором виконані, а тому згідно з п.5.1 Кредитний договір перестав діяти.
19 квітня 2023 року відповідачем-2 подано відзив на позов. У відзиві ОСОБА_4 зазначила, що долучені позивачем до позову докази не відповідають вимогам Порядку засвідчення копій документів. Вказує, що наявний у Поручителя примірник позову та додатків не містить дати засвідчення копій, печатки юридичної особи позивача. Аргументує, що в 2007 році вона уклала з позивачем Договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 видано кредит у розмірі 30 268,64 долари США, які підлягають поверненню у строк з 21 лютого 2007 року по 21 лютого 2012 року включно зі сплатою процентів у розмірі 1,00 % щомісяця у період з 20 по 26 число. Погашення отриманого кредиту відбувається щомісячно по 553,25 доларів США. Наголошує, що в Кредитному договорі сторонами не узгоджувалось збільшеного строку позовної давності, а отже до наявних між сторонами застосовується загальний строк позовної давності, про сплив якого вона заявляє та посилається на відсутність поважних причин для його поновлення.
Посилається, що згідно з п. 5 Договору поруки у випадку не виконання Позичальником умов Кредитного договору Банк направляє Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Відповідно до Договору поруки, у випадку коли Поручитель протягом 5 днів не погашає заборгованість, то повинна сплатити її з урахуванням пені в розмірі 0,15%. Відповідно до п. 12 Договору поруки, порука припиняється по спливу 5 років після закінчення строку повернення кредиту тобто 21 лютого 2017 року, враховуючи ту обставину, що термін дії Кредитного договору визначено по 21 лютого 2012 року включно. Всупереч вимог Договору поруки Банк після порушення Позичальником умов кредитного договору не звертався до Поручителя з вимогою виконати зобов`язання боржника у п`ятиденний строк. Подані позивачем Повідомлення не є належним доказом, оскільки не є вимогами та не підписані представником, не містять розрахунку заборгованості та не відповідають претензіям, зазначеним в описах вкладення, не містять документів, якими б підтверджувалися повноваження представника на їх підписання. Повідомлення відповідач-2 не отримувала, вони повернуті позивачу за закінченням терміну зберігання. Заявляє про застосування строку позовної давності до вимог, що виникають з Договору поруки. Зазначає, про неналежність доказів, поданих позивачем, оскільки з копії ордеру неможливо встановити його дату, у заяві на видачу готівки валютою операції вказано СР.
Також, звертає увагу, що розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 16 грудня 2022 року містить протиріччя. Так, сума коштів, виданих Позичальнику у розрахунку (23 315,64 долари США) не співпадає з сумою, вказаною у Кредитному договорі та Заяві на видачу готівки № 1 від 21 лютого 2007 року (23 078,09 долари США кредиту та 230,78 долари США винагороди). Станом на 20 вересня 2011 року поточна заборгованість у відповідача-1 відсутня, наявний залишок простроченої заборгованості в розмірі 73,43 долари США. 21 вересня 2011 року в розрахунку без пояснення підстав вказана поточна заборгованість у розмірі 3 094,82 долари США та прострочена 4 697,90 долари США. Подальше збільшення поточної заборгованості в позові не обґрунтовано. З дати закінчення дії кредитного договору у відповідача-1 рахується борг, який складається з простроченої заборгованості у розмірі 9 046,95 доларів США, загальний залишок пені в розмірі 1 643,74 долари США. Вся подальша пеня, обрахована на підставі Кредитного договору є безпідставна, оскільки умови договору перестають діяти і позивач має право скористатися приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вважає, що складений представником позивача розрахунок виходить за межі наданих йому довіреністю повноважень.
20 квітня 2023 року відповідачем-1 подано відзив, у якому останній вказує, що: розрахунок заборгованості, поданий позивачем, складений не уповноваженою особою; заява на видачу готівки містить незрозумілу валюту виконання операції; в ордері на видачу готівки неможливо встановити дату операції. Зазначає про незрозумілість підстав того, що найбільшу суму відсотків 78 331,05 долари США нараховано 01 березня 2020 року, які в подальшому не змінювались. Однак у позові зазначено іншу суму 77 430,04 долари США. Вказує, що позивачем нічим не спростовано той факт, що починаючи з 27 червня 2008 року по 27 січня 2009 року у нього відсутня перед позивачем жодна заборгованість і її поява у вересні 2011 року нічим не аргументована, та не підтверджена. Всі зобов`язання за договорами виконано відповідачами в повній мірі. У Кредитному договорі не встановлено подовженого строку позовної давності. Посилається на сплив позовної давності як щодо Кредитного договору так і Договору поруки, просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.
25 квітня 2024 року ОСОБА_3 подана зустрічна позовна заява. В обґрунтування зустрічного позову відповідач-1 указує, що згідно з умовами Кредитного договору № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року Банком Позичальнику видано кредит у розмірі 30268,64 доларів США які підлягають поверненню у строк з 21 лютого 2007 року по 21 лютого 2012 року включно зі сплатою відсотків у розмірі 1,00 % щомісячно у період з 20 по 26 число кожного місяця. У Кредитному договорі передбачалось, що Позичальник не отримує всі кошти, а тільки частину 23 078,09 долари США, які ним фактично не отримувались, а після конвертації Банком перераховувались в оплату придбаного Позичальником автомобіля вартістю 115 852 безпосередньо на рахунок автосалону ТОВ «Автоцентр-Україна». Крім цього 6 953,00 доларів США Банком використовувалися, як можливі страхові платежі, якщо Позичальником не буде надано доказів сплати таких платежів власним коштом. Як вбачається із долученого Банком розрахунку заборгованість Позичальника повністю погашена станом на 27 червня 2008 року. Тобто спірний договір припинив свою дію. З незрозумілих для ОСОБА_5 правових підстав у нього з 21 вересня 2011 року почала з`являтись валютна заборгованість, як за тілом кредиту, так і за відсотками, хоча п. 7.1 Кредитного договору не передбачав, що Позичальнику відкрита поновлювальна кредитна лінія, це фактично одноразовий цільовий кредит в гривні, замаскований під валютний та направлений на введення Позичальника в оману. Вказане, на думку ОСОБА_5 , є порушенням ч. 3, 7 ст. 18, 19 Закону України «Про захист споживачів» в редакції чинній на момент укладення спірного договору. Підпункти 2.2, 2.3, 4.1., 5.1. 7.1., 7.2 Кредитного договору суперечать приписам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» так як здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.
16 травня 2023 року подана відповідь на відзив, у якій позивач указує, що відповідач-1 безпідставно посилається на положення ДСТУ 4163-2003, який не поширюється на позовну заяву. Розрахунок заборгованості підписаний представником позивача ОСОБА_6 . Матеріали справи містять довіреність, видану на ім`я зазначеного представника, якою передбачено право працівника від імені Банку подавати, підписувати, пред`являти та підтримувати позови, у тому числі цивільні позови у кримінальних справах, скарги, клопотання, пояснення, заяви й інші процесуальні документи. Відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його засвідченої копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Боржнику надані кошти, що підтверджується випискою по рахунку та меморіальним ордером, отримавши кредитні кошти, боржник протягом тривалого часу сплачував чергові платежі по кредиту. Твердження відповідачів, що Банк не виконав свою частину умов Кредитного договору щодо видачі коштів не відповідають дійсності. Згідно з випискою по рахунку, вбачається, що відповідач-1 до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про його обізнаність із умовами кредитування та визнання своїх зобов`язань за Договором.
Представник позивача у відповіді вказує, що сума виданих коштів складається з суми коштів, передбачених для придбання автомобіля 23 078,09 доларів США, коштів для оплати страхових платежів, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 Кредитного договору 6 953 долари США, 34 грн для сплати за реєстрацію предмету застави, а також винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 230,78 доларів США. Позичальником не пред`явлено документів про сплату страхових платежів, внаслідок чого Банк, з урахуванням п. 2.1.3 Кредитного договору, здійснював погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок кредитних коштів.
19 червня 2023 року відповідачем-1 подана заяву про продовження процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив, обґрунтована дією СOVID-19.
19 червня 2023 року позивачем подана відповідь на відзив, згідно з якою представник позивача вказав, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідача-1, баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). З матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно суми заборгованості пояснює, що 29 травня 2008 року була проведена переуступка боргу по договору DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року в компанію Ukraine Auto Loan Finance No.l PL, a 21 вересня 2011 року був зворотній викуп, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 .
Звертає увагу на положення пункту 4.1 Кредитного договору, за яким Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов`язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Також, пункт 3.3 Кредитного договору встановлює черговість погашення заборгованості. Зазначає, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного Періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається.
Зазначає, що Договором поруки сторони обумовили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань по Кредитному договору. Відповідач-1 належним чином свої зобов`язання за Кредитним Договором не виконав. Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Оскільки Позичальник свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав, будь-яких доказів виконання не надав, такий договір не може вважатись виконаним. Кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.
Постановленою судом ухвалою від 20 червня 2023 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до спільного розгляду з первісною позовною заявою, об`єднано їх в одне провадження.
28 червня 2023 року відповідачем-1 подані заперечення проти відповіді на відзив, отримані судом 06 липня 2023 року. Разом з запереченням відповідач-1 подав клопотання про поновлення строку на їх подання, обґрунтоване дією карантину та отриманням відповіді на відзив 16 червня 2024 року. У запереченнях указує, що виписки по рахунку, на яку позивач посилається у відповіді на відзив, у матеріалах справи немає. ОСОБА_3 не заперечує, що позивачем йому наданий кредит на придбання автомобіля. Але позивачем надано кредит в сумі 23 315,64 доларів США, яка включає оплату автосалону за автомобіль та винагороду Банку за надання фінансового інструменту, а не 30 268,63 доларів США. Позивач не надав жодних доказів, що відповідачем-1 отримано додатково 6 952,99 доларів США. Стверджує, що кредит був ним повернутий повністю, тому що позивач додатково нарахував проценти на 6 952,99 доларів США не існуючого боргу. Твердження позивача що борг відповідача-1 викуплений третьою особою, а потім знову викуплений позивачем не обґрунтоване. Зазначає, що в нього не збереглися квитанції про сплату кредиту та що позивач не надав належних доказів на підтвердження його надання. Наполягав на наявності підстав для застосування строку позовної давності.
30 червня 2023 року відповідачем-2 подані заперечення проти відповіді на відзив, отримані судом 11 липня 2023 року. Разом з запереченнями подане клопотання про поновлення строку на їх подання, обґрунтоване дією карантину та отриманням відповіді на відзив 16 червня 2024 року. У запереченнях відповідач-2 вказала, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що 21 лютого 2007 року сума початкової заборгованості становить 23 315,64 доларів США, яка включає оплату автосалону за автомобіль та винагороду Банку за надання фінансового інструменту. Виписка по рахунку на яку посилається позивач відсутня в матеріалах справи. Згідно з позовною заявою, з первісної як стверджує позивач, заборгованості 30 268,63 доларів США за відповідачами залишилась заборгованість 9 046,95 доларів США за тілом кредиту. Таким чином, позивач підтвердив, що відповідач-1 сплатив йому 21 221,68 доларів США тіла кредиту з розрахунку 30 268,63 9046,95. Сума 21 221,68 на 2 093,96 доларів США менша за початкову заборгованість в розмірі 23 315,64 доларів США на дату надання кредиту, 21 лютого 2007 року. Але позивач сам підтвердив у своєму розрахунку, що початкова заборгованість в розмірі 23 315,64 доларів США була повністю погашена станом на 29 травня 2008 року, тому кредит був повністю сплачений. Наполягає на наявності підстав для застосування строку позовної давності як до Кредитного договору, так і до Договору поруки.
17 липня 2023 року позивачем подано відзив на зустрічну позовну заяву. У відзиві представник указує, що зустрічна позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В правове обґрунтування відзиву посилається на ст. 203, 215, 627 628, 638 ЦК України, п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Зазначає, що ОСОБА_3 помилково посилається на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору та в позовній заяві позивач визначає умови кредитного договору, як несправедливі. Позичальник необґрунтовано вказує, що Банком порушено вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької практики, але в зустрічній позовній заяві відсутні обставини щодо дій Банку, які можна кваліфікувати як «нечесна підприємницька практика». Обґрунтування невідповідності пунктів 2.2, 2.3. 4.1, 5.1, 7.1, 7.2 Кредитного договору не наведено. Вимоги законодавства щодо свободи волі та відповідності змісту правочину нормам законодавства Банком не порушені. З моменту укладення Кредитного договору та до 2023 року Позичальник не оскаржував його умови. Просить застосувати до зустрічного позову позовну давність, визначену статтями 256, 257, 261 ЦК України.
Постановленою судом ухвалою від 07 вересня 2023 року відмовлено у допуску до участі у цивільній справі громадянина ОСОБА_7 , як представника ОСОБА_4
19 вересня 2023 року представником позивача із посиланням на положення ст. 49 ЦПК України подана заяву про зменшення позовних вимог до редакції, чинної на час розгляду справи, прийнята судом до розгляду ухвалою від 26 вересня 2023 року. В обґрунтування заяви представник позивача послалася на те, що окрім Договору поруки, 21 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладений договір застави рухомого майна. За вказаним договором в заставу надано автомобіль VOLKSWAGEN, модель: GOLF, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий седан - В, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_3 . В вересні 2012 року Банк звернувся до Індустріального районного суду в м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 , ПАТ «А-Банк», про звернення стягнення на предмет застави. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 позов Банку задоволено частково. Звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме: автомобіль VOLKSWAGEN, модель: GOLF, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий седан - В, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_3 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року в розмірі 206 535,52 грн. Указаним рішенням, зокрема, встановлено, що станом на 17 вересня 2012 року заборгованість за кредитним договором складала 25 839,55 доларів США, що еквівалентно 206 535,52 грн. Із витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 21 серпня 2023 року стосовно об`єкта обтяження за договором застави DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року вбачається, що боржником є ОСОБА_3 , обтяжувач: Банк, розмір основного зобов`язання: 9 046,96 долар США, строк виконання зобов`язання: 24 листопада 2021 року, термін дії: 19 липня 2026 року, документ - підстава: договір застави, серія та номер: DNR0AK00150349, виданий: 21 лютого 2007 року, видавник: ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК.
В обґрунтування заяви посилається на положення ст. 509, 526, 546, 553, 554, 599, 629, 1054 ЦК України, ст. 42, ч. 1, 2 ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Зазначає, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Вказує, що період нарахування становить: 06 лютого 2020 року 23 лютого 2022 року (749 дні), оскільки 06 лютого 2023 року позов зареєстровано в суді. Сума заборгованості становить 25 839,55 доларів США, яка визначена рішенням суду у справі № 2/0417/7525/2012). Сума 3% річних становить 1 586,81 долари США. При поданні позовної заяви щодо стягнення з відповідачів 105 330,84 Долари США. Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 57763,43 грн. Внаслідок чого позивач просить повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір в сумі 51 931,87 гривень
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України. Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі.
Постановленою судом ухвалою від 21 листопада 2023 року судове засідання у цій цивільній справі, призначене на 07грудня 2023року тавсі наступнісудові засідання призначено проводити в режимі відеоконференції.
02 грудня 2023 року відповідачем-1 подано відзив на заяву про зменшення суми позову, отриманий судом 12 грудня 2023 року. У відзиві ОСОБА_3 просить повернути позивачу Заяву про зменшення позовних вимог за невідповідність її вимогам підпунктів 4.4, 7.10 ДСТУ 4163:2020, не дотримання вимог п. 5 ст. 95 ЦПК України, оскільки заява не містить вказівки про наявність у позивача або іншої особи оригіналу заочного рішення, відсутності підпису представника із зазначенням дати такого засвідчення на копії. Прийняти відзив до розгляду у цивільній справі № 183/1475/23 спільного розгляду з заявою позивача про зменшення позовних вимог. Застосувати строк позовної давності, який сплив, до позовних вимог у цивільній справі № 183/1475/23 та відмовити у позові повністю.
В обґрунтування відзиву вказує, що в наведеному позивачем заочному рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у цивільній справі № 2/0417/7525/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент - Банк», ОСОБА_3 , про звернення стягнення на заставлене майно вказано про укладання договору поруки № 167 від 20 жовтня 2020 року. Однак, не зазначено поручителем ОСОБА_4 . Рішенням звернуто стягнення на рухоме майно. Зазначена в заочному рішенні сума заборгованості 206 535,52 грн, станом на 17 вересня 2012 року за змістом судового рішення відповідала 25 839,55 доларам США. Заочне рішення суду начебто набрало законної сили 13 листопада 2012 року. Суму основного боргу в розмірі 9 046,95 доларів США позивач обґрунтовує посиланням на витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, в якому, окрім іншого, зазначено, що 24 листопада 2016 року за № 16062649 державним реєстратором Марінець О. М. здійснено реєстрацію застави з аналогічною сумою основного зобов`язання. Строк виконання зобов`язання спочатку було вказано 24 листопада 2021 року, а після змін внесених реєстратором ОСОБА_8 строк виконання змінено на 19 липня 2026 року. Також, у вищевказаному витягу вказано, що звернення стягнення не зареєстровано. Відповідачем-1 не знайдено на офіційному вебсайті Індустріального районного суду м. Дніпропетровська за вказаним у копії заочного рішення номером справи самого рішення. Зазначена обставина дає підстави сумніватись в наявності такої цивільної справи. Віднайдена відповідачем-1 в реєстрі справа № 0417/13172/2012, розглянута Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська за заявою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну способу виконання рішення (заінтересована особа - ОСОБА_3 ), також не містить вказівки на номер справи 2/0417/7525/2012, заочне рішення якого долучено в якості доказу до заяви про зменшення позовних вимог.
Зазначає, що до отримання заяви позивача про зменшення позовних вимог йому не було відомо про існування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року, ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 липня 2013 року, ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року. Заміна у вищевказаних рішеннях поручителя ОСОБА_4 на ПАТ «Акцент - Банк», у відповідності до договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року без залучення у справу поручителя за Договором поруки № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року є доказом безпідставності позовних вимог до ОСОБА_4 .
Вказує, що сума боргу у розмірі 9 046,95 доларів США жодними доказами не обґрунтована. Позивач, отримавши рішення суду про звернення на заставлене рухоме майно від 01 листопада 2012 року не звертався до виконавчої служби для забезпечення його виконання, не звертався до установ для отримання документів на отримане майно, про що вказано в ухвалах суду. Позивач не отримував у суді, який видав Заочне рішення, виконавчого листа та прострочив річний строк, встановлений ст. 22 чинної на той час попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження».
Просить поставити перед позивачем такі питання: відповідно до розрахунку боргу долученого до позовної заяви пояснити та надати докази наявності основного боргу станом на 16 лютого 2009 року у розмірі 624,12 доларів США; пояснити та надати докази погашення відповідачем-1 боргу перед позивачем станом на 26 березня 2009 року; пояснити та надати відповідні докази виникнення основного боргу у розмірі 3 093,82 долари США станом на 21 вересня 2011 року; пояснити та надати докази виникнення та існування основного боргу починаючи з 27 вересня 2011 року по 20 лютого 2012 року; пояснити причину та надати письмові докази укладання між Договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПАТ «Акцент-Банк»; надати для огляду оригінал Договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року; надати для огляду в судовому засіданні засвідчену судом копію Заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року; надати для огляду засвідчену судом копію Ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2013 року; надати для огляду в судовому засіданні оригінал касового ордеру № 1 на суму 115 852,00 грн на предмет з`ясування та перевірки достовірності підпису у ньому; надати для огляду в судовому засіданні оригінал Заяви на видачу готівки № 1 від 21 лютого 2007 року на суму 23078,09 долари США на предмет з`ясування та перевірки достовірності підпису на ньому.
06 грудня 2023 року позивачем подана заява про залишення відзиву на заяву про зменшення позовних вимог без розгляду. В обґрунтування заяви представник зазначає, що 18 вересня 2023 року заява про зменшення позовних вимог надіслана на адресу відповідачів. В судовому засіданні, що відбулося 24 жовтня 2023 року, в якому були присутні відповідачі судом оголошено про надходження від позивача заяви про зменшення позовних вимог та прийняття її до розгляду судом. 04 грудня 2023 року на адресу АТ КБ «Приватбанк» від ОСОБА_3 надійшов відзив на заяву. право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для його подання, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.
07 грудня 2023 року відповідачем-2 подано відзив на заяву про зменшення суми позову. У відзиві ОСОБА_4 просить повернути позивачу Заяву про зменшення позовних вимог за невідповідність її вимогам підпунктів 4.4, 7.10 ДСТУ 4163:2020, не дотримання вимог п. 5 ст. 95 ЦПК України, оскільки заява не містить вказівки про наявність у позивача або іншої особи оригіналу заочного рішення, відсутності підпису представника із зазначенням дати такого засвідчення на копії. Прийняти відзив до розгляду у цивільній справі № 183/1475/23 спільного розгляду з заявою позивача про зменшення позовних вимог. Застосувати строк позовної давності, який сплив, до позовних вимог у цивільній справі № 183/1475/23 та відмовити у позові повністю.
В обґрунтування відзиву вказує, що позивачем невірно вказано розмір заборгованості за тілом кредиту, оскільки відповідачем-1 зобов`язання по поверненню кредиту виконані, про що свідчить дані, вказані в розрахунку заборгованості на 29 травня 2008 року. Подальші суми основного боргу, починаючи з 16 лютого 2009 року, сума, заявлена до стягнення, з огляду на додатки до первісного позову та заяви про зменшення позовних, вимог жодними доказами не обґрунтовані. Заочне рішення суду, на яке посилається позивач у заяві про зменшення позовних вимог не містить розрахунку суми боргу. Розбіжність між сумами боргу, вказана у розрахунку, долученому позивачем, ставить під сумнів законність та обґрунтованість заочною рішення.
Зазначає, що позивачем невірно зроблений розрахунок 3% річних від простроченої суми. Для обрахунку 3% річних позивач бере суму боргу в розмірі 25 839,55 доларів США станом на 17 вересня 2012 року, вказану в заочному рішенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у цивільній справі № 2/0417/7525/2012. Період за який обчислюється 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України складає 749 днів та визначено позивачем з 06 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року. Причини початку розрахунку з дати 06 лютого 2020 року, 23 лютого 2022 року невідомі. Розрахунок 3% річних також не показаний. Вказує, що з 24 лютого 2022 року 3 % річних не нараховуються. Вимоги про сплату 3 % річних у період з 06 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року позивач відповідачам не заявляв.
Наголошує, що до отримання заяви позивача про зменшення позовних вимог їй не було відомо про існування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року, ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 липня 2013 року, ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року. Заміна у вищевказаних рішеннях поручителя ОСОБА_4 на ПАТ «Акцент-Банк», у відповідності до договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року без залучення у справу поручителя за Договором поруки № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року є доказом безпідставності позовних вимог до неї.
Просить поставити перед позивачем такі питання: пояснити причину та надати письмові докази укладання Договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року; надати відповідачу-2 копію, суду оригінал Договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк»; пояснити відсутність посилань на докази виникнення та існування боргу у ОСОБА_3 , починаючи з 16 лютого 2008 року; надати докази направлення відповідачам вимоги про сплату 3% річних, зазначених в Заяві про зменшення позовних вимог.
Постановленою судом ухвалою від 07 грудня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 2/0417/7525/2012.
08 лютого 2024 року позивачем подані пояснення, згідно з якими ухвала суду від 19 лютого 2019 року у справі № 2/0417/7525/2012, так і рішення Індустріального районного суду від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 набрали законної сили. Отже, обставини встановлені вказаними судовими рішеннями, відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, не доказуються при розгляді цієї справи. Доказів виконання вказаного рішення ОСОБА_3 не надано, тому сума 3% нараховані на розмір заборгованості зазначений в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року, за період з 06 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року, тобто у визначені строки з урахуванням п.18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України. Стосовно стягнення 9 046,95 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту) зазначає, що із вказаного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається розмір основного зобов`язання в сумі 9 046,96 дол. США та строк виконання 24 листопада 2021 року, а отже позов поданий у межах строку позовної давності. Із витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається розмір основного зобов`язання в сумі 9 046,96 доларів США та строк виконання 24 листопада 2021 року, а отже позов поданий у межах строку позовної давності. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 відповідачем ОСОБА_3 не виконане, автомобіль позивачу не переданий.
Постановленою судом ухвалою від 28 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про залучення до участі у справі третьої особи, АТ «Акцент-Банк», відмовлено.
Постановленими судом ухвалами без виходу до нарадчої кімнати від 28 лютого 2024 року в задоволенні заяви позивача про залишення відзиву без розгляду відмовлено, відмовлено відповідачу-1 у зупиненні провадження у справі, закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Постановленими судом ухвалами від 08 квітня 2024 року клопотання ОСОБА_3 провитребування доказів залишене без задоволення, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі відмовлено.
В судовому засіданні 16 жовтня 2024 року судом відмовлено в клопотаннях відповідача-1, відповідача-2 про надання оригіналів Договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, засвідченої судом копії заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року, засвідченої судом копію ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2013 року, оригіналу касового ордеру № 1; оригіналу Заяви на видачу готівки № 1 від 21 лютого 2007 року, як необґрунтованих та неналежних.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та просив задовольнити його. Надав відповіді на поставлені відповідачами питання в усній формі, вказуючи, що докази наявності основного боргу позивачем надані до позову, доказами існування основного боргу є розрахунок заборгованості та виписка по рахунку, укладання договору поруки є правом учасників цивільних відносин. Указує, що оригінал договору поруки не стосується розгляду цієї справи, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року та ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2013 року наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Клопотань про призначення експертизи стороною відповідача не заявлено.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав аргументи, наведені у відзиві та запереченнях. Наголосив на пропуску позивачем строку позовної давності. Зазначив про відсутність обізнаності відповідача-1 щодо рішень Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, неправомірній вимозі стягнути заборгованість за судовим рішенням, прийнятим на підставі іншого договору поруки, стороною якого відповідач-2 не є. Вказав, що на момент постановлення рішень Кредитний договір припинив дію, а строк пред`явлення виконавчих листів до виконання позивачем пропущений.
Відповідач-2 в судове засідання не з`явилася, підстав неявки не повідомила.
Суд, заслухавши вступні промови представників позивача та відповідача-1, дослідивши заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань та надані сторонами докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом установлено, що 21 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого внаслідок змін в організаційно-правовій формі є позивач /а.с.27, 28-29, 30/ та ОСОБА_3 укладений Кредитний договір № DNR0AK00150349 /а.с.15-17/, згідно з п.1.1, 7.1 якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 21 лютого 2007 року по 21 лютого 2012 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії (далі - «Кредит») у розмірі 30 268,64 доларів США на такі цілі: придбання автомобіля у сумі 23 078,09 доларів США, а також у розмірі 34 грн для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2, а також винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 230,78 доларів США у момент надання кредиту та у розмірі 6 953,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати та винагороди за надання фінансового інструменту 1,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 6.2. даного Договору. Сторони узгодили періодом сплати період з 20 по 26 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в Період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 553,25 долари США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору, припинення дії даного договору здійснюється відповідно до діючого законодавства України.
За п. 1.2, 7.2 Кредитного договору, зокрема, для виконання даного договору Банк відкриває Позичальникові рахунок НОМЕР_4 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. Позичальник доручає Банку провадити погашення заборгованості по даному Кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку. При кредитуванні нових та б/в автомобілів, Позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: в сумі 115 852,00 грн на поточний рахунок автосалону ТОВ «Автоцентр-Україна», код 30696054, рахунок № НОМЕР_5 в ДФ АКБ Імексбанк, МФО 307093, комісію Банку в сумі 230,78 доларів США на рахунок № НОМЕР_6 в ПриватБанку, МФО 305299, на сплату страхових платежів на поточний рахунок Страхової компанії «Інгосстрах», код 33248430, рахунок № НОМЕР_7 в ПриватБанку, МФО 305299. Кредит надається в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню Кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним Договором строки. Забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним Договором виступає застава автомобіля VOLKSWAGEN GOLF V, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним Договором (п.7.3). Пунктом 7.4 Кредитного договору встановлено, що згідно зі ст. 212 ЦК України, при порушенні Позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2,09 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом.
Пункт 2.2 Кредитного договору містить зобов`язання, які взяв на себе Позичальник. Зокрема, згідно з п. 2.2.1 - 2.2.3 Кредитного договору, відповідач-1 взяв на себе зобов`язання: використати Кредит на цілі, зазначені в п. 7.1 даного Договору сплатити відсотки за користування Кредитом відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2, 7.1, 7.4 даного Договору; повну сплату відсотків за користування Кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення Кредиту; сплатити Банку винагороду згідно п.п. 3.7, 6.2, 7.1 даного Договору; погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені п. 2.3.3 та 7.1 цього договору.
Пункт 2.3 Кредитного договору містить Права банку, зокрема, п.2.3.1 Кредитного договору містить право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом при настанні обумовлених цим пунктом умов. За п. 2.3.10 Кредитного договору Банк має право здійснювати відступлення права вимоги за даним договором третім особам, письмово повідомивши про даний факт Позичальника протягом 5-й днів після такого відступлення.
За п. 2.2.7 Кредитного договору, окрім іншого, у випадку не подання Позичальником Банку підтверджуючого документа про сплату чергових страхових платежів по погодженим з Банком Договорам страхування, Банк сплачує страхові платежі за рахунок Кредиту відповідно до п.2.1.3 даного Договору. Позичальник зобов`язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу, і сплатити відсотки за його користування не пізніше 30 днів з дня перерахування Банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту в зазначений термін, вона вважається простроченою і Позичальник зобов`язаний сплатити відсотки за її користування, відповідно до п.п.3.2., 3.8. даного Договору.
Згідно з п. 2.4.1 Кредитного договору позичальник має право здійснювати дострокове погашення Кредиту. При цьому Позичальник зобов`язаний сплатити Банку суму відсотків, суму винагороди, відповідно до п. 7.1 даного Договору, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення Кредиту (частини Кредитку) у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п. 4.1. даного Договору. Оплата провадиться відповідно до умов даного договору.
Згідно з п. 3 Кредитного договору: при порушенні Позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі, зазначеному у п. 7.4 цього Договору на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються Позичальником щомісяця в Період сплати понад зазначену в п. 1.1. суми щомісячного платежу за Кредитним договором (п.3.2.); кошти, отримані від Позичальника для погашення заборгованості по Кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно з п.п. 2.2.9, 2.3.8. цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії по Кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за Кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана Позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за Кредитом (якщо інше не передбачено п.6.8), далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості за Кредитом виконується не пізніше дати, зазначеного в п. 7.1 Договору. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу. При несплаті винагороди, комісії (у випадку її щомісячної сплати згідно п. 7.1. даного договору або згідно п. 3.11 даного договору), відсотків, і/або частини Кредиту до останнього дня Періоду сплати, вони вважаються простроченими (п.3.3); нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування Кредитом -360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного Періоду сплата включно. Дата погашення Кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми Кредиту (п.3.4); при непогашенні Кредиту в строки, зазначені п.п. 7.1 та п. 2.3,3 цього Договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі Кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п.3.2 даного Договору з дати виникнення простроченої заборгованості (п.3.8).
Згідно з п. 4.1 Кредитного договору при порушенні Позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3, 7.5 даного Договору, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов`язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в Іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно п. 7.1 набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах - з моменту надання Позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі виданих Позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором.
Також, в забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_3 за Кредитним договором між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 21 лютого 2007 року укладений Договір поруки № DNR0AK00150349 /а.с.19/. Згідно з п. 1, 2, 4 - 6 Договору поруки, предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним між Банком та Позичальником. Строки, розмір кредиту, цілі, відсотки, розмір кредиту на сплату страхових платежів, винагороду за надання фінансового інструменту, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості, відсотки та дострокове погашення кредиту за цим Договором, зазначені у п.16 цього Договору. Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за Кредитним договором тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Боржник та Поручителі відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. У випадку невиконання Боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.1 цього Договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п.5 цього договору.
Також, згідно з п. 12 Договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Згідно з засвідченою копією меморіального ордеру № 1 від 21 лютого 2007 року, заявою на видачу готівки № 1 від 21 лютого 2007 року /а.с.18, зворот, а.с.87/ позивачем видано відповідачу-1 кошти в розмірі 23078,09 доларів США та перераховано 115852,00 грн в рахунок вартості автомобіля VOLKSWAGEN GOLF V.
Згідно з меморіальними ордерами № 70221В00L8 та № 70221В00LС від 21 лютого 2007 року сплачено 6,77 доларів США за обмін валюти та 230,78 грн за обмін валюти.
З виписок по рахунку ОСОБА_3 за період з 21 лютого 2007 року по 28 квітня 2023 року вбачається погашення відповідачем-1 кредиту в період з 22 березня 2007 року по 03 серпня 2011 року на загальну суму 22 543,70 доларів США, що еквівалентно за періодами сумі в розмірі 144 038,20 грн /а.с.74-83/ та нарахування заборгованості за період з 21 лютого 2007 року по 21 лютого 2012 року на суму 29 000,06 доларів США, що еквівалентно 162521,79 грн /а.с.83-86/.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 16 грудня 2022 року вбачається, зокрема, що станом на 21 лютого 2012 року залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом становив 9 046,95 доларів США, процентна ставка застосована в розмірі 25,08 %, ставка пені 0,15 %, нараховувалися проценти на залишок поточної та простроченої заборгованостей, загальний залишок заборгованості за процентами становив 1 969,78 доларів США, нараховувалася сума пені за порушення строків розрахунків, загальний залишок якої становив 1 643,74 долари США, залишок заборгованості за комісією становив 522,24 долари США. З указаного розрахунку також убачається, що до 16 грудня 2022 року залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом та залишок заборгованості за комісією не збільшувалися, 19 листопада 2013 та 01 квітня 2019 року збільшено загальний залишок заборгованості за процентами до суми 18 331,61 долар США та загальний залишок пені до суми 78 331,05 доларів США. До 29 листопада 2013 року застосовувалася процентна ставка (прострочена) у розмірі 25,08 %, до 10 листопада 2021 року ставка пені за порушення строків розрахунків застосовувалася у розмірі 0,15 % /а.с.4-5/.
23 грудня 2022 року позивачем ОСОБА_9 та ОСОБА_4 направлені повідомлення про утворення заборгованості за Кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року в розмірі 105 330,84 доларів США, у тому числі: 9 046,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 18 853,85 Долар США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 77 430,04 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та з вимогою погасити заборгованість /а.с.7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14/.
Також, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про звернення стягнення позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме: автомобіль Volkswagen, модель Golf, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий седан В, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_3 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року в розмірі 206 535,52 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 2 065,36 грн; в решті позову відмовлено. З рішення суду вбачається, що предметом позову було вилучення звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року - автомобіля VOLKSWAGEN GOLF V. Рішенням суду встановлено, що на 17 вересня 2012 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року склала 25839,55 доларів США, що еквівалентно 206535,52 грн, у т.ч. заборгованість за кредитом 14077,36 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом 6691,77 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 718,08 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання 4 352,34 доларів США /а.с.169-170/.
09 липня 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська роз`яснено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 щодо порядку його виконання, а саме наявності права ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагати передачі в заклад Банку, шляхом вилучення в ОСОБА_3 належного йому на праві власності автомобіля Volkswagen Golf з правом продажу, з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з будь-якою особою будь-яким способом, в тому числі з правом ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагати надання повноважень, необхідних для здійснення продажу /а.с.205-206/.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року у справі № 0417/13172/2012 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. Підставою відмови вказано те, що АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів щодо неможливості одержання документів, необхідних для реалізації предмета застави, адже рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року з урахуванням ухвали від 09 липня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надано право продажу предмета застави автомобіля зі зняттям його з обліку в органах ДАІ України, а також наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу /а.с.207-210/.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року у справі № 2/0417/7525/2012 заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання задоволено частково. Поновлено Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» пропущений строк на пред`явлення до виконання виконавчого листа у цивільній справі №2/0417/7525/2012 про звернення стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме, автомобіль Volkswagen, модель Golf, рік випуску:2007, тип ТЗ: легковий седан В, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_3 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21.02.2007 року в розмірі 206 535,52 грн.; стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судового збору у розмірі 2 065,36 грн. В решті вимог заяви Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. З ухвали суду вбачається що судом відмовлено у заяві про видачу дублікату виконавчого листа, як передчасно поданої.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року у справі № 2/0417/7525/2012 скасовано. В задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Підставою відмови вказано те, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив до моменту його подачі до виконавчої служби, тому факт втрати виконавчого документа при пересилці не може бути підставою для поновлення строку його пред`явлення, так як строк пред`явлення сплинув до моменту його пред`явлення до виконання. Доводи заявника щодо поважності пропуску строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання будь-якими належними доказами у розумінні статей 12, 81 ЦПК України не підтверджуються, а саме по собі твердження заявника не є таким доказом, тому відсутні підстави вважати втраченим оригінал виконавчого листа.
Також, з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 85800797 від 21 серпня 2023 року вбачається реєстрація 24 листопада 2016 року за № 16062649 обтяження рухомого майна у виді заборони його відчуження застава рухомого майна боржника ОСОБА_3 , обтяжував ПАТ КБ «Приватбанк» реєстратором ОСОБА_10 . Дніпропетровської філії державного підприємства «Національні інформаційні системи». Об`єкт обтяження: інший транспортний засіб, Volkswagen Golf, Номер об`єкта: НОМЕР_2 , номер державної реєстрації: НОМЕР_3 . Підстава обтяження договір застави серія та номер: DNR0AK00150349, виданий: 21 лютого 2007, видавник: ПАТ КБ «ПриватБанк». Розмір основного зобов`язання 9 046,95 доларів США, строк виконання зобов`язання 24 листопада 2021 року, термін дії 19 липня 2026 року. У витязі міститься інформація про внесення змін 19 липня 2021 року в частині зміни обтяження з терміном дії до 19 липня 2026 року /а.с.171-172, 203-204/.
Вирішуючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами, суд ураховує такі норми законодавства та виниклі правовідносини.
Щодо посилань позивача про неналежність поданих позивачем доказів, невідповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається закріплено у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
За частинами першою другою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Ч. 1, 3 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ст. 79 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Ч. 2 ст. 77 ЦПК України визначає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частинами п`ятою сьомою статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, право сторін подати докази закріплено пунктом другим частини першої, а обов`язок не приховувати їх, подавати усі наявні докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи визначено пунктами другим та четвертим частини другої статті 43 ЦПК України.
Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1). Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).
Відповідно до першого та другого речення частини першої статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
Вирішення цієї цивільної справи та ухвалення у ній відповідного законного й обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Усі ці складові могли бути з`ясовані лише у процесі доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників правовідносин.
Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.
Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно з ч. 1 3 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до Порядку засвідчення копій документів, визначеного пунктом 5.26 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, «Уніфікована система організаційно - розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ4163-2020, прийнято наказом Державного підприємства «Український науководослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП«УкрНДНЦ») від 01 липня 2020 року № 144, набрав чинності з 01 вересня 2021 року), відмітка про засвідчення копії документа складається з таких слів: «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій». Зазначеним вище способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа. Разом з тим, якщо копія документа охоплює декілька сторінок, позивач має право прошити та пронумерувати його копію та засвідчити належним чином лише останню його сторінку, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/5894/17.
Так, додані позивачем до позову докази у копіях прошиті та пронумеровані, засвідчені на останній сторінці печаткою адвоката та підписом /а.с.35, зворот/. Право на представництво інтересів позивача адвокатом Безменко М. Є. підтверджене відповідною довіреністю та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. Відтак доводи відповідачів про невідповідність поданих копій доказів вимогам законодавства суд відхиляє. Також відхиляє суд і посилання відповідачів на неналежність поданих позивачем до відповіді виписок та меморіальних ордерів, оскільки такі докази є паперовою копією електронного доказу, посвідчені представником позивача /а.с.87, зворот/, подані з клопотанням продовження строку та з обґрунтуванням причин неможливості їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, які є поважними та виникли після подання відповідачами відзивів.
При цьому, заявляючи клопотання про надання оригіналу доказу, відповідачами клопотання про призначення експертизи підпису не заявлялось, відзив цими підставами не обґрунтовував. Відповідач-1 у відзиві визнав факт отримання кредитних коштів, відповідач-2 також визнала укладення договору поруки щодо Кредитного договору.
Досліджуючи доказ у виді заяви на видачу готівки суд звертає увагу, що вказаний доказ в одній з граф містить незрозуміле для суду позначення, однак у іншій графі вказано валюту операції долари США, також зазначено після конвертації грошовий еквівалент у національній валюті. Що ж до посилання на неналежність наданого до позову меморіального ордеру, то долучена до відповіді роздрукована копія електронного доказу у виді меморіального ордеру № 1 вказує на дату складання його паперової копії. Тобто зміст доказів дозволяє встановити валюту виконання операції, її дату, отже суд сприймає такі докази, як належні та не вбачає підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Щодо посилань відповідачів на недопустимість доказів у виді судових рішень, суд висновує таке.
За ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Посилаючись на те, що обставини, встановлені у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 не можуть бути преюдиційними для розгляду цієї справи через інший склад учасників та невідповідність встановлених обставин щодо наявної заборгованості відповідачами не надано жодних доказів, які-б спростовували встановлені ним обставини. При цьому рішенням у справі № 2/0417/7525/2012 встановлено обставину щодо заборгованості за договором, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 . Відтак суд відхиляє такі посилання. Крім того, посилання відповідача-1 на відсутність електронного примірника рішення суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень суд не приймає до уваги з огляду на зміст постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в якій розглянуто питання, пов`язане з видачею дубліката виконавчого листа, виданого на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012.
Щодо допустимості доказу у виді розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 16 грудня 2022 року, то з огляду на те, що відповідачами не надано іншого розрахунку, не подано контррозрахунку заборгованості в частині відсотків та штрафних санкцій, не доведено факт сплати заборгованості в іншому розмірі, ніж відображено в розрахунку, не заявлено клопотання про призначення бухгалтерської експертизи правомірності розрахунку, суд приймає до уваги цей доказ, як допустимий.
Аналізуючи вимоги первісного та зустрічного позовів, суд ураховує такі норми законодавства.
Відповідно до ст. 509, 525 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
За ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За ч. 1 2 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
За ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України в редакції, дійсній до 04 лютого 2019 року, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Щодо вимог зустрічного позову.
Так, згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення договору, Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Частиною 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено перелік умов договору, які є несправедливим, який, згідно з ч. 4 ст. 18 вказаного Закону не є вичерпним. Зокрема, до вказаного переліку умов включено: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення договору, встановлено заборону нечесної підприємницької практики. Частиною першою та другою статті 19 вказаного Закону визначено, що нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
В обґрунтування зустрічного позову відповідач-1 зазначає, що підпункти 2.2, 2.3, 4.1, 5.1. 7.1, 7.2 Кредитного договору суперечать приписам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», так як здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Вказує, що умовами Кредитного договору передбачено отримання ним частини кредитних коштів у розмірі 23 078,09 доларів США, які ним фактично не отримувались, а після конвертації відповідачем перераховувались в оплату придбаного відповідачем-1 автомобіля вартістю 115852,00 грн безпосередньо на рахунок автосалону ТОВ «Автоцентр-Україна», частина кредиту спрямована на сплату страхових платежів. Зазначає, що долучений Банком розрахунок вказує на повне погашення заборгованості за Кредитним договором 27 червня 2008 року. Тобто фактично спірний договір припинив свою дію. З незрозумілих для Позичальника правових підстав у відповідача-1 з 21 вересня 2011 року почала з`являтись валютна заборгованість, як за тілом кредиту, так і за відсотками, хоча п. 7.1. Договору не передбачав, що відкрита поновлювальна кредитна лінія, це фактично одноразовий цільовий кредит, в гривні, замаскований під валютний та направлений на введення відповідача-1 в оману.
Ч. 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою третьою статті шостої Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За ч. 1 ст. 627, 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Позивачем та відповідачем-1 при укладенні Кредитного договору визначений грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Докази у виді меморіального ордеру № 1 від 21 лютого 2007 року, заяви на видачу готівки № 1 від 21 лютого 2007 року, меморіальних ордерів свідчать, що позивачем видано відповідачу-1 кошти в розмірі 23078,09 доларів США шляхом їх перерахування, після конвертації у суму 115 852,00 грн, на поточний рахунок автосалону ТОВ «Автоцентр-Україна», інші видачі, передбачені п. 7.1 Кредитного договору, в порядку, передбаченому п. 7.2, який погоджено сторонами.
Жодних застережень відповідача-1 щодо порядку виконання договору в частині порядку надання кредиту, цільового призначення кредиту, його частин, цільового спрямування кредитних коштів, валюти Кредитного договору та валюти виконання зобов`язання наданий суду Кредитний договір не містить. З виписки по рахунку ОСОБА_3 вбачається погашення відповідачем-1 кредиту в період з 22 березня 2007 року по 03 серпня 2011 року на загальну суму 22 543,70 доларів США. Заперечень того, що Позичальником не отримано товар, для отримання якого укладено Кредитний договір відповідачем-1 не заявлено. Доказів на спростування платежів, вказаних у виписці не надано.
Також, при аналізі положень підпунктів 2.2, 2.3, 4.1, 5.1. 7.1, 7.2 Кредитного договору нормі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» судом не встановлено умов договору, які б були несправедливими. Кредитний договір не містить положень щодо звільнення або обмеження юридичної відповідальності позивача; виключення або обмеження прав відповідача-1 стосовно позивача; встановлення жорстких обов`язків споживача; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір; не встановлює вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором; не встановлює право Банку розірвати договір із Позичальником на власний розсуд, або право не повертати кошти у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) або без повідомлення про розірвання договору; не встановлює невиправдано малий строк для надання споживачем згоди на продовження дії договору; не передбачає встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; не надає продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; не встановлює обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.
Крім того, жодних обставин, за настання яких Позичальник не надав би свою згоду на укладення Кредитного договору саме з Банком, відповідач-1 не наводить та судом таких не встановлено, а умови договору, в тому числі порядок надання кредиту, цільового спрямування коштів за ним, сплати відсотків та штрафних санкцій за невиконання договору, порядок нарахування процентів є чіткими та зрозумілими. Договір містить суму кредиту, спосіб погашення заборгованості та порядок розрахунків за договором, права та обов`язки сторін, з якими погодився відповідач-1 при підписанні договору та не виклав своїх зауважень щодо цього, тим самим узгодив положення договору та взяв на себе відповідні зобов`язання.
Тобто, суд не вбачає підстав для висновку про застосування позивачем при укладенні договору нечесної підприємницької практики, введення відповідача в оману або включення до договору несправедливих умов.
Посилання відповідача-1 на те, що ним повністю погашена заборгованість станом на 27 червня 2008 року, доказом чого є інформація, вказана у наданому позивачем розрахунку, суд не приймає до уваги з огляду на те, що умовами п. 2.2.4, 3, 7.1 Кредитного договору передбачено погашення кредиту та відсотків за користування кредитом Позичальником частинами (щомісяця). При непогашенні Кредиту в строки, зазначені у Договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою. Наданий позивачем розрахунок заборгованості у сукупності з випискою по рахунку свідчить про погашення заборгованості позивачем в період по 03 серпня 2011 року частинами та врахування Банком цих платежів, нарахування простроченої заборгованості з 21 вересня 2011 року. Доказів того, що Позичальником достроково, в порядку п.3.9 Кредитного договору виконано зобов`язання за договором та сплачено всю суму заборгованості за кредитом та відсотками суду не надано. Внаслідок чого висновки відповідача про припинення дії договору у 2008 році є такими, що не відповідають правовідносинам, що склалися між сторонами.
Таким чином, суд висновує про не доведення відповідачем-1 вимог зустрічного позову та наявність підстав для відмови у його задоволенні повністю.
Щодо вимог первісного позову.
Позивач 31 січня 2023 року звернувся з позовом, у якому предметом позову визначив заборгованість за кредитом, відсотками, комісією та пенею, що виникла на підставі Кредитного договору та Договору поруки в розмірі 105 330,84 доларів США, підставами позову невиконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повного повернення кредиту, невиконання їх поручителем, положення статей 525, 526, 530, 554, 610, 1054 ЦК України.
18 вересня 2024 року позивачем із посиланням на ст. 49 ЦПК України подана заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач зменшив предмет позову до суми 10633,76 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом та 3 % річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованих за період з 06 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року, яку просив стягнути з відповідачів. Обґрунтовуючи зменшення позовних вимог указав, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року встановлений розмір заборгованості за Кредитним договором станом на 17 вересня 2012 року 25839,55 доларів США.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об`єднання і роз`єднання позовів.
Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.
