Рішення

від 19.12.2007 по справі 8/249-07(39/471-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/249-07(39/471-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.12.07р.

Справа № 8/249-07(39/471-06)

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Механізатор" (м.Дніпропетровськ)

до          1)Закритого акціонерного товариства торговельно - енергетичної компанії "Дніпроенергоресурс" (м. Дніпропетровськ)

          2)Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод" (м.Красноармійськ)

про          стягнення 51 878,62 грн.

                                                                                          Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

від позивача:                    Клименко С.А. – представник (дов. б/№ від 10.11.07 р.)

від відповідача1:          не з'явився

від відповідача2:          Мороз Л.Я. –представник (дов. № юр-16/005 від 28.12.06 р.)

Суть спору:

Позивач звернувся до відповідачів з позовом про стягнення з останніх 51 878,62 грн., які складаються з: суми 44 868,00 грн., на яку збільшився борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, та суми 3% річних з простроченої суми – 7 010,62 грн., відповідно до ст. 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати за векселями за судовим рішенням.

Додатково позивач зазначив, що факти, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 13.06.07 р. по справі в частині застосування до спірних правовідносин норм ЦК України, доведенню не підлягають.

Відповідач1 відзив на позов не надав.

Відповідач2 проти позову заперечує, посилаючись на те, що норми ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані до вексельних правовідносин, які є окремою спеціальною гілкою права. Крім того, відповідач2 вважає, що після винесення судового рішення цивільно-правові правовідносини припиняються. Також відповідач2 наполягає на пропуску позивачем строку позовної давності.

На виконання розпорядження в.о. голови господарського суду справу було прийнято до розгляду суддею Дубініним І.Ю., ухвалою від 27.07.07 р.

Ухвалою господарського суду від 20.08.07 р. провадження у справі було зупинене.

Ухвалою господарського суду від 17.10.07 р. провадження у справі було поновлене.

Ухвалою голови господарського суду від 15.11.07 р. строк вирішення спору по справі було продовжено по 27.12.07 р. включно.

В судове засідання 19.12.07 р. відповідач1 не з'явився, причин свого нез'явлення суду не повідомив.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відзиву на позов та відповідача1, оскільки останній був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується направленням ухвал суду на юридичну адресу відповідача1, вказану у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 20.11.07 р.

Вислухавши наявних представників, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.07 р. по справі № 39/471-06, за участю тих самих сторін, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.07 р. було скасоване, справу № 39/471-06 було передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Вказана постанова набрала законної сили, оскільки ухвалою Верховного суду України від 06.09.07 р. було відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду названої постанови.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.07 р. по справі № 39/471-06 встановлено:

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.03 року в справі № 25/211, що набрала законної сили, стягнуто з відповідачів на користь позивача солідарно заборгованість за векселями в сумі 900 000 грн. і процентів у сумі 5 250 грн.

Додатковою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.03 року в цій справі стягнуто з відповідачів на користь позивача солідарно процентів у сумі 29 250 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно інфляційних сум і 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за судовим рішенням, що набрало законної сили, на протязі з 01.10.03 року до 31.12.03 року.

Поданий позов про стягнення інфляційних сум і 3% річних обгрунтований простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за судовим рішенням, що набрало законної сили.

Проте, суд на зазначені обставини уваги не звернув та правової оцінки цим обставинам, виходячи з вимог ст.ст. 212, 214 ЦК УРСР не навів.

У той же час суду слід було мати на увазі вимоги п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, оскільки позов заявлено у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з 01.10.03 року до 31.12.03 року.

До того ж, зробивши висновок про не застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки ці відносини виникли з векселів, суд не врахував того, що у випадках відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних угод застосовуються норми Цивільного кодексу з урахуванням їх особливостей.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Згідно ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При викладених обставинах господарський суд зобов'язаний виконати вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 13.06.07 р. по справі № 39/471-06, а саме: врахувати наведені у вказаній постанові зауваження і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Господарським судом також встановлено:

Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 8 червня 2007 року № 5, вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей.

Заперечення відповідача2 в частині того, що наведений у вказаному пункті постанови перелік норм ЦК України є вичерпним суд вважає необгрунтованим, оскільки з тексту названої постанови в цілому вбачається, що до вексельних правовідносин застосовуються також і ряд інших статей ЦК України, які не вказані у згаданому переліку.

Крім того, п. 1 вказаної постанови містить чітку вказівку про те, що за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.03 р. по справі №25/211, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.07.03 р., з відповідачів, на користь позивача було солідарно стягнуто 900 000 грн. заборгованості за векселями № 653056553559953, № 653056553559954, № 653056553559955, № 653056553559956, №653056553559960, № 653056553559967, № 653056553559968, № 653056553559971, №653056553559972, а також 5 250 грн. процентів.

Додатковою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.03 р. на корить позивача було додатково стягнуто 29 250 грн. процентів, нарахованих за вищенаведеними векселями.

Платіжним дорученням № 957 від 13.05.04 р., на виконання постанови від 26.03.03 р., відповідачем2 по справі було перераховано на користь позивача суму 907 918 грн.

Зобов'язання по оплаті процентів за векселями в сумі 29 250 грн., визначене додатковою постановою від 18.04.03 р. відповідачами не виконано до теперішнього часу.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно інфляційних сум і 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за судовим рішенням, що набрало законної сили, за період з 01.10.03 року до 31.12.03 року.

З 01.01.04 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли до набрання чинностi згаданим Кодексом, але продовжують існувати і після цього, до цих правовідносин сторін слід застосовувати норми як ЦК УРСР, що діяв у той час, так і правила ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, ст. 214 ЦК УРСР, боржник не звiльняється вiд вiдповiдальностi за неможливiсть виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого iндексу iнфляцiї за весь час прострочення, а також три проценти рiчних вiд простроченої суми, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом.

За ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.03 р. по справі № 25/211 та додаткової постанови цього ж суду від 18.04.03 р., які набрали законної сили, приймаючи вказані судові рішення суд керувався приписами Уніфікованого Закону “Про переказні векселі та прості векселі” та Закону України “Про обіг векселів в Україні”.

Згідно ст. 48 Уніфікованого закону, держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу: суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені та відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.

Відповідно до п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

Таким чином, вексельним законодавством, а саме: Уніфікованим законом та Закону України “Про обіг векселів в Україні” встановлено можливість стягнення з боржника за векселем відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також визначено їх розмір.

За таких обставин, відповідно до приписів постанови Пленуму Верховного суду України від 8 червня 2007 року № 5, а також враховуючи, що спеціальними нормами вексельного законодавства врегульовано питання щодо стягнення з боржника за векселем відсотків за користування чужими грошовими коштами (які до того ж були стягнуті вищевказаними постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду), до спірних правовідносин сторін не застосовуються загальні норми цивільного законодавства, зокрема –ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України –в частині стягнення з відповідачів 3% річних.

Наведене також підтверджується і ст. 536 ЦК України.

Викладене є підставою для відмови в задововоленні цієї частини позову до відповідачів.

Разом з тим, вексельне законодавство не містить норм, які регулювали б порядок відшкодування боржником кредитору втрат від інфляції.

Такий порядок, визначений ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України, за якими боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він містить помилкию.

Зокрема, при розрахунку позивач здійснив округлення індексів інфляції в сторону збільшення.

Крім того, при розрахунку позивачем взято суму 29 500 грн., в той час, як фактично сума боргу складає 29 250 грн.

Після здійсненого судом перерахунку визначена сума втрат від інфляції у розмірі 44 604,34 грн., яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Заперечення відповідача2 спростовуються вищенаведеним, об'єктивними обставинами і матеріалами справи, а також наступним:

Відповідно до положень ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст. 71). Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76).

Згідно нормам ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261).

Право позов про стягнення інфляційних втрат за період жовтень - грудень 2003 р. виникло у позивача з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про величину рівня інфляції за вказаний період.

Згідно офіційним даним, індекс інфляції за жовтень 2003 р. був опублікований 05.11.03 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 208; за листопад 2003 р. - 05.12.03 р. № 230; за грудень 2003 р. - 06.01.04 р. у № 1.

Таким чином, строк позовної давності за позовом обчислюється з 05.11.03 р. по 05.11.06 р.

Позовна заява надійшла до господарського суду 01.11.06 р., що посвідено календарним штампом суду в правому верхньому кутку позовної заяви, тобто - в межах строку позовної давності.

Судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Уніфікованим законом “Про переказні векселі та прості векселі”, Законом України “Про обіг векселів в Україні”, ст. 214 ЦК УРСР, ст.ст. 536, 625 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 44, 49, 82-85, 111-12 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов до Закритого акціонерного товариства торговельно - енергетичної компанії "Дніпроенергоресурс" задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства торговельно - енергетичної компанії "Дніпроенергоресурс" (49067, м. Дніпропетровськ, вул. Кропивницького, 8, код 30431826, рахунки в установах банків відсутні) солідарно на користь Товариства з обмежено відповідальністю "Механізатор" (49098, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 82/3, код 19441540, рахунки в установах банків відсутні) - 44 604,34 грн. втрат від інфляції, 446,04 грн. витрат на держмито, 101,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видавши наказ.

В решті позову відмовити.

Позов до Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод" задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод" (85301, м. Красноармійськ, вул. Шмідта, 3, код 00191738, п/р № 26005059990898 в КБ "Приватбанк" м. Красноармійськ, МФО 335496) солідарно на користь Товариства з обмежено відповідальністю "Механізатор" (49098, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 82/3, код 19441540, рахунки в установах банків відсутні) - 44 604,34 грн. втрат від інфляції, 446,04 грн. витрат на держмито, 101,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видавши наказ.

В решті позову відмовити.

Суддя                                                                                                    І.Ю. Дубінін