Постанова

від 14.10.2024 по справі 295/2520/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/2520/23 Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 72 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючогосудді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.,

за участю секретаря

судового засідання Кузьменко А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу№295/2520/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Любарської селищної ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мороз Ольга Сергіївна

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Помогаєва А.В.

в с т а н о в и в:

У березні 2023 позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона із відповідачем із 15 травня 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 22 травня 2020 року. В період спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . З дня народження сина і по даний час син постійно проживає із нею і знаходиться на її утриманні, особисто вона займається його вихованням. Відповідач не бере участі у житті, вихованні та духовному розвитку дитини. Він ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про стан здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не проявляє батьківської турботи, матеріально не допомагає та не спілкується з сином, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не з`ясовано всіх обставин в даній справі, багато заявлених тверджень та доказів позивача не взято до уваги, суд не вникав в конкретну ситуацію, судом не взято до уваги усне клопотання позивачки про виклик свідків, які можуть підтвердити ті обставини відносно ставлення відповідача до дитини, не в повній мірі досліджено з якого часу відповідач не займається вихованням сина, не взято до уваги висновок органу опіки та піклування Любарської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не витребувано протокол комісії з питань захисту прав дитини, де більш детально описано причини доцільності позбавлення батьківських прав відповідача.

Вказує, що відповідач самоусунувся та ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків понад п`ять років. Його доводи про те, що позивачка перешкоджає спілкуванню з сином є надуманими і не знаходять свого підтвердження, як і посилання стосовно не сплати аліментів та майбутніх зустрічей, яких не було ще ні разу з народження сина.

ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідним - це харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, батько не спілкується з дитиною, не надає йому доступу до будь-яких цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не створює умов для отримання ним освіти, не виявляє взагалі інтересу до дитини, відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Таке ухилення є навмисним зі сторони відповідача, повністю розуміючи наслідки своєї вини.

Вказує, що висновок органу опіки та піклування, є достатньо обґрунтованим та з якого вбачається, що комісія ретельно підійшла до вирішення питання щодо захисту прав та інтересів малолітньої дитини, повно виклала обставини, які свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 627/642/18 (провадження №61-23094св19), в якій описана аналогічна поведінка батька до дітей, як відповідача до сина.

Додає, що фактичне місце проживання відповідача, яке підтверджується доказами в матеріалах даної справи, є ДУ «Райківська ВК №73», що знаходиться за адресою: 13333 с. Райки Бердичівського району Житомирської області. Таким чином, розгляд даної справи віднесено дотериторіальної юрисдикції(підсудності)Бердичівськогоміськрайонного судуЖитомирської області.

Відповідач та третя особа правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Позивач та її представник адвокат Мороз О.С. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

У судовому засіданні відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник органуопіки тапіклування Любарськоїселищної радиЖитомирської областіу судовезасідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування.

За приписами статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22 лютого 2019 року (а.с.12).

ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 із 15 травня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 22 травня 2020 року у справі №272/208/20 (а.с.15).

ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » у зв`язку із реєстрацію шлюбу, що вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 03 серпня 2022 року (а.с.14).

Заочним рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2019 року у справі №272/820/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходів) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з часу звернення до суду - 15.07.2019 року і закінчуючи повноліттям дитини та аліменти на утримання дружини ОСОБА_5 в розмірі 1/5 частини доходів відповідача щомісячно, починаючи стягнення з часу звернення до суду - 15.07.2019 року і до досягнення сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку (а.с.17-18).

Відповідно до довідки Мотовилівського старостинського округу Любарської селищної ради №145 від 28 лютого 2023 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає без реєстрації разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Відповідно до характеристики № 448 від 01 грудня 2022 року № 272, яка видана ОСОБА_1 Мотовилівським старостинським округом Любарської селищної ради, остання проживає в селі Мотовилівка без реєстрації з травня 2020 року. За період її фактичного проживання сусіди ніколи не бачили, щоб батько провідував сина ОСОБА_3 . Зі слів останньої батько участі у вихованні дитини не приймає (а.с.19).

Згідно характеристики Мотовилівського дошкільного закладу освіти «Дзвіночок» від 02.12.2022 року ОСОБА_3 відвідує заклад з 01.09.2021 року. З початку зарахування дитини до закладу дошкільної освіти і на даний час з рідним батьком педагоги закладу особисто не знайомі. Рідний батько протягом перебування ОСОБА_7 в закладі дошкільної освіти не проявляв батьківських обов`язків (а.с.21).

Відповідно до довідки Богунського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі від 06.01.2023 №838, ОСОБА_1 дійсно не отримує аліменти від ОСОБА_2 у період з 01.07.2022 року по 31.12.2022 року згідно з виконавчим листом №272/820/19, який виданий 08.10.2019 року Андрушівським районним судом Житомирської області (а.с.22).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 , який виданий представниками Мотовилівського старостинського округу Любарської селищної ради від 29.11.2022 року, в результаті обстеження виявлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2020 року разом із своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку чоловіка - ОСОБА_8 , який він придбав без оформлення права власності. ОСОБА_1 в даний час не працює. Чоловік мобілізований з лютого 2022 року до лав Збройних Сил України. В господарстві утримують кролі і птицю. Основним джерелом для життя сім`ї є заробітна плата чоловіка. Зі слів ОСОБА_1 батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у вихованні дитини участі не приймає, аліментів не сплачує і матеріально не допомагає (а.с.23).

Із довідки ДУ «Житомирська установа виконання покарань №8» №8/9746 від 05.10.2023 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із 07.09.2023 року вибув до ДУ «Райківська ВК (№73)» для подальшого відбуття покарання (а.с.97).

Висновком органу опіки та піклування Любарської селищної ради від 21 липня 2023 року встановлено за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.76-77).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності факту ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та як найкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В наданих у судовому засіданні поясненнях відповідач ОСОБА_2 зазначив, що із 20 серпня 2021 року перебуває під вартою, працює у колонії та отримує заробітну плату, позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні із сином, на телефонні дзвінки не відповідає.

При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, заслухавши пояснення сторін, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та бажання відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні з сином, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд першої інстанції вірно з ним не погодилися.

Окрім того, вказаний висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам усунення відповідача від утримання та виховання дитини, ставлення дитини до батька та матері на час складання висновку.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивачка не довела належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.

ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, так як бажає спілкуватися із ними, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дитини і має намір на відновлення відносин із ним.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки та обставини, викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 627/642/18 (провадження № 61-23094св19), відхиляються судом, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зокрема у справі № 627/642/18 судами було встановлено, що «залишення малолітніх дітей з відповідачем є небезпечним для їх життя, здоров`я і морального розвитку, оскільки відповідач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності (зберігання наркотичних засобів, грабіж, крадіжка (8 разів)), тривалий час відбував покарання у місцях позбавлення волі та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій перебував у слідчому ізоляторі як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України (розбій)». Натомість, у справі, яка переглядається, позивачем не доведено, а судом не встановлено, ухилення відповідача від виховання сина, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, що виключає можливість застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України та позбавлення його батьківських прав відносно сина.

Доводи апеляційної скарги про непідсудність справи Новоград-Волинськомуміськрайонному судуЖитомирської області у зв`язку із тим, що фактичним місцем перебування (проживання) відповідача, є ДУ «Райківська ВК №73», що знаходиться за адресою: 13333 с. Райки, Бердичівського району Житомирської області, є необґрунтованими.

По-перше, відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Належних та допустимих доказів, які підтверджують, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою місцезнаходження ДУ «РайківськаВК №73», матеріали справи не містять.

Згідно із відповіддю на запит суду до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України від 13.03.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.29).

По-друге, відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Згідно з частиною другою статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Під час розгляду справи в суді першої інстанцій сторона позивача не заявляла про непідсудність Новоград-Волинськомуміськрайонному судуЖитомирської області справи, тому посилання у апеляційній скарзі на порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,інтереси якоїпредставляє адвокатМороз ОльгаСергіївна, залишити беззадоволення, а рішення Новоград-ВолинськогоміськрайонногосудуЖитомирської областівід07березня2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2024 року.

Головуючий Судді