При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
На відміну від справи № 657/1024/16-ц, у цій справі позивач у заяві про зменшення позовних вимог, заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором та трьох процентів річних не вказував про їх нарахування з підстав несвоєчасного виконання рішення суду. Зазначаючи у ній фактично про преюдиційний факт встановлення рішенням суду у справі про звернення стягнення на предмет застави розміру заборгованості за кредитним договором, у тому числі заборгованості за тілом кредиту, на яку Банком за останні три роки до подання позовної заяви нарахована відповідальність за порушення грошового зобов`язання та у прохальній частині просив стягнути заборгованість за кредитним договором. Таким чином, з огляду на диспозитивність цивільного процесу та наведені в заяві Банком обставини, суд приймає подану позивачем заяву, саме як заяву про зменшення позовних вимог, а не як заяву про зміну предмету позову. Також суд ураховує і те, що позивачем у заяві про зменшення позовних вимог заявлені вимоги про стягнення заборгованості і з відповідача-2, як поручителя за кредитним договором.
Щодо посилань представника позивача, наведених у письмових поясненнях 08 лютого 2024 року, що сума 3% нарахована на розмір заборгованості зазначений в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, то суд не сприймає цю заяву, як заяву про зміну предмету та підстав позову, в зв`язку з обставинами, покладеними в обґрунтування позову, його підставами, процесуальними особливостями подання заяви про зміну підстав позову та з огляду на те, що позивачем нараховані 3 % річних не на суму заборгованості, визначену рішенням суду, а на розмір заборгованості за Кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 .
Сторонами у Кредитному договорі передбачено надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 30 268,64 доларів США на такі цілі: придбання автомобіля у сумі 23 078,09 доларів США, а також у розмірі 34 грн для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2, а також винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 230,78 доларів США у момент надання кредиту та у розмірі 6 953,00 доларів США на сплату страхових платежів. Позичальник доручив, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: в сумі 115 852,00 грн на поточний рахунок автосалону ТОВ «Автоцентр-Україна», комісію Банку в сумі 230,78 доларів США на рахунок № НОМЕР_6 , на сплату страхових платежів на поточний рахунок Страхової компанії «Інгосстрах».
Надані суду докази у виді меморіальних ордерів свідчать, що позивачем на виконання Кредитного договору перераховані кошти в розмірі 23 078,09 доларів США, 6,77 доларів США, 230,78 доларів США. Також, надана виписка по рахунку свідчить, що Банком у період з 20 лютого 2008 року по 12 жовтня 2011 року перераховувалися грошові кошти на оплату страхового платежу, що спростовує посилання відповідачів на те, що позивачем не надано доказів видачі коштів у рахунок сплати страхових платежів в межах 6 953,00 доларів США.
Крім того, відповідач-1 та його представник у судовому засіданні не заперечили самого факту отримання ним кредиту у вказаному розмірі.
Також наданим розрахунком заборгованості у сукупності з випискою по рахунку спростовуються твердження відповідача-2 щодо наявності протиріч у розрахунку заборгованості, з якого вбачається, що збільшення заборгованості відбулося внаслідок нарахування простроченої заборгованості та її відображення.
Підписавши Кредитний договір відповідач-1 взяв на себе зобов`язання здійснити погашення кредиту частинами. Матеріали справи свідчать, що після отримання кредитних коштів відповідачем-1 в період з 22 березня 2007 року по 03 серпня 2011 року здійснене повернення кредиту та відсотків за ним на загальну суму 22 543,70 доларів США.
Про те, що в період після 04 серпня 2011 року відповідачем-1 здійснене погашення заборгованості за Кредитним договором матеріали справи не містять, відповідачем-1 суду не надано.
Посилання відповідача-1 на те, що станом на 29 травня 2008 року у Позичальника була повністю відсутня поточна та прострочена заборгованості за кредитом, існував тільки залишок за процентами в сумі 56,4 долари США, який сплачений 26 червня 2008 року, в силу відсутності в матеріалах справи доказів повного дострокового погашення суми кредиту та процентів в порядку, передбаченому п. 2.4.1 Кредитного договору, суд відхиляє. При цьому суд зауважує, що розрахунок суми заборгованості, поданий позивачем та на який в обґрунтування своєї позиції посилаються відповідачі свідчить про відсутність станом на 29 травня 2008 року у відповідача-1 простроченої та поточної заборгованостей з огляду на структуру самого розрахунку. При цьому, доказів на підтвердження того, що позивачем сплачено у період 27 29 травня 2008 року 18726,04 долари США матеріали справи не містять. Надана виписка по рахунку свідчить про сплату відповідачем-1 грошових коштів позивачу і після 29 травня 2008 року відповідними платежами. Відтак, суд убачає, що сума кредиту, отримана позивачем та яку він повинен за договором сплачувати відповідними платежами виключена зі складу розрахунку, як заборгованість на відповідну дату, а тому після 29 травня 2008 року не відображена у розрахунку.
При цьому посилання позивача на наявність переуступки права вимоги 29 травня 2008 року та наступне її повернення, ІНФОРМАЦІЯ_1 в компанію Ukraine Auto Loan Finance No.l PL, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження правових підстав та самого факту такого переуступлення суд вважає, навіть з урахуванням зазначення цього факту у виписці, не доведеним доказами.
Відтак, з розрахунку заборгованості, долученого до позову у сукупності з виписками з рахунку ОСОБА_3 , умовами Кредитного договору, вбачається, що позивачем станом на 16 грудня 2022 року відповідачеві-1 нарахована заборгованість в розмірі 105 330,84 доларів США, яка складається з: 9 046,95 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 18331,61 долар США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 522,24 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 77 430,04 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
При цьому, оскільки при зменшенні позовних вимог позивач виключив зі складу заборгованості, яку просить стягнути з відповідача-1 суми відсотків, пені та комісії, суд не розглядає та відхиляє посилання відповідачів про безпідставність їх нарахування у вказаному в первісному позові розмірі.
Щодо посилань відповідачів на безпідставність розміру основної заборгованості суд виходить з того, що заявляючи про це відповідачі доказів на спростування вірності розрахунку заборгованості (оплати сум заборгованості) не надали, про проведення експертизи у справі, після роз`яснення такого права судом, відповідачем-1 не заявлялось. Крім того, посилання відповідачів у відзиві на заяву про зменшення позовних вимог, що сума заборгованості за кредитом, указана в заяві до стягнення перевищує суму заборгованості за кредитом, заявлену до стягнення в первісному позові та доданому до нього розрахунку спростовується матеріалами справи, оскільки така сума не змінилася.
За таких обставин суд приходить висновку, що відповідачем-1 у порушення умов Кредитного договору не виконані взяті на себе зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості за Кредитним договором.
Також, зменшуючи позовні вимоги позивач, окрім заборгованості за кредитом, просив стягнути і 3 % річних, нарахованих на основну заборгованість у період з 06 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року (749 днів).
На підтвердження розміру у заяві про зменшення позовних вимог позивачем наведений розрахунок такої заборгованості з огляду на період нарахування 749 дні з 06 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року на суму 25839,55 доларів США.
Перевіряючи розрахунок 3 % річних суд виходить з формули: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Таким чином: за 330 днів у період з 06 лютого 2020 року до 31 грудня 2020 року сума 3% річних становить 698,94 долари США (25 839,55 x 3 % x 330 : 366 : 100); за 419 днів у період з 01 січня 2021 року до 23 лютого 2022 року сума 3% річних становить 889,87 доларів США (25 839,55 x 3 % x 419 : 365 : 100). Загалом за 749 днів сума 3 % річних становить 1588,81 долар США, що є більшим від суми, заявленої до стягнення.
Водночас, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 подана заява про застосування позовної давності, яку відповідач фактично підтримав і у відзиві на заяву про зменшення позовних вимог, указуючи щодо суми нарахованої відповідальності за порушення зобов`язань, що зі спливом строку до вимог про стягнення основної заборгованості сплив і строк до акцесорної.
Так, умовами п. 2.1.1 та 7.1 Кредитного договору чітко передбачено, що кредитні кошти надаються на строк з 21 лютого 2007 року по 21 лютого 2012 року включно. Погашення кредиту відбувається щомісячними платежами у сумі 553,25 доларів США. Умовами п. 2.2.2, 2.2.4 Кредитного договору відповідач-1 взяв на себе зобов`язання здійснити погашення кредиту та відсотків не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту, у строки, передбачені п. 2.3.3 та 7.1 Кредитного договору. П. 5.1 договору передбачає, що договір діє до повного виконання зобов`язань.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 здійснено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким у випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Отже, у цій справі, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (60 місяців), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
Позивач звернувся до суду з позовом 31 січня 2023 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу та за межами строку, встановленого договором, як кінцевий термін повернення кредиту. Отже, суд приходить висновку про сплив позовної давності за вимогами позивача до відповідача-1 про стягнення основного боргу.
