Ухвала

від 11.10.2024 по справі 240/16889/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №240/16889/20

адміністративне провадження № К/990/31905/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Жука А.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №240/16889/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ ПН в Житомирській області № 97 дск від 14 серпня 2020 року;

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ НП в Житомирській області № 34 дск о/с від 31 серпня 2020 року;

- поновити її на посаді начальника режимно-секретного відділу управління оперативної служби з 01 вересня 2020 року;

- стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року справу передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Житомирській області від 14 серпня 2020 року № 97дск «Про застосування дисциплінарних стягнень» в частині застосування до начальника режимно-секретного сектору управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 31 серпня 2020 року № 34дск о/с «По особовому складу». Поновлено ОСОБА_1 з 01 вересня 2020 року на посаді начальника режимно-секретного сектору управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в Житомирській області. Стягнуто з ГУ НП в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2020 року по 13 травня 2021 року в сумі 65 868,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ГУ НП в Житомирській області задоволено повністю. Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.

Ухвалами Верховного Суду від 08 грудня 2021 року, від 31 січня 2022 року та від 18 квітня 2022 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.

15 серпня 2024 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №240/16889/20. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року визнано неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, позивачу необхідно було надати докази, що підтверджують поважність наведених підстав пропуску процесуального строку, або надіслати заяву про поновлення процесуального строку, із зазначенням інших поважних і об`єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують, а також уточнену касаційну скаргу, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі.

На виконання вимог ухвали Суду позивачем надіслано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та нову касаційну скаргу.

Суд зазначає, що ОСОБА_2 , усуваючи недоліки касаційної скарги та подаючи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04 вересня 2024 року, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження зазначила ті підстави, яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані неповажними.

Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної скарги у строк, встановлені статтею 329 КАС України, скаржником не надано. Як і повторно не надано будь-яких доказів на підтвердження свого клопотання.

Таким чином, позивачем не виконано вимог ухвали Верховного Суду від 04 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху щодо надання доказів, що підтверджують поважність наведених підстав пропуску процесуального строку, або надіслання заяви про поновлення процесуального строку, із зазначенням інших поважних і об`єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують.

Верховний Суд повторно зазначає, що питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.

Приписами статті 44 КАС України встановлено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Встановлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства процесуальних обов`язків.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.

При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.

Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга позивача неодноразово поверталася їй у зв`язку з недотриманням нею вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційної скарги, тобто неналежного оформлення касаційної скарги.

При цьому, приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).

Верховний Суд повторно зазначає, що повернення касаційної скарги не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.

Також колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку подавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи та подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Суд повторно наголошує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів щодо пропуску строку касаційного оскарження.

Також Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)

У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява N°45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N°23436/03).

Отже, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження (більше двох років з моменту прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до моменту подання цієї касаційної скарги та більше двох років з дня отримання ухвали Верховного Суду про повернення вперше поданої касаційної скарги), та враховуючи зазначення касатором одних і тих самих підстав для поновлення строку, вказані ним причини пропуску строку касаційного оскарження не дають підстав для висновку про наявність об`єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судового рішення у цій справі та які б могли зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З огляду на викладене, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України,

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №240/16889/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук