Постанова

від 08.10.2024 по справі 354/671/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/671/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1026/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

секретар Кузнєцов В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національний Банк України про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2110 га в с.Поляниця,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (у подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (надалі-Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради(у подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028019 без дати, площею 0,2110 га та зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України. В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2110 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно складене сільським головою с. Поляниця ОСОБА_2 та є підробленим. На це вказує і те, що у державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення №72, яке у вересні 2002 року виконавчим комітетом сільської ради не приймалося. ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не зверталася, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 24, виділ 21 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.

Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2110 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначав, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

22.12.2015 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області подано заяву в порядку ст.31 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028019 площею 0,2110 га, виданий ОСОБА_1 та зобов`язати ТзОВ «Зірка Буковелю» повернути вказану земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 11.01.2016 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю», як чинного власника спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 14.04.2016 року до участі у даній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Національний Банк України як іпотекодержателя спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 08.06.2016 року до участі у вказаній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів ПАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержателя спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 20.08.2019 року третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів АТ КБ «Приватбанк» залучено до участі у справі в якості співвідповідача, як власника спірної земельної ділянки.

19.01.2021 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПКУкраїни про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028019 без дати площею 0,2110 га та витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку, площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

18.10.2022 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПКУкраїни про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ№028019 без дати площею 0,2110га та витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» земельну ділянку, площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Ухвалою суду від 02.05.2024 року провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» про витребування земельної ділянки площею 0,2110 га, яка складає частину земельної ділянки площею 0,6342 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0782, яка розташована на ділянці «Вишня» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДержавного агентства лісових ресурсів України закрито.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ТзОВ «Зірка Буковелю», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національний Банк України про визнання недійсним державногоакту направо приватної власності на земельну ділянкуплощею 0,2110га вс.Поляниця відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, заступник керівника обласної прокуратури подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року суперечить фактичним обставинам справи, є таким, що прийняте з порушенням вимог закону, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прокуратура звернулася до суду з позовом метою якого є повернення державі спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею. Адже згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним. Опираючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16; від 14 листопада 2018 у справі №183/1617/16; від 21 серпня 2019 у справі №911/3681/17; від 22 січня 2020 у справі №910/1809/18; від 22 червня 2021 у справі №200/606/18; від 29 червня 2022 року у справі № 466/3737/18 зазначає, що повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та держаного акту про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Переглядаючи в порядку касаційного провадження цивільну справу №388/1347/20, предметом якої, поряд з іншим, було визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний державний акт порушує права позивачки, а відтак підлягає визнанню недійсним (постанова Верховного Суду у вказаній справі від 12.06.2023).

Можливість, а відповідно і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена і іншою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №545/1575/21, постанова Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №683/2422/19, постанова Верховного Суду від 24.02.2024 у справі №1308/1048/2012).

Однак вказані висновки судів залишились поза увагою суду першої інстанції та не враховані при постановленні оспорюваного рішення.

Крім того, прокурор звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 16.02.2024 у справі №910/10009/22, згідно якої невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.

Таким чином, при винесенні оскарженого рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування норми матеріального права (ч.1 ст.155 ЗК України) та порушення норм процесуального права (ч.ч.2,4 ст.263 ЦПК України), що у відповідності до ч. 4 ст.376 ЦПК України є підставою для його скасування.

Просить рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року скасувати, постановити нове про задоволення позову.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року. Апелянт вважає обґрунтованим та законним оскаржене рішення по суті, а саме погоджується з рішенням суду про відмову в задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ТОВ "Зірка Буковелю", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний Банк України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця. Водночас банк частково не погоджується з мотивами рішення першої інстанції, висновками та обставинами, що були покладені судом в основу його мотивування, зокрема щодо набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження, з огляду на допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, відтак вважає наявними визначені в ст. 376 ЦПК України підстави для зміни мотивувальної частини рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року.

АТ КБ "ПриватБанк" особа, яка не була залучена до участі у справі за позовними вимогами першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ТОВ "Зірка Буковелю", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний Банк України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції, яким було відхилено відповідні позовні вимоги, вочевидь стосується банку. Зокрема, наголошує, що в мотивувальній частині рішення, судом зроблено висновки, які безпосередньо стосуються прав і обов`язків АТ КБ "ПриватБанк". Так, в мотивувальній частині оскарженого рішення судом першої інстанції встановлено численні обставини по відношенню до АТ КБ "ПриватБанк" у спірних правовідносинах, в тому числі, що стосуються правочинів, укладених за участі Банку, а також належного йому на праві власності майна, а саме земельної ділянки площею 0,6342 га, розташованої в с. Поляниця, уч.Вишня, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, та розташованого на ній готельного комплексу, що очевидно обумовлює вплив на права та обов`язки банку.

Водночас в межах даної справи (до закриття судом провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до Банку) АТ КБ "ПриватБанк" наголошувало суду першої інстанції на тому, що за банком не зареєстровано право власності на земельну ділянку, яку просить витребувати прокурор, натомість банк є власником іншої земельної ділянки площею 0,6342 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг.

Таким чином, зроблені в рішенні висновки суду першої інстанції, в тому числі відносно реєстрації за банком на праві власності спірної у справі земельної ділянки площею 0,2110 га, беззаперечно стосуються прав та обов`язків банку, зокрема належного йому майна, відповідно, є беззаперечним підтвердженням того, що оскаржене рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки АТ КБ "ПриватБанк".

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця, Яремчанський міський суд Івано-Франківської області виходив з того, що зазначена вимога не відповідає належному способу захисту. Незважаючи на те, що підставою для відмови в задоволенні позову прокурора стала очевидна неналежність обраного ним способу захисту, суд першої інстанції в оскарженому рішенні вдався до оцінки та встановлення фактичних обставин у справі.

АТ КБ "ПриватБанк" заперечує проти наявності у суду першої інстанції повноважень на встановлення та оцінку спірних у справі обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження з огляду на зроблений самим же судом висновок щодо неналежності обраного прокурором способу захисту, відповідно, вважає, що наведені висновки щодо вказаних фактичних обставин справи, викладені в мотивувальній частині рішення, повинні бути виключені з його мотивування, позаяк могли і повинні були бути зроблені виключно при розгляді належної позовної вимоги про витребування земельної ділянки, яка не була предметом розгляду з огляду на закриття провадження у справі в цій частині ухвалою суду.

Більше того, АТ КБ "ПриватБанк" вважає наведені висновки суду першої інстанції щодо обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження безпідставними, так як останні зроблені за недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, та не відповідають дійсним фактичним обставинами справи.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно вдався до надання оцінки законності державного акту на право власності на земельну ділянку, а також обставин законності її набуття та подальшого відчуження ОСОБА_1 враховуючи мотиви, з яких було відмовлено у задоволенні позову.

В оскарженому рішенні судом першої інстанції не наведено взагалі жодних мотивів відхилення аргументів учасників справи, а саме відповідачів та третіх осіб, викладених у відзивах на позовну заяву та письмових поясненнях. Такі аргументи відображені детально в описовій частині рішення, однак їм не була надана оцінка, що прямо виходить зі змісту мотивувальної частини рішення. Окремо, апелянт наголошує на тому, що викладені в рішенні висновки не обґрунтовані судом першої інстанції з посиланням на конкретні наявні в матеріалах справи докази.

З посиланням на висновки Верховного Суду, а саме Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що стосуються питання правильного застосування, зокрема положень ст. 265 ЦПК України, та викладені в постанові від 19.10.2022 у справі № 463/2001/19 апелянт зазначає: "Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті".

Безпідставним апелянт вважає посилання суду першої інстанції на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, адже цим суд порушив положення статті 82 ЦПК України.

Також суд при поставленні рішення порушив статті 12, 81, 89 ЦПК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосування відповідних норм процесуального права.

Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на позиції прокурора та його викладі обставин справи, що не були доведені ним під час судового розгляду, тобто на припущеннях, які суд визнав встановленими в силу того, що відповідачі їх не спростували, однозначним є висновок про те, що викладені в рішенні висновки, які стосуються набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження, не відповідають дійсним обставинам справи, а встановлені судом обставини не є доведеними.

З огляду на допущені судом першої інстанції порушення норм права АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що мотивувальна частина рішення підлягає зміні шляхом виключення з неї висновків стосовно обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження, а саме:

належності спірної земельної ділянки до земель державної форми власності та її перебування у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство»;

незаконності її переведення до категорії земель комунальної власності;

відсутності у Поляницької сільської ради повноважень щодо вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача та розпорядження нею шляхом передачі у приватну власність;

незаконності зміни цільового призначення земельної ділянки;

підробки рішення Поляницької сільської ради № 32 від 12.09.2002 та його незаконності;

відсутності спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади;

незаконності набуття відповідачкою спірної земельної ділянки та відсутності у неї належних повноважень щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ТзОВ «Зірка Буковелю»;

недобросовісності поведінки відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність;

реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Банком, які за наведеними вище обґрунтованими доводами АТ КБ "ПриватБанк" взагалі не повинні були досліджуватися судом першої інстанції та, додатково, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, просить змінити мотивувальну частину рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року про відмову в задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний Банк України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця, виключивши з неї висновки з питань, що стосуються обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження. Резолютивну частину рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 адвокат Шургот О.В. подала відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, вважає, що апеляційна скарга прокуратури на рішення Яремчанського міського суду від 04 червня 2024 року не підлягає до задоволення, враховуючи висновки Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.11.2018 року при розгляді справи №183/1616/16 зробила висновок, що визнання державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння. Схожий висновок міститься і у постановах Великої Палати від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, зареєстрованого у реєстрі за №201-Д після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаною ділянкою і на даний час земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за кінцевим набувачем - АТ КБ «ПриватБанк», а тому оспорюваний державний акт на право власності на землю серії ІФ №028019 вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, а тому доводи апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в цій частині є безпідставними.

Щодо посилань заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанови КЦС/ВС від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, від 20.07.2022 року у справі №683/2422/19, від 22.04.2024 року у справі №1308/1048/2012, де вказано, що обраний спосіб захисту щодо визнання недійсним та скасування державного акту є ефективним, адвокат Шургот О.В. вказує, що у даних справах не здійснювалось відчуження спірного майна від первинного власника до третіх осіб, а тому не було заявлено вимоги про витребування майна. Як наслідок, правовідносини у справах №545/1575/21, №683/2422/19, №1308/1048/2012 не є подібними до даної справи.

Безпідставними є посилання апелянта і на постанову ВС від 16.02.2024 року у справі №910/10009/22. Адже у нашій справі мова йде не про відмову із формальних підстав, як при розгляді справи №910/10009/22, а про те, що вимога про визнання недійсним державного акту не призведе до ефективного захисту порушеного права.

Отже, рішення Яремчанського міського суду від 04 червня 2024 року є законним та обґрунтованим, адже при його постановленні судом повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи; всі обставини, які мають значення для справи були доведені; висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи; судом першої інстанції додержано норми процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Просить апеляційну скаргу заступника прокурора залишити без задоволення.

АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на апеляційну скаргу заступника прокурора, в якому повністю заперечує проти обґрунтованості та підставності поданої апеляційної скарги, вважає відсутніми належні правові підстави для її задоволення.

Банк не погоджується з доводами апеляційної скарги Івано-Франківської обласної прокуратура в частині належності обраного способу захисту у вигляді визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та вважає їх необґрунтованими.

Як неодноразово зазначалось прокурором в ході розгляду даної справи, метою звернення з позовом у даній справі до суду є повернення державі спірної ділянки, яка нібито вибула з її власності поза її волею. Тобто, даний позов поданий прокурором з метою захисту права власності держави на спірну у справі земельну ділянку.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Таким чином, за наведеною вище усталеною судовою практикою Верховного Суду якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності.

З огляду на вищезазначене, оскільки прокурор звернувся до суду за захистом саме права власності держави на спірну земельну ділянку, обраний ним спосіб захисту у вигляді визнання недійсним державного акту на право власності очевидно не є належним, позаяк не здатен його поновити.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві вказує, що прокуратурою в поданій апеляційній скарзі жодним чином не доведено належність та ефективність обраного нею способу захисту права власності на земельну ділянку у вигляді визнання недійсним державного акту, в зв`язку з чим така апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Національний банк України теж подав відзив на апеляційну скаргу заступника прокурора, ознайомившись з її доводами, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння. Пред?явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Отже, така вимога визнання недійсним державного акту на право приватної власності не призводить до поновлення порушених прав, не може самостійно розглядатися в окремій справі. Така позиція узгоджується з численною практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 59/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Таким чином, правомірною є відмова у задоволенні позовних вимог у даній судовій справі, оскільки позивач просив суд застосувати неналежний (неефективний) спосіб захисту.

Адвокат Шургот О.В. представник ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». Вважає що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Яремчанського міського суду від 04 червня 2024 року підлягає до задоволення і підтримує твердження АТ КБ «ПриватБанк» про те, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав неналежності обраного прокурором способу захисту порушеного права, суд не мав повноважень щодо фактичного розгляду справи по суті та встановлення обставин законності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, з огляду на норми чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду.

Просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Яремчанського міського суду задовольнити.

Івано-Франківська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не відповідають вимогам закону, суперечать фактичним обставинам справи, а сама скарга не може бути задоволена. Вказує, що доводи апелянта щодо неналежної мотивації оскарженого рішення не є переконливими.

Зокрема, при винесені оспорюваного рішення Яремчанським міським судом встановлено усі основні обставини справи, із подальшою оцінкою аргументів сторін щодо фактичної наявності/відсутності їх існування, у тому числі правового статусу спірної земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин саме, як об?єкту державної власності; перебування земельної ділянки у постійному користуванні Ворохтянського ДЛГ; її протиправного вилучення із власності держави; порушення Поляницькою сільською радою вимог законодавства при розпорядженні нею. Натомість, на думку апелянта, вказані порушення норм процесуального права полягають у відсутності в рішенні оцінки суду першої інстанції всіх аргументів, які подавались безпосередньо у ході розгляду справи.

По своїй суті аргументи апелянта зводяться лише до незгоди із висновками суду першої інстанції та намаганні дати власну переоцінку обставинам, встановленим судом.

Отже, апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Яремчанського міського суду від 04 червня 2024 року не підлягає до задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу Національний банк України просив про розгляд справи без участі представника банку.

Представники Державного агентсва лісових ресурсів України, Поляницької сільської ради, ТОВ «Зірка Буковелю», ДП «Ворохтянське лісове господарство» Нацонального Банку України, ОСОБА_1 до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який просив скарги прокурора задовольнити, пояснення представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Лісовенка О.О., який підтримав свою апеляційну скаргу і заперечував проти скарги прокурора, а також пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Шургот О.В., яка підтримала апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» і заперечувала скаргу прокурора, представника ТОВ «Зірка Буковелю» Чекмарьова О.С., який не визнавав скаргу прокурора і підтримав апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Матеріалами справи встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

12.09.2002 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради прийняв рішення №32 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та внесення змін у рішення сільвиконкому» відповідно до п.п.1-3, 5-7 якого, виконком керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.141, 149 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.116, 119, 121 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ЛГ земельну ділянку площею 0,60 га квартал 24 виділ 21, згідно ст.ст.141,149 ЗК України, віднести її до земель запасу сільської ради та змінити цільове призначення вказаної ділянки з переведенням з земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.

Як вбачається із п.8 додатку №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_6 , жительці м. Івано-Франківськ, надано у постійне користування із земель запасу земельну ділянку площею 0,2110 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Вишня».

У подальшому ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №028019, без дати, на земельну ділянку площею 0,2110 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Поляницької сільської ради, у якому зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №72 від 12.09.2002 року. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000035. Як зазначено у плані меж земельної ділянки по лінії межі А-Б та В-Г вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі Б-В із ділянкою ОСОБА_7 , по лінії Г-А із ділянкою ОСОБА_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2007 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №201-Д ОСОБА_1 відчужила належну їй земельну ділянку площею 0,2110 га ТзОВ «Зірка Буковелю». Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №3606075 від 23.02.2007 року та актом приймання-передачі за договором купівлі-продажу від 23.02.2007 року.

27.05.2008 року ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі рішення Поляницької сільської ради №162 від 20.02.2009 року був виданий державний акт серії ЯЖ №980460 на право власності на земельну ділянку площею 0,6342 га, цільове призначення- для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг, яка розташована у с. Поляниця, уч. Вишня. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020929800119.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Поляницької сільської ради 12.04.2012 року за ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі рішення сільської ради №112-15-2-12 від 21.02.2012 року зареєстровано на праві приватної власності готельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . та складається з наступних складових: блок А, загальною площею 4818,4 кв.м., блок Б, загальною площею 1882,5 кв.м., блок В, загальною площею 1853,6 кв.м., трансформаторна Д, площею 24.0 кв.м., котельня Е, площею 30,9 кв.м., насосна Є, площею 33,0 кв.м. Наведене підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №33831665 від 13.04.2012 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №57217722 від 12.04.2016 року на підставі державного акту серії ЯЖ №980460 від 27.08.2008 року за ТзОВ «Зірка Буковелю» 10.06.2014 року зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,6342 га із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782, яка відповідно до Іпотечного договору №40 від 10.06.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. передана в іпотеку Національному Банку України з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №19 від 03.03.2009 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Національним Банком України. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості - готельний комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

30.05.2016 року між ТзОВ «Зірка Буковелю» та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., за реєстром № 994, відповідно до якого ТзОВ «Зірка Буковелю» передало в іпотеку банку земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 та готельний комплекс, що знаходиться за адресою уч. Вишні, 221 с. Поляниця, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №560826472 від 07.06.2016 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №173837464 від 15.07.2019 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:002:0782 площею 0,6342 га зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В.М., індексний номер 31369576 від 13.09.2016 року. Вказане підтверджується також інформаційною довідкою з ДЗК від 11.08.2022 року.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року затверджено проект встановлення межі с. Поляниця в межах території Паляницької сільської ради Яремчанської міської ради, згідно з яким площа села Поляниця складає 1730,0 га. Згідно плану меж, по межі від А до Б та від В до А село Поляниця межує із землями Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, по межі від Б до В - із землями Карпатського НПП.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40.69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконного змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_2 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

З досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

В ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_9 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду № 25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 .

Надалі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам в тому числі ОСОБА_1 -0,2110 га, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн. Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно довисновку проведеноїу кримінальнійсправі №248436комісійної судово-земельноїекспертизи від11.03.2005року,встановлено,що сільськийголова с.Поляниця ОСОБА_2 звертався ізлистами протягом2001-2003років уВорохтянський держлісгосп про одержаннязгоди навилучення земельнихділянок лісовогофонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгоспсвоїми листамине заперечувавпроти вилучення земельних ділянокі надававпопереднє погодженняна передачуземельних діляноклісового фондув землізапасу с.Поляниця.Проте виконкомсільської радис.Поляниця прийняв рішення провилучення вПоляницького лісництваВорохтянського ДЛГземельних ділянок лісового фондузагальною площею40,69га бездотримання процедури вилучення, надання тазміни цільовогопризначення земельлісового фонду,зокрема рішення№4від 14.02.20202 року,яким вилученоземельні ділянкиплощею 4,89 га(кв.24 діл.18(1.12га), кв.24 діл.30,34(1,2 га), кв.24 діл. 13(0,7 га), кв.23 діл. 27(1,2 га), кв.31 діл. 22(0,22 га), кв.32 діл. 3,9(0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв.24 виділ 21); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_3 діл.35(1,2 га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42(1,5га), кв.6 діл.11(8,5га), кв.24 діл.11(0.3га), кв.32 діл.1(2,0га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв.8 діл.35(1,2га), кв.8 діл.36(0,6га), кв.7 діл.42 (1,5га), кв.6 діл.11(8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв.24 діл.11(0,3га), кв.22 діл.22,23(0,5га), кв.6 діл.17(0,5га), кв.3 діл.30(1.5га), кв.9 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме: кв.8 діл.29,31 площею 0,8358 га, кв.7 діл.43,44 площею 0,6375 га, кв.6 діл.12 площею 1,1 га, кв.9 діл.58,59 площею 0,75 га, кв.22 діл.9 площею 0,478 га, кв.24 діл.9 площею 0,335 га, кв.8 діл.28 площею 0,7157 га, кв.24 діл.4 площею 0,3 га та кв.32 діл.2 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га. Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №72 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_1 , якій надана ділянка площею 0,2110 га у кварталі 24, ділянка 21. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 затверджено проект землеустрою щодо внесення змін у межі населеного пункту с. Поляниця Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради та змінено межі населеного пункту с. Поляниця, включивши в його межі земельні ділянки загальною площею 650,0 га. Загальна площа населеного пункту становитиме 2380,0 га.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-528вих-15 в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2110 га на ділянці «Вишня» не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 24 виділ 21 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Згідно з повідомленням ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №1047/05-05/20 від 26.09.2017 року, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель форми 6-зем за ДП «Ворохтянське лісове господарство» станом на 01.01.2002 року обліковувалась земельна ділянка площею 4358,50 га; станом на 01.01.2003 року - площею 4176,9143 га; станом на 01.01.2005 року - площею 4067,9754 га; станом на 01.01.2007 року - площею 3998,5893 га; станом на 01.01.2008 року - площею 3913,60 га; станом на 01.01.2009 року - площею 3559,6419 га; станом на 01.01.2010 року - площею 3558,6519 га; станом на 01.01.2016 року - площею 3558,6519 га, з яких 1287,8826 га в межах населеного пункту. Площа населеного пункту с.Поляниця згідно з облікованими даними форми 6-зем станом на 01.01.2002 року становила 429,7240 га; станом на 01.01.2003 року-1730,00 га; з 01.01.2008 року по 01.01.2017 року площа села не змінювалась та становить 2380,00 га.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанціїї керувався наступними нормами матеріального права.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України(надалі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно доч.2ст.1ЛісовогокодексуУкраїни(надалі-ЛКУкраїни)лісиУкраїни усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6ЛК України (тутінадалі-вредакціїчиннійна часвиникненняспірнихправовідносин)усілісивУкраїнієвласністюдержави. Відіменідержавилісами розпоряджаєтьсяВерховнаРадаУкраїни. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно дост.9ЛКУкраїни користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13ЛКУкраїни визначено,щодовіданняобласних Раднароднихдепутатів угалузірегулюваннялісовихвідносин наїхтериторіїналежить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно дост.16ЛКУкраїнидовіданняселищних ісільськихРаднародних депутатівугалузірегулюваннялісовихвідносинна їхтериторіїналежить: 1)наданняземельнихділянок лісовогофондуупостійнекористування вмежахселищісілтаприпиненняправа користуванняними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно дост.42ЛКУкраїни переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Згідно зі ст.12 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст.13,17 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19ЗКУкраїни землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісового фонду.

Частиною другоюст.20ЗКУкраїни визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст. 21 ЗК України).

Згідно ст.ст.56,57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80ЗКУкраїни встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83,84ЗКУкраїни комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.116ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч.ч.6-9 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проектвідведенняземельної ділянкирозробляєтьсязазамовленнямгромадян організаціями,якімаютьвідповіднідозволи(ліцензії)навиконанняцихвидівробіт,устроки,щообумовлюютьсяугодоюсторін та погоджується з органом по земельних ресурсах природоохоронним і санітарно - епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно положеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласностіназемельну ділянкувиникаєпісляодержання їївласникомдокумента,щопосвідчуєправо власностітайогодержавноїреєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до норм ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Судом першої інстанціїї прийнято до уваги позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330ЦКУкраїни передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства. Окрім цього, вирішення земельних правовідносин на рівні органів місцевого самоврядування згідно чинного законодавства відносилось до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних та міських рад, які не були наділені правом делегувати зазначені повноваження виконавчому комітету ради.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанціїї встановлено на підставі досліджених доказів, що спірна земельна ділянка площею 0,2110 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу її у приватну власність належала до земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», оскільки знаходиться у кварталі 24 ділянка 21 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ і матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо її переведення до категорії земель комунальної власності, оскільки відповідачами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що збільшення площі с.Поляниця відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

На момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, наданих у постійне користування, і Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування та її виконавчий комітет не були наділені відповідними повноваженнями щодо вилучення у постійного землекористувача земель лісового фонду та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачами суду не надано.

Рішення Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2110 га було підроблене.

Відповіді такі обставини не спростували.

Відтак, спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Отже, держава як власник не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки, відповідно, ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку, не отримувала прав щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ТзОВ «Зірка Буковелю».

Висновком проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року підтверджується, що на момент проведення експертизи на вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянках фактів незаконної рубки лісу не встановлено. Тому зазначені земельні ділянки, зокрема і ділянка, площею 0,2110 га, передана у приватну власність ОСОБА_1 станом на березень 2005 року залишалась залісненою, що для неї мало б свідчити про необхідність проявити розумну обачність, оскільки вочевидь вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням,

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішуютьпитання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не могла не знати ОСОБА_1 , як особа на чию користь була відчужена земельна ділянка.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388ЦКУкраїни якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Зірка Буковелю» на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2007 року, зареєстрованого у реєстрі за №201-Д після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаною ділянкою і на даний час земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за кінцевим набувачем - АТ КБ «ПриватБанк», а тому оспорюваний державний акт на право власності на землю серії ІФ №028019 без дати вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням викладеного суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Держлісагентства про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю серії ІФ №028019 без дати року, оскільки така вимога не є належним способом захисту.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що можливість, а відповідно і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена і іншою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №545/1575/21, постанова Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №683/2422/19, постанова Верховного Суду від 24.02.2024 у справі №1308/1048/2012), тому твердження, що рішення суду суперечить вимогам закону, колегія суддів не приймає.

Для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, а тому доводи апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в цій частині є безпідставними.

Також не можуть вплинути на думку колегіїї суддів посилання заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанови КЦС/ВС від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, від 20.07.2022 року у справі №683/2422/19, від 22.04.2024 року у справі №1308/1048/2012, де вказано, що обраний спосіб захисту щодо визнання недійсним та скасування державного акту є ефективним, оскільки у даних справах не здійснювалось відчуження спірного майна від первинного власника до третіх осіб, а тому не було заявлено вимоги про витребування майна. Як наслідок, правовідносини у справах №№545/1575/21, №683/2422/19, №1308/1048/2012 не є подібними до даної справи.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю серії ІФ №028019 по суті, то не застосовував правила строку позовної давності за відповідними заявами відповідачів.

В цій частині висновки суду ніким не оскаржуються.

Але представник АТ КБ «Приватбанк» не згодний з мотивами рішення, в апеляційній скарзі вказує на те, що судом порушені норми процесуального права, оскільки підставою для відмови в задоволенні позову прокурора стала очевидна неналежність обраного ним способу захисту, однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вдався до оцінки та встановлення фактичних обставин у справі.

Зокрема, суд першої інстанції не мав повноважень на встановлення та оцінку спірних у справі обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження. Висновки щодо вказаних фактичних обставин справи, викладені в мотивувальній частині рішення, повинні бути виключені з його мотивування. Крім того, вказані висновки суду першої інстанції щодо обставин набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2110 га в с. Поляниця та її подальшого відчуження є безпідставними і недоведеними.

Безпідставним представник АТ КБ «Приватбанк» вважає також посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, адже цим суд порушив положення статті 82 ЦПК України.

Перевіряючи доводи скарги, колегія суддів враховує наступне. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувавти особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Оскільки встановлення правовідносин сторін з яких виник спір неможливе без встановлення фактичних обставин у справі, суд першої інстанції обґрунтовано дослідив обставини законності набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та її подальшого відчуження, відтак доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та закриваючи провадження у справі в частині витребування земельної ділянки, суд першої інстанції встановив обставини набуття права власності відповідачів на спірне майно та зробив відповідні висновки, а також встановив належний спосіб захисту права позивачем. Тому, доводи скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо не врахування його аргументів також є безпідставними.

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Кримінальне провадження, постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15), яка набрала законної сили, було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною.

Крім того, за частиною шостою статті 82 ЦПК України, не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою. Тому не можна погодитися й з доводами скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо неналежності як доказу цієї постанови суду, оскільки правомірність набуття права власності на спірну земельну ділянку входить до предмета доказування у цій справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Як вбачається зі змісту оскарженого рішення, то вимогам законності та обґрунтованості воно відповідає, колегія суддів не погоджується з твердженнями апеляційної скарги АТКБ «Приватбанк» про те, що суд першої інстанції врахував тільки докази позивача і не навів жодних аргументів, з яких відкинув доводи і докази відповідачів.

Колегія суддів, перевіривши справу, вважає, що висновок суду про відмову узадоволенні позовупершого заступника прокурора Івано-Франківськоїобласної прокуратури в інтересах держави вособі Держлісагентства до Поляницькоїсільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Зірка Буковелю» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №0280019 без дати площею 0,2110 га саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту є правильним.

Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. В апеляційних скаргах ані позивач, ані заінтересована особа «Приватбанк» не спростували висновок суду.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судових рішень апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення колегія суддів залишає без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 18 жовтня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.А.Девляшевський