При цьому, вирішуючи посилання позивача на наявність встановленого розміру боргу рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 та витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 21 серпня 2023 року, в якому вказано розмір основного обтяження 9 046,69 доларів США та строк виконання зобов`язання 24 листопада 2021 року, термін дії 19 липня 2026 року, як підставу переривання строку позовної давності, суд ураховує таке.
За ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Водночас, як свідчать матеріли справи, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2012 року у справі № 2/0417/7525/2012 ухвалене у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про звернення стягнення. З рішення суду вбачається, що предметом позову було звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року - автомобіля VOLKSWAGEN GOLF V. Рішенням суду встановлено, що на 17 вересня 2012 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року склала 25 839,55 доларів США, що еквівалентно 206 535,52 грн, у т.ч. заборгованість за кредитом 14 077,36 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом 6 691,77 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 718,08 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання 4 352,34 доларів США.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19, про те, що переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває її перебігу за іншим зобов`язанням, зокрема забезпечувальним. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).
Таким чином, наявність рішення про звернення стягнення на заставлене майно, яке виникло на підставі кредитним договором № DNR0AK00150349 від 21 лютого 2007 року не перериває перебігу позовної давності до основного зобов`язання і в задоволенні позову про стягнення основної заборгованості слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Крім того, сам по собі факт реєстрації обтяження та зазначення в ньому суми зобов`язання не є підставою для виникнення зобов`язання та ніяк не впливає на його строки виконання чи строки позовної давності, оскільки за ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Стосовно стягнення з відповідача 3 % річних та посилання представника позивача, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, як на підставу для стягнення 3 % річних без застосування строку позовної давності, оскільки є триваючим правопорушенням, суд висновує таке.
Дійсно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 здійснено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Водночас, у даному ВП ВС висновано щодо питання нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування, що є відмінним від даної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц викладено висновок, що ВП ВС погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Водночас, у постанові ВП ВС від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц питанням, з приводу якого надано такий висновок, є застосування ст. 625 ЦК України до відносин, пов`язаних з невиконанням боржником рішення суду. В той час, як предметом нарахування у даній справі є 3 % річних, нарахованих за невиконання зобов`язань за Кредитним договором від 21 лютого 2007 року на заборгованість за кредитом, а не на суму, яка виникла на підставі судового рішення.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 548/223/19 наведено висновок, згідно з яким Верховний Суд в оцінці вимог про стягнення суми боргу та нарахованих відсотків виходить з того, що зі спливом позовної давності це зобов`язання не підлягає судовому захисту, зберігаючись у натуральній формі - формі натурального зобов`язання, виходячи з таких міркувань.
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблений висновок, що статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас необхідно враховувати, що правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов`язання.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) що конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
В оцінці доводів касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17, № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 359/191/17 (провадження № 61-24777св18), Верховний Суд врахував, що ці висновки не можуть бути застосовані у справі, яка переглядається, оскільки у цих справах між сторонами не існувало натурального зобов`язання, а отже, справи не є подібними.
Так, у наведених справах позивачами отримано судовий захист, зобов`язання не трансформувалося у натуральне, оскільки позивач чи то в іншому судовому провадженні (за обставинами справ № 359/191/17, № 918/117/18, № 922/175/18, № 924/312/18), чи то в тому ж судовому провадженні, у якому розглядалися вимоги про стягнення заборгованості за договором (за обставинами справ № 905/2324/17, № 910/16945/14), отримав судовий захист, стягнуто заборгованість за договором. А отже, зобов`язання не перетворилося у натуральне, а тому у зазначених справах вирішувалася інша правова проблема щодо нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за договором.
Звідси випливає, що у наведених справах права кредиторів щодо отримання сум за основною сумою зобов`язання отримали судовий захист у судовому або позасудовому порядку. Натомість у справі, яка переглядається, кредитор не отримав судового захисту порушеного права на погашення заборгованості за сумою позики та процентами у зв`язку зі спливом позовної давності, що має наслідком перетворення зобов`язання сторін у натуральне.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин, за загальним правилом, означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається за обставинами кожної конкретної справи.
Відповідно, подібність лише предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог не є достатньою підставою для застосування висновку Верховного Суду, викладеного у іншій судовій справі, оскільки необхідною умовою застосування правового висновку є тотожність предмета правового регулювання, що у справі, яка переглядається, та у наведених заявником правових висновках Верховного Суду відрізняється з огляду на різну правову природу спірних правовідносин.
Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, який також підтриманий Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 350/1798/15-ц (провадження № 61-8460св18), суд відхиляє, оскільки від таких висновків відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, що є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом установлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За таких обставин, оскільки у справі, що розглядається стороною позивача не отримано судового захисту порушеного права на погашення заборгованості за сумою кредиту у зв`язку зі спливом позовної давності, що має наслідком перетворення зобов`язання сторін у натуральне.
Відтак, підстав для задоволення позову щодо стягнення заборгованості та 3 % річних з ОСОБА_3 суд не вбачає.
Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 суд висновує таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 викладений правовий висновок, згідно з яким припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.
Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).
Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).
А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.
Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.
Судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України є послідовною та сталою.
Так, у справі що розглядається, умовами Договору поруки від 21 лютого 2007 року передбачено: направлення Кредитором Поручителю письмової вимоги у випадку невиконання Боржником зобов`язань (п.5); обов`язок Поручителя виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі Кредитора протягом п`яти днів з моменту отримання вимоги (п.6); дія Договору поруки до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором (п.11); припинення поруки після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту (п.12).
Таким чином, оскільки строком виконання основного зобов`язання є 21 лютого 2012 року включно (термін повернення кредиту), письмову вимогу до поручителя про необхідність погашення основного зобов`язання пред`явлено Банком 23 грудня 2022 року, доказів пред`явлення письмової вимоги раніше за вказану дату матеріали справи не містять, до 22 лютого 2017 року позивач відповідні вимоги до поручителя не заявив, суд приходить висновку, що обов`язок ОСОБА_4 , як поручителя, після закінчення строку дії договору поруки припинився, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, позивач, як кредитор вчиняти не може.
Відтак суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором та 3 % річних з ОСОБА_4 .
Інші доводи та аргументи, наведені позивачем та відповідачами у заявах по суті справи (зокрема, посилання про необізнаність з рішенням, стягненням на предмет застави, участь в іншій справі іншого поручителя, не залучення ОСОБА_4 в іншу справу, наявність рішення, яким позивачеві відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа в іншій справі, необхідність дослідження Договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року), як самі по собі так і у своїй сукупності не є підставою для відмови у задоволенні позовів, чи їх задоволення, а тому не приймаються судом до уваги при ухваленні рішення.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов висновку про відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів, судові витрати за первісним позовом покладаються на позивача, за зустрічним на відповідача-1.
Також, у заяві про зменшення позовних вимог позивач просив повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» 51931,87 грн, сплачених при поданні первісного позову.
Згідно з ч. 3 ст. 176 ЦПК України у разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до закону.
За п. 4 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.
Згідно з абзацом другим частини другої статті шостої Закону України «Про судовий збір», в тому числі, у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.
За п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Враховуючи, що позивачем при поданні первісного позову сплачено суму судового збору у розмірі 57763,43 грн /а.с.32, 33, 34/, зменшено позовні вимоги до 10633,77 доларів США (3 888,76 грн з курсу 36,57 грн за 1 дол на дату звернення з позовом), сума судового збору, що підлягає поверненню становить 53874,67 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити повністю.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 відмовити повністю.
Судові витрати за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» покласти на позивача.
Судові витрати за позовом ОСОБА_3 покласти на позивача за зустрічним позовом.
Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» сплачений, при поданні позову до ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 53874 (п`ятдесят три тисячі вісімсот сімдесят чотири гривні) 67 копійок, згідно з платіжними дорученнями: № 1 від 17 січня 2023 року, № 3 від 17 січня 2023 року, № ZZ427B1QCO від 17 січня 2023 року, в зв`язку з поданням заяви про зменшення позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складене та підписане 18 жовтня 2024 року.
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»; код в ЄДРПОУ 14360570; рах. № НОМЕР_8 , МФО 305299; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50;
відповідач-1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_9 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач-2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_10 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Д. О. Парфьонов
Суд | Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 18.10.2024 |
Оприлюднено | 21.10.2024 |
Номер документу | 122374411 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Цивільне
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Парфьонов Д. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні