Рішення

від 10.10.2024 по справі 903/645/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 жовтня 2024 року Справа № 903/645/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В, розглянувши матеріали по справі № 903/645/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агроситниця

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньпродукт

про стягнення 611782,78 грн

В засіданні приймали участь:

від позивача: Скрипчук О.П., ордер від 17.07.2024

від відповідача: Матулка М.Р., директор

ВСТАНОВИВ:

09.07.2024 до Господарського суду Волинської області через електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агроситниця до Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньпродукт про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 613476,70 грн, з яких 435777,00 грн - основного боргу, 31734,32 грн - 3% річних, 145965,38 грн - інфляційні втрати.

Позов мотивований тим, що 05.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агроситниця (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньпродукт (надалі- Покупець) укладено Договір поставки №01/17, згідно з яким Постачальник прийняв на себе зобов`язання поставляти свині згідно замовлень Покупця, а Покупець приймати і оплачувати продукцію в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Як стверджує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Волиньпродукт порушило умови вказаного Договору в частині оплати за товар, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість.

Ухвалою суду від 11.07.2024 позов залишено без руху. Зобов`язано позивача не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду обґрунтований розрахунок ціни позову та сум, що стягуються чи оспорюються з посиланням на докази щодо дати та суми часткової оплати товару.

Позивач отримав ухвалу 11.07.2024. Строк для усунення недоліків по 22.07.2024.

22.07.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків із викладенням своїх вимог в новій редакції позовної заяви з розрахунком ціни позову та сум, що стягуються з посиланням на докази щодо дати та суми часткової оплати товару.

Ухвалою суду від 24.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 22 серпня 2024 на 11:30 год. Встановлено відповідачу: строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу. Встановлено позивачу строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 27.07.2024 (а.с. 48).

Строк для подання відзиву по 12.08.2024.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

19.08.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Скрипчук О.П. про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, у зв`язку із обговоренням сторонами проекту мирової угоди у справі та перебуванням у відпустці представника - адвоката.

Суд протокольною ухвалою від 22.08.2024 розгляд справи відклав на 05.09.2024 о 12 год 00 хв.

У зв`язку з відсутністю заперечень представників позивача та відповідача, суд протокольною ухвалою від 05.09.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.09.2024 о 14 год 30 хв.

У судовому засіданні 23.09.2024 представник відповідача зазначив про часткову оплату боргу.

Представник позивача заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості уточнити розмір позовних вимог.

Суд протокольною ухвалою від 23.09.2024 оголосив перерву до 26.09.2024 о 12 год 30 хв.

24.09.2024 та 10.10.2024 на адресу суду надійшли заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з оплатою відповідачем боргу в сумі 30000 грн 00 коп.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд протокольною ухвалою від 05.09.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.09.2024.

Таким чином, оскільки заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог подані після закінчення процесуального строку на її подання, вони залишаються судом без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав наведених у ньому, просила стягнути із відповідача, з урахуванням часткового погашення боргу під час розгляду справи судом, 395 777,00 грн 00 коп основного боргу, 30 714 грн 74 коп. 3% річних, 155 291 грн 04 коп. інфляційних втрат, 14000 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті позов визнав частково, а саме у частині невиконання основного зобов`язання за договором постачання в сумі 395777,00 грн. У частині стягнення 30 714 грн 74 коп. 3% річних, 155 291 грн 04 коп. інфляційних втрат та 14000 грн витрат на професійну правничу допомогу заперечив. Просив розстрочити сплату суми боргу по 20 тис. грн. щомісяця.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив наступне.

05.01.2017 між ТОВ «Волиньпродукт» (покупець) та ТОВ «Агроситниця» (продавець) укладено договір постачання №01/17 (а.с. 11).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Згідно умов договору постачальник приймає на себе зобов`язання поставляти свині згідно замовлень покупця, а покупець приймає та оплачує продукцію в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1). Ціна за 1 кг ваги є договірною і визначається згідно виписаних накладних та специфікації до договору на кожну партію тварин (п. 1.2). Постачання продукції здійснюється на підставі замовлень, що надаються покупцем (п. 2.1). Обсяг кожної партії товару визначається окремо і фіксується у накладних, що додаються до даного договору (п. 2.3). Покупець оплачує поставлену продукцію за ціною, передбаченою у накладних, які додаються до даного договору (п. 4.1). Даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п. 5.1). Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання то договір вважатиметься пролонгованим на кожний наступний рік на цих же умовах (п. 5.2).

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивачем та відповідачем підписано протокол погодження оптово-відпускних цін від 07.02.2022 щодо товару - «свині на відгодівлі», визначено об`єм партії 50 голів, відпускна ціна за 1 кг живої ваги з ПДВ 45.5000 грн (а.с. 14).

Позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 507 677 грн 00 коп, що підтверджується видатковими накладними №А000000019 від 07.02.2022 на суму 246 701 грн 00 коп, №А0000000025 від 23.02.2022 на суму 260 976 грн 00 коп, товарно-транспортними накладними від 07.02.2024, 23.02.2022, приймальною квитанцією від 07.02.2022 (а.с. 12-13,14 на звороті-17).

Крім того, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату від 07.02.2022, 23.02.2022 на загальну суму 507 677 грн 00 коп.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, у зв`язку з чим сума боргу за поставлений товар згідно позовної заяви становить 445 777 грн 00 коп.

27.02.2024 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №38 про оплату товару в сумі 445 777 грн 00 коп, яка залишена без відповідачі та задоволення (а.с. 6-7).

Судом встановлено, що після подання позову до суду відповідачем сплачено 30 000 грн заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями №2413 від 09.08.2024, №2416 від 16.09.2024 та №2419 від 09.10.2024.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, добровільну оплату відповідачем боргу в сумі 30 000,00 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.

За таких обставин, заборгованість відповідача становить 395777,00 грн, підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачем, підставна і підлягає до стягнення з останнього, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку, що нараховані позивачем 30 714 грн 74 грн 3% річних, 155 291 грн 04 коп інфляційних втрат підставні та підлягають до стягнення з відповідача у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Скрипчук О.П. просила стягнути з відповідача 14000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем по даній справі на підставі договору про надання правничої допомоги, укладеного із адвокатом Крючковим В.О.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додано до матеріалів справи: Додаткову угоду від 02.07.2024 до Договору про надання правничої допомоги №79-ЮП від 03.04.2023, акт приймання-передачі надання послуг №348, інформаційне повідомлення про зарахування коштів №5724 від 04.07.2024 про оплату послуг, попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 05.07.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія АС №1101425 від 08.07.2024.

Так, 02.07.2024 між адвокатом Крючковим В.О. (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроситниця» (Клієнт) укладено Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги №79-ЮП від 03.04.2023, відповідно до п.1 якої сторони погодили, що Адвокат бере на себе зобов`язання по наданню правової допомоги Клієнту, здійснення представництва/захисту Клієнта у Господарському суді Волинської області у справі про стягнення заборгованості із ТОВ «Волиньпродукт». Вартість послуг, що надаються Адвокатом (гонорар) становить 14000 грн (п.2 Додаткової угоди).

Сторонами у м. Луцьк складений Акт №348 приймання-передачі наданих послуг, проте те що Адвокатом були надані послуги, згідно з договором про надання правничої допомоги №79-ЮП від 03.04.2023 - надання правничої допомоги у справі про стягнення заборгованості із ТОВ «Волиньпродукт». Загальна вартість наданих послуг за вказаний період становить 14000 грн. Клієнт не має зауважень до якості, обсягу, своєчасності, вартості послуг, наданих за цим актом (а.с. 9).

04.07.2024 позивач оплатив адвокату Крючкову В.О. 14000 грн. за надання правничої допомоги (а.с. 9 на звороті).

З наведеного вбачається, що Товариство надало докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз його доводів, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 14 000,00 грн), суд дійшов висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Враховуючи те, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, інфляційних втрат та відсотків річних в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання, суд вважає, що дана справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних витрат часу та зусиль.

Суд зазначає, що обов`язок формування доказової бази, її підготовка та систематизація, до якого, зокрема, входить правовий аналіз документів, опрацювання доказів є невід`ємною частиною складання позовної заяви, оскільки обов`язок позивача додати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, прямо передбачений ст.164 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, здійснення адвокатом підготовки позовної заяви в новій редакції та у зв`язку з цим наданням уточненого розрахунку є наслідком неврахування відповідних обставин справи та неточностей, які повинні були бути взяті до уваги при підготовці позову.

При цьому адвокат Крючков В.О. не брав участі у судових засіданнях під час розгляду даної справи судом, представництво інтересів позивача в суді здійснював інший адвокат.

Ураховуючи наведене, оцінивши доводи позивача та заперечення відповідача, виходячи з вищенаведених критеріїв та оцінки, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язана з розглядом справи в суді першої інстанції (14 000,00 грн), буде суперечити принципу розподілу таких витрат, оскільки становитиме надмірний тягар для іншої сторони, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати у сумі 5 000, 00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Суд зазначає, що при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд дійшовши висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який сторона та адвокат обумовили в договорі.

Разом з тим, суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між стороною та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на сторону не в повній сумі, про яку вона домовились з адвокатом (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Щодо витрат на сплату судового збору, то вони підлягають розподілу між стронами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З приводу усної заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду про стягнення боргу з підстав не здійснення підприємством діяльності та відсутності доходів, то суд вважає таку заяву необґрунтованою з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Пунктом 3 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його.

Враховуючи наведене, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому, такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Розстрочення - це надання можливості виконання рішення по визначених частинах у строки, які визначаються господарським судом. Розстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 № 5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Як уже було зазначено, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Відповідач не надав будь-яких доказів в підтвердження неможливості виконання рішення суду після набрання ним законної сили, відсутні будь-які документи в підтвердження обставин, що викликають необхідність розстрочення виконання судового рішення, а також не надав відповідного графіку розстрочення із зазначення строку та сум погашення.

Ураховуючи викладене, відповідачем не доведено наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні такої заяви. При цьому суд зауважує, що відмова у задоволені заяви про розстрочення виконання рішення суду не перешкоджає у можливості повторного звернення з відповідною заявою з наданням підтверджуючих доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроситниця» про зменшення розміру позовних вимог залишити без розгляду.

2. Позов задовольнити частково.

3. Провадження у справі на суму 30 000 грн 00 коп. закрити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньпродукт» (вул. Відродження, буд. 7, смт. Локачі, Волинська обл, код ЄДРПОУ 32086974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроситниця» (вул. Лесі Українки, 11, с. Ситниця, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 36709770)

- 395777,00 грн основного боргу, 30714,74 грн 3% річних, 155291,04 грн інфляційних втрат, 8726,74 грн витрат по сплаті судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього: 595509,50 грн (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот дев`ять грн 50 коп).

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньпродукт» про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів.

Повний текст рішення складений 17.10.2024.

СуддяС. В. Бідюк