Рішення

від 14.10.2024 по справі 341/1303/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1303/24

Номер провадження 2/341/489/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючогосудді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Матейко О. С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 в режимі ВКЗ,

представників відповідача ОСОБА_3 , Борецької Г. Й.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги, стягнення виплати на оздоровлення та стягнення моральної шкоди.

установив

Представник позивача адвокат Ридай Н. В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КНП «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області (далі Лікарня) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги, стягнення виплати на оздоровлення та стягнення моральної шкоди.

У позові просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення з посади ОСОБА_1 від 28.05.2024 № 130-к;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного фахівця з публічних (державних) закупівель КНП «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області;

- визнати недійсним запис від 28.05.2024 № 35 про звільнення з роботи, зроблений у трудовій книжці ОСОБА_1 ;

- стягнути з Лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Лікарні на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу згідно зі ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 76521,06 грн;

- стягнути з Лікарні на користь ОСОБА_1 виплату на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки;

- стягнути з Лікарні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,0 грн;

- стягнути з КНП «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,0 грн;

- стягнути з КНП «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 вважає незаконним наказ про його звільнення від 28.05.2024 № 130-к, оскільки відповідач не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, а саме запропонував позивачу нерівнозначні посади. Крім того, після звільнення ОСОБА_1 жодної зміни в організації виробництва, скорочення штату працівників не відбулось, оскільки функції уповноваженої особи з публічних закупівель покладено на іншого працівника. Також, не відбулось економії коштів Лікарні, бо продовжують виплачуватись премії і доплати за складність працівникам підприємства.

Також, у своїх доводах сторона позивача зазначає, що звільнення відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки таке звільнення не погоджено із профспілковим комітетом на виконання вимог статті 43 КЗпП України. Не дотримано вимог статті 49-4 КЗпП України в частині повідомлення профкому про скорочення штату працівників підприємства за три місяці, не проведено консультацій з профкомом. Крім того, у порушення положень пункту 3.2 Колективного договору звільнення ОСОБА_1 відбулось без попереднього обговорення з профкомом. У порушення п. 3.6 Колективного договору Лікарня не попередила державну службу зайнятості про звільнення позивача.

Оскільки позивач вважає незаконним його звільнення і відповідний запис у трудовій книжці про це, то у своїх вимогах просить визнати недійсним такий запис про його звільнення.

З огляду на незаконність звільнення, позивач просить суд поновити його на посаді та зобов`язати Лікарню на підставі приписів статті 235 КЗпП України виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Покликаючись на приписи статті 44 КЗпП України позивач просить суд стягнути з Лікарні вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 76521,06 грн.

Вважає, що в порушення приписів пункту 4.5 Колективного договору йому незаконно не виплачено допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки , яку теж просить стягнути.

Завдану моральну шкоду незаконним звільненням позивач оцінює у розмірі 100000,0 грн, оскільки дії Лікарні призвели до втрати сну, поганого самопочуття, хвилювань, порушення звичного способу життя. Позивач змушений був лікуватися на грунті стресу.

Підсумовуючи, позивач вважає, що під час його звільнення було порушено вимоги статей 42, 43, ст. 49-2, 49-4 КЗпП України.

Ухвалою суду від 21.06.2024 позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

29.07.2024 до суду надійшов відзив відповідача, у якому Лікарня повністю заперечує проти позовних вимог, з огляду на таке.

Лікарня вважає, що повністю виконала свої обов`язки з працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки йому були запропоновані взагалі усі наявні на підприємстві вакантні посади. Вказує на безпідставність доводів позову в частині відсутності скорочення штату працівників і заощадження коштів, оскільки це належить до компетенції працедавця. Тоді як функції із закупівель додатково покладено на штатного економіста без проведення йому додаткових доплат за це.

У своїх запереченнях Лікарня звертає увагу на те, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Також, вважає безпідставним покликання на приписи статті 44 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про своє звільнення, будь-який мобінг зі сторони Лікарні був відсутній.

Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що у травні 2024 року ОСОБА_1 дійсно звертався із заявою про надання основної щорічної відпустки із виплатою допомоги на оздоровлення, проте у виплаті оздоровчих було відмовлено. Відповідач керувався тим, що надання такої допомоги належить до виключної компетенції керівника лікарні, а тому відмова була правомірною.

Заперечує Лікарня і щодо вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки звільнення позивача відбулось із дотриманням усіх вимог законодавства про працю.

У судовому засіданні 30.07.2024 оголошено перерву з метою прибуття позивача для надання особистих пояснень.

25.09.2024 судове засідання не відбулося та було відкладене за клопотанням представника відповідача.

14.10.2024 у судове засідання з`явились позивач, представник позивача (в режимі ВКЗ), представники Лікарні - Кудиба З. І., Борецька Г. Й.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю, просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково ОСОБА_1 надав медичні документи і вказав, що через неправомірні дії відповідача змушений був звертатися до кардіолога, психолога, втратив сон.

Представники відповідача проти позову заперечили повністю, просили у його задоволенні відмовити з мотивів, які вказані у відзиві.

Додатково керівник лікарні ОСОБА_4 зазначила, що на нарадах у міській раді постійно потрібно просити кошти, на що їй вказували про необхідність оптимізації витрат Лікарні. У кінці 2023 року в Лікарні була заборгованість з виплати заробітної плати. Під час прийняття рішення про скорочення штату працівників позивач потрапив під скорочення як немедичний працівник, також було скорочено й іншу немедичну посаду. Медичних працівників Лікарня не може звільняти і скорочувати, оскільки це впливає на фінансування і загалом функціонування (ліцензування) установи. Вважає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши й оцінивши наявні письмові докази, суд установив наступні фактичні обставини у справі.

Відповідно до запису у трудовій книжці наказом керівника Лікарні від 22.07.2021 № 144-к позивача переведено на посаду головного фахівця із публічних (державних) закупівель адміністративно-управлінського та господарсько-обслуговуючого персоналу, 1,0 ставки.

Наказом директора Лікарні від 31.12.2021 № 293-к головного фахівця із публічних (державних) закупівель адміністративно-управлінського та господарсько-обслуговуючого персоналу ОСОБА_1 призначено уповноваженою особою з публічних (державних) закупівель.

Наказом директора Лікарні ОСОБА_4 від 27.03.2024 № 86 «Про скорочення посад» наказано:

- внести зміни в структуру і штатну чисельність працівників Лікарні, а саме скоротити 0,5 посади юрисконсульта з 28.03.2024;

- внести зміни в структуру і штатну чисельність працівників Лікарні, а саме скоротити посаду головного фахівця із публічних (державних) закупівель з 28.05.2024;

- звільнити 28.05.2024 ОСОБА_1 з посади головного фахівця із публічних (державних) закупівель на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- попередити головного фахівця із публічних (державних) закупівель ОСОБА_1 про його звільнення на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України 28.05.2024;

- запропонувати головному фахівцю із публічних (державних) закупівель ОСОБА_1 усі вакантні посади, наявні на підприємстві на момент вручення цього наказу, до моменту звільнення в день звільнення.

27.03.2024 вказаний наказ № 86 доведено до відома ОСОБА_1 , проте позивач відмовився поставити підпис про ознайомлення з його змістом, у зв`язку із чим працівники Лікарні склали акт про відмову від підпису від 27.03.2024 (а. с. 209).

При цьому у судовому засіданні позивач підтвердив факт доведення до його відома змісту наказу від 27.03.2024 № 86.

Також, копію вказаного наказу № 86 надіслано на адресу місця проживання позивача.

Крім того, листом від 27.03.2024 № 195 Лікарня на підставі приписів статті 49-2 КЗпП України запропонувала ОСОБА_1 обійняти одну із таких посад: водія транспортних засобів, молодшої сестри поліклінічного відділення, молодшої сестри медичної з догляду за хворими Терапевтичного відділення, молодшої сестри медичної Хірургічного відділення, молодшої сестри медичної на умовах неповного робочого дня, молодшої сестри медичної з догляду за хворими відділення анестезіології, молодшої сестри медичної панатаномічного відділення, молодшої сестри медичної з догляду за хворими відділення паліативної допомоги. з догляду за хворими неврологічного відділення.

Зазначено, що у разі згоди на переведення на одну із запропонованих посад, Лікарня просить ОСОБА_1 подати відповідну заяву до 27.05.2024.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив отримання від відповідача вказаної пропозиції про наявні вакантні посади в Лікарні. Копію цього повідомлення долучено і до позовної заяви.

Наказом директора Лікарні від 28.05.2024 № 130-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40, статей 44, 47, 49-2 КЗпП України, положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з метою раціонального використання коштів підприємства, …. Враховуючи неподання ОСОБА_1 заяв про переведення на вакантні посади, запропоновані йому в наказі № 86 від 27.03.2024, наказано звільнити 28.05.2024 ОСОБА_1 з посади головного фахівця із публічних (державних) закупівель на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників).

Наказ № 130-к доведено до відома позивача під підпис 28.05.2024.

Наказом керівника Лікарні від 28.05.2024 № 138 на економіста бухгалтерії ОСОБА_5 покладено виконання функцій уповноваженої особи з організації та проведення публічних закупівель товарів, робіт та послуг Лікарні.

