Постанова

від 27.12.2024 по справі 520/19200/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 р. Справа № 520/19200/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, по справі № 520/19200/24

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України про зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив суд:

-зобов`язати Державну міграційну службу України усунути порушення та видати закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_1 у сервісному центрі ДП «Документ» в м. Кьольн (Німеччина).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі №520/19200/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачем зазначено, що про обставину затягування вирішення спору по суті, з огляду на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи.

За позицією позивача, судом першої інстанції не було дотримано вимоги статті 77 КАС України щодо покладення саме на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності свого рішення, що оскаржується, адже саме відповідач не виконав вимог укладеного договору та не надавав послугу за яку позивачем внесено відповідну плату, а отже права позивача порушено.

Між тим, позивач наполягає на тому, що саме із відповідачем було укладено договір про надання послуг з виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції є помилковими та не відповідають приписам Закону «Про адміністративні послуги», адже ДП «Документ» не є суб`єктом владних повноважень, не є юридичною особою публічного права та не уповноважений на надання адміністративної послуги і не може нести відповідальність за її ненадання відповідачем.

Не погоджуючи із доводами апеляційної скарги відповідачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справ за його участі та вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.02.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відокремленого підрозділу (філії) ДП «Документ» у Федеративній Республіці Німеччина (м. Кельн) із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Не є спірними обставини про те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 виготовлено, про що зазначено учасниками справи у заявах по суті справи, позивача повідомлено про можливість забрати паспорт.

25 квітня 2024 року позивачем отримано смс-повідомлення про те, що через технічні причини призупинено видачу готових документів.

Позивач у позові стверджує, що 26 квітня 2024 року ним подано електронну скаргу на офіційну електронну адресу info@dpdok.com.ua, яка вказана на офіційному сайті ДП «Документ».

06 червня 2024 року позивачем подано електронну скаргу до ДМС. Відповіді на вказані скарги не надано.

Відповідач у заявах по суті справи зазначає, що від громадянина ОСОБА_1 до ДМС звернень/скарг не надходило, що підтверджується листом Департаменту організаційного забезпечення ДМС від 22.07.2024 № 4.2.3/395-24. Отримавши відповідь на відзив, ДМС повторно перевірено надходження скарг у визначений позивачем період. Скарги від ОСОБА_1 до ДМС не надходила, що підтверджує копія листа ДОЗ від 05.08.2024 № 4.2.3/438-24.

Оскільки обов`язковий порядок досудового врегулювання спору шляхом подання скарг для цієї категорії спорів не передбачений, предметом спору не є дотримання відповідачем вимог Закону України "Про звернення громадян", а також з огляду на суперечливість доказів, наданих сторонами, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини звернення позивача зі скаргами не впливають на вирішення спору по суті.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що проведеним судовим розглядом не встановлено факту порушення відповідачем прав позивача, оскільки він у межах цього спору не є уповноваженим суб`єктом для видачі паспорта, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оформлення документів для виїзду за кордон, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI), Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» від 07.05.2014 № 152 (далі Порядок № 152), «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації» від 18.10.2017 № 784 (далі Порядок № 784).

Так, до переліку документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України відноситься паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункт "б" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI.

Згідно з частин четвертої та п`ятої статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ (Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України). Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 5492-VI уповноваженими суб`єктами згідно з цим Законом є центри надання адміністративних послуг, державне підприємство, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру.

Згідно з положеннями частини тринадцятої статті 22 Закону № 5492-VI у разі оформлення заяви-анкети в ЗДУ (Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України) або одночасного з поданням заяви оформлення особою виїзду на постійне проживання за кордон паспорт громадянина України для виїзду за кордон видається заявникові у строк до трьох місяців.

За приписами пункту 19 Порядку №152 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон в Україні подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон подаються особою або її законним представником (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта за місцем звернення.

Пункт 75 Порядку №152 встановлює, що видача заявникові паспорта для виїзду за кордон здійснюється тим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, закордонною дипломатичною установою, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон.

З аналізу приведених приписів вбачається, що оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється уповноваженими суб`єктами, якими є державне підприємство, в той час як уповноважений суб`єкт, який прийняв документи для оформлення паспорта для виїзду за кордон, здійснює відповідно і видачу такого паспорту.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що 12.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «Документ» у Федеративній Республіці Німеччина (м. Кельн) з метою отримання послуги з оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Позивачем 12.02.2024 було підписано заяву-приєднання №1717728 до Публічного договору про надання послуг, де виконавцем зазначено ДП «Документ» (код 32735236) (а.с. 89-90 том1).

Текст Публічного договору про надання послуг можна знаходиться за посиланням https://pasport.org.ua/files/Publichnyy-dohovir-pro-nadannia-posluh.pdf.

Як із заяви-приєднання, так і з тексту Публічного договору про надання послуг, вбачається, що відповідний договір укладено саме з Державним підприємством «Документ».

Водночас, за приписами пункту 3 Публічного договору про надання послуг, саме Державне підприємство «Документ», як Виконавець, зобов`язаний надати Замовнику послугу у порядку та у строки, передбачені цим Договором.

Отже, позивач шляхом підписання заяви-приєднання до Публічного договору про надання послуг, уклав договір з ДП «Документ» на оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Слід також зазначити, що відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с.24-30 том 1) зазначено, що за результатами відповідних перевірок уповноваженим органом ДМС прийнято рішення про оформлення на ім`я ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон та відповідний паспорт на ім`я ОСОБА_1 був оформлений 29.02.2024.

Про готовність паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 та можливість його отримання позивача повідомлено, шляхом надсилання смс-повідомлення.

Однак, 25 квітня 2024 року позивачем отримано смс-повідомлення про те, що через технічні причини призупинено видачу готових документів.

Отже, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач безпосередньо до Державної міграційної служби України з приводу виготовлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон не звертався. Натомість, виконавцем послуги з оформлення та видачі відповідного паспорту був ДП «Документ», а не відповідач.

Таким чином, матеріали не містять доказів вчинення відповідачем дій або прийняття рішень щодо відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Позивач також стверджує, що 26 квітня 2024 року ним подано електронну скаргу на офіційну електронну адресу info@dpdok.com.ua, яка вказана на офіційному сайті ДП «Документ», а 06 червня 2024 року позивачем подано електронну скаргу до ДМС. Відповіді на вказані скарги не надано.

Однак, ДМС в ході розгляду справи зазначав, що від громадянина ОСОБА_1 до ДМС звернень/скарг не надходило, що підтверджується листом Департаменту організаційного забезпечення ДМС від 22.07.2024 № 4.2.3/395-24. Отримавши відповідь на відзив, ДМС повторно перевірено надходження скарг у визначений позивачем період. Скарги від ОСОБА_1 до ДМС не надходила, що підтверджує копія листа Департаменту організаційного забезпечення ДМС від 05.08.2024 № 4.2.3/438-24.

Відтак, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем електронної скарги датованої 06 червня 2024 року.

Разом з тим, у даній справі позивачем заявлені позовні вимоги до Державної міграційної служби України, в той час коли виконавцем послуг за заявою-приєднанням №1717728 до Публічного договору про надання послуг є саме ДП «Документ».

У відповідності до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За приписами частини першої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Термін «позивач» розкрито у пункті 8 частини першої статті 4 КАС України, зокрема, у приведені нормі визначено, що позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Тобто, зі змісту приведених положень випливає, що позивач, звертаючись до суду з приводу своїх прав, які порушено суб`єктом владних повноважень, має обґрунтувати свої вимоги і довести наявність порушеного прав та інтересів зі сторони саме відповідача, як суб`єктом владних повноважень, яким вчинено дії чи бездітність, або прийнято рішення.

Відповідно на відповідача покладено обов`язок, за приписами частини другої статті 77 КАС України, навести докази та обґрунтування правомірність прийнятого рішення, дії чи бездіяльності.

Поряд з цим, як встановлено колегією суддів із матеріалів справи, безпосередньо відповідачем (Державною міграційною службою України) не вчинено дій щодо відмови у видачі позивач паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в той час як такі повноваження належать саме ДП «Документ», як виконавцю за заявою-приєднанням №1717728 до Публічного договору про надання послуг.

Підсумовуючи приведе вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення його прав саме Державною міграційною службою України, а також в ході судового розгляду судом не встановлено обставин, що саме Державною міграційною службою України вчинено дії щодо невидачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Стосовно посилань апеляційної скарги позивача на те, що ДП «Документ» не є суб`єктом владних повноважень, не є юридичною особою публічного права та не уповноважений на надання адміністративної послуги і не може нести відповідальність за її ненадання відповідачем, колегія суддів приводить наступне.

Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон № 5492-VI.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 5492-VI уповноваженими суб`єктами згідно з цим Законом є центри надання адміністративних послуг, державне підприємство, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ (Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України). Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону (частина п`ята статті 22 Закону № 5492-VI).

За змістом статті 75 Господарського кодексу України визначено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Державне підприємство «Документ» засновано на державній власності і входить до сфери управління Державної міграційної служби України.

Державне підприємство «Документ» утворено 11 серпня 2003 року з підпорядкуванням Міністерству внутрішніх справ України.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 5492-VI та розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 931-р «Про визначення адміністратора Єдиного державного демографічного реєстру» Державне підприємство Документ, яке належить до сфери управління Державної міграційної служби, визначено адміністратором Єдиного державного демографічного реєстру.

За приписами частини четвертої статті 6 Закону № 5492-VI адміністратор Реєстру:

1) здійснює заходи з інформаційного, технічного і програмно-технологічного забезпечення функціонування Реєстру;

2) забезпечує збереження і захист інформації Реєстру від випадкової втрати або знищення, незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи несанкціонованого доступу, у тому числі третіх осіб;

3) за погодженням з розпорядником Реєстру здійснює інформаційне забезпечення ВІС уповноважених суб`єктів та заявників (їхніх представників);

4) виконує інші завдання, покладені на нього розпорядником Реєстру, необхідні для цілей, визначених цим Законом.

Отож, Державне підприємство Документ є самостійною юридичною особою державної форми власності, яка має статут, належить до сфери управління Державної міграційної служби та забезпечує функції адміністратора Єдиного державного демографічного реєстру.

Тобто, з урахуванням встановлених у справі обставин, видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон має здійснювати ДП "Документ", яке хоч і належить до сфери управління відповідача, але самостійно виконує управлінські функції щодо видачі паспортів.

Таким чиним, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що ДП «Документ» не може нести відповідальність за ненадання адміністративної послуги, оскільки прямими приписами Закону № 5492-VI визначено, що видачу паспорту здійснює те саме державне підприємство, що і отримало документи для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Щодо тверджень апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції не було дотримано вимоги статті 77 КАС України стосовно покладення саме на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності свого рішення, що оскаржується, колегія суддів вважає їх безпідставними, адже в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Підсумовуючи приведене, колегія суддів погоджується з висновками судом першої інстанції, про те, що в ході розгляду справи не встановлено факту порушення відповідачем прав позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача про обставини затягування розгляду справи по суті на несвоєчасність постановлення остаточного рішення у справі, колегія суддів зазначає, що вирішення справи по суті поза межами строків визначених КАС України, обумовлено значною завантаженістю адміністративних судів через запровадження військового стану в Україні та постійні обстріли міста Харкова, що у свою чергу є загальновідомим фактом та не потребує доведення. При цьому, такі доводи не є порушенням норм процесуального права, яке може бути підставою для скасування судового рішення.

Твердження апеляційної скарги про те, що саме із відповідачем було укладено договір про надання послуг з виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заява-приєднання №1717728 до Публічного договору про надання послуг підписана позивачем містить вказівку, що виконавцем послуги є ДП «Документ» (а.с. 89 том 1). Таким чином, посилання позивача на невиконання відповідачем умов договору є безпідставними.

З приводу клопотання позивача про витребування доказів, яке подане до суду апеляційної інстанції 28.11.2024 (а.с. 116-177 том 1), колегія суддів зазнає наступне.

Так, в тексті вказаного клопотання позивач просить суд апеляційної інстанції

зобов`язати Державну міграційну служба України надати копії документів, які підтверджують: факт виготовлення паспорту для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 у виді книжечки встановленого зразку та формату; факт передачі виготовленого закордонного паспорту на ім`я позивача у відділення ДП «Документ» у м. Кьольн (Німеччина); факт отримання цього закордонного паспорту у відділенні ДП «Документ» у м. Кьольн (Німеччина); факт повідомлення позивача про виготовлення закордонного паспорту та можливість його отримання у відділенні ДП «Документ» у м. Кьольн (Німеччина); факт виникнення «технічних причин», які унеможливлюють видачу закордонного паспорту на ім`я ОСОБА_1 у відділенні ДП «Документ у м. Кьольн (Німеччина); опис суті та змісту «технічних причин» у зв`язку з якими неможливо видати індивідуально-визначений закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_1 у відділенні ДП «Документ» у м. Кьольн (Німеччина) протягом більш ніж шести місяців.

Обґрунтовуючи підставу витребування вказаних доказів відповідач зазначив, що відповідна інформація дозволить встановити, що відповідач, здійснюючи управлінські функції та виконуючи свої обов`язки як орган державної влади, що реалізує державну політику в сфері у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів зібрав усю необхідну інформацію та надав усі необхідні розпорядження, спрямовані на належне виконання своїх обов`язків і що дійсно наразі склалася ситуація, коли порушення прав позивача відбуваються виключно з вини ДП «Документ» і відповідач, як суб`єкт в сфері управління якого знаходиться ДП «Документ».

Тобто, позивач вказаною інформацією бажає довести, що його права було порушено саме відповідачем.

Разом з тим, предметом спору у даній справі є покладення обов`язку на Державну міграційну службу України усунути порушення та видати закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_1 у сервісному центрі ДП «Документ» в м. Кьольн (Німеччина).

В той же час, позивачем не заявлено будь-яких позовних вимог до відповідача з приводу незаконних дій або бездіяльності останнього щодо виготовлення закордонного паспорту на ім`я позивача або щодо не передачі виготовленого закордонного паспорту на ім`я позивача до ДП «Документ» в м. Кьольн (Німеччина).

Між тим, з приписами діючого законодавства уповноваженою особою на видачу закордонного паспорту є ДП «Документ», а не відповідач.

Окрім того, за вимогами частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обмежений позовними вимогами заявленими у суді першої інстанції, а тому підстав для витребування доказів, які наведено позивачем у клопотання про витребування доказів, відсутні.

Відтак, задоволення такого клопотання, на переконання колегії суддів не вплине на висновки суду апеляційної інстанції про правильність висновків суду першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог.

Інші доводи на, які посилався заявник апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Колегія судів також зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, колегія суддів не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 по справі № 520/19200/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій