Рішення

від 04.10.2024 по справі 753/9878/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9878/24

провадження № 2/753/6566/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Шаповалової К.В.,

за участю секретаря судового засідання Давидюк В.О.

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вимушеного переселення та обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2024 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вимушеного переселення та обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначила, що їй на праві власності належить 2/3 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, позивач не може користуватися своїм майном, оскільки населений пункт, в якому розташована квартира, перебуває під тимчасовою окупацією військами рф. Наразі позивач є вимушеною переселенкою. Вказані обставини викликають у позивача негативні емоції, пригнічення, тривогу, тим самим, вбачається, що дії завдані позивачці країною-агресором завдають їй моральної шкоди, а тому позивач просить суд стягнути на її користь з російської федерації в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 травня 2024 року цивільну справу № 753/9878/24 передано судді Шаповаловій К.В. Фактично справу було передано судді 23 травня 2024 року.

03 липня 2024 року до суду від Управління соціального захисту населення Дарницької РДА надійшла інформація про зареєстроване місце проживання позивача.

У період з 26 червня по 12 липня 2024 року включно суддя перебувала у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 18 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовче засідання на 20 серпня 2024 року на 10:00 год.

Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 жовтня 2024 року на 10:00 год. Окрім того, зазначеною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

У судове засідання призначене на 04 жовтня 2024 року учасники справи не з`явилися. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом публікації оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судової влада України.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, вивчивши доводи позивача викладені у позовній заяві, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Новотроїцької міською радою Волноваського району Донецької області, актовий запис 125, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 , місце народження: смт. Новотроїцьке, Волноваського району Донецької області (а.с.28).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3002-7001924268, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с17).

Вказана вище інформація також підтверджуєтся відомостями, які надійшли до суду з Управліня соціаль ного захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації (а.с.33).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 лютого 2005 року, ОСОБА_1 , належить 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).

Відповідно до копії свідоцтва про на право на спадщину за законом від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 набула права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , після її померлої матері ОСОБА_2 (а.с.20); про що також свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.22).

Таким чином, на праві власності ОСОБА_1 належать 2/3 частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Решта 1/3 частки зазначеної квартири на праві власності належить батьку позивачки - ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 лютого 2005 року (а.с.18).

Відповідно до копії технічного паспорта на квартиру, квартира АДРЕСА_1 розташована на 2 поверсі 5-ти поверхового будинку, складається із 2 кімнат та має загальну площу 49,80 кв.м. (а.с.25-27).

За заявою ОСОБА_1 було внесено відмості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 438 КК України (а.с.34).

Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною шостою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) (28 July 1998) вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Суд ураховує, що обставини окупації росією частини території України, постійні обстріли населених пунктів Волноваського району Донецької області, в тому числі і смт Новотроїцьке, та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, убивство великої кількості жителів цього міста, є загальновідомими обставинами, які в силу частини третьої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

2 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Вирішуючи вимоги позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.

Російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 грудня 2022 рокуу справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):

«По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21)».

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема підпунктом 15 пункту 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який уважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Конвенцією порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/313/20 (провадження № 11-378заі20) вказано: «Висновки суду про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження викладених обставин стосовно завданої їй моральної шкоди, не можуть бути підставами для повернення позовної заяви в цій частині, оскільки позивачка пояснила своє бачення обрахунку моральної шкоди, пов`язаного з практикою ЄСПЛ щодо застосування відшкодування справедливої сатисфакції за тривале порушення гарантованих прав».

При вирішенні позовних вимог про компенсацію завданої позивачу моральної шкоди, а також розміру цієї шкоди, суд застосовує практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії», а також зокрема рішення у справі «Лоізіду проти Турецької Республіки», згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію заявнику, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

З огляду на це, суд вважає належним, обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно неї.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії з боку російської федерації, як повноправний громадянин своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, які були порушені військовими діями російської федерації проти України.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що порушивши її основоположні права і свободи, російська федерація завдала їй тяжких моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач перебуває у пригніченому стані, переживає за своє майбутнє в умовах невизначеності і постійного страху, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Судом також враховується, що протягом 2-х років позивачка не може проживати у своїй квартирі, в якій проживала від самого народження, не може вільно господарювати або просто відвідати квартиру, з якою у неї пов`язано безліч спогадів, змушена була змінити свій звичний ритм життя, що також завдає їй моральних страждань. Позивач позбавлена можливості підтримувати нормальні життєві зв`язки з рідними особами, близькими, друзями, була змушена обживатись на новому місці та прилаштовуватись до нових життєвих умов.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17, провадження № 61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, переїзд до іншого міста, неможливість користуватися помешканням, яке належить їй на праві спільної часткової власності, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд дійшов висновку, що справедливою сумою компенсації її моральних страждань буде 800 000 грн.

Згідно з частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням задоволення позову, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8000 грн.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вимушеного переселення та обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно -задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції рфна користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 800000 грн моральної шкоди.

Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна 8000 грн. судового збору.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 17 жовтня 2024 року.

Суддя К.В. Шаповалова