Ухвала

від 15.10.2024 по справі 2-5998/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-5998/10

Провадження № 4-с/522/65/24

У Х В А Л А

15 жовтня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Тетькової В.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі засіданьв містіОдеси скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, за участю Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП»,

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2024 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, за участю Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП».

Заявник просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з всього майна, що належить ОСОБА_1 , який накладено постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 22997203, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 18.11.2010 року та зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про відповідне обтяження.

Ухвалою суду від 16 липня 2024 року відкрито провадження по справі.

В судовому засіданні 15 жовтня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Представник Скаржника надав заяву про слухання справи за відсутності.

Відповідно до положень ст. 450 ЦПК України, для розгляду справ даної категорії передбачені стислі строки. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких підстав суд розглядає справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, враховуючи, що їх не явка не перешкоджає розгляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2010 року по справі № 2-5998/2010 задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції заборгованість за кредитним договором № 014/78002/85/84738 від 23.10.2007 року в сумі 2703132,05 грн і судові витрати в сумі 1820,00 грн.

На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист по справі № 2-5998/2010.

У Першому Приморському відділі ДВС Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження ВП № 22997203 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5998/10 Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ООД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/78002/85/84738 у розмірі 2703132,05 грн та судові витрати у розмірі 1820,00 грн, разом 2704952,05 грн.

В межах вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 22997203 від 18.11.2010 року було накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження: 10584132, який зареєстрований: 08.12.2010 10:26:31 за № 10584132 реєстратором: Одеської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Виконавче провадження ВП № 22997203 було завершено постановою державного виконавця від 25.06.2011 року на підставі частини першої пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (норми якої діяли на день прийняття державним виконавцем рішення, Закон 606-ХІV).

З матеріалів справи також встановлено, що 30.03.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/7-4419, відповідно до умов якого, новий кредитор ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» набув право вимоги, зокрема, за кредитним договором № 014/78002/85/84738 від 23.10.2007 року.

30 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки з урахування укладеного між сторонами Договору про відступлення правами вимоги № 114/7-4419 від 30.03.2017 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі № 1159.

03 квітня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» укладеного Договір про відступлення прав за договором іпотеки, предметом якого є відступлення прав вимоги за кредитними договорами відповідно до підписаних Реєстрів Боржників (надалі за текстом «Кредитні договори»), Кредитор відступає та передає, а Новий Іпотекодержатель приймає та набуває всіх прав, належних Іпотекодержателю за іпотечними договорами, які забезпечують зобов`язання за Кредитними договорами та перелічені у Додатку № 1, до цього Договору, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі № 1167.

Згідно довідки про відсутність заборгованості № 1/05 від «07» травня 2024 р., заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП», код ЄДРПОУ 40326297 (надалі за текстом «Товариство»), яке є правонаступником АТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України на підставі Договорів про відступлення прав вимоги від 30 березня 2017 року за Кредитним договором № 014/78002/85/84738 від 23.10.2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 відсутня.

Товариство не має будь-яких претензій фінансового (майнового) характеру до ОСОБА_2 за Кредитним договором № 014/78002/85/84738 від 23.10.2007 року.

Кредитів та інших невиконаних зобов`язань перед Товариством за Кредитним договором № 014/78002/85/84738 від 23.10.2007 року, - ОСОБА_2 не має.

Таким чином, заборгованість за рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2010 року по справі № 2-5998/2010 відсутня.

Згідно листа Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (на момент прийняття постанови Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції) від 27.06.2024 року, на звернення ОСОБА_1 , про зняття арешту з майна, було підтверджено, що на виконанні у Відділі перебувало зазначене вище виконавче провадження, у межах якого державним виконавцем 18.11.2010 року було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 . Виконавче провадження було закінчено 25.06.2011 року на підставі частини 1 пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (норми якої діяли на день прийняття державним виконавцем рішення, Закон 606-ХІV). Надати більш детальну інформацію за виконавчим провадженням не представилось можливим у зв`язку із знищенням виконавчого провадження за збігом строку його зберігання.

Факт знищення виконавчого провадження підтверджено у вищевказаному листі відділу ДВС.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

За змістом частини 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон 606-ХІV) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника, Закон 606-ХІV) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Як передбачено пунктом 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон 606-ХІV) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядковується.

Отже, як закінчення виконавчого документа, та і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

За змістом ч. 1ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

В своїй постанові від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що арешт з майна боржника підлягав зняттю при поверненні виконавчого документа стягувачу проте цього органами ДВС зроблено не було. Приймаючи вказане рішення, суд врахував, що матеріали виконавчих проваджень, в межах яких було накладено арешти, були знищені, стягувач не надав суду доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з боржника виконавчого збору та виконавчих витрат, а на виконанні в органах ДВС відсутні відкриті виконавчі провадження щодо боржника.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Оскільки у ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» відсутні будь-які майнові претензії до ОСОБА_1 , а також відсутності відкритого виконавчого провадження за рішенням суду, то відпала необхідність забезпечення виконання боржником його зобов`язань перед стягувачем у вигляді арешту майна.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (майже 14 років) нескасовного арешту на майно боржника з урахуванням викладених обставин, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відтак, відсутні підстави перебування майна ОСОБА_1 під арештом , а тому такий арешт має бути знятий, і відмова державного виконавця зняти арешт є неправомірною.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 261, 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, за участю Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у задоволенні заяви про зняття арешту, накладеного на все майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 22997203, винесеної Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 18.11.2010 року.

Зобов`язати уповноважену посадову особу Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, який наявний в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження, а саме: - тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 10584132; зареєстровано: 08.12.2010 10:26:31 за № 10584132 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2 (048) 717-52-12; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, ВП № 22997203, 18.11.2010, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, д/в ОСОБА_3 , вик. лист № 2-5998/10 від 15.09.2010, який видав Приморський р/с м. Одеси; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Код: АДРЕСА_1 ; обтяжувач: Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Код: 35048685, 65026, Одеська обл., м. Одеса, Польський узвіз, 6, тел. (0482) 37-62-97, (048) 746-61-51; заявник: Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Код: 35048685, 65026, Одеська обл., м. Одеса, Польський узвіз, 6.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Л. М. Чернявська