Ухвала

від 11.10.2024 по справі 320/45654/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

11 жовтня 2024 року м. Київ № 320/45654/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасни Тетяни Василівни про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасни Тетяни Василівни, в якому просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність Щасної за фактами незаконного блокування розгляду і вручення відповідей з викликами, повідомленнями та копіями судових рішень, які мали бути постановлені у кримінальних провадженнях, а саме порушених в рамках проваджень у: Справі ДРС №1, Справі ДРС №2, Справі ДРС №3, Справі ДРС №4, Справі ДРС №5, Справі ДРС №6, Справі ДРС №7, Справі ДРС №8, Справі ДРС №9, а саме: в порядку ст.ст. 55, 111, 112, 135, 136, 214, 303 - 307, 376 КПК України;

- зобов`язати Щасну вручити відповіді, супроводжувальні листи, виклики, повідомлення і копії судових рішень, які мали бути постановленні у: Справі ДРС №1, Справі ДРС №2, Справі ДРС №3, Справі ДРС №4, Справі ДРС №5, Справі ДРС №6, Справі ДРС №7, Справі ДРС №8, Справі ДРС №9 в порядку ст.ст. 111, 112, 135, 136, 376 КПК України;

- визнати протиправною бездіяльність Щасної за фактами блокування розгляду: Заяви №1, Доповнення Заяви №1, Заяви №2, Скарги №1, Скарги №2, Скарги №3, а саме: в поряду ст.ст. 7, 15, 16 Закону, ст. 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів;

- визнати протиправною бездіяльність Щасної за протиправне блокування вручення ві дповідей на: Заяву №1, Доповнення Заяви №1, Заяву №2, Скаргу №1, Скаргу №2, Скаргу №3, а саме: в порядку ст.ст. 19, 20 Закону;

- зобов`язати Щасну вручити відповіді на: Заяву №1, Доповнення Заяви №1, Заяву №2, Скаргу №1, Скаргу №2, Скаргу №3 в порядку ст.ст. 15, 16, 19, 20 Закону;

- визнати протиправною бездіяльність Щасної за блокування розгляду Позову №1, поданого на розгляд ДРС в порядку ст. 19 ЦПК України;

- зобов`язати Щасну вручити відповідь, виклики, повідомлення, супроводжувальний лист і копію судового рішення про рух розгляду Позову №1 в рамках провадження у цивільній справі за унікальним №753/11038/24, які уже мали бути постановлені у цій цивільній справі в порядку ст.ст. 185 - 187, 272 ЦПК України;

- визнати протиправною бездіяльність Щасної за протиправне блокування розгляду Позову №2, поданого на розгляд ДРС в порядку ст. 19 ЦПК України;

- зобов`язати Щасну вручити відповідь, виклики, повідомлення, супроводжува льний лист і копії судового рішення про рух розгляду нашого Позову №2 в рамках провадження у цивільній справі за унікальним №753/11432/24, які мали бути уже постановлені у цій цивільній справі в порядку ст.ст. 185 - 187, 272 ЦПК України.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/45654/24 передана 08.10.2024 до розгляду судді Парненко В.С.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160,161 КАС України, суд виходив з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема: чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 стаття 171 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Суд звертає увагу на те, що статтею 169 КАС України не передбачено повернення частини позовних вимог.

Суд зазначає, що у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За положеннями статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 2 частини 1 статі 4 КАС України надано визначення, що публічно-правовий спір це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п.18 ч.1 ст.4 КАС України).

Індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Зі змісту позову слідує, що позивачем об`єднано вимоги, які не пов`язані між собою поданими доказами, заявлені вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язанні вчинити певні дії, щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо не розгляду і вручення відповідей з викликами, повідомленнями та копіями судових рішень по рядку справ, скарг та заяв як у кримінальних провадженнях так і у цивільних справах, тобто не є основною або похідною вимогою відносно попередньої.

Варто зазначити, що вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Щасної за фактами незаконного блокування розг ляду і вручення відповідей з викликами, повідомленнями та копіями судових рішень, які мали бути постановлені у кримінальних провадженнях, а саме порушених в рамках проваджень у: Справі ДРС №1, Справі ДРС №2, Справі ДРС №3, Справі ДРС №4, Справі ДРС №5, Справі ДРС №6, Справі ДРС №7, Справі ДРС №8, Справі ДРС №9, а саме: в порядку ст.ст. 55, 111, 112, 135, 136, 214, 303 - 307, 376 КПК України та зобов`язати Щасну вручити відповіді, супроводжувальні листи, виклики, повідом лення і копії судових рішень, які мали бути постановленні у: Справі ДРС №1, Справі ДРС №2, Справі ДРС №3, Справі ДРС №4, Справі ДРС №5, Справі ДРС №6, Справі ДРС №7, Справі ДРС №8, Справі ДРС №9 в порядку ст.ст. 111, 112, 135, 136, 376 КПК України не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування до суду загальної юрисдикції, порядок розгляду яких передбачений КПК України.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 КАС).

Отже, законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.

Розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статі 3 КПК України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Завданням кримінального провадження відповідно до частини 1 статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Підсумовуючи наведене, оскільки спір у цій частині вимог по справі фактично виник у зв`язку бездіяльністю в рамках кримінального провадження, перевірка їх правомірності з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, установленому КПК України.

Крім того, вимоги зобов`язати Щасну вручити відповідь, виклики, повідомлення, супроводжувальний лист і копію судового рішення про рух розгляду Позову №1 в рамках провадження у цивільній справі за унікальним №753/11038/24, які уже мали бути постановлені у цій цивільній справі в порядку ст.ст. 185 - 187, 272 ЦПК України; визнати протиправною бездіяльність Щасної за протиправне блокування розгляду Позову №2, поданого на розгляд ДРС в порядку ст. 19 ЦПК України; зобов`язати Щасну вручити відповідь, виклики, повідомлення, супроводжува льний лист і копії судового рішення про рух розгляду Позову №2 в рамках провадження у цивільній справі за унікальним №753/11432/24, які мали бути уже постановлені у цій цивільній справі в порядку ст.ст. 185 - 187, 272 ЦПК України, відносяться до цивільної юрисдикції загальних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Водночас статтею 20 ЦПК України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд звертає увагу, що зійснення контролю щодо надання відповідей та надсилання процесуальних документів в рамках кримінальних проваджень та цивільних справ не наежить до юрисдиції адміністативних судів.

Таким чином, позивачем в позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, тобто порушено правила об`єднання позовних вимог.

Суд зауважує, що право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, за відсутністю підстав для застосування положень статті 172 КАС України, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву.

Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 35 рішення у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено право на суд, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства(Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с.1502-3, пп. 51-52; і у справі Толстой Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, № 93, сс. 24-25, п. 57).

У пункті 31 рішення у справі Наталія Михайленко проти України від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Отже, передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).

Суд звертає увагу, що аналогічна позовна заява до того ж відповідача і з такими ж позовними вимогами була подана позивачами до Київського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 16.09.2024 у справі №320/33888/24 повернуто позовну заяву через порушення правил об`єднання. Ухвала Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі №320/33888/24 набрала законної сили.

Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасни Тетяни Василівни про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Парненко В.С.