Рішення

від 16.10.2024 по справі 420/22950/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/22950/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Стефанова С.О., розглянувши в порядку в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського кружного адміністративного суду 22 липня 2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Указом Президента України Про призначення суддів №320/2020 від 14 серпня 2020 року його призначено суддею Центрального районного суду міста Миколаєва. Наказом в.о. голови Центрального районного суду м. Миколаєва № 59-о/с від 01 вересня 2020 року позивача зараховано до штату Центрального районного суду міста Миколаєва з 01 вересня 2020 року. 16 березня 2022 року, він був мобілізований до лав Збройних Сил України у

військову частину НОМЕР_1 . Наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №23-о/с від 28.03.2022 року, позивача увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року. Збережено за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації. Пунктом 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022, йому припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року. З 19 липня 2022 року позивачу припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі №420/33206/23 визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022 року «Про припинення нарахування середнього заробітку судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 ».

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті суддівської винагороди з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах Конституції України та закону, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області обґрунтовується наступним

Відповідач зазначає, що згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону №1402-УІІІ ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Наказом Центрального районного суду №31-о/д від 19.07.2022 року за підписом в.о. голови суду позивачу було припинено з 19.07.2022 року нарахування середнього заробітку, як судді Центрального районного суду м. Миколаєва у зв`язку із мобілізацією. На адресу територіального управління не надходили документи з Центрального районного суду м. Миколаєва про скасування наказу Центрального районного суду №31-о/д від 19.07.2022 року.

Також відповідач зазначає, що законність дій ТУ ДСА України в Миколаївській області по аналогічній справі підтверджено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року та П`ятим апеляційним адміністративними судом від 16.03.2023 року по справі №400/3799/22, Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.023 року по справі №420/13448/23.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року вказаний позов залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

30 липня 2024 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

09 жовтня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/51247/24).

Станом на 16 жовтня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Указом Президента України Про призначення суддів №320/2020 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 призначено суддею Центрального районного суду міста Миколаєва.

Наказом в.о. голови Центрального районного суду м. Миколаєва № 59-о/с від 01 вересня 2020 року позивача зараховано до штату Центрального районного суду міста Миколаєва з 01 вересня 2020 року.

16 березня 2022 року, він був мобілізований до лав Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_1 .

Наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №23-о/с від 28.03.2022 року, позивача увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року. Збережено за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації.

Пунктом 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022 року, позивачу припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року.

З 19 липня 2022 року позивачу припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі №420/33206/23, яке набрало законної сили 28 березня 2024 року визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022 року «Про припинення нарахування середнього заробітку судді Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатіну О.В.».

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті суддівської винагороди з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах Конституції України та закону, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів "№1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Норми статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу) та пункт 3 розділу 2 рішення Ради суддів України від 14.03.2022 року №10 (у початковій редакції) не містили поняття «суддівська винагорода», а використовували поняття «середній заробіток».

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За приписами частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 року у справі №990/4/2, які полягають у такому.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава в свою чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

При цьому, у рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким у ч. 3 ст. 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Таким чином Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, згідно з якими виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому норми частини 3 статті 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ.

З наведеного слідує, що при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет.

Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом.

Доцільно зазначити, що Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 року також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

Зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, суд вважає, що позивачу має бути виплачена суддівська винагорода у повному обсязі.

Крім того, як встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі №420/33206/23, яке набрало законної сили 28 березня 2024 року визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022 року «Про припинення нарахування середнього заробітку судді Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатіну О.В.».

Таким чином, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Щодо обраного способу відновлення порушеного права, суд зазначає таке.

Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 22 Бюджетного Кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Згідно зет. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року, в повній мірі відповідає умові невтручання у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень є ефективним способом захисту порушених прав та забезпечить їх поновлення в повній мірі.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір», а тому підстави для стягнення судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року включно з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, буд. 14, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26299835).

Суддя С.О. Cтефанов