Постанова

від 24.12.2024 по справі 420/22950/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/22950/24

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. Дата і місце ухвалення: 16.10.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року;

- зобов`язати ТУ ДСА в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є суддею Центрального районного суду міста Миколаєва та 16.03.2022р. був мобілізований до лав Збройних Сил України. Наказом в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва №31-о/д від 19.07.2022р. ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі з 19 липня 2022 року. Вказаний наказ визнано протиправним та скасовано рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №420/33206/23. Позивач вважає протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Миколаївській області щодо невиплати на його користь суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року та зазначав, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Миколаївській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Зобов`язано ТУ ДСА в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року включно з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 16.10.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що нарахування та виплату судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди було припинено з 19 липня 2022 року наказом в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва №31-о/д від 19.07.2022р. у зв`язку з мобілізацією судді. На адресу Територіального управління з Центрального районного суду міста Миколаєва не надходили документи щодо скасування вказаного наказу.

Також, апелянт посилається на те, що з 19.07.2022р. набрав чинності Закон України від 01.07.2022р. №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким в частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено на слова «зберігаються місце роботи і посада». Вказаними змінами скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками. Закон №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №320/2020 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 призначено суддею Центрального районного суду міста Миколаєва.

Наказом в.о. голови Центрального районного суду м. Миколаєва №59-о/с від 01 вересня 2020 року позивача зараховано до штату Центрального районного суду міста Миколаєва з 01 вересня 2020 року.

16 березня 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_1 .

Наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва №23-о/с від 28.03.2022р. позивача увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року. Збережено за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації.

Пунктом 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022р. ОСОБА_1 припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року.

З 19 липня 2022 року позивачу припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі №420/33206/23, яке набрало законної сили 28.03.2024р., визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022р. «Про припинення нарахування середнього заробітку судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 ».

Вважаючи протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Миколаївській області щодо не виплати суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, згідно з якими виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022р. При цьому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому норми ч.3 ст.119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини. Суд зазначив, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон №2352-ІХ.

А відтак, за висновками суду, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року, що є протиправною бездіяльністю ТУ ДСА в Миколаївській області.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частинами другою-шостою статті 135 Закону №1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У Рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

Тобто, середній заробіток, як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, перестав існувати в національному законодавстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022р. у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону №2352-ІХ.

Крім того, Рада суддів України у рішенні №24 від 05.08.2022р. також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних Сил України, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснював правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися відповідно до ст.135 Закону №1402-VIII.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання ТУ ДСА в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися у висновком суду про наявність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу суддівської винагороди за відповідний період. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно частини четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною другою статті 24 Закону №1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Отже, ТУ ДСА в Миколаївській області є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям, управління не є самостійним суб`єктом.

Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.

Як вже зазначалося колегією суддів, наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва №23-о/с від 28.03.2022р. позивача увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року, а наказом №31-о/д від 19.07.2022р. ОСОБА_1 припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року на підставі Закону №2352-IX та частини 3 статті 119 КЗпП України.

Не нарахування та не виплата позивачу суддівської винагороди за спірний період здійснено ТУ ДСА України в Миколаївській області саме на підставі наказу №31-о/д від 19.07.2022р.

Бездіяльність за своєю правовою природою - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

Чинність підстави для не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року - наказу в.о. голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №31-о/д від 19.07.2022р., який скасовано лише судовим рішенням по справі №420/33206/23, яке набрало законної сили 28.03.2024р., на думку колегії суддів, дає підстави для висновку, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність ТУ ДСА України в Миколаївській області.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на вказану обставину, наслідком чого став помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА в Миколаївській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року, судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи та допущено не правильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024р. підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Підстави для розподілу судових витрат, згідно ст.139 КАС України, відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 серпня 2023 року.

Ухвалити в цій частині у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 грудня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук