Постанова

від 16.10.2024 по справі 160/12110/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/12110/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року

у справі №160/12110/24 (суддя Серьогіна О.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області , у якому просила:

- визнати протиправним наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року №8-к щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) та скасувати наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року № 8-к;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Апостолівського районного суду Дніпропетровської області» від 04.01.2023року № 2-к з 25 січня 2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум надбавки за вислугу років;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць відповідно до п.2 частини 1 статті 371 КАС України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року №8-к щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) та скасовано наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року № 8-к. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Апостолівського районного суду Дніпропетровської області» від 04.01.2023 року № 2-к з 25 січня 2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум надбавки за вислугу років.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-ІХ встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 року №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році та перелік типових посад державної служби в межах рівнів посад. При цьому, Національним агентством України з питань державної служби 10 січня 2024 року за № 176- р/з надано роз`яснення щодо встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», вказавши на те, що абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу. За таких обставин при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 працює на посаді секретаря судового засідання Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з 27.02.2008 року.

Відповідно до наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області № 2-к від 04.01.2023 року, позивачці встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 50% місячного посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі станом на 03.07.2023 року склала 20 років 01 день.

22.02.2024 року наказом Апостолівського районного суду Дніпропетровської області № 8-к від 22.02.2024 року позивачці з 25.01.2024 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, стаж державної служби якої станом на 03.07.2024 року становитиме 21 рік 01 день.

Не погодившись із вказаним наказом, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX передбачено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, пунктом 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Тобто, відповідно до положень пунктів 12-13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, застосовуються для державних службовців у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби.

Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС України), реалізуючи свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року №176.

Так, у вказаному роз`ясненні надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України «службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

У зв`язку з викладеним, на виконання пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та з урахуванням роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 10 січня 2024 року №176, наказом від 22.02.2024 року Апостолівського районного суду Дніпропетровської області № 8-к позивачці з 25.01.2024 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, стаж державної служби якої станом на 03.07.2024 року становитиме 21 рік 01 день.

Позивачка вважає, що внаслідок видання вказаного спірного наказу їй зменшено надбавку за вислугу років, чим порушено право на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів погоджується з такими доводами позивачки, які прийняті судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

За визначенням статті 2 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2).

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3).

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч. 4).

Згідно ч. 6 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу», держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

6) премії (у разі встановлення).

Згідно з ч. 4 ст. 50 Закону України «Про державну службу», джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

При цьому, за приписами ч. 5 ст. 50 Закону України «Про державну службу», скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

У відповідності з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Отже, ч. 1 ст. 46, ст. 50 та ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» гарантоване право державних службовців надбавки за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зазначені висновки зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 року по справі № 260/3564/22.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Стосовно посилання скаржника на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року №176, колегія суддів зазначає, що такі роз`яснення мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

За таких обставин наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року №8-к щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, належним способом відновлення порушених прав позивачки в даному випадку є саме зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань Апостолівського районного суду Дніпропетровської області Жандарук Валентині відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Апостолівського районного суду Дніпропетровської області» від 04.01.2023 року № 2-к з 25 січня 2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум надбавки за вислугу років.

Стосовно доводів скаржника, що оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь працівників апаратів судів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно із підпунктом 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2019 року №141/0/15-19, ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Відповідно до п. 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 року № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

За таких обставин основним розпорядником коштів безпосередньо щодо районного суду у Дніпропетровському регіоні є ТУ ДСА в Дніпропетровській області.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі №160/12110/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.

Головуючий - суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк

суддяЯ.В. Семененко