Рішення

від 10.10.2024 по справі 922/2172/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024м. ХарківСправа № 922/2172/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури (вул. Жовтнева, буд. 13-а, м.Балаклія, Харківська обл., 64207) в інтересах держави, в особі 1) Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради (вул. Центральна, буд. 1, смт Борова, Ізюмський р-н, Харківська обл., 63801; код ЄДРПОУ: 04397939), 2) Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (вул. Центральна, буд. 1, смт Борова, Ізюмський р-н, Харківська обл., 63801; код ЄДРПОУ: 44854510), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, 61013; код ЄДРПОУ 38631015), до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) , 2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном за участю :

представника прокуратури - Володимирець А.О.,

ВСТАНОВИВ:

Ізюмська окружна прокуратура 24.06.2024 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави, в особі Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради та Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), в якій просить:

- усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 76632 (загальною площею 416.6 кв.м), яке є підвальним приміщенням нежитлової будівлі літ. "А" (заг. площа 1388,6 кв.м), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , - шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказане підвальне приміщення - протирадіаційне укриття № 76632 (площею 416.6 кв.м) Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939);

- усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 76632 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "А" за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 1388,6 кв.м., реєстраційний номер майна: 18079557, зареєстрованого КП "Борівське БТІ" на підставі договору купівлі-продажу №3936 від 29.11.2007 та одночасною реєстрацією права власності на підвальне приміщення - протирадіаційне укриття № 76632 (площею 416.6 кв.м) за Борівською селищною територіальною громадою в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939);

- усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 76632 шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 28.06.2008 №1190, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28.06.2008, реєстраційний номер обтяжень: 7478076.

У зв`язку з відсутністю інформації щодо ОСОБА_2 в Єдиному державному демографічному реєстрі, 25.06.2024 з метою встановлення зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), судом направлено запит до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

04.07.2024 судом отримано відповідь Департаменту реєстрації (вх. № 17188/24) з відмовою у наданні запитуваної інформації з Реєстру територіальної громади міста Харкова у зв`язку з тим, що запит не містить повних даних для формування відповідної інформації та повних даних для однозначної ідентифікації, а саме дати народження.

Враховуючи, що позовні матеріали не містять дати народження відповідача - ОСОБА_2 , а також паспортних даних вказаної особи, що не дає можливість перевірити достовірність вказаного прокурором його місця реєстрації, суд керуючись приписами ч. 10 ст. 176 ГПК України, визнав за необхідне відкрити провадження у справі та здійснювати подальший виклик ОСОБА_2 додатково через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 позовну заяву Керівника Ізюмської окружної прокуратури було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/2172/24 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено на стороні позивача Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (код ЄДРПОУ 38631015) та встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 29.07.2024, відповідач просив залишити позовну заяву керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки 24.06.2024 цю позовну заяву від 08.05.2024 р. за № 58/3-1866ВИХ-24 було повторно подано до Господарського суду Харківської області без усунення її недоліків, встановлених ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2024 у справі № 922/1665/24, постановленою суддею Ольшанченком В.І.

16.08.2024 прокурором було подано до суду заяву, в якій він просить залишити без розгляду відзив представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від 29.07.2024, оскільки в порушення ст. ст. 42, 165 ГПК України, вказаний відзив не направлено відповідачу ОСОБА_2 та не додано докази надіслання.

Також 16.08.2024 прокурором були подані до суду письмові пояснення з окремого питання - клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, в яких прокурор виклав свою позицію щодо необґрунтованості та безпідставності доводів відповідача.

27.08.2024 до суду надійшло клопотання Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, в якому позивач-1 повідомив, що у прийнятті рішення по даній справі покладається на розсуд суду та просить суд розглядати вказану справу без представника Борівської селищної ради.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2024 було відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 про залишення позову без розгляду, викладеної у відзиві на позовну заяву, а також відмовлено у задоволенні заяви Ізюмської окружної прокуратури про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 від 29.07.2024.

Протокольною ухвалою господарського суду від 12.09.2024 підготовче провадження у справі № 922/2172/24 було закрито; розгляд справи по суті призначено на 10.10.2024 о 12:30.

