Постанова

від 30.07.2024 по справі 904/7803/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/7803/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Жолудєв А.О.

Представники сторін:

від скаржника: Олійник Юлія Миколаївна (в залі суду) - самопредставництво, виписка з ЄДР (представляє інтереси 3-х осіб)

від відповідача: Кенжина Олена Олександрівна (в залі суду) - Ордер АЕ № 1187827 від 30.07.2024р.

інші представники сторін у судове засідання не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі №904/7803/21 (суддя Бажанова Ю.А.)

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, м.Дніпро

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

У вересні 2021 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства Виробнича фірма "Август", в якому просить:

- зобов`язати Приватне підприємство Виробнича фірма "Август" (код ЄДРПОУ 13443213) повернути земельну ділянку за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35 В, м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівлі ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м, літ А1-1 та літ. А2-1 надбудова, площею 228,4 кв.м.; літ. А-3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411кв.м., літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м.; А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м., літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м.;

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно будівлю ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м., літ А1-1 та літ. А2-1 надбудови, площею 228,4 кв.м.; літ. А3-1 та літ А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м.; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі та літ А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м.; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м., літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В, за Приватним підприємством Виробничою фірмою "Август" (код ЄДРПОУ 13443213), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1424652912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 23685546 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 14093712 із закриттям розділу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 у справі № 904/7803/21 у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Приватного підприємства Виробнича фірма "Август" про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруди відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023р. (головуючий суддя Чередко А.Є., судді - Коваль Л.А., Кузнецов В.О.) апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022р. у справі № 904/7803/21 залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022р. у справі № 904/7803/21 залишено без змін; судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Дніпровську міську раду.

Постановою Верховного Суду від 19.04.2023р. касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі № 904/7803/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/7803/21 у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд відмовлено; витрати по сплаті судового збору за подання позову покладено на Дніпровську міську раду.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу для будівництва та розміщення будівлі ресторану з літнім майданчиком та навісами. Після звершення будівництва ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком по вул. Набережній В. І. Леніна 35В був введений в експлуатацію, рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 був затверджений акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком на вул. Набережній В. І. Леніна 35В та оформлення права власності, відповідно до якого затверджений акт державної технічної комісії від 06.01.1998 про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. "А-1" загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В", "Г", туалету літ. "Б", сходів №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В, збудованих Приватним підприємством виробничою фірмою "Август".

На будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35в у м. Дніпропетровську 01.06.2001 Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" видане свідоцтво про право власності.

В подальшому міською радою спірна земельна ділянка надавалась в оренду по фактичному розміщенню будівля ресторану з літнім майданчиком та навісами, а також затверджено проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В.

На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, яким за Приватним підприємством виробничою фірмою "Август" визнано право власності на переобладнані будівлі ресторану літ. А-1 загальною площею 197,3 м2, самочинно збудоване нерухоме майно літ. А1-1 та літ. А2-1 надбудова площею 228,4 м2; літ. А3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі площею 411 м2; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. -10, І; ганок - 24 м2, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі площею 7м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В (стара назва Набережна В. І. Леніна). здійснена державна реєстрація права приватної власності за ПП ВФ "Август" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1424652912101), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Наведені обставини спростовують доводи позивача про те, що відповідачем здійснено будівництво ресторану без відповідної дозвільної документації та на самовільно зайнятій земельній ділянці, що належить до прибережної смуги р. Дніпро.

Щодо посилання позивача на здійснення відповідачем реконструкції господарський суд, враховуючи положення пункту 3.21 БН А2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", дійшов висновку, що реконструкція не означає фактичне припинення існування одного об`єкта нерухомості, та створення на його місці іншого, а лише передбачає перебудову уже введеного в експлуатацію об`єкту будівництва, що здійснюється шляхом зміни його геометричних розмірів та/або функціонального призначення.

Будівництво ресторану "Август" літ. "А-1" загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В", "Г", туалету літ. "Б", сходів №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В було здійснено на виділеній для цієї мети земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм, введено в експлуатацію рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 з оформленням права власності, що спростовує доводи позивача про її самовільне будівництво та виключає повернення земельної ділянки шляхом знесення вказаних будівель, а відтак і знесення іншої частини будівлі ресторану "Август", які як вбачається з технічного паспорту будівлі ресторану становлять єдине ціле.

З матеріалів даної справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" належним йому майном ресторану має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації.

Відповідач, як законний власник спірного об`єкту нерухомості, має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Дніпровська міська рада, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023р. у справі № 904/7803/21 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що на час здійснення відповідачем нової забудови та реконструкції на земельній ділянці комунальної форми власності у останнього були відсутні права щодо землекористування такої, та як наслідок її забудови.

Як вбачається з матеріалів справи у відповідача на момент здійснення самочинно будівництва право землекористування на спірну земельну ділянку було відсутнє починаючи ще з 2005 року.

У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що: «за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Постановою КМУ від 22.09.2004 року № 1243 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі-Порядок). Пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено. Порядок визначає основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об`єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Відповідно до пункту 27 Порядку за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом.

Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Не допускається затвердження акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за відсутності підписів окремих членів державної приймальної комісії.

Пунктом 29 Порядку передбачено, що датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Таким чином, з наведеного слідує, що відповідачем не було розроблено проектну документацію на будівництво та не було подано до інспекції архітектурно будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а тому висновки суду є такими, які не грунтуються фактичних обставинах справи.

Рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не звільняє таку особу від обов`язку ввести такий об`єкт в експлуатацію. Оскільки нормами чинного законодавства заборонена експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, що не було встановлено судом першої та другої інстанції.

Отже, положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. У зв`язку з чим, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію, як факт набуття прав на такий об`єкт та після державній реєстрації, офіційне визнання таких прав за забудовником.

Звертає увагу, що після здійснення реконструкції нерухомого майна та нового будівництва це спірне нерухоме майно слід розглядати як цілісний новоутворений комплекс.

Наявність акту вводу в експлуатацію станом на момент первинної забудови земельної ділянки (1998 р.), не свідчить про законність такої добудови та нового будівництва, враховуючи, що спірне майно розташовано на земельній ділянці комунальної форми власності з обмеженим правом щодо її використання, в тому числі, щодо її забудови.

А тому здійснення реконструкції та нової забудови на спірній земельній ділянці без дотримання процедур передбачених чинним та той час законодавства свідчить лише проте, що відповідачем свідомо було розпочато самочинне будівництво, а тому наслідки такої забудови йому також були відомі. Наведена поведінка жодним чином не може свідчити про належну поведінку відповідача та як наслідок застосування до останнього Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відзначає, що судом в повній мірі було проігноровано вказівки Верховного Суду, під час нового розгляду справи судом не досліджувалося питання на предмет здійснення наявності або відсутності самочинного будівництва в тому числі не досліджувалося питання щодо наявності або відсутності прав у відповідача на земельну ділянку.

Розуміння де саме розташоване самочинне будівництво в поєднані з наявним проектом водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, який міститься в матеріалах справи надало б змогу суду встановити наявність або відсутність порушення меж ПЗС щодо якого наполягає апелянт.

Суд не врахував, що вказаний проект був розроблений станом на 2006 рік та під нерухоме майно щодо якого відповідачу було видано свідоцтво про право власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи № № 1,2. В той же час, спірні об`єкти нерухомого майна були побудовані та реконструйовані в період з 2010 по 2016 р., після здійснення якого, загальна площа дорівнює 1504,3 кв.м.

Відзначає, що судом під час нового розгляду не було досліджено та з`ясовано питання де саме розташовані спірні об`єкти нерухомого майна щоб стверджувати, що вони не знаходяться в ПЗС, тобто судове рішення в цій частині базується виключно на припущення.

Зазанчає, що приписами статті 376 ЦК України в поєднанні з конструкцією статей 60, 61 Земельного кодексу України та статті 88, 89 Водного кодексу України не передбачена можливість визнавати право власності на самочинно збудоване майно та взагалі на будь-яке майно, яке розташовано на землях водного фонду, в межах прибережно захисних смуг.

Будівництво на землях водного фонду несе суспільну небезпеку такого правопорушення для мешканців територіальної громади, впершу чергу екологічну (забруднення водойму, скидання сміття і т.д.) та в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об`єкта містобудування з початку його використання (експлуатація об`єкту не прийнятого в експлуатацію).

Отже, на переконання апелянта судом І інстанціє не було надано належну та ґрунтовну оцінку, в тому числі не було здійснено перевірку тих обставинам, на яких наполягала міська рада, а саме, що відповідно до затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5, проекту водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану «Август» та літніх майданчиків по вул. Набережній ім. В.І.Леніна, 35-В м. Дніпропетровська спірні об`єкти нерухомого майна повністю знаходяться на землях водного фонду в прибережено захисній смузі.

Дане питання судом по суті не вивчалося, а тому яким чином суд встановив, що спірна об`єкти не знаходяться в межах ПЗС залишається не зрозумілим, тобто де-факто суд не досліджуючи це питання припустив, що наявність такого проекту може свідчити про дотримання відповідачем норм Водного законодавства.

Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, свідчить про відсутність правових підстав вважати, що Приватне підприємство виробнича фірма «Август» набуло право власності на нього.

Отже, спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, Приватне підприємство виробнича фірма «Август» в силу закону не набуло права власності на нього.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Приватне підприємство виробнича фірма «Август» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено не доведення позивачем належними доказами факту самовільного зайняття земельної ділянки, факту самочинного будівництва, та факту порушення відповідачем вимог Водного кодексу та водозахисного законодавча. Позовні вимоги Позивача фактично зводяться до скасування у невстановлений законом спосіб власних рішень позивача про надання дозволів на будівництво та посвідчення права власності Відповідача. Просить апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2023 року по справі №904/7803/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 для розгляду справи № 904/7803/21 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду: головуючий суддя Чередко А.Є. (доповідач), судді: Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2024 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7803/21, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 904/7803/21 до Центрального апеляційного господарського суду.

24.01.2024 на виконання вимог ухвали апеляційного суду останнім отримано від господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7803/21.

25.01.2024 року судді Чередко А.Є., Коваль Л.А. подали заяву про самовідвід у справі № 904/7803/21 з посиланням на приписи ч. 3 ст.36 ГПК України.

Ухвалою суду від 25.01.2024 заяви суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А. про самовідвід у справі № 904/7803/21 задоволено. Справу передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 для розгляду справи № 904/7803/21 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2024 задоволено клопотання Дніпровської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/7803/21. Поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/7803/21. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.04.2024 об 12:00 год.

16.04.2024 у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Дарміна М.О. у відпустці, розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024 розгляд справи призначено в судове засідання на 16.07.2024 о 11:30 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2024 розгляд апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі №904/7803/21 відкладено до 30.07.2024 на 09:30 год.

30.07.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.06.1996 № 944 Виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди земельну ділянку в районі готелю "Дніпропетровська" на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе "Август".

23.08.1996 між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та Виробничою фірмою "Август" укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою на правах оренди №721/9, відповідно до якого Виробничій фірмі "Август" передано у користування земельну ділянку по вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе "Август".

Розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 №770р присвоєно об`єктам Приватного підприємства виробничої фірми "Август" по вул. Набережна В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз. 1) вул. Набережна В.І. Леніна, 35 Б; ресторану "Август" (поз. 2) вул. Набережна В.І. Леніна, 35В.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.05.1999 № 1101/1 Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком на 2 роки земельні ділянки на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га для проектування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проектування та будівництва літніх майданчиків.

15.06.1999 між Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та Приватним підприємством виробничою фірмою "Август" укладений договір на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 № 1203, відповідно до якого (з урахуванням додаткової угоди від 15.10.2003) Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком з червня 1999 року по 09.04.2006 земельні ділянки на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га для проектування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проектування та будівництва літніх майданчиків.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 був затверджений акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком на вул. Набережній В. І. Леніна 35В та оформлення права власності, відповідно до якого затверджений акт державної технічної комісії від 06.01.1998 про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. "А-1" загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В", "Г", туалету літ. "Б", сходів №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В, збудованих Приватним підприємством виробничою фірмою "Август".

01.06.2001 Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" видане свідоцтво про право власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35в у м. Дніпропетровську.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19.06.2002 № 251/2 передано в оренду ПП Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" строком на 3 роки земельну ділянку площею 0,0782 га по фактичному розміщенню ресторану з літнім майданчиком. На підставі цього рішення, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005.

У подальшому, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2007, визнано продовженим договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на той самий строк та на тих самих умовах, тобто ще на 3 роки до 18.04.2010.

Рішенням від 16.02.2005 № 62/25 Міськрада погодила Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" місце тимчасового розташування літнього майданчика кафе (без будь-якого будівництва) на території (попередній кадастровий номер 1210100000:0106:02533, код ДЗК 69000098) по вул. Набережній В. І. Леніна в району буд. № 35В, площею 0,031 га.

Рішення Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5 затверджений проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В, зобов`язано Приватне підприємство виробничу фірму "Август" у тримісячний термін з моменту цього рішення здійснити виконання топографо-геодезичних робіт з встановленням в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В

У подальшому рішенням Дніпропетровської міської ради від 06.10.2010 № 80/61 "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" відповідно до якого, пункт 2.2 рішення викладено у новій редакції: "Виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків до проекту (пункт 1 цього рішення) у тримісячний термін з моменту прийняття цього рішення".

28.11.2016 проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану "Август", у результаті якої виданий новий технічний паспорт на будівлю ресторану по вул. Набережан В.І. Леніна, 35 В.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, яке набрало законної сили, визнано за Приватним підприємством виробничою фірмою "Август" право власності на переобладнані будівлі ресторану літ. А-1 загальною площею 197,3 м2, самочинно збудоване нерухоме майно літ. А1-1 та літ. А2-1 надбудова площею 228,4 м2; літ. А3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі площею 411 м2; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі площею 274,8 м2; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі площею 392,8 м2. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 м2, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ. Г, споруди № 1-10, І; ганок - 24 м2, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі площею 7м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В (стара назва Набережна В. І. Леніна).

Здійснена державна реєстрація права приватної власності за ПП ВФ "Август" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1424652912101), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Колегія суддів констатує, що правовідносини сторін виникли в зв`язку з отриманням 20.06.1996р. Виробничою фірмою "Август" від виконавчого комітету за Договором №721/9 земельної ділянки по вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 (т.1 а.с. 70), який, в свою чергу, було укладено на піставі прийняття 20.06.1996 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради рішення № 944 про надання Виробничій фірмі "Август" у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди земельну ділянку в районі готелю "Дніпропетровська" на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе "Август" (т. 1 а.с. 69).

В подальшому, Розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 №770р присвоєно об`єктам Приватного підприємства виробничої фірми "Август" по вул. Набережна В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз. 1) вул. Набережна В.І. Леніна, 35 Б; ресторану "Август" (поз. 2) вул. Набережна В.І. Леніна, 35В (т.1 а.с. 71-72).

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.05.1999 № 1101/1 Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" надано земельні ділянки загальною площею 0,144 га по вул.Набережній В.І.Леніна за рахунок земель загального користування у тимчасове короткострокове користування строком на два роки, із них : 0,072 га ( код ДЗК 69029006) - для проектування та будівництва торговельного комплексу і кафе; 0,072 га ( код ДЗК 69048037) -для проектування та будівництва літніх майданчиків (т. 1 а.с. 73 74).

15.06.1999 укладений договір на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 № 1203, відповідно до якого Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради надав а ППВФ "Август" прийняло в тимчасове користування земельну ділянку площею 1440 кв.м, яка знаходитьс за адресою вул.Набережна В.І.Леніна згідно до рішення виконкому міської ради від 20.05.99 № 1101/1. Строком на 2 роки для проектування та будівництва торговельного компелксу та літніх майданчиків (т.1 а.с. 75).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2003р. у справі № Н32/99 внесено зміни до договору на право тимчасового користування землею № 1203 від 14.06.1999р., укладенного між Виконкомом Дніпропетровської міської ради та ПП ВФ «Август» виклавши пункт 13 Цей договір укладено на строк з червня 1999 року по 09 квітня 2006 року» (т.1 а.с. 77-79).

При цьому, за текстом вищезазначенного рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили : « … Як встановлено судом, позивач виконав свої зобов`язання за вищезазначеним договором в повному обсязі ( що не заперечується відповідачем-1 , отимав всі необхідні дозволи та узгодження в компетентних органах щод здійсенння діяльності на зазначеній земельній ділянцч; але будівництво торгівельного компелку та кафе ще не завершено, для його завершення нобхдіно ще 31 місяць ( згідно з висновком будівельно-проектного підприємства,наявному в матеріалах справи ).

Позивачем на адресу відповідачів не одноразово направлялись листи ( клопотання ) про продовження строку користування зазначеною земельною ділянкою обгрунтовані необхідністю закінчення будівництва об`єктів ,що розташовані на ньому ,та введення їх в експлуатацію; але відповідачі до цього часу не надали відповіді на клопотання позивача …»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що на підставі укладених між позивачем та відповідачем договорів оренди земельної ділянки площею 1440 кв.м, Приватне підприємство виробнича фірма "Август" до 09.04.2006 мало право використовувати спірну земельну ділянку для проектування та будівництваторгівельного комплексу та літніх майданчиків, в тому числі і на земельній ділянці вул. Набережна В.І. Леніна, 35В. При цьому станом на час прийняття рішення Господарським судом Дніпропетровської області у справі у справі № Н32/99 судом першої інстанції були встановлені як обставини наявності « всіх необхідних дозволів та узгоджень компетентних органів щодо здійсенння діяльності на зазначеній земельній ділянці» так і зволікань з боку позивача у даній справі в укладанні додаткових угод.

Додатковою угодою від 15.10.2003р. до договору на право тимчасового корисутвання землею від 15.06.1999 № 1203 пункт 1.3 договору викладено в такій редакції: « 1.3.Цей договір укладено на строк з червня 1999 року по 09 квітня 2006 року» (т. 1 а.с. 76).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що з 20.05.1999р. до 09.04.2006 року в користуванні відповідача на правах оренди перебувала земельна ділянка площею 1440 кв.м з об`єктами Приватного підприємства виробничої фірми "Август", яким розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 №770р присвоєно поштові адреси: павільйону-кафе (поз. 1) вул. Набережна В.І. Леніна, 35 Б; ресторану "Август" (поз. 2) вул. Набережна В.І. Леніна, 35В.

Крім цього, Постановою Верховного Суду від 13.04.2023р. у справі № 904/7626/21, якою рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 про відмову в задоволені позовних вимог Дніпровської міської ради про зобов`язання ПП ВФ "Август" повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35 Б, м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а саме: Ж-1- будівля кафе-бару (загальна площа 1 187,9 кв. м), ж сходи, ж {1} сходи, З-1 топочна ( загальна площа 31,7 кв.м), Л цегляна споруда з майданчиком, М цегляна споруда з майданчиком, номер запису про право власності: 36027124; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно Ж-1 будівля кафе-бару (загальна площа 1 187,9 кв.м), ж сходи, ж {1} сходи, З-1 топочна (загальна площа 31,7 кв. м), Л цегляна споруда з майданчиком, М цегляна споруда з майданчиком, розташоване за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 під літ. "Б", м. Дніпро, за ПП ВФ "Август", код ЄДРПОУ 13443213, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2058794912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 36027124 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 13833096 із закриттям розділу (далі спірне нерухоме майно та/або спірні нежитлові будівлі) та відповідну постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі №904/7626/21 про залишення без змін рішення місцевого господарського суду були встановлені наступні фактичні обставини: «…як слушно зауважили суди попередніх інстанцій, матеріалами цієї справи також підтверджується, що ПП ВФ "Август" на час здійснення будівництва мало право користування земельними ділянками та відповідні дозвільні документи на будівництво, що підтверджується: договором № 345; розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 № 770; договором № 1044; договором № 1203; додатковою угодою до договору № 1203; рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2003 у справі № Н32/184; дозволом Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт від 06.05.1999 № 141/99; дозволом Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт від 12.03.2001 № 76/2001; сертифікатом відповідності від 31.08.2010 № ДП00045; актом готовності об`єкта до експлуатації від 05.07.2010. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, наведене спростовує твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка не надавалася ПП ВФ "Август" для будівництва та використовувалися ним без належно оформлених документів, а також доводи позивача про те, що спірне нерухоме майно збудовано відповідачем без дозвільної документації…».

Враховуючи вищевладене, колегія суддів констатує, що відносно однієї з двох земельних ділянок (вул. Січеславська Набережна, 35 Б, м. Дніпро), які входять до складу земельної ділянки площею 1440 кв.м, переданої на правах оренди відповідачу прийнято судове рішення, яке набрало законної сили.

Відносно реалізації Відповідачем своїх прав на «проектування та будівництво торговельного комплексу та літніх майданчиків» (пункт 2 Договору № 1203 від 15.06.1999р. в редакції Додаткової угоди від 15.10.2003р.), колегія суддів встановила наступне:

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001р. № 699 затверджено акт державної технічної комісії від 06.08.98р. про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В", "Г", туалету літ. "Б", сходів №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В, збудованих Приватним підприємством виробничою фірмою "Август" (п.1); дозволено Приватному підприємству виробничій фірмі «Август» ввести в експлуатацію ресторан «Август» літ «А-Г» загальною площею 218,2 кв.м з літнім майданчиком, навіси літ навісів літ. "В", "Г", туалет літ. "Б", сходи №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В, прийняті за актом державної технічної комісії, затвердженим цим рішенням, та оформити за ним право приватної власності з видачею свідоцтво. (т. 1 а.с. 80).

01.06.2001р. Приватному підприємству виробничій фірмі "Август" видане свідоцтво про право приватної власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35в у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 82).

Відповідно до описової частини Рішення Дніпропетровської міської ради від 12.10.2006 № 284/5 « Проект водоохоронної зони та прибрежної захисної смуги р.Дніпро у межах території споруд ресторану «Аугуст» та літніх майданчиків по вул. Набережна ім.В.І. Леніна, 35-В Жовтневого району м.Дніпропетровска є невід`ємною частиною і відповідає раніше розробленому та узгодженому з уміма службами проекту «Коригування проекту «Прибережні захисні смуги та водоохоронні зони рік Дніпра, Самари, озера ім.Лнеіна та інших водних об`єктів у межах рік Дніпра, Самари, озера ім.Леніна та інших водних об`єктів у межах м.Дніпропетровська (Прибрежні захисні смуги та водоохороні зони рік Дніпра, Самари у межах м.Дніпропетровська (1 черга)». Цим рішенням Дніпропетровська міська рада вирішила затвердити проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В, зобов`язано Приватне підприємство виробничу фірму "Август" у тримісячний термін з моменту цього рішення здійснити виконання топографо-геодезичних робіт з встановленням в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В (т.1 а.с. 84).

Як вбачається з Додакту до акту встановлення та узгодження меж землекористування на плані встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування адреса об`єкту : вул. Набержежна В.І. Леніна, 35В, міститься погоджувальна печатка «ПРИДАТНО для підготовки документів, що посвідчують право користування землею» з підписом уповноважної особи Головного архітектурно планувального управління Інженерно-геологічної служби Дніпропетровської міської ради та датою 28.03.2005р. (т.1 а.с. 90).

Рішенням Дніпропетровської Дніпропетровської міської ради від 06.10.2010 № 80/61 "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" у зв`язку з відсутністю фінансування до цього часу не проведені топографо-геодезичні роботи із встанволення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р.Дніпро у межах території споруд ресторану «Август» та літніх майданчиків по вул. Набережній В.І.Леніна, 35-В Жовтневого району м.Дніпропетровська відповідно до проекту, враховуючи вищезазначена та керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада вирішила пункт 2.2 рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" викладено у новій редакції: "Виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків до проекту (пункт 1 цього рішення) у тримісячний термін з моменту прийняття цього рішення" (т.1 а.с. 91).

Відповідно до листа КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентарізації» від 11.04.2012р. № 4876 : «… виконати замовлення ППВФ» Август» № 5121/18 від 01.07.2011 на проведення технічної інвентарізації об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою : вул.Набережна В.І.Леніна, 35-В неможливо, у зв`язку з тим, що архівна справа витребувана прокуратурою Дніпропетровської області, згідно листа № 07/1/2-569 вих-121 від 05.04.2012р. (т. 1 а.с. 115).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач після прийняття Верховним Судом постанови про скасування попередній рішення і постанови суду апеляційної інстанції 20.06.2023р. надав до суду першої інстанції пояснення з урахуванням вказівок, які містяться в постанові суду касаційної інстанції до яких, на підтвердження відповідних доводів, додав Рішенням сесії Дніпровської міської ради VI скликання від 30.09.2015р. № 190/67 « Про надання ПП ВФ Август, код ЄДРПОУ 13443213, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі та споруд ресторану з літнім майданчиком по вул. Набережній В. І. Леніна, 35-В (Жовтневий район)» : « … Розглянувши клопотання ПП ВФ Август від 19.01.2015 вх. № 36/110, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, враховуючи рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5 Про проект водоохоронної зони прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану Август та літніх майданчиків по вул. Набережна ім. В. І. Леніна, 35-В Жовтневого району м. Дніпропетровська, з метою забезпечення оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку по фактичному розміщенню будівлі та споруд ресторану з літнім майданчиком, керуючись чинним земельним законодавством України та Законом України Про місцеве самоврядування в Україні міська рада вирішила : 1. Надати Приватному підприємству виробничій фірмі Август, код ЄДРПОУ 13443213, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі та споруд ресторану з літнім майданчиком по вул. Набережній В. 1. Леніна, 35-В (Жовтневий район)…» (т. 3 а.с .221)

Колегія суддів констатує, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2023р. відкладено підготовче судове засідання у справі на 20.06.2023 о 10:40 год.

Враховуючи, що подання вищезазначеного доказу (Рішенням сесії Дніпровської міської ради VI скликання від 30.09.2015р. № 190/67) відбулося в зв`язку з новим розглядом справи в суді першої інстанції, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції і в межах строків підготовчого засідання, вищезазначений доказ підлягає врахуванню, оскільки містить інформацію, яка відноситься до предмету доказування.

В подальшому, 28.11.2016р. була проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану "Август" в результаті якої виданий новий технічний паспорт на будівлю ресторану по вул. Набережан В.І. Леніна, 35 В у складі якої вже були як будівля ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м, літ А1-1 та літ. А2-1 надбудова, площею 228,4 кв.м.; літ. А-3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411кв.м., літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м.; А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м., літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м (т.1 а.с. 92-107).

Як вбачається з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) 28.11.2017р. приватним нотаріусом Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною здійснено державну реєстрацію за ПП ВФ "Август" права власноті на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1424652912101), розташований за адресою м.Дніпро вулиця Січеславська Набережна будинок 35 В. При цьому в якості підстави для державної реєстрації в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційої довідки 261924672) зазначено «рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17» (т.1 а.с. 27-30).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК).

Колегія суддів зауважує, що підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують позов. Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов`язки, становлять активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, те, що позивач і відповідач є суб`єктами прав та обов`язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують потребу подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза його порушення чи потреба у зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Не вдаючись до теоретичних дискусій з надмірно ускладненою проблемою поняття про підставу позову, для потреб практичної діяльності, позивачу досить усвідомлювати, що на підтвердження своїх вимог потрібно подати фактичні дані (відомості про факти), тобто те, що можна назвати матеріально-правовою складовою підстави позову. Але при цьому такі дані мають встановлюватись передбаченими та дозволеними процесуальним законом засобами, вичерпний перелік яких вміщено в Главі 5. «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За текстом позовної заяви, обгрунтовуючи свої твердження про будівництво спірних приміщень в 2010 році позивач посилається на обставини встановлені рішенням суду у справі № 200/6240/17 : « … Підставою виникнення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно стало рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 р. по справі №200/6240/17.

Так, з рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 р. по справі № 200/6240/17 вбачається, що « 10.09.2002 року між…

… ПП ВФ «Август» не оуло розроблено проектну документацію на будівництво та не було подано до інспекції архітектурно- будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації.»» (т. 1 а.с. 3).

Натомість, в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 містяться наступні висновки суду касаційної інстанції, які стали підставою для скасування рішень суддів попередніх інстанцій : « …6.19. Водночас у справі № 200/6240/17 позов ПП ВФ "Август" був пред`явлений до відповідача фізичної особи ОСОБА_2 , а не до Дніпровської міської ради, яка в справі мала статус третьої особи.

6.20. Відповідно у справі № 200/6240/17 спір розглядався у відповідності до статті 392 ЦК України, за приписами якої власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою. Суд зазначив, що ПП ВФ "Август" реконструкція ресторану з добудовою за адресою: м.Дніпро, вул.Січеславська Набережна, 35В здійснена за рахунок власних коштів підприємства, а не за рахунок поворотної фінансової допомоги, відтак у фізичної особи ОСОБА_2 відсутні правові підстави претендувати на частку у праві власності на вказаний об`єкт нерухомості.

6.21. Тож Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська вирішив спір про визнання права власності саме між ПП ВФ "Август" та фізичною особою та саме за приписами статті 392 ЦК України, яка передбачає звернення до суду за захистом вже існуючого права від невизнання та оспорювання його іншою особою.

6.22. До Дніпровської міської ради (чи її виконавчого комітету) в цій справі не була звернута жодна позовна вимога, і суд не приймав рішення про визнання права власності ПП ВФ "Август" проти Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, за приписами частини третьої статті 376 ЦК України.

6.23. Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами). Отже, судове рішення у справі № 200/6240/17 не визначає права чи обов`язки Дніпровської міської ради і за жодних умов не може бути протиставлене їй. Тому задоволення позовної вимоги ПП ВФ "Август", заявленої на підставі статті 392 ЦК України до особи, яка не була власником земельної ділянки, про визнання права власності на спірне майно, яке на цій ділянці розташоване, не спричинило виникнення права власності на майно ПП ВФ "Август" у відповідності до приписів частини п`ятої статті 11 ЦК України.

6.24. Відповідно зазначене судове рішення не було підставою для державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП ВФ "Август"…»

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України:

1. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

2. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, заявлені в якості підстав позовної заяви твердження про фактичні обставини, які були встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 р. по справі № 200/6240/17 і не потребують доказуванян у даній справі та доводи апеляційної скарги в частині того, що : « … В той же час, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 28.11.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною проведено державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, які складаються із «опис об`єкта»: будівля ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м., А1-1, А2-1 надбудова, площею 228,4 кв.м., літ.АЗ-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м., літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, літ. А5-1 приміщення на першому поверсі площею 274,8 кв.м., літ. А6-1 побудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), АЗ-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1-загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. Г, споруди-1-10,1; ганок - 24 кв.м., літ. Д-1- будівля туалету знаходиться на 1 поверсі, площею 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, будинок 35 В, за Приватним підприємством виробничою фірмою «Август» код ЄДРПОУ 13443213, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1424652912101, номер запису про право власності: 23685546.

Підставою для державної реєстрації права власності на вищезазначене майно стало рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 р. по справі №200/6240/17.

Вказаним рішенням суду було встановлено, що вказаний об`єкт нерухомості, є самовільним будівництвом.

Самочинно побудоване майно розташоване на землях комунальної форми власності розпорядником якої є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Будівництво вищенаведеного нерухомого майна було здійснено без дозвільної документації та з грубим порушенням норм діючого законодавства, зокрема, Земельного кодексу України та Водного кодексу України…

… будівництво ресторану "Август" літ. "А-1" загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком, навісів літ. "В, "Г", туалету літ. "Б", сходів №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35 В було здійснено на виділеній для цієї мети земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм, введено в експлуатацію рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 03.04.2001 № 699 з оформленням права власності, що спростовує доводи позивача про її самовільне будівництво та виключає повернення земельної ділянки шляхом знесення вказаних будівель, а відтак і знесення іншої частини будівлі ресторану "Август", які як вбачається з технічного паспорту будівлі ресторану становлять єдине ціле».

Наведені вище висновки суду є помилковими та такими, які суперечать нормам чинного законодавства, та фактичним обставинам, які встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 р. у справі № 200/6240/17, яке набрало законної сили…» відхиляються як такі, що побудовані на доказі, який не носить преюдиційного характеру при розгляді справи № 904/7803/21.

В порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, поняття «Пляма забудови» має на увазі під собою площа забудови, спроецированную на грунт.

20.06.2023 від Дніпровської міської ради надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи, в якому просить суд призначити у справі № 904/7803/21 судову будівельну експертизу. проведення якої доручити судовим експертам Дніпропетровського науково-дослідницької о інституту судових експертиз; на вирішення експертів поставити наступні питання:

- Встановити перелік будівель та споруд, які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В, Із зазначенням їх літерації.

- Які об`єкти із встановлених за адресою : м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В, побудовані згідно дозволу на будівництво?

- Які об`єкти із встановлених за адресою : м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В, побудовані без дозволу на будівництво?

- Які із споруд, наявних за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В є тимчасовими спорудами?

- Які із споруд, наявних за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В є капітальними будівлями?

- Чи наявні на місцевості, за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 В, інші будівлі, споруди, окрім тих, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав?

- Чи є серед встановлених об`єктів за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 35-В, що побудовані на підставі дозвільних документів ті, реконструкцію яких проведено? Та чи проведено таку реконструкцію, на підставі дозвільних документів на будівництво, чи будівельні роботи з проведення такої реконструкції є самочинними?

- У разі встановлення за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 В об`єктів, реконструкцію яких проведено самочинно, то чи можливе приведення таких об`єктів у стан, що передував реконструкції?

20.07.2023 від представника Приватного підприємства Виробнича фірма "Август" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли заперечення проти клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою місцевого господарського суду від 26.09.2023р. у задоволенні клопотання Дніпровської міської ради про призначення судової будівельної експертизи відмовити.

Колегія суддів констатує, що при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, від учасників не надходило клопотань щодо призначення судової будівельної експертизи.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частнини 3 статті 269 Господарстького процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення відповідної експертизи на етапі апеляційного перегляду справи.

Приймаючи рішення про відмову в задолені клопотання Дніпровської міської ради про призначення судової будівельної експертизи, місцевий господарський суд в своїй ухвалі від 26.09.2023р. виходив з того, що експертиза призначається судом лише у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Дослідивши клопотання позивача, зважаючи на предмет спору та подані сторонами докази,місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність доцільності та необхідності у призначенні експертизи у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скаги в частині того, що: «…судом в повній мірі було проігноровано вказівки Верховного Суду, під час нового розгляду справи судом не досліджувалося питання на предмет здійснення наявності або відсутності самочинного будівництва в тому числі не досліджувалося питання щодо наявності або відсутності прав у відповідача на земельну ділянку.

Крім того, не можливо залишити і поза увагою той факт, що суд під час розгляду справи не зберігав об`єктивність і неупередженість та жодним чином не сприяв учасникам судового процесу, зокрема позивачу в реалізації ним його прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до приписів статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

- для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

- жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 98 ГПК України).

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявність у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно із ч. 5 ст. 99 ГПК України учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Отже, з системного аналізу наведених норм вбачається, що суд у разі потреби у спеціальних знаннях має право призначити судову експертизу як з власної ініціативи так і за клопотанням учасників справи, в тому числі з наведених норм вбачається, що суд має право приймати запропоновану редакцію питань (від учасників) для поставлення їх експерту так і самостійно їх корегувати.

Враховуючи висновки Верховного Суду, міською радою було під час нового розгляду заявлено клопотання щодо призначення судової експертизи та запропоновано поставити експерту відповідні питання, відповідь на яких надала б змогу встановити чи є спірних об`єкт нерухомого майна самочинним, чи можливо його перебудувати, що саме розташовано на земельній ділянці та де і т.ін.

Відповіді на питання наведені в клопотанні при призначення судової експертизи надали б змогу розкрити у цій справі спірні питання, в тому числі і щодо наявності або відсутності спірного нерухомого майна в межах, або за межами прибережної захисної смуги.

Тобто іншими словами, розуміння де саме розташоване самочинне будівництво в поєднані з наявним проектом водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, який міститься в матеріалах справи надало б змогу суду встановити наявність або відсутність порушення меж ПЗС щодо якого наполягає апелянт.

На необхідність з`ясувати наведені обставини наголосив Верховний Суд зазначивши в п. 6.31- 6.32. Постанови, що «крім того, поза увагою судів залишилися також і посилання позивача на те, що спірні об`єкти належать до прибережної захисної смуги річки Дніпро, а відтак і обставини щодо законності будівництва з точки зору водного законодавства суд першої інстанції не з`ясовував.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що відхиляє доводи апелянта про здійснення відповідачем самовільного будівництва на землях водного фонду в прибережено захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки зазначені обставини не були наведені позивачем як підстави позову і господарським судом не розглядалися, що в силу частини п`ятої статті 269 ГПК України виключає їх розгляд апеляційним судом. Тобто суд не врахував, що за практикою Великої Палати Верховного Суду підстави позову - це обставини справи, а не правове обґрунтування, і усунувся від розгляду доводів позивача у цьому відношенні».

Тобто висновки суду, що «В подальшому міською радою спірна земельна ділянка надавалась в оренду по фактичному розміщенню будівля ресторану з літнім майданчиком та навісами, а також затверджено проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В. І. Леніна, 35 В.

Наведені обставини спростовують доводи позивача про те, що відповідачем здійснено будівництво ресторану без відповідної дозвільної документації та на самовільно зайнятій земельній ділянці, що належить до прибережної смуги р. Дніпро».

Звертаємо увагу суду, що наведені висновки є безпідставними та такими, які не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, більш того на думку апелянта ґрунтуються виключно на припущеннях.

Оскільки фактично суд зробив висновки, що спірні об єкти не знаходяться в межах ПЗС тільки з підстав того, що в матеріалах справи є проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків по вул. Набережна В.І. Леніна, 35 В.

Проте, суд не врахував, що вказаний проект був розроблений станом на 2006 рік та під нерухоме майно щодо якого відповідачу було видано свідоцтво про право власності на будівлю ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи № № 1,2. В той же час, спірні об`єкти нерухомого майна були побудовані та реконструйовані в період з 2010 по 2016 р., після здійснення якого, загальна площа дорівнює 1504,3 кв.м.

Важливо відзначити, що судом під час нового розгляду не було досліджено та з`ясовано питання де саме розташовані спірні об`єкти нерухомого майна щоб стверджувати, що вони не знаходяться в ПЗС, тобто судове рішення в цій частині базується виключно на припущення!

Також судом не з`ясовано в яку навіть сторону добудували об`єкти нерухомого майна, враховуючи, що місця розташування вказаного ресторану є Набережна та після здійснення самочинного будівництва, воно розташоване в притул до водного дзеркала, що вочевидь свідчить про розташування вказаного майна в ПЗС.

Враховуючи змістовну частину проекту ПЗС та наведені графічні межі в порівнянні з фактичним розташуванням спірного нерухомого майна наявне порушення меж ПЗС.

У зв`язку з зазначеним проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпро у межах території споруд ресторану «Август» та літніх майданчиків станом на 2006 рік свідчить про узгоджену межу ПЗС в межах вказаних споруд, проте наявність вказаного проекту жодним чином не дає права здійснювати в межах ПЗС капітальне будівництво, тим паче здійснювати господарську діяльність, з огляду на таке.

Статтею 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з положеннями статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів.

Так, частиною 4 статті 60 Земельного кодексу України, передбачено, що у межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:

гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди;

об`єкти підвищеної небезпеки;

пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності;

об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду…» відхиляються як такі, що не підтверджені належними і допустимими в розумінні статтей 76,77 Господарстького процесуального кодексу України доказами .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Колегія суддів констатує, що позивачем не надано належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження того факту, що будівництво спірних об`єктів нерухомого майна поза строків дії (з червня 1999 року по 09.04.2006р.) договору на право тимчасового користування землею № 1203 від 14.06.1999р. в редакції Додаткової угоди від 15.10.2003р. до нього.

Відповідно до пункту 3.21 БН А2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" реконструкція це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням вищевстановлених обставин визнання 01.06.2001р за відповідачем права власності на нерухоме майно будівлі ресторану літ. А-1 з літнім майданчиком: будівлю ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№1, 2 по вул. Набережній В.І. Леніна, 35в у м. Дніпропетровську, прийняття Дніпропетровською міською радою рішень № 284/5 від 12.10.2006р., № 80/61 від 06.10.2010р. "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" та інформації про неможливість КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентарізації» виконати замовлення ППВФ « Август» № 5121/18 від 01.07.2011 на проведення технічної інвентарізації об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул.Набережна В.І.Леніна, 35-В), про яке йдеться в листі КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентарізації» від 11.04.2012р. № 4876 (т. 1 а.с. 115), колегія суддів доходить висновку, що більш вірогідним є той факт до 09 квітня 2006 року належні відповідачу на праві власності будівля ресторану літ. А-1, нав. літ. А1, загальною площею 218,2 кв.м. з літнім майданчиком навіси літ. В, Г, туалет літ. Б, сходи №№1, 2 були в результаті реконструкції були змінені в будівлю ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м., літ А1-1 та літ. А2-1 надбудови, площею 228,4 кв.м.; літ. А3-1 та літ А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м.; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі та літ А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м.; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м., літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м і станом на 01.07.2011р. вже існували у стані, який відповідає технічному паспорту від 28.11.2016р.

При вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 910/14139/20, від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, від 16.08.2022 у справі №: 904/4339/21.

З урахуванням відсутності в позовній заяві посилань на докази, якими б підтверджувалася зміна площі проекції нерухомого майна, наведеного в технічний паспорт на будівлю ресторану по АДРЕСА_1 , від 28.11.2016р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність того факту, що спірне нерухоме майно: будівля ресторану літ. А-1, загальною площею 197,3 кв.м., літ А1-1 та літ. А2-1 надбудови, площею 228,4 кв.м.; літ. А3-1 та літ А4-1, розташовані на першому поверсі, площею 411 кв.м.; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі та літ А5-1 приміщення на першому поверсі, площею 274,8 кв.м.; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі, площею 392,8 кв.м. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1загальною площею 1504,3 кв.м., навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ Г, споруди № 1-10, І; ґанок - 24 кв.м., літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі, площею 7 кв.м, які знаходяться на земельній ділянці за адресою: Набережна В.І.Леніна (сучасна назва м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В) є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : « …Важливо відзначити, що необхідність дотримання процедури при здійсненні будівництва/реконструкції передбачена нормами законодавства діючого на той час.

В тому числі, процедура передбачає обов`язковість оформлених прав на користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, іншими словами дозволу власника землі на таку забудову. Проте, як вбачається з матеріалів справи у відповідача на момент здійснення самочинно будівництва право землекористування на спірну земельну ділянку було відсутнє починаючи ще з 2005 року!

Звертаємо увагу суд, що Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Відповідно до частини 7 цієї статті, виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею , вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» встановлено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до частини 2 статті 48 вказаного Закону забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 56 цього Закону юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Аналізуючи вищезазначене вбачається, що для здійснення будівництва зацікавлена особа повинна оформити відповідні документи, зокрема, право власності або користування на земельну ділянку на якій планується забудова, а її функціональне призначення не повинно суперечити намірам забудови, в тому числі забудовник повинен отримати або подати в залежності від складності об`єкта дозвільну документацію (повідомлення про початок будівництва або декларація), після завершення такого об`єкту ввести його в експлуатацію та тільки після виконання всіх перелічених дій у забудовника такого будівництва є всі правові підстави для реєстрації право власності на такий об`єкт.

У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що: «за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Постановою КМУ від 22.09.2004 року № 1243 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі-Порядок). Пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено. Порядок визначає основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об`єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Відповідно до пункту 27 Порядку за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом.

Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Не допускається затвердження акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за відсутності підписів окремих членів державної приймальної комісії.

Пунктом 29 Порядку передбачено, що датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Таким чином, з наведеного слідує, що відповідачем не було розроблено проектну документацію на будівництво та не було подано до інспекції архітектурно будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об єкта до експлуатації, а тому висновки суду є такими, які не грунтуються фактичних обставинах справи.

Звертаємо увагу суд, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Кабінет Міністрів України прийнята Постанова від 13 квітня 2011 р. № 461 затверджений «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (далі- Порядок).

Так, пунктом 12 Порядку передбачено, що експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Пунктом 17 Порядку передбачено, що замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації, зокрема щодо самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку. Додатком 5 Порядку є декларація про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду.

Таким чином, з наведеного слідує, що рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не звільняє таку особу від обов`язку ввести такий об`єкт в експлуатацію. Оскільки нормами чинного законодавства заборонена експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, що не було встановлено судом першої та другої інстанції.

Отже, положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. У зв`язку з чим, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію, як факт набуття прав на такий об`єкт та після державній реєстрації, офіційне визнання таких прав за забудовником.

Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України).

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Окрім того, необхідно також звернути увагу, що після здійснення реконструкції нерухомого майна та нового будівництва це спірне нерухоме майно слід розглядати як цілісний новоутворений комплекс!

Наведені вище норми, спростовують доводи суду, що спірний об`єкт нерухомого майна введено до експлуатації (тобто станом на момент видачі свідоцтва), оскільки після здійсненням ним нового будівництва та реконструкції у останнього виникає обов`язок ввести його!

Тобто, іншими словами наявність акту вводу в експлуатацію станом на момент первинної забудови земельної ділянки (1998 р.), не свідчить про законність такої добудови та нового будівництва, враховуючи, що спірне майно розташовано на земельній ділянці комунальної форми власності з обмеженим правом щодо її використання, в тому числі, щодо її забудови!

А тому здійснення реконструкції та нової забудови на спірній земельній ділянці без дотримання процедур передбачених чинним та той час законодавства свідчить лише проте, що відповідачем свідомо було розпочато самочинне будівництво, а тому наслідки такої забудови йому також були відомі. Наведена поведінка жодним чином не може свідчити про належну поведінку відповідача та як наслідок застосування до останнього Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Враховуючи, що нормами чинного законодавства передбачений чіткий алгоритм дії, який необхідно вжити у разі забудови земельної ділянки та не дотримання якого має свої юридичні наслідки є всі підстави вважати, що застосування до відповідача таких наслідків, як знесення самочинного будівництва є прийнятним та виправдним!

Також на думку апелянта висновки суду, що «знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

З матеріалів даної справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння Приватного підприємства Виробничої фірми "Август" належним йому майном ресторану має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації.

Відповідач, як законний власник спірного об`єкту нерухомості, має правомірне очікування та законний інтерес щодо можливості отримання у користування відповідно до чинного законодавства земельної ділянки, необхідної для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти», є помилковими, з огляд на таке.

Верховний Суд вже розглядав аналогічні цій справі, справи: № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14.

У постановах за наслідками розгляду цих справ Верховний Суд сформулював такі висновки:

-відповідно до вимог частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України для задоволення позову у цій категорії справ необхідно наявність таких фактів як неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови;

-у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову;

-знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновку Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виходить з такого.

Верховний Суд, мотивуючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду в інших справах, в своїй ухвалі про передачу справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначив, що застосування Закону України «Про регулюванні містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах не означає, що після невиконаного припису потрібне ще й невиконане рішення суду для винесення судами наступного рішення про знесення об`єкта самочинного будівництва.

Проте, за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що підстави для відступу від висновків Верховного Суду, зроблених в інших справах, немає.

Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це € логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

У справі, яка розглядається, встановлено, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту.

Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.

Аналогічний правий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 по справі № 822/2149/18…».

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Україною Конвенція була ратифікована га підставі Закону України від 17 липня 1997 року та набула чинності 11 вересня 1997 року.

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, Україна зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах. Крім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про "практику Суду" у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України. У Законі України № 3477-IV немає положень, які б забороняли застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.

Конвенція встановлює спеціальний механізм захисту гарантованих нею прав (його називають "конвенційним"). Відповідно до ст. 1 Конвенції держави, що її підписали, гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та протоколах до неї.

У разі, коли Суд визнає факт порушення прав заявника з боку держави - відповідача, така держава зобов`язана не тільки вжити заходів індивідуального характеру (наприклад, виплатити справедливу сатисфакцію чи здійснити перегляд справи у судовому порядку), але також у багатьох випадках вжити певних заходів загального характеру.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зокрема, Суд у своєму рішенні від 13 червня 1979 року у справі "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року (п. 63) охарактеризував мету цієї статті таким чином: "Визнаючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу № 1, по суті, гарантує право власності. На це явно вказують слова "possessions" (майно) та "use of property" (користування майном) (у французькому тексті: "biens", "propriete", "usage des biens"); пряме підтвердження цього міститься і в матеріалах з підготовки Конвенції "Travaux preparatoires": маючи на увазі предмет кожного наступного проекту цієї статті при розгляді цих проектів ще до того, як статтю було ухвалено, автори Конвенції постійно говорять про "право власності" або "право на власність", і що право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності." ( п. 63).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Колегія суддів зауважує, що основой вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); якщо є достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовеи, проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Сполученого Королівства", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.(речення перше, друге абзацу другого пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004

Колегія суддів зауважує, що «Правомірне очікування» є видом майна, в розумінні статті 1 Протоколу, для повної характеристики конструкції, якого, необхідно встановити ознаки останнього, якими є:

1) економічна цінність;

2) наявність прав на майно або «законних (правомірних, виправданих) сподівань» ефективно скористатися майном».

Для того, аби вимогу можна було вважати «активом», що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, заявник повинен довести, що вона має достатню основу в національному праві, наприклад, що існує усталена судова практика національних судів на її підтвердження. Якщо це вдалося зробити, у гру вступає концепція «правомірне очікування». Отже, друга спеціальна ознака правомірного очікування достатність підстав у національному праві. Такою підставою може бути норма права, яка міститься не тільки в законі як законодавчому акті парламенту, але й підзаконному акті, що може надавати особі майнове право. Також достатньою підставою у національному праві є усталена практика національних судових органів, якою підтверджується існування майнового права.

Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою цього строку (абзац тринадцятий підпункту 5.5 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно вимог частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України ст. ст. 78,92,93,102-1,116,118, 119,123,125,126 ЗК України) а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Прийняття Дніпропетровською міською радою рішень № 284/5 від 12.10.2006р., № 80/61 від 06.10.2010р. "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5", Дніпровською міською радою VI скликання 30.09.2015р. рішення № 190/67 та обставини , встановлені Постановою Верховного Суду від 13.04.2023р. у справі № 904/7626/21 відносно недоведеності тверджень позивача про те, що спірна земельна ділянка не надавалася ПП ВФ "Август" для будівництва та використовувалися ним без належно оформлених документів дозволяє колегії суддів дійшти висновку, що Відповідач з 01.06.2001р. « мирно володіє» належними йому на праві власності об`єктами нерухомого майна за адресою: Набережна В.І.Леніна (сучасна назва м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В) і має "правомірні очікування" щодо подальшого її використання на умовах оренди земельної дялянки, які в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод" є "майном".

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини 1 статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, щодо повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Норму частини першої статті 79-1 ЗК України слід розуміти таким чином, що формування земельної ділянки є необхідним для її введення в цивільний обіг, зокрема, є передумовою для відчуження земельної ділянки чи встановлення речових прав на неї. Існують значні масиви земель комунальної власності, на яких не сформовані земельні ділянки. Це, однак, не означає, що право власності на ці землі нікому не належать. Висновок про те, що правом власності на земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/20260/20.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Tregubenko v. Ukraine» від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Будь-яке вилучення чи позбавлення майна має здійснюватися в "інтересах суспільства". Поняття "суспільний інтерес" має розширене тлумачення. При цьому, Суд, вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцем для здійснення соціальної та економічної політики, поважає рішення законодавців стосовно того, що є "суспільним інтересом", коли ці рішення будуть засновані на розумних міркуваннях. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Таким чином, при оцінці того, чи позбавлення власності відбулося в інтересах суспільства, Суд наділяє держави широкими межами розсуду. У справі "Прессос Компанія Нав`єра С.А." та інші проти Бельгії" Суд зазначив наступне: Суд нагадує, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є «в інтересах суспільства», оскільки в системі Конвенції саме вони мають здійснити першу оцінку як наявності проблеми публічного значення, яка унеобхіднює заходи з позбавлення власності, так і відповідних заходів з виправлення ситуації. Більш того, поняття "суспільного інтересу" неодмінно підлягає розширюваному тлумаченню. Зокрема, рішення про запровадження законів щодо експропріації власності звичайно супроводжується аналізом політичних, економічних і соціальних аспектів, погляди на які в демократичному суспільстві суттєво різнитимуться. Суд, вважаючи природним, що межі розсуду законодавчого органу в реалізації соціальної та економічної політики мають бути доволі широкими, поважатиме судження законодавчого органу про те, що відповідає "суспільному інтересу", якщо таке судження не виявиться явно безпідставним.

Вимога наявності законодавства як підстави втручання у права особи спирається на принцип верховенства права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, закладений в преамбулі і застосовний до усіх статей Конвенції. Відсутність закону автоматично означає порушення Конвенції.

При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (foreseeable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта.

Таким чином, позбавлення права власності може бути дозволене лише "на умовах, передбачених законом". Це означає наявність відповідної національної правової бази. Як зазначив Суд у рішенні у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства", що стосується формулювання "на умовах, передбачених законом", то воно насамперед вимагає існування і додержання належно допустимих і достатньо чітких положень національного законодавства".

Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (див.: п. 39 рішення від 9 червня 2005 р. № 68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24 березня 2005 р. № 58254/00 у справі "Фрізен проти Росії").

Отже, вислів "передбачено законом" у статтях Конвенції вимагає не лише того, що б оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість - за необхідності шляхом надання відповідної інформації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити його дія.

Разом з тим, відповідно до практики Євросуду для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим і не означало порушення прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, але повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини (див., серед іншого, рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, § 69). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника ("Стреч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Оксана Омелянівна Білозір та Віра Омелянівна Різова проти України", "Балан проти Молдови", "Україна-Тюмень проти України", "Федоренко проти України", "Інтерсплав проти України", "Москаль проти Польщі"та інші).

Здійснювати оцінку пропорційності доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає вимозі законності. Якщо втручання здійснено з порушенням вимог законності, тобто не відповідно до чинного закону, то це само по собі становитиме порушення.

Вимога пропорційності вказує на межі втручання в приватні відносини, які випливають із взаємозв`язку держави і громадянського суспільства: держава може обмежувати право власності в публічних інтересах, але при цьому публічні інтереси, по-перше, не повинні пригнічувати, нівелювати інтереси приватних осіб, по-друге, на приватну особу не повинен покладатися тягар у результаті обмеження права власності (бути мінімально обтяжливим для особи, чиї права обмежуються), (див. "АГОСІ проти Сполученого Королівства")

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Спорронг та Льоннрот проти Швеції").

Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вирішуючи питання про те, чи було втручання виправданим, Суд зауважив на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

Також Суд зауважив, що аргумент Уряду про те, що оскаржуване втручання здійснено в суспільних інтересах, схожий на доводи Уряду, подані в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції. Оскільки наявність у цій справі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції уже встановлено, Суд доходить висновку, що, хоча виправлення помилок у застосуванні закону, безперечно, становить "суспільний інтерес", в обставинах цієї справи таке виправлення здійснювалося на порушення основоположного принципу юридичної визначеності.

Зважаючи на ці обставини, Суд визнав, що "справедлива рівновага" виявилася порушеною і що заявник ніс особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.

Можливе задоволення позовних вимог власника земельної ділянки Дніпровської міської ради щодо знесення належного Відповідачу нерухомого майна, тобто фактично його знищення, з подальшим скасуванням його державної реєстрації і припинення права власності на нього, за умови існування остаточного рішення суду загальної юрисдикції про визнання права власності на це майно, рішення суду господарської юрисдикції, яким відмовлено в задоволені аналогічних позовних вимог щодо другої частини земельної ділянки і, відповідно, розташованого на ній нерумого майна відповідача, виключно через "суспільний інтерес", який полягає у своєчасному неотримання Відповідачем необхідної проектно - дозвільної документації і відсутності між сторонами договорних відносин на час прийняття рішення судом, без , принаймі, компенсації Приватному підприємству Виробничої фірми "Август" вартості належного йому майна, становитеме порушення Протоколу 1, призведе до порушення "справедливої рівноваги" і поклададе на Приватне підприємство Виробнича фірма "Август" особистий і надмірний тягар. Відповідно, матиме місце порушення статті 1 Першого протоколу.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до цитуваня скаржником норм права та незгоди з висновками суду першої інстанції щодо неоспорюваних фактичних обставин справи, відхиляються колегією суддів як такі, що суперечать тексту та духу Конвенції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що Позивачу надану вичерпну відповідь на всі істотні питання, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі №904/7803/21 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Дніпровської міської ради на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 6810,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі №904/7803/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі №904/7803/21 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6810,00 грн покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.10.2024.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус