Постанова

від 11.10.2024 по справі 460/528/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 460/528/20

касаційне провадження № К/990/30577/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року (головуючий суддя - Нор У.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бруновська Н.В.; судді: Хобор Р.Б., Шавель Р.М.)

у справі № 460/528/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот»

до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - ЗМУ ДПС РВПП, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03 грудня 2019 року № Ю-258-11.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначав, що на момент формування спірної вимоги не відбулося узгодження сум недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у попередніх періодах, внаслідок їх оскарження у судовому порядку. Зауважував, що оскаржувана вимога про сплату боргу є виконавчим документом, яка сформована відповідачем на всю суму недоїмки станом на 30 листопада 2019 року, котра включає і суми недоїмки за попередніми оскарженими вимогами, що може призвести до подвійного стягнення суми заборгованості. Наполягав на тому, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування і направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки на дату формування оскаржуваної вимоги борг зі сплати єдиного внеску був відсутній. Позивач інформував контролюючий орган про сплату єдиного соціального внеску через Товариство з обмеженою відповідальністю «Хім-Трейд» (далі - ТОВ «Хім-Трейд») згідно з договором доручення та довіреністю, проте вказані кошти податковим органом зараховані до інтегрованої картки платника податку не були. Вважає безпідставним незарахування коштів в рахунок сплати єдиного внеску, а обов`язок зі сплати єдиного внеску за вказаний період - виконаним.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 04 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року, позов задовольнив.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та положення Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), відповідач зазначав, що згідно з даними інформаційної системи податкового органу за позивачем станом на 30 листопада 2019 року обліковувалась заборгованість у загальній сумі 103 075 690,17 грн, на яку відповідачем обґрунтовано було сформовано спірну вимогу. Разом з тим, протягом 17 - 18 грудня 2019 року відбулося зарахування коштів з єдиного внеску, які надійшли згідно з платіжними дорученнями і обліковувались як невизначені платежі відповідно до призначення платежу у платіжних дорученнях, внаслідок чого заборгованість платника за сформованими вимогами № Ю-258-11 про сплату боргу (недоїмки) було погашено повністю, що свідчить про відсутність предмету спору, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

08 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ЗМУ ДПС РВПП.

21 листопада 2023 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що постановами заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року та головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 30 липня 2015 року накладено арешти на кошти, які містяться на рахунках ПрАТ «Рівнеазот», що позбавляло платника можливості здійснити сплату єдиного внеску зі свого банківського рахунку відповідно до приписів частин сьомої, восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З метою своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску за період з червня по вересень 2015 року між ПрАТ «Рівнеазот» та Дочірнім підприємством «Хімік» Приватного акціонерного товариства «Азот» (далі - ДП «Хімік» ПрАТ «Азот») укладено договір доручення від 29 травня 2015 року №05.15, відповідно до пункту 1.1 якого ДП «Хімік» ПрАТ «Азот» взяло на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором, за рахунок ПрАТ «Рівнеазот» виконувати грошові зобов`язання, деталізований зміст яких визначається у додатках.

На виконання підпункту 2.1.1 пункту 2.1 вказаного договору доручення, позивач видав довіреність від 11 червня 2015 року № 748-юв, якою уповноважено ДП «Хімік» ПрАТ «Азот»: сплачувати (перераховувати) від імені ПрАТ «Рівнеазот»: нотаріальні послуги; податки та збори відповідно до Податкового кодексу України: єдиний соціальний внесок; податок на доходи фізичних осіб; військовий збір; аліменти; заробітну плату; інші утримання з заробітної плати; пенсії; оплату листків непрацездатності; заробітну плату за період відпустки; компенсацію середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації; відрахування від ФОП; кошти на господарські потреби, на відрядження; супутні банківські комісії.

На виконання вимог договору доручення та у відповідності до повноважень згідно з довіреністю ДП «Хімік» ПрАТ «Азот» сформувало та подало на виконання банківських установ платіжні доручення із зазначенням призначення платежу «нарахована сума ЄВ» в загальному розмірі 20 685 499,01 грн. ДП «Хімік» ПрАТ «Азот» сплачено єдиний внесок від імені та за рахунок ПрАТ «Рівнеазот» на підставі договору доручення від 29 травня 2015 року № 05.15 та виданої відповідно до цього договору довіреності.

Як встановлено судами, перераховані в липні та вересні 2015 року ДП «Хімік» ПрАТ «Азот» від імені та за дорученням ПрАТ «Рівнеазот» грошові кошти в рахунок оплати сум платежів єдиного внеску за спірний період були прийняті контролюючим органом як належні; останній не мав жодних зауважень та не направляв жодних повідомлень позивачу про те, що перераховані кошти не можуть бути прийняті як сплата єдиного внеску за вказаний період, а також не повідомляв платника про виникнення недоїмки за платежем «суми єдиного внеску».

У листопаді 2015 на адресу товариства надійшов лист Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 18 листопада 2015 року № 25588/10/28-10-20-4-20, в якому зазначено, що на адресу Центрального офісу надійшов лист Державної фіскальної служби України від 12 листопада 2015 року про порушення вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, що у період з липня по вересень 2015 року ДП «Хімік» ПрАТ «Азот» здійснило сплату єдиного внеску на загальну суму 20 685 499,00 грн за ПрАТ «Рівнеазот», а тому кошти сплачені ДП «Хімік» ПрАТ «Азот», перераховано з інтегрованої картки платника податку (далі - ІКПП) ПрАТ «Рівнеазот» на ІКПП «Нез`ясовані платежі», в результаті чого в ІКПП платника ПрАТ «Рівнеазот» виникла недоїмка у розмірі 11 870 891,55 грн.

07 грудня 2015 року податковим органом сформовано першу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-258-11 на підставі якої були сформовані інші вимоги.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 817/85/16 позовні вимоги ПрАТ «Рівнеазот» про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 грудня 2015 року № Ю-258-11 залишено без задоволення.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 817/85/16 апеляційну скаргу ПрАТ «Рівнеазот» задоволено. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 817/85/16 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю. Визнано протиправною першу податкову вимогу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07 грудня 2015 року № Ю-258-11 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 16 821 411,33 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року у справі № 817/85/16 касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишено без задоволення, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 817/85/16 у задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року відмовлено.

Таким чином, у судовому порядку встановлено протиправність першої сформованої за даним фактом податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 грудня 2015 року № Ю-258-11.

У подальшому податковий орган формував нові вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за таким же порядковим номером Ю-258-11, які оскаржені та скасовані в судовому порядку.

Судами встановлено, що всупереч положень пункту 4.1 Порядку розгляду органами доходів і зборів скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 452, поточні платежі ПрАТ «Рівнеазот» зі сплати єдиного внеску, здійснені у жовтні - грудні 2015 року та січні - квітні 2016 року, Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників відносило в рахунок погашення недоїмки, визначеної у вимозі від 07 грудня 2015 року № Ю-258-11. При цьому, на підставі самостійно поданих товариством звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до податкових органів відповідачем фіксувалось виникнення нової недоїмки за інший період.

Отже, незважаючи на відповідні судові рішення, за особовим рахунком ПрАТ «Рівнеазот» на момент виникнення спірних правовідносин та на дату звернення до суду з цим позовом продовжувала обліковуватися недоїмка зі сплати єдиного внеску, що, зокрема, підтверджується даними ІКПП позивача.

18 жовтня 2018 року постановою головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції у Рівненській області Гаврилюк О.Я. ЗВП № 55154344 про арешт коштів боржника накладено арешт на кошти ПрАТ «Рівнеазот».

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2018 року ВП № 57556013 накладено арешт на грошові кошти на всіх рахунках ПрАТ «Рівнеазот».

18 лютого 2019 року між ПрАТ «Рівнеазот» (далі - довіритель) та ТОВ «Хім-Трейд» (далі - повірений) укладено договір доручення № 134, згідно з пунктами 1.1 - 1.2 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, повірений зобов`язується від імені та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов`язання (перелік юридичних дій); порядок виконання та інші вказівки передбачаються сторонами у додатках до договору. Виконані грошові зобов`язання, вчиненні повіреним на виконання цього договору, та/або прийняття повіреним виконання грошових зобов`язань від інших осіб на виконання цього договору створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов`язки довірителя.

На виконання вказаного договору позивачем видано довіреність від 20 лютого 2019 року № 3723-ю, якою уповноважено ТОВ «Хім-Трейд» вчиняти від імені ПрАТ «Рівнеазот» дії згідно з договором доручення від 18 лютого 2019 року № 134, зокрема, сплачувати (перераховувати) єдиний соціальний внесок.

У зв`язку із арештом рахунків ПрАТ «Рівнеазот», сплата єдиного внеску здійснювалась від імені та за рахунок ПрАТ «Рівнеазот» його повіреним відповідно до договору доручення від 18 лютого 2019 року № 134 та довіреності від 20 лютого 2019 року № 3723-ю ТОВ «Хім-Трейд», що підтверджується звітом ПрАТ «Рівнеазот» з єдиного внеску за жовтень 2019 року та платіжними дорученнями.

У графі призначення платежу у долучених платіжних дорученнях вказано, що оплата здійснювалась від імені ПрАТ «Рівнеазот».

03 грудня 2019 року Офісом великих платників податків ДПС виставлено ПрАТ «Рівнеазот» вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-258-11, згідно з якою станом на 30 листопада 2019 року у товариства існує заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 103 050 830,64 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

За унормуванням пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною сьомою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Частиною восьмою цієї ж статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Підпунктом 1 пункту 2 розділу IV Інструкції № 449 визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 цього ж розділу єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналогічне положення передбачене і частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Верховний Суд за результатами тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції № 449 у постановах від 25 січня 2019 року у справі № 817/85/16, від 06 лютого 2020 року у справі № 817/110/16 сформував такі правові висновки:

- Закон, який є спеціальним, покладає на платників єдиного соціального внеску безумовний, пріоритетний обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів з його банківського;

- спірні правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного соціального внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Законом не врегульовано випадки наявності обставини, що виключають (унеможливлюють) виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску. Тобто у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого обов`язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов`язку. Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов`язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

Наведене вище спростовує доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах, Суд звертає також увагу на те, що ПрАТ «Рівнеазот», як платник єдиного внеску, повинен був дотримуватись чітко визначених Законом обов`язків, а відтак не міг ухилитися від сплати єдиного внеску, незважаючи на те, що на всі кошти, які містилися на його рахунках, накладено арешт. Однак, в силу наведених обставин останнє було позбавлене можливості здійснити сплату єдиного внеску зі свого банківського рахунку, що і стало підставою для вжиття заходів, спрямованих на виконання обов`язку щодо сплати внеску шляхом укладення договору з ТОВ «Хім-Трейд».

При цьому, доводам про те, що перерахування повіреним - ТОВ «Хім-Трейд» грошових коштів на сплату єдиного внеску від імені та за рахунок позивача (довірителя) суперечить положенням частини дев`ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», судами першої та апеляційної інстанцій надана юридично правильна оцінка. Так, буквальний зміст вказаної норми свідчить про те, що передача платниками єдиного внеску саме своїх обов`язків з його сплати третім особам заборонена.

В розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передача обов`язків щодо сплати є фактично переведенням боргу, і здійснюється шляхом заміни боржника у зобов`язанні за правилами статей 520-521 ЦК України, тобто шляхом укладення відповідного правочину, на укладення якого необхідна згода кредитора. ПрАТ «Рівнеазот» такої угоди з ТОВ «Хім-Трейд» не укладало і жодних доказів зворотного суду не надано.

Також за правилами, передбаченими статтею 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

При цьому, в ході розгляду справи не надано жодного доказу на підтвердження покладення ПрАТ «Рівнеазот» виконання свого обов`язку зі сплаті єдиного внеску на ТОВ «Хім-Трейд».

Крім того, як зазначено судами та не спростовано відповідачем у касаційній скарзі, договір, укладений між ПрАТ «Рівнеазот» та ТОВ «Хім-Трейд», не може розглядатися, ані як угода про переведення боргу, ані як покладення ПрАТ «Рівнеазот» на ТОВ «Хім-Трейд» своїх обов`язків зі сплати єдиного внеску, позаяк ТОВ «Хім-Трейд» вчиняло певні юридичні дії не від свого імені, а від імені та за рахунок довірителя, тобто ПрАТ «Рівнеазот». А тому платником єдиного внеску як було, так і залишилося ПрАТ «Рівнеазот».

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі зокрема договору.

Частиною першою статті 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Виходячи із аналізу саме положень цивільного законодавства, Суд доходить висновку, що в результаті реалізації між позивачем та ТОВ «Хім-Трейд», як повіреним, їхніх взаємовідносин за договором доручення не відбулось передачі третім особам обов`язку платника (товариства) зі сплаті єдиного внеску, що заборонено частиною дев`ятою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

У Суду немає підстав вважати, що такий висновок не відповідає чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавству, зокрема частині дев`ятій статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків позивача (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев`ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Крім того, необхідно зазначити й те, що в касаційній скарзі не наведено доводів, які б давали підстави вважати правомірними дії відповідача щодо включення до складу вимоги, з приводу правомірності якої виник спір у цій справі, сум недоїмки, визначених на підставі попередніх вимог, які оскаржувались у судовому порядку та в подальшому на підставі судових рішень, що набрали законної сили, у справах № 817/85/16, № 817/110/16, № 817/299/16, № 817/902/16, № 817/845/17, № 817/1135/17, № 817/1895/17, № 817/2265/17, № 460/98/19, № 460/741/19, № 817/1496/17, № 817/1671/17, № 1740/2312/18, № 460/2835/18, № 460/626/19, № 460/1054/19 скасовані.

Так, згідно з пунктом 2 розділу IV Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2015 року № 1124, скарга на вимоги та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу подана з дотриманням порядку і строків, визначених пунктом 3 розділу II та пунктом 1 розділу IІІ цього Порядку, зупиняє строки їх сплати до винесення рішення контролюючим органом вищого рівня або дня набрання судовим рішенням законної сили.

Зміст наведеного вище свідчить про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав у відповідача для зарахування поточних платежів позивача в рахунок оплати суми недоїмки, визначеної за попередній період та, відповідно, для зарахування подальших поточних платежів в рахунок погашення недоїмки визначеної, зокрема і в оскаржуваній вимозі.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податковим органом прийнято оскаржувану вимогу незаконно.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідна вимога є відкликаною, то вони є необґрунтованими та не підтвердженими відповідними належними та допустимими в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України доказами, наданими під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, тому не вказують на невірну оцінку судами обставин у справі та не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність спору у справі.

Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваного позивачем індивідуального акта.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер