Рішення

від 14.10.2024 по справі 205/9325/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

14.10.2024 Єдиний унікальний номер 205/9325/18

Провадження № 2/205/383/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Мадьонової Я.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного реєстратора філії №3 Комунального підприємства «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник Аліни Миколаївни, Комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви тим, що 06 квітня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту №40/133-5, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 800 доларів США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 05 квітня 2012 року, а ОСОБА_4 зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати у строк та на умовах, передбачених договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 квітня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки №172, за умовами якого вона передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: у житловому будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що прізвище ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_7 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №145789736 від 17 листопада 2018 року, державним реєстратором Олійник А.М. філії №3 КП «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області 19 жовтня 2018 року внесено запис про право власності №28458967 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43587905 від 19 жовтня 2018 року, де зазначено АТ «Укрсоцбанк» власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі іпотечного договору №172 від 06 квітня 2005 року. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №157857666 від 13 січня 2019 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. 01 грудня 2018 року внесено запис про право власності №29209807 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44358794 від 01 грудня 2018 року, де вже зазначено ОСОБА_2 власником вищевказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу №2812, який видано 01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №149269620 від 28 лютого 2019 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О. 08 лютого 2019 року внесено запис про право власності №30211651 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45438137 від 08 лютого 2019 року, де вже зазначено ОСОБА_3 власником вищезазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу №633, який видано 08 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О. Вважає, що дії державного реєстратора Олійник А.М. щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно є незаконними та рішення про реєстрацію прийнято з грубим порушенням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки державний реєстратор вчинив реєстрацію права власності на нерухоме майно без отримання доказів на підтвердження того, що відповідно до вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» письмові вимоги про усунення порушення основного зобов`язання і звернення стягнення на предмет іпотеки надсилались позивачу та були нею отримані, і вчиняючи вказану реєстраційну дію, державний реєстратор не перевірив безспірність заборгованості за наданими документами та визнав право власності на вищевказане нерухоме майно за АТ «Укрсоцбанк». На час проведення державної реєстрації у спосіб звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки подані державному реєстратору документи у повному обсязі не давали змоги встановити підставність набуття такого права відповідно до вимог ст. ст. 33, 35, 37 ЗУ «Про іпотеку». АТ «Укрсоцбанк» в силу положень ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не мав можливості вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, тому підстави для здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя відсутні, а тому здійснення процедури відчуження предмету іпотеки є безпідставним та незаконним. Укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 01 грудня 2018 року є недійсним, оскільки укладений на підставі нікчемного правочину, так як АТ «Укрсоцбанк» не мало повноважень щодо його укладення, оскільки право власності на спірне нерухоме майно не набрало. Умова щодо предмету спірного договору купівлі-продажу щодо вищезазначеної квартири не додержана належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення. Отже, вищезазначена квартира при передачі її від АТ «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 на праві власності банку не належала, тому як проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є незаконним. Посилається, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником та володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі договору укладеного з власником договору, та у цьому випадку це є належним способом захисту. На підставі викладеного він звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , та повернути квартиру у її власність.

31 серпня 2022 року на адресу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла вищезазначена цивільна справа на підставі постанови Верховного Суду від 27 липня 2022 року, якою частково задоволена касаційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_8 , рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу 01 серпня 2022 року було передано канцелярією суду для розгляду судді Терещенко Т.П.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року було прийнято до свого провадження вищевказану цивільну справу, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21 лютого 2023 ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання представника відповідача АТ «Сенс Банк» про заміну відповідача - АТ «Альфа-Банк» на правонаступника - АТ «Сенс Банк», а також задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шестірікова А.В. про витребування у КП «ДМБТІ» ДМР та у Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР інформацію про реєстрацію за ОСОБА_1 нерухомого житлового майна станом на дату реєстрації предмету іпотеки 19 жовтня 2018 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2023 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представником АТ «Сенс Банк» було направлено пояснення у справі в яких просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, в обґрунтування зазначивши, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, тому у суду є процесуальні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. Щодо обрання позивачем способу захисту порушеного права вказала, що позивачем не враховані висновки викладені у постанові ВС від 27 липня 2022 року у цій справі та п. 52 постанови ВП ВС від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 щодо самостійної підстави для відмови у задоволенні позову у разі обрання позивачем неналежного способу захисту. Посилається, що з 16 січня 2020 року, тобто до відкриття провадження у справі після повернення її на новий розгляд Верховним Судом та на час розгляду справи по суті законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а звертаючись до суду з позовом вимоги ОСОБА_1 не є належним способом захисту прав позивача. Вказує, що посилаючись на ймовірність підстав мораторійності спірного майна позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів цього, а тому в цій частині вимоги є недоведеними. Вважає, що відсутні підстави для витребування спірного нерухомого майна у відповідача ОСОБА_3 , оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шестірікова А.В. про витребування у Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) інформації про реєстрацію за ОСОБА_1 нерухомого житлового майна станом на дату реєстрації предмету іпотеки 19 жовтня 2018 року, та витребування у КП «Реєстраційний-Центр» копій матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

16 січня 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шестірікова А.В. про витребування з Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в паперовій формі копію електронної реєстраційної справи щодо реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2024 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_8 про відмову від частини позовних вимог та закрито провадження в цій частині, а в частині витребування майна продовжено розгляд цивільної справи.

Представником позивача надано до суду клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача, в якій він просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Сенс Банк» Тернова І.В. надала до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шестіріков А.В. сформував заяву в якій просив розглядати справу без його участі та без участі відповідача.

Відповідачі ОСОБА_2 , державний реєстратор філії №3 КП «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник А.М. та представник відповідача КП «Реєстраційний-Центр», третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились з невідомих суду причин, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення чи розгляд справи без їх участі не надали.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, заслухавши представників позивача та відповідача ОСОБА_3 , який заперечував щодо задоволення позовної заяви, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що 06 квітня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс-Банк», та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту №40/133-5, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 800 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення до 05 квітня 2012 року, а ОСОБА_4 зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати у строк та на умовах, передбачених договором (т. 1 а. с. 16-19).

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 06 квітня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс-Банк», і ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір №172, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 квітня 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Ленінської районної у місті ради на підставі рішення №317 від 11 березня 2005 року, та на підставі технічного паспорту, який видано ОСОБА_9 13 квітня 2006 року, складається з: 1 - вітальні, 2 - шафи, 3 - кухні, 4 - санвузлу, 5 - балкону, 6 - житлової, 7 - шафи, 8 - коридору, 9 житлової, що становить житлову площу - 57,8 кв. м, загальну площу - 87,6 кв. м (т. 1 а. с. 20-25, 43-47).

В матеріалах справи наявне повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк», яке направлено ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору і анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. №Б 18.03/26 від 21 березня 2018 року, а також повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 1 а. с. 148-153).

Також судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №145789736 від 17 листопада 2018 року судом встановлено, що 19 жовтня 2018 року державним реєстратором філії №3 КП «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник А.М. внесено запис про право власності №28458967, де вказано підставу виникнення права власності іпотечний договір №172 від 06 квітня 2005 року, засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М., та вказано АТ «Укрсоцбанк» власником квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 13-15).

З наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №149269620 від 13 січня 2019 року судом встановлено, що 01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. внесено запис про право власності №29209807, де вказано підставу виникнення права власності договір купівлі-продажу №2812, який видано 01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О., та вказано ОСОБА_2 власником квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 170).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №157857666 від 28 лютого 2019 року судом встановлено, що 08 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О. внесено запис про право власності №30211651, де вказано підставу виникнення права власності договір купівлі-продажу №633, який видано 08 лютого 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О., та вказано ОСОБА_3 власником квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 171).

Також судом встановлено, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у своїй відповіді №5/5-191 від 26 грудня 2018 року надав інформацію про те, що відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована з 01 квітня 2003 року за адресою: АДРЕСА_1 , та знята з реєстраційного обліку 29 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 107-108).

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №377868865 від 09 травня 2024 року судом встановлено, що за ОСОБА_1 не зареєстровано будь-якого іншого нерухомого майна у власності окрім іпотечного нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т. 5 а. с. 50-53).

В матеріалах справи наявна відповідь Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №6/1278-01.1-19/76 від 02 лютого 2024 року, з якої вбачається, що документи реєстраційної справи №1671737412101 на квартиру АДРЕСА_2 щодо реєстраційних дій державного реєстратора філії №3 КП «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник А.М. (реєстраційні дії від 19 жовтня 2018 року), приватного нотаріуса ДМНО Рички Ю.О. (реєстраційні дії від 01 грудня 2018 року) на зберігання не надходили. Крім того, до вказаної відповіді було додано копії електронної реєстраційної справи та документів згідно відомостей наданої на зберігання реєстраційної справи (т. 4 а. с. 187-251).

Надані на запит суду матеріали також містять повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. №Б 18.03/26 від 21 березня 2018 року, адресовані ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , в яких викладено вимогу про сплату заборгованості і повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку, а також рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 31 березня 2018 року (т. 4 а. с. 209, 234).

Також наявні матеріали справи містять: договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2018 року, який було укладено між АТ «Уксоцбанк» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) про передання у власність покупця квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О., зареєстрований в реєстрі за №2812; договір купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), за умовами якого продавець зобов`язується передати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у власність покупця, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О., зареєстрований в реєстрі за №633 (т. 4 а. с. 239-240).

Як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №0.184-28660/0/15-19-Вих від 08 серпня 2019 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03 березня 2018 року перетнула державний кордон України у напрямку виїзд та 30 червня 2018 року перетнула державний кордон України у напрямку в`їзд (т. 5 а. с. 28).

Судом також встановлено, що 27 грудня 2018 року ухвалами судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження в цій справі з призначенням судового засідання та частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову із встановленням заборони суб`єктам державної реєстрації і державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, у тому числі приймати будь-які заяви щодо проведення реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1671737412101), яка належить АТ «Укрсоцбанк» (т. 1 а. с. 87-91).

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частинами 1, 2 статті 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI внесено зміни до статті 36 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з чим її положеннями передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині 1 статті 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладення договору іпотеки) зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї статті ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» положення ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

Згідно з п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції чинній на час вчинення реєстраційних дій набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктом 61 Порядку (в редакції чинній на час вчинення реєстраційних дій набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки) передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Судом встановлено, що згідно з п. 5.1. іпотечного договору №172 від 06 квітня 2005 року право звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог, відповідно до договору кредиту, виникає у іпотекодержателя у випадках, обумовлених положеннями договору кредиту, цього договору та приписів норм чинного законодавства України.

Крім того, п. п. 5.2., 5.6. вищевказаного договору передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за договором кредиту, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Також судом встановлено, що в іпотечному договорі №172 від 06 квітня 2005 року, який укладено між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 , передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Отже, у цій справі підставою виникнення права власності АТ «Укрсоцбанк» на спірне нерухоме майно є іпотечний договір та повідомлення про звернення стягнення на предмет вих. №Б 18.03/26 від 21 березня 2018 року, тобто іпотекодержатель скористався позасудовим способом звернення стягнення та за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 ЗУ «Про іпотеку».

Крім того, матеріали справи містять повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. №Б 18.03/26 від 21 березня 2018 року і рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з датою їх вручення - 31 березня 2018 року.

Однією із підстав, що слугували для виникнення права власності на спірну квартиру у АТ «Укрсоцбанк», є вищевказані рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №715/1788/19 зазначено, що в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.

Пунктом 99 Правил надання послуг поштового зв`язку (в редакції, яка діяла на час направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки) передбачено, що рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16, від 29 червня 2022 року у справі № 501/1581/18).

Щодо твердження сторони позивача про неотримання ОСОБА_5 повідомлення АТ «Укрсоцбанк» від 21 березня 2018 року суд зазначає, що датою отримання особисто позивачем вказаного повідомлення від банку зазначено 31 березня 2018 року, при цьому, в матеріалах справи наявна інформація Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надана суду на його запит, про фактичну відсутність позивача на території України з 03 березня 2018 року по 30 червня 2018 року, що свідчить про неможливість отримання нею вказаного повідомлення банку, отже встановленими під час розгляду справи обставинами спростовується презумпція добросовісного виконання працівниками підприємства поштового зв`язку своїх обов`язків при врученні позивачу відповідного рекомендованого листа, і зазначене підтверджується наявними у справах доказами.

Крім того, в наявному в матеріалах справи повідомленні про вручення поштового відправлення відсутній підпис отримувача, а зазначено лише прізвище та ініціали « ОСОБА_1 », що не відповідає вимогам п. 105 Правил надання послуг поштового зв`язку (в редакції, яка діяла на час направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки).

Отже, під час судового розгляду судом встановлено відсутність доказів, що підтверджують факт отримання іпотекодавцем вказаного повідомлення, що є обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, тому суд дійшов висновку про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Також судом взято до уваги, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а.

Висновки про те, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №201/7014/18, від 30 вересня 2021 року у справі №127/15802/15-ц, від 02 травня 2022 року у справі №754/716/19.

Пунктом 1 статті 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції чинній на момент реєстрації права власності на спірне нерухоме майно) встановлено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Сторона позивача посилається також на обставини того, що квартира ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, підпадає під критерії, встановлені п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира позивача надана в іпотеку як забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовувалась нею як місце її постійного проживання і у її власності відсутнє інше нерухоме житлове майно, а загальна площа іпотечного майна складає 87,6 кв. м, тобто, не перевищує 140 кв. м, на підтвердження надавши суду відповідні докази.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на спростування вищевказаних обставин, у тому числі того, що у власності або користуванні позивача було інше нерухоме майно, отже відповідачами у встановленому законом порядку не спростовано вищевказані обставини.

Враховуючи вищезазначене, у цій справі суд дійшов висновку, що положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на предмет іпотеки за договором іпотеки №172 від 06 квітня 2005 року, враховуючи принципи справедливості і розумності, як загальних засад цивільного законодавства, передбачених п. 6 ст. 3 ЦК України, а тому вважає, що АТ «Укрсоцбанк» зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру з порушенням вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто на час відчуження вказаного майна не було його законним власником та не мало права розпоряджатись і відчужувати. Оскільки, всупереч дії мораторію, відбувся фактичний перехід до АТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя, права власності на предмет іпотеки без згоди позивача, як власника майна, суд дійшов висновку, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з її волі.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Зі змісту ст. 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі « ОСОБА_11 проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) вказано, що якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина 2 статті 328 ЦК України встановлює, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Главою 29 ЦК України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст.ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача. Статтями 387, 392 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у цивільній справі №334/3161/17 викладена правова позиція, відповідно до якої, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Схожі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Крім того, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови ВП ВС від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13, від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19, від 09 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц.

Більш того, вказаного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27 липня 2022 року під час касаційного розгляду цієї цивільної справи №205/9325/18(т. 3 а.с. 196-204).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Також стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19.

Отже, віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі №461/12525/15-ц зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Судом встановлено, що АТ «Укрсоцбанк» зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто на час відчуження майна не було її законним власником та не мало права нею розпоряджатись і відчужувати. Всупереч дії мораторію, відбувся фактичний перехід до АТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя, права власності на предмет іпотеки без згоди позивача, як власника майна, тобто, спірне нерухоме майно - квартира вибула з володіння позивача не з її волі.

Отже, беручи до уваги встановлені судом обставин та враховуючи те, що як у АТ «Укрсоцбанк», так і у ОСОБА_2 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_2 не мав законних підстав відчужувати вказану квартиру ОСОБА_3 .

Крім того, таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими ОСОБА_3 , оскільки ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія передбачуваною.

Також, перед придбанням нерухомого майна квартири, кінцевий набувач міг ознайомитися з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щоб встановити історію вибуття квартири з володіння її власників та знати про існування, зокрема, заборони на вчинення реєстраційних дій щодо спірної квартири, яка виникла на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2018 року.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що придбавши квартиру у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як покупець спірної квартири, теж не набула право власності на неї, але зареєструвавши це право за собою, вона стала її володільцем, а право володіння разом з правами користування і розпорядження квартирою надалі належать позивачу як її власнику, та йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця.

За встановлених судом обставин витребування з володіння ОСОБА_3 квартири на користь позивача є пропорційним меті захисту права приватної власності позивача.

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 101, 103), від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

Що стосується добросовісності набуття майна ОСОБА_3 , та підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Вказана позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц.

Як встановлено судом під час судового розгляду 27 грудня 2018 року ухвалами судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження в цій справі з призначенням судового засідання та встановлено заборону суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, у тому числі приймати будь-які заяви щодо проведення реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1671737412101), яка належить АТ «Укрсоцбанк».

Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого було спірне нерухоме майно, в Єдиному державному реєстрі судових рішень містилась інформація про наявність судової справи щодо вказаного нерухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про заборону вчинення реєстраційних дій.

Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, набувши право власності на спірну квартиру, АТ «Укрсоцбанк» без відома та волі позивача відчужило це нерухоме майно на користь ОСОБА_2 за умов, які мали б викликати сумнів у нього, який, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, та обставина, що АТ «Укрсоцбанк» набуло права власності на вищевказану квартиру 19 жовтня 2018 року, а ОСОБА_2 придбав спірну квартиру 01 грудня 2018 року у АТ «Укрсоцбанк» та вже 08 лютого 2019 року здійснив її відчуження ОСОБА_3 , не може вважатись проявом добросовісної поведінки.

Враховуючи все наведене, витребування нежитлового приміщення у кінцевого набувача ОСОБА_3 відповідатиме принципам справедливості та розумності.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Основного Закону України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку що всупереч дії мораторію, відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна, без дотримання вимог закону, що свідчить про те, що квартира вибула з власності позивача не з її волі, а тому права позивача підлягають захисту шляхом витребування спірної квартири з незаконного володіння кінцевого набувача - власника ОСОБА_3 , що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та призводить до ефективного захисту порушених прав позивача, а тому позовна вимога про витребування майна підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що за подання позовної заяви майнового характеру, з врахуванням ціни позову 919450 грн., один відсоток від ціни позову становить 9194,50 грн.

Разом з тим, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судом встановлено, що позивач відповідно до довідки МСЕ №099739 є особою, яка має інвалідність II групи, у зв`язку з чим, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про державний бюджет на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-19, у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 1 січня 2018 року - становив 1 762 грн., отже, максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру станом на дату звернення позивача до суду становив 8810 грн.

Враховуючи, що позивача в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору та беручи до уваги задоволення судом вимоги позивача, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути судовий збір у сумі 8 810 грн.

Стосовно стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає, що позивачем у своїй позовній заяві було зазначено, що ним будуть подані докази щодо розміру понесених витрат на правову допомогу у строки, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-79, 81, 82, 89, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора філії №3 Комунального підприємства «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник Аліни Миколаївни, Комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про витребування майна - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Держави судовий збір в розмірі 8 810 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: державний реєстратор філії №3 Комунального підприємства «Реєстраційний-Центр» Дніпропетровської області Олійник Аліна Миколаївна, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 29-А, оф. 309.

Відповідач: Комунальне підприємство «Реєстраційний-Центр», місцезнаходження: 20009, Черкаська область, Христинівський район, с. Христинівка, вул. Дружби, буд. 4.

Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя: Т.П. Терещенко