Будь-які дані про додаткову оплату праці економісту ОСОБА_5 у зв`язку з покладенням на нього додаткових функцій у наказі № 138 відсутні.

Під № 35 у трудовій книжці ОСОБА_1 міститься запис від 28.05.2024 про його звільнення з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з даними довідки від 05.06.2024 № 44 ОСОБА_1 отримував середній заробіток у розмірі 20594,19 грн на місяць.

Відповідно до штатного розпису Лікарні станом на 01.01.2024 передбачено посаду головного фахівця із публічних (державних) закупівель з окладом 6773,0 грн. та посаду економіста (бухгалтерія) з окладом 5527,0 грн та доплатою до мінімальної заробітної плати у розмірі 1573,0 грн, надбавки та доплати не передбачені (а. с. 162-163).

Згідно з даними штатного розпису Лікарні станом на 28.05.2024 не передбачено посаду головного фахівця із публічних (державних) закупівель. Тоді як посада економіста (бухгалтерія) - передбачена з окладом 5527,0 грн та доплатою до мінімальної заробітної плати у розмірі 2473,0 грн, надбавки та доплати не передбачені (а. с. 153-154).

Дослідивши указані штатні розписи від 01.01.2024 та від 28.05.2024, суд дійшов висновку, що в Лікарні дійсно мала місце зміна в організації праці, а саме скорочення штату працівників.

Відповідно до змісту довідки головного бухгалтера Лікарні від 21.03.2024 № 182 (а. с. 172) незабезпеченість коштів на оплату праці на підприємстві на 2024 рік становила 3573211,19 грн.

В акті позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сфері праці від 21.06.2024 № ПЗ/ІФ/8249/0203, складеному головним державним інспектором з питань праці, досліджено процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади (а. с. 173-177). Під час перевірки порушень вимог законодавства не виявлено.

Наказом керівника Лікарні від 08.04.2024 б/н ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів. Дані про виплату допомоги на оздоровлення відсутні. (а. с. 178).

У відповіді голови первинної профспілкової організації Лікарні від 21.08.2024 № 199 на адвокатський запит представника позивача зазначено, що ОСОБА_1 був членом первинної профспілкової організації з 01.10.2020 до 28.05.2024. Проте, не був обраний до профспілкових органів. (а. с. 191)

Згідно з протоколом доклінічного обстеження хворого від 06.10.2024 № 4025 у ОСОБА_1 діагноз «Гіпертонічна хвороба».

Відповідно до проведеного 10.06.2024 обстеження у ОСОБА_1 наявна тахікардія.

Згідно з протоколом доклінічного обстеження хворого від 27.03.2024 № 1539 у ОСОБА_1 діагноз «Гіпертонічний криз».

Вважаючи своє звільнення незаконним та таким, що завдало значних моральних страждань, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надавши правову оцінку установленим обставинам справи, наявним доказам та змісту позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши доводи сторін та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність порушення з боку Лікарні вимог законодавства про працю під час звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з наступним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині першій статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Положеннями частини першої статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 цього Кодексу), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

При цьому частиною другою статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX установлено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільненняє масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державнуслужбу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику).

Відповідно до положень частини другої статті 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після подання виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Аналіз змісту указаних норм законодавства про працю дає підстави для висновку щодо безпідставності покликання сторони позивача на порушення відповідачем вимог частини другої статті 49-4 та ч. 1 статті 43 КЗпП України, оскільки відсутні дані про масове вивільнення працівників, а ОСОБА_1 не був обраним до профспілкових органів. Таким чином, суд висновує, що у відповідача під час звільнення позивача був відсутній обов`язок письмово повідомляти орган первинної профспілкової організації чи погоджувати з профкомом звільнення ОСОБА_1 . Також, у Лікарні відсутній обов`язок повідомляти держану службу зайнятості про звільнення позивача на виконання приписів статті 49-2 КЗпП України, оскільки вивільнення не було масовим.

Також, суд ураховує, що лише ОСОБА_1 займав посаду, яка була скорочена, тому переважне право позивача на залишення на роботі не могло бути реалізоване, оскільки застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають однакові посади. Отже, під час звільнення ОСОБА_1 приписи статті 42 КЗпП України не були і не могли бути порушені.

Що стосується вимог статті 49-2 КЗпАП України, суд ураховує наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16 (провадження №61-22437св18) зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи цей спір, суд установив, що Лікарня на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України попередила позивача за 2 місяці про наступне вивільнення, що підтверджує сам ОСОБА_1 і підтверджено належними доказами у справі. Також, суд установив, зокрема зі змісту штатних розписів, що в Лікарні були відсутні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивача. У зв`язку із цим відповідач запропонував ОСОБА_1 всі інші вакантні посади (іншу робота), які були на підприємстві протягом періоду з 27.03.2024 до 28.05.2024 і які існували на день звільнення.

Жодних доводів чи доказів, які б вказували на наявність в Лікарні вакантної посади за професією чи спеціальністю ОСОБА_1 у період з 27.03.2024 до 28.05.2024, сторона позивача не надала і не навела. При цьому сторона позивача лише висловлює незгоду із запропонованими відповідачем іншими посадами, оскільки вважає їх нерівнозначними.

Також, аналіз змісту штатних розписів Лікарні дає підстави для висновку про те, що на підприємстві дійсно мало місце скорочення штату працівників, оскільки після звільнення позивача посада головного фахівця з публічних (державних) закупівель у штатному розписі відсутня. При цьому штатний розпис не містить даних щодо здійснення доплат чи виплату премій економісту за покладення на нього додаткових функцій позивача.

У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц Верховний Суд зазначив, що право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Отже, суд вважає безпідставними доводи сторони позивача про необґрунтованість проведення змін в організації праці і скорочення штату працівників та в межах цього спору не надає оцінку законності наказу від 27.03.2024 № 86 «Про скорочення посад».

При цьому суд зазначає, що сторона відповідача надала докази (довідку головного бухгалтера), які свідчать про необхідність оптимізації (заощадження) коштів Лікарні.

Розглядаючи цей спір, суд ураховує пояснення позивача в частині незгоди із запропонованими йому посадами, відсутність з його боку покликання на звернення до відповідача із заявами про згоду на одну із запропонованих посад, що свідчить про відмову ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу серед наявних запропонованих йому вакантних посад.

Таким чином, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний наказ про звільнення з посади ОСОБА_1 від 28.05.2024 № 130-к прийнятий відповідно до законодавства про працю, тому підстав для визнання його незаконним, скасування і задоволення цієї позовної вимоги немає.

Відповідно до частини третьої статті 235 ЦЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на те, що позовні вимоги про поновлення на роботі, визнання недійсним запису у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним і скасування наказу від 28.05.2024 № 130-к, то такі вимоги теж задоволенню не підлягають.

Приписами статті 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору, серед іншого, внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки у спорі, який розглядається, трудові відносини припинені не на підставі статей 38 і/чи 39 КЗпП України, то суд констатує про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача тримісячного середнього заробітку на користь позивача. Тобто, така позовна вимога, теж, не підлягає задоволенню.

Тоді як відповідач у відзиві стверджує, що вихідна допомога ОСОБА_1 на підставі приписів статті 44 КЗпП України через припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, у розмірі середнього місячного заробітку виплачена. Цього не заперечувала і сторона позивача.

Щодо вимоги про стягнення виплати на оздоровлення у розмірі посадового окладу, суд виходить з такого.

У судовому засіданні сторони погодились, що з урахуванням внесених до Колективного договору змін його пункти 4.5 і 4.29 «б», «в» містять наступні положення:

- п. 4.5 При щорічному формуванні фінансового плану Лікарні передбачити кошти на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення для медичних та інших працівників Лікарні в розмірі посадового окладу….;

- п. 4.29 «б» - в обов`язковому порядку виплачувати медичним працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки;

- п. 4.29 «в» - виплачувати іншим працівникам Лікарні допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки на розгляд керівництва підприємства та профспілкового комітету, при наявності фонду оплати праці.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не був саме медичним працівником, а належав до категорії «інших працівників» Лікарні, суд погоджується з доводами відповідача про правомірність відмови позивачу у виплаті допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки, оскільки вирішення цього питання належить до компетенції керівника підприємства. Отже, така вимога задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки під час розгляду цієї справи та оцінки відносин, які виникли між сторонами, суд порушень з боку Лікарні під час звільнення ОСОБА_1 не установив, то відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

При цьому суд зазначає, що пояснення позивача у судовому засіданні 14.10.2024 щодо спричинення йому моральної шкоди внаслідок мобінгу з боку відповідача не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди обґрунтовані саме незаконним, на думку ОСОБА_1 , звільненням. Жодних доказів до позову щодо мобінгу не надано і не мобінг був підставою позову в цій частині вимог.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, а тому у позові необхідно відмовити повністю.

На підставі приписів статей 259, 268 ЦПК України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення. Складання повного тексту рішення суду відкладено на строк не більш як п`ять днів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 51, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив

Відмовити у позові ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги, стягнення виплати на оздоровлення та стягнення моральної шкоди.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач комунальне некомерційне підприємство «Бурштинська центральна міська лікарня» Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул. Шухевича, 18, м. Бурштин, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 25068128.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