Ухвала

від 17.10.2024 по справі 766/2530/23

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №766/2530/23

н/п 1-кп/766/578/24

УХВАЛА

про продовження строку дії запобіжногозаходу

17.10.2024року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

за участю:

секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника: ОСОБА_5

під час відкритого судового засідання з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за№12023231030000660від 06.04.2023року заобвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.289 ККУкраїни,-

в с т а н о в и в :

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 . В обґрунтування клопотання зазначено, що ризики, які існували на момент обрання найбільш суворого запобіжного заходу не зменшились.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання, вважаючи його необґрунтованим, вплив на свідків неможливий, оскільки частина вже опитана. Крім того, заявили про незгоду із доказами.

Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про доцільність продовження щодо ОСОБА_4 терміну раніше обраного запобіжного заходу, письмові заяви обвинуваченого, заслухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, виходячи з наступного.

Щодо заяви захисника та обвинуваченого про незгоду із доказми, суд зазначає, що на даній стадії розгляду не надається оцінка доказам.

При визначенні доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, суд повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченого переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, допит яких на даному етапі судового розгляду не завершено; переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; відсутність достовірних відомостей про наявність міцних соціальних зв`язків, як то перебування на утриманні неповнолітніх дітей, перебування в офіційному шлюбі; судом також враховуються вік та стан здоров`я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що йому здоров`ю не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).

Так, враховуючи, що на даній стадії розгляду справи, всі свідки ще не дали покази в суді, то ризик можливого незаконного впливу на свідків є актуальним.

Щодо ризику, який вказав прокурор, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то суд вважає, що даний ризик втратив свою актуальність, оскільки розпочався судовий розгляд, тобто досудове розслідування завершилось складанням обвинувального акту, й відповідно докази у кримінальному провадженні зібрані стороною обвинувачення.

При цьому, суд враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, адже враховується у сукупності із іншими обставинами кримінального провадження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, при вирішені питання, чи було особу «обвинувачену в кримінальному правопорушенні» для цілей статті 6 Конвенції, необхідно виходити з таких трьох критеріїв: категорія даного провадження згідно з національним законодавством; суттєві характерні риси цього провадження; вид та суворість міри покарання, яке можу бути призначено заявникові. [«O. v. Norway», n. 33926].

«Законність» тримання під вартою з погляду національного закону не завжди є вирішальним чинником. Європейський суд з прав людини зазначає, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду має відповідати меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка забороняє безпідставне позбавлення свободи. [«Гаважук проти України», п. 63654]; [«Мурукін проти України», п. 34]; [«Буряга проти України», п. 54655]; [«Фельдман проти України», п. 68656].

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 убачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Досліджені обставини вказують на актуальність ризиків, передбачених ч. 1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Обставини, на які посилається захисник не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.

Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2ст. 183 КПК Українисудом не встановлено.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились, свідки всі ще не опитані.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду, від виконання процесуальних дій, перешкодити встановленню істини у справі, забезпечити виконання ним процесуальних рішень, суд не знаходить підстав для зміни щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу на менш суворий, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 діб.

Суд зазначає щодо підстав для визначення застави наступне.

Так, застава - вид запобіжного заходу, не пов`язаний з обмеженням свободи особи.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді чи суду.

Наявність встановлених ризиків, відповідно до статті 177 КПК України дає підстави для визначення альтернативного запобіжного заходи у вигляді застави.

Відповідно до ст.182 КПК України, застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу

У рішенні від 12 березня 2009 року в справі "Алєксандр Макаров проти Росії" (Aleksandr Makarov v Russia) № 15217/07 " Європейський суд вказав, що "… сума застави повинна оцінюватися головним чином по відношенню заінтересованої особи, його активів … іншими словами, ступенем впевненості, яка можлива в тому, що перспектива втрати забезпечення у випадку його неявки в суд послужить достатнім фактором, виключаючи з його сторони будь-яке бажання зникнути".

Таку ж позицію Європейський суд послідовно займав і по багатьох інших справах, а саме "Мангрус проти Іспанії" (Mangouras v. Spain) , Ноймайстер проти Австрії (Neumeister v. Austria).

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, суд з урахуванням даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити заставу у відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Згідно із п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За таких обставин суд визначає кожному з обвинувачених, як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 90 840,00 грн. Крім того покласти обов`язки: 1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора, слідчого або суду; 2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; 3) утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження №12023231030000660 від 06.04.2023 р.; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну.

Застава у зазначеному розмірі буде співмірною з існуючими в кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 27, 176-178, 181, 197, 314-317, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити строк«тримання підвартою» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.289 ККУкраїни,на 60днів до 15.12.2024 року включно, що є не більше, ніж шістдесят днів з дати прийняття попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Визначити ОСОБА_6 заставу урозмірі 30прожиткових мінімумівдоходів громадян,що становить 90840грн.00коп. в якості альтернативної міри запобіжного заходу. За умовив несення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_4 прибувати за кожною вимогою до прокурора, слідчого, судді, суду та зобов`язати виконувати такі обов`язки: 1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; 2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; 3) утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження №12023231030000660 від 06.04.2023 р.; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну.

Обвинуваченому ОСОБА_6 роз`яснюються положення п.п.8,10 ст.182 КПК України, згідно з якими у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5 (п?яти) днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

СуддяОСОБА_1