Рішення

від 18.10.2024 по справі 520/19200/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 жовтня 2024 р. Справа №520/19200/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить суд зобов`язати Державну міграційну службу України усунути порушення та видати закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_1 у сервісному центрі ДП «Документ» в м. Кьольн (Німеччина).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 12 лютого 2024 року ним подано документи на оформлення закордонного паспорту у підрозділі ДП «Документ» м. Кельн. 8 квітня 2024 року позивач отримав смс-повідомлення про те, що паспорт готовий до видачі і він може його отримати. У зв`язку з тим, що позивач не мав можливості отримати паспорт негайно, він збирався отримати його 24 квітня 2024 року. Але з невідомих причин видача документів була зупинена у підрозділі ДП «Документ» в м. Кельн. Зважаючи на те, що видача готового паспорту не вимагає жодних додаткових дій, а також те, що він був готовий ще 8 квітня 2024 року, позивач вважає невидачу документу незаконною та необґрунтованою.

У відзиві відповідач вказав про відсутність порушеного права позивача, адже паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 оформлений 29.02.2024, а тому ДМС виконано свої повноваження у відповідності до визначеної законодавством процедури, про що зазначено позивачем у позові.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідач не розуміє предмету спору, адже у позові мова йде не про те, що паспорт не було виготовлено, а про те, що не відбулася видача паперового документу - паспорту для виїзду за кордон на ім`я позивача. Невидача паспортних документів особам, які перебувають за кордоном є загальновідомою практикою. Позивач надав достатні докази того, що видача паспортного документу не відбулася, і саме цей факт порушує його права.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що процес оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон це робота уповноважених суб`єктів, що безпосередньо пов`язана з технічними засобами, а тому порушення роботи технічної складової роботи Єдиного державного демографічного реєстру може впливати на процес реалізації уповноваженими суб`єктами вимог нормативного-правових актів. Інформація з засобів масової інформації та повідомлення від ДП «Документ» про призупинення видачі готових документів не є відмовою від виконання за публічним договором зобов`язання, а є лише повідомленням про наявні технічні причини неможливості видати такий документ в строк.

У додаткових поясненнях позивач вказав, що навіть якщо припустити, що паспорт дійсно є виготовленим, послуга з виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон є ненаданою, оскільки паспорт позивачу не видано.

Щодо заявлених у заявах по суті справи позивачем клопотань про розгляд справи в режимі відеоконференції, суд зазначає, що така вимога міститься в прохальній частині заяви по суті справи та не носить характеру процесуального документу, оскільки чинний КАС України визначає, що є заявою, клопотанням та запереченням.

Так, статті 166 та 167 КАС України містять чіткі вимоги до форми та змісту заяви, клопотання і заперечення. Проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вимога, яка міститься у відзиві за правовою природою не є ані клопотанням, ані заявою, ані запереченням.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Суд наголошує, що оскільки зазначена вимога не відповідає вимогам ч. 1 ст. 167 КАС України, то вона залишається без розгляду.

Повернення в даному випадку виконати фактично неможливо, оскільки зазначена вимога міститься в процесуальному документі.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши аргументи учасників справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 12.02.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відокремленого підрозділу (філії) ДП «Документ» у Федеративній Республіці Німеччина (м. Кельн) із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Не є спірними обставини про те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 виготовлено, про що зазначено учасниками справи у заявах по суті справи, позивача повідомлено про можливість забрати паспорт.

25 квітня 2024 року позивачем отримано смс-повідомлення про те, що через технічні причини призупинено видачу готових документів.

Позивач у позові стверджує, що 26 квітня 2024 року ним подано електронну скаргу на офіційну електронну адресу info@dpdok.com.ua, яка вказана на офіційному сайті ДП «Документ». 06 червня 2024 року позивачем подано електронну скаргу до ДМС. Відповіді на вказані скарги не надано.

Відповідач у заявах по суті справи зазначає, що від громадянина ОСОБА_1 до ДМС звернень/скарг не надходило, що підтверджується листом Департаменту організаційного забезпечення ДМС від 22.07.2024 № 4.2.3/395-24. Отримавши відповідь на відзив, ДМС повторно перевірено надходження скарг у визначений позивачем період. Скарги від ОСОБА_1 до ДМС не надходила, що підтверджує копія листа ДОЗ від 05.08.2024 № 4.2.3/438-24.

Суд зазначає, що оскільки обов`язковий порядок досудового врегулювання спору шляхом подання скарг для цієї категорії спорів не передбачений, предметом спору не є дотримання відповідачем вимог Закону України "Про звернення громадян", а також з огляду на суперечливість доказів, наданих сторонами, суд приходить до висновку, що обставини звернення позивача зі скаргами не впливають на вирішення спору по суті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оформлення документів для виїзду за кордон, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI); Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» від 07.05.2014 № 152 (далі - Порядок № 152), «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації» від 18.10.2017 № 784 (далі - Порядок № 784).

Згідно з ч.4, ч.5 ст.22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ (Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України). Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону (центри надання адміністративних послуг, державне підприємство, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру).

Відповідно до ч.13 ст.22 Закону № 5492-VI у разі оформлення заяви-анкети в ЗДУ або одночасного з поданням заяви оформлення особою виїзду на постійне проживання за кордон паспорт громадянина України для виїзду за кордон видається заявникові у строк до трьох місяців.

Пункт 75 Порядку №152 встановлює, що видача заявникові паспорта для виїзду за кордон здійснюється тим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, закордонною дипломатичною установою, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон.

Учасниками справи у заявах по суті справи не заперечувався факт того, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я позивача виготовлено, утім, не видано. У додаткових поясненнях позивач вказав, що як вбачається з додатку «Дія», можна припустити, що паспорт був виготовлений, але напевно це стверджувати неможливо. Також позивач зазначає, що паспорт не видано установою, до якої він звертався із заявою - підрозділом ДП «Документ» в м. Кельн.

При цьому у заявах по суті справи відповідач зазначає, що права позивача не порушував, адже паспорт виготовлено.

Державне підприємство «Документ» засновано на державній власності і входить до сфери управління Державної міграційної служби України.

Так, ДП «Документ» утворено 11 серпня 2003 року з підпорядкуванням Міністерству внутрішніх справ України, а згодом розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року №?538-р передано до сфери управління Державної міграційної служби України (ДМС).

Стаття 75 Господарського кодексу України визначає, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Пункт 7 ч.1 ст.4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, з урахуванням встановлених у справі обставин, видачу паспорта має здійснювати ДП "Документ", яке хоч і належить до сфери управління відповідача, але самостійно виконує управлінські функції щодо видачі паспортів, при цьому Державна міграційна служба України як суб`єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин встановлений законом обов`язок щодо оформлення паспорта виконала.

Щодо факту порушення прав позивача саме ДМС суд зазначає, що у заявах по суті справи позивач спершу стверджував, що факт виготовлення документу підтверджується тим, що у додатку «Дія» новий паспорт відображається як такий, що виготовлений, тобто, не заперечував, що паспорт оформлено, утім, у додаткових поясненнях від вказаної позиції відступив та вказав, що обставини виготовлення паспорту є суперечливими, адже факт відображення нового паспорту у додатку дія не дозволяє позивачу ним користуватися, адже цей електронний документ не визнається і інших державах.

При цьому спір у цій справі виник щодо саме невидачі паспорта позивачу, чим, власне, і мотивовано позов і про що зазначено в позовних вимогах, водночас, видачу паспорта має здійснювати ДП "Документ", а не відповідач чи його територіальні органи, як прямо передбачено ст.22 Закону.

Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).

ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).

Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5 , згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення ().

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Проведеним судовим розглядом судом не встановлено факту порушення відповідачем прав позивача, оскільки він у межах цього спору не є уповноваженим суб`єктом для видачі паспорта.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про зобов`язання вчинити певні дії .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 18 жовтня 2024 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