09.10.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача-1 Філатової В.К. про розгляд справи без її участі та без участі відповідача-1 ОСОБА_1 . При цьому представник відповідача-1 повідомила, що позиція відповідача викладена у відзиві. Відповідач-1 та його представник її повністю підтримують, з позовними вимогами не погоджуються.

У судовому засіданні, яке відбулося 10.10.2024, представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Позивачі та відповідачі у судове засідання не з`явились.

Від позивача-1 та відповідача-1 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників, про що зазначено вище.

Позивач-2 про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлений через електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Відповідач-2 про причину неявки суд не повідомив; відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.

Копія ухвали-повідомлення від 12.09.2024, надіслана на адресу відповідача-2, повернута до господарського суду без вручення адресатові у зв`язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення, як і всі попередні ухвали суду. Додатково відповідач-2 повідомлявся про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача-2 у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Також судом було здійснено виклик ОСОБА_2 додатково через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи, що підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно зі ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника прокуратури, суд встановив наступне.

Відповідно до інвентаризаційної справи КП "Борівське БТІ", на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що дана нежитлова будівля побудована у 1979 році як дитячий садок-ясла № 2 та складається з двох поверхів і підвалу, загальною площею 1 388,6 кв. метрів.

Починаючи з 20.02.1980, підвальне приміщення (площа 416,6 кв.м) нежитлової будівлі дитячого садочку-ясел № 2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (адреса з урахуванням рішення виконкому Борівської селищної ради №136 від 13.07.2004 "Про уточнення номерних знаків на будівлях по АДРЕСА_3 "), визначене як захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття за номером № 76632, яке спочатку свого функціонування призначалось як місце, де, при необхідності, мають укриватися діти, обслуговуючий персонал дитячого садка та населення смт Борова, що підтверджується паспортом протирадіаційного укриття, складеного 20.02.1980 та обліковою карткою протирадіаційного укриття (талон І) від 23.02.1987.

24.11.2006 сьомою сесією п`ятого скликання Борівської селищної ради Борівського району Харківської області прийнято рішення № 12 "Про переведення будівлі дошкільного закладу № 2 в сел. Борова в нежитлову", яким вирішено перевести дошкільний заклад № 2 "Сонечко" ( АДРЕСА_3 ) в нежитлову будівлю з метою можливості надання в оренду або продажу.

На підставі вказаного рішення та рішення виконавчого комітету Борівської селищної ради № 45 від 13.02.2007 селищним головою видано свідоцтво про право власності від 12.03.2007, відповідно до якого нежитлова будівля літ. "А", загальною площею 1388,6 кв.м з павільйонами Б, В, Г, Д, Є, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді селища Борова, сіл Шийківка, Новоплатонівка, Бойні Борівського району Харківської області.

У подальшому комунальним підприємством "Борівське БТІ" 12.03.2007 внесено відомості про державну реєстрацію права комунальної власності на вищевказане нерухомого майна до книги 3-Н, запис 217, реєстраційний номер 18079557.

Рішенням XX сесії V скликання Борівської селищної ради від 19.11.2007 № 11 "Про надання дозволу на продаж шляхом викупу нежитлової будівлі в сел. Борова гр. ОСОБА_1 " надано дозвіл ОСОБА_1 на викуп нежитлової будівлі в АДРЕСА_3 , яка є комунальною власністю територіальної громади.

На виконання вищевказаного рішення 29.11.2007 між територіальною громадою селища Борова, сіл Шийківка, Новоплатонівка, Бойні в особі селищного голови ОСОБА_4 та громадянином ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, що підлягає продажу шляхом викупу, а саме нежитлової будівлі під літ. "А" разом з павільйонами Б, В, Г, Д, Є, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , за ціною 243120 грн відповідно до оцінки ПФ "Рубіж".

При цьому, рішень щодо виключення вказаної споруди цивільного захисту з мережі укриттів Борівського (нині - Ізюмського) району Харківської області не приймалося, про що також свідчить перебування вказаної споруди на обліку до теперішнього часу.

У подальшому на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу КП "Борівське БТІ" 18.12.2007 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю з павільйонами за ОСОБА_1 та 30.01.2008 складено акт про прийняття-передачу основних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв нежитлову будівлю.

За таких обставин, посилаючись на те, що споруди цивільного захисту є об`єктами нерухомого майна, що обмежені в обороті, прокурор вважає, що вказаний вище об`єкт цивільних правовідносин - нежитлова будівля літ. "А" по АДРЕСА_3 , в яку вбудована захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером № 76632 загальною площею 416,6 кв.м, яке розраховане на 500 осіб, - незаконно відчужено з комунальної власності, у зв`язку з чим звернувся до господарського суду з відповідним позовом про усунення Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради перешкод у користуванні і розпорядженні вказаною спорудою цивільного захисту.

Ретельно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши на їх підставі усі фактичні обставини спору та надавши їм правову кваліфікацію, суд приймаючи рішення у цій справі, виходить з наступного.

07.07.1992 Верховною Радою України прийнято Постанову № 2545-ХІІ, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств.

Так, відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств (надалі - Програма), затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-ХІІ, зі змінами діючими з 1994 року, Державна програма приватизації - це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про приватизаційні папери", а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування.

Розділом 1 Програми, об`єкти приватизації було розділено на три види, а саме:

1) об`єкти приватизації, що підлягали першочерговій приватизації, якій підлягали об`єкти, які найбільше впливали на розвиток споживчого ринку, а також ті, що стримували процес стабілізації державного бюджету, гальмували економічний розвиток України та формування її ринкової економіки (п. 1.1 Програми);

2) об`єкти приватизації, що підлягали приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України (п. 1.2 Програми);

3) підприємства та об`єкти, що не підлягали приватизації взагалі.

Так, пунктом 1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди.

Також, за приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-ХІІ, в редакції, чинній на час відчуження (далі - Закон України "Про приватизацію державного майна"), приватизації не підлягають об`єкти, то мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Відповідно до абз. 5 п. "в" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час відчуження), загальнодержавне значення мають захисні споруди цивільної оборони.

Крім того, згідно з п. 7 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (далі - Перелік), затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 за № 26-92 (в редакції, чинній на час відчуження), захисні споруди цивільної оборони включенні до переліку як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася.

У даному випадку слід звернути увагу на вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна" та викладені відповідно до нього пункти 151-154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, де зазначено наступне:

"151. Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

152. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

153. Тобто з самого визначення терміну "приватизація" слідує, що приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній та/або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

154. Іншими словами, поняття приватизації означає перехід права власності від держави (територіальної громади) до приватного власника (фізичної або юридичної особи)."

Таким чином, на час укладення договору купівлі-продажу вищевказаної нежитлової будівлі, законодавством було встановлено заборону на відчуження захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, а відтак, вказаний правочин є нікчемним в частині відчуження вказаного протирадіаційного укриття, оскільки прямо суперечить положенням чинного законодавства.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Частиною 2 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

В частині 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено: якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 вищевказаної постанови, нікчемними є, зокрема, правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 погодилась з висновками, викладеними у постанові ВС України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, у постановах КЦС у складі ВС від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц, щодо того, що: якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочнну судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом.

Під час укладення договору купівлі-продажу (нікчемного правочину) порушено вимоги, діючих нормативно-правових актів України, оскільки спірне майно вилучено з цивільного обороту, що, в свою чергу, унеможливлює перебування його у приватній власності, що, в свою чергу, виключає правові підстави виникнення у відповідача-1 прав власника спірного майна.

Таким чином, правочин в частині відчуження нежитлової будівлі літ. "А" (заг. площа 1388,6 кв.м) по АДРЕСА_3 (в яку вбудована захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером № 76632 загальною площею 416,6 кв.м, та не виділено окремо), як єдиний об`єкт цивільних правовідносин, на користь відповідача-1 є нікчемним в силу закону і не має юридичних наслідків щодо набуття права власності на спірну нежитлову будівлю, відтак, право на подальше відчуження майна відповідач-1 не набув. Водночас, подальша державна реєстрація речових прав на нерухоме майно за іншими фізичними особами створюють перешкоди у користуванні спірним майном єдиному дійсному власнику - Борівській селищній територіальній громаді.

Разом з цим, з моменту прийняття Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VІ та на теперішній час також діє норма про заборону відчуження укриттів, зокрема, ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України передбачає, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Крім того, за приписами ч. 5 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.

Тобто, підвал вищевказаної нежитлової будівлі, який є об`єктом цивільної оборони, а саме захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 76632, є обмежено обороноздатним, можливість вибуття якого з державної чи комунальної власності законодавством не передбачалася ані на момент відчуження, ані на сьогодення.

Отже, захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття з обліковим номером № 76632 за адресою вул. Поштова, 2, смт Борова, Харківська область, підлягає поверненню у комунальну власність Борівської селищної територіальної громади, виходячи з наступного.

За змістом ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під способами захисту суб`єктивних майнових прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, серед іншого, витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов - ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК України).

Разом з цим слід враховувати правозастосовну практику судів, згідно з якою порушене право може бути захищено не будь-яким способом, а лише конкретним і таким, який відповідає характеру порушення, невизнання або оспорсння, а також спричиненим цими діяннями наслідкам. Цей спосіб захисту повинен бути ефективним, тобто таким, що максимально сприяє відновленню відповідних прав (інтересів) у тій мірі, у якій це можливо (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

В свою чергу, ефективний спосіб захисту можна обрати тільки за умови врахування правового режиму об`єктів захисту.

Так, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючих перешкод чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Оскільки згідно із встановленим законами України правовим титулом об`єктів обмеженої оборотоздатності, вони не можуть перебувати у приватній власності осіб, а тому і в їх володінні, достатніх правових підстав для подання у подібних правовідносинах віндикаційних позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння та з володіння добросовісного набувача у порядку ст. 387, 388 ЦК України немає.

Окрім того, слід урахувати, що віндикаційні вимоги є титульними, тобто вказують на існування спору про право власності та вимагають доказування наявності цього права як умови задоволення віндикаційних вимог. Однак, право власності держави або територіальної громади на зазначені об`єкти встановлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, що також вказує на відсутність підстав для використання правових механізмів захисту, передбачених ст. 387, 388 ЦК України,

Натомість, з огляду на правовий режим вказаних об`єктів та законодавчі обмеження щодо їх обороту, у даному спорі пред`являється негаторний позов згідно з ст. 391 ЦК України.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.

Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується саме такої правової позиції щодо належного способу захисту в подібних спорах. Зокрема, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п. 46) (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цсі8), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-п (провадження № 14-364цс19)). Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс 18)). Також відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення майна.

Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами, законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 317, 328 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, протиправну реєстрацію права власності за відповідачем-1 на вищевказану нежитлову будівлю треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності Борівської селищної територіальної громади. У такому разі позовна вимога про повернення майна є негаторною, яку можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна.

Таким чином, у даному випадку пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об`єктом цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 76632 шляхом повернення такого об`єкту Борівській селищній територіальній громаді є правильним способом захисту порушеного права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути спірне майно.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Також на правильності наведеного підходу вказує Верховний Суд у пункті 6.42 постанови від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, ухваленої у тотожних правовідносинах, пов`язаних з поновленням прав держави на захисну споруду цивільного захисту, де вказує:

"6.42. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (повний текст постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.10.2023), Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння".

Таким чином, колегією суддів у зазначеній справі у тотожних правовідносинах звернуто увагу судів нижчих інстанцій, що негаторний позов (тобто позов власника спрямований на усунення порушень належних йому правомочностей щодо такого майна, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном) є ефективним способом захисту у випадку протиправного зайняття приватними особами об`єктів, які не можуть передаватись у приватну власність.

Як вже зазначено, на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання із державної та комунальної власності у приватну власність протирадіаційних споруд.

Таким чином, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє "право" приватної власності на цей об`єкт.

У такому випадку ефективним способом захисту є вимога про усунення перешкод громаді у користуванні і розпорядженні своїм майном шляхом повернення його титульному власнику такого майна, пред`явлена до останнього набувача (презумпційного власника).

Водночас, будь-які інші позовні вимоги, зокрема, оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

На вказаному систематично наголошує Велика Палата Верховного Суду у справах за негаторними позовами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні обмежено обороноздатними об`єктами:

- у пункті 240 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо повернення державі садиби Терещенків. За результатами розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду вимогу про повернення майна задоволено, у задоволенні інших вимог відмовлено;

- у пунктах 7.48-7.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду. За результатами розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду вимогу про повернення майна задоволено, у задоволенні інших вимог відмовлено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обраний окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме вимога про повернення Борівськіи селищній територіальній громаді захисної споруди цивільного захисту від останнього презумпційного власника (особи, яка створює перешкоди титульному власнику у користуванні та розпорядженні належним йому майном), у повній мірі відповідає вимогам законодавства та практиці Великої Палати Верховного Суду, є ефективним, тобто таким, що зможе відновити порушені інтереси держави.

З огляду на викладене, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом повернення підвального приміщення - протирадіаційного укриття № 76632 (площею 416,6 кв.м) Борівській селищній територіальній громаді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Так, статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" № 1952-ІV від 01.07.2004 (в редакції, чинній на день проведення реєстрації вказаного договору, далі - Закон № 1952) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952 (в редакції, чинній на даний час), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 20 Закону № 1952 (в редакції, чинній на день проведення реєстрації вказаного договору), документи, що встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, на час укладення вищевказаного договору купівлі-продажу та його державної реєстрації діяло Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (далі - Положення), яке визначало порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні.

Так, відповідно до п. 1.3 Положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 1.4 Положення визначено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого манна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Згідно з п. 2.1 Положення, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Відповідно до додатку 1 до п. 2.1 Положення, до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, серед іншого, відносяться договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема, купівлі-продажу.

Пунктом 2.7 Положення передбачено, що документи, які підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України.

У п. 3.8. Положення встановлено, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав (додаток 7), видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, за своєю суттю державна реєстрація є юридичним фактом, з яким має бути пов`язано набуття права власності на нерухоме майно. Водночас лише цього факту недостатньо для набуття права власності, йому має передувати інший юридичний факт, який зазвичай називається підставою набуття права власності. Документи, в яких зазначається ця підстава, називаються правовстановлюючими.

Тобто, державна реєстрація права за особою має опиратися на певний юридичний факт, який є підставою для набуття особою такого права.

З цього випливає розуміння державної реєстрації не як підстави набуття права власності, а лише посвідчення державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту його придбання з фактом його державної реєстрації.

Водночас, відповідно до ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Отже, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, але самостійного значення щодо підстав виникнення права власності вона не має.

Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє зробити висновок, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого в особи виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права власності.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав суб`єкта, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Як було зазначено вище, частина нежитлового приміщення літ. "А" - ПРУ №76632, перебуває у власності іншої особи, ніж власника - Борівської селищної територіальної громади.

Таким чином, факт існування державної реєстрації права приватного власності за відповідачем-1 на нежитлову будівлю літ. "А", в яку вбудовано ПРУ № 76632, за відсутності належних і законних документів, які підтверджують існування у нього відповідного речового права на зазначену захисну споруду, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує.

Таким чином, реєстрація права приватної власності за відповідачем-1 на нерухоме майно - нежитлову будівлю по вул. Поштова, 2 в смт Борова Харківської області (реєстраційний номер майна в ДРРП 18079557) підлягає скасуванню за рішенням суду.

Вказане відповідає вимогам ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Оскільки захисна споруда на момент продажу і державної реєстрації складала єдиний цілісний об`єкт цивільних правовідносин, як складова нежитлової будівлі літ. "А", то відсутній механізм реалізації скасування державної реєстрації права приватної власності на частину об`єкта, у зв`язку з чим необхідно скасувати державну реєстрацію на нежитлову будівлю літ. "А".

Крім того, слід зазначити, що протирадіаційне укриття є самостійним об`єктом нерухомого майна та не підпадає під правовий режим допоміжних приміщень, а тому право власності та інші речові права на таку споруду підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Борівською селищною територіальною громадою (п. 5.45 постанови Верховного суду від 26.04.2023 у справі № 924/438/22).

Таким чином, в даному випадку необхідно усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту №76632 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "А" за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1388,6 кв.м, реєстраційний номер майна: 18079557, зареєстрованого КП "Борівське БТІ" на підставі договору купівлі-продажу № 3936 від 29.11.2007 та одночасною реєстрацією права власності на підвальне приміщення - протирадіаційне укриття № 76632 (площею 416.6 кв.м) за Борівською селищною територіальною громадою в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939).

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про усунення Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 76632 шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 28.06.2008 № 1190, суд зазначає наступне.

Предметом іпотеки, відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку", можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за умов, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як вже було вказано вище, протирадіаційне укриття № 76632 не вибувало з комунальної власності, а отже, відповідач-1 не набув правомочності розпорядження вказаним об`єктом нерухомого майна та, як наслідок, не набув права укладення іпотечного договору в частині передання в іпотеку спірного майна, оскільки його дійсним (титульним) власником є Борівська селищна територіальна громада.

В даному випадку порушено принцип приватного права "nemо plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet" (ніхто не може передати більше прав, ніж має сам). Вказане узгоджується з постановами Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 906/452/22, від 08.11.2023 у справі № 903/255/23.

Враховуючи, що власником ПРУ № 76632 є громада, а розпорядження від її імені здійснено особами за відсутності відповідного правового титулу, іпотечний договір нерухомого майна від 26.08.2008 підлягає визнанню недійсним з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 15 ЦК України, кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи

правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Водночас ст. 215 ЦК України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 ЦК України,

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи ст. 207 ЦК України дають суду право визнати недійсним повністю або частково господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з мстою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Оскільки ОСОБА_1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на розпорядження спірним майном, суд приходить до висновку, що іпотечний договір нерухомого майна від 28.06.2008 № 1190 укладено відповідачем-1 без додержання в момент вчинення цього правочину вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Отже, зміст іпотечного договору суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам Борівської селищної територіальної громади, яка на даний час є законним власником відповідного протирадіаційного укриття, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст. 203, 215 ЦК України, наявні обґрунтовані підстави для визнання згаданого правочину недійсним.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Ізюмської окружної прокуратури є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд під час прийняття рішення та мотивування висновку не бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони не стосуються суті позовних вимог. Викладені у відзиві доводи відповідача за своєю суттю є заявою про залишення позову без розгляду, яку було розглянуто судом 27.08.2024 у судовому засіданні, про що постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати покладаються на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (вул. Центральна, буд. 1, смт Борова, Ізюмський р-н, Харківська обл., 63801; код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером №76632 (загальною площею 416.6 кв.м), яке є підвальним приміщенням нежитлової будівлі літ. "А" (заг. площа 1388,6 кв.м), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , - шляхом зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути вказане підвальне приміщення - протирадіаційне укриття № 76632 (площею 416.6 кв.м) Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939).

Усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (вул. Центральна, буд. 1, смт Борова, Ізюмський р-н, Харківська обл., 63801; код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 76632 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. "А" за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 1388,6 кв.м., реєстраційний номер майна: 18079557, зареєстрованого КП "Борівське БТІ" на підставі договору купівлі-продажу №3936 від 29.11.2007 та одночасною реєстрацією права власності на підвальне приміщення - протирадіаційне укриття № 76632 (площею 416.6 кв.м) за Борівською селищною територіальною громадою в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04397939).

Усунути Борівській селищній територіальній громаді в особі Борівської селищної ради (вул. Центральна, буд. 1, смт Борова, Ізюмський р-н, Харківська обл., 63801; код ЄДРПОУ: 04397939) перешкоди у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 76632 шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 28.06.2008 №1190, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), який зареєстрований 28.06.2008, реєстраційний номер обтяжень: 7478076.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, 4, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 4542,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, 4, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 4542,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "17" жовтня 2024 р.

СуддяН.М. Кухар