Рішення

від 09.10.2024 по справі 922/465/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2024м. ХарківСправа № 922/465/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а) до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7) 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16) 3. Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський завод по виробництву товарів народного споживання (61060, м. Харків, проїзд Комунальний, 3-А) 4. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна. за участю представників:

прокурор - Владимирець А.О.;

відповідача 1 - Рєзанов А.Б.;

відповідача 2 - Марченко М.С.

відповідача 3, 4 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський завод по виробництву товарів народного споживання, 4. ОСОБА_1 , згідно вимог якого прокурор просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 80 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 21.02.2018 №1008/18.

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.04.2018 №5564-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання" (код ЄДРПОУ 22610265), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований за №1214.

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. №49203014 від 17.10.2019 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101, на підставі якого нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в, в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 136,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

- припинити право власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101, зареєстроване на підставі договору дарування від 06.11.2019 №3844 рішенням про державну реєстрацію 49554207 від 06.11.2019;

- витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101 нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022, затвердженим Законом України №2263-IX від 22.05.2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та зазначено, що про дату, час та місце судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково відповідною ухвалою.

З метою дотримання розумних строків розгляду справи та необхідності недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2022 призначено підготовче засідання по справі №922/465/22 на 04.10.2022 об 11:45.

25.08.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №8675), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

25.08.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано заяву про залишення позову без розгляду (вх. №8676).

09.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано відповідь на відзив (вх. №9559), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

09.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на заяву про залишення позову без розгляду (вх. №9558), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

26.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності (вх. №10569), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

26.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано заяву про зупинення провадження у справі (вх. №105620), в якій просить суд зупинити провадження у справі до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 відкладено підготовче засідання на 16.11.2022 о 10:00.

24.10.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на заяву про застосування строку позовної давності (вх. №12373), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2022 заяву Харківської міської ради про зупинення провадження у справі (вх. №10569 від 26.09.2022) задоволено. Зупинено провадження у справі №922/465/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18.

25.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова зареєстровано клопотання про поновлення провадження (вх. №18760) у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі, а саме закінченням перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та прийняттям постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, повний текст якої оприлюднено 17.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2024 клопотання Шевченківської окружної прокуратури про поновлення провадження (вх. №18760 від 25.07.2024) задоволено. Провадження у справі №922/465/22 поновлено. Підготовче засідання призначено на 13.08.2024 р. о 12:20.

12.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано заяву про застосування строків позовної давності (вх. №20188).

12.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заперечення на заяву відповідача 4 про застосування строків позовної давності.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2024 відкладено підготовче засідання на 20.08.2024 о 12:30.

20.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано додаткові пояснення у справі (вх. №20883), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

20.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано додаткові пояснення (вх. №20918), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 заяву відповідача 1 про залишення позову без розгляду залишено судом без розгляду у зв`язку із тим, що заявник не підтримує подану заяву та просить суд залишити її без розгляду на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України. Разом з тим, враховуючи, що у справі виконані усі завдання підготовчого засідання, передбачені частиною 1 статті 177 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2024 об 11:00.

06.09.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заяву про зміну предмету позову (вх. №22462), в якій просить суд вважати правильними наступні вимоги позовної заяви: 1. Визнати незаконним та скасувати п. 80 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18; 2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.04.2018 №5564-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання" (код ЄДРПОУ 22610265), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований за №1214. 3. Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. №49203014 від 17.10.2019 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101, на підставі якого нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, 50-В, змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в, в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 136,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, 50-В; 4. Витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101 нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. "А-92, загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, просить суд судові витрати покласти на відповідачів.

17.09.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано клопотання (вх. №23395), в якому просить суд судове засідання, яке призначено на 17.09.2024 об 11:00 проводити без його участі. Просить суд врахувати судову практику по справам, що наведені у поданому клопотанні. Разом з тим, заяву від 12.08.2024 та додаткові пояснення від 20.08.2024 підтримує в повному обсязі, проти змінених позовних вимог заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 заяву про зміну предмету позову залишено без розгляду у зв`язку із поданням відповідної заяви з пропуском строку, що встановлений законом на підставі статті 42, 46, 118, 207, 232-235 ГПК України. Разом з тим, відкладено судове засідання на 09.10.2024 об 11:00 підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.

08.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано клопотання (вх. №25311), в якому просить суд судове засідання, яке призначено на 09.10.2024 проводити без його участі, врахувати наведену у клопотанні судову практику та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Прокурор у судове засідання з`явився, позовну заяву підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача 1, 2 у судове засідання з`явився, проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у позові.

Представник відповідача 3, 4 у судове засідання не з`явився. Втім, про дату, час та місце судового засідання повідомлений судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Щодо клопотання відповідача 4 про проведення судового засідання без його участі суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, беручи до уваги, що неявка відповідача 4 в призначене судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача 4 підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.

Враховуючи, що відповідачем 3 не було зареєстровано Електронний кабінет в ЄСІТС, а тому з метою належного повідомлення відповідача 3 про розгляд справи, копії ухвал суду із визначеним у них датою, часом та місцем проведення судових засідань було скеровано на належну адресу відповідача 3, що міститься в матеріалах справи та підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань в порядку статті 120-121 ГПК України. При цьому судові повідомлення було повернуто на адресу суду з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в яких значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/465/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд встановив наступне.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.

Згідно з статтею 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури визначено законом.

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, звернення до суду з позовом та пред`явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У даній справі керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова звернувся з позовом до відповідачів з вимогами про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи право на звернення до суду в інтересах держави у справі, що розглядається, прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов.

Звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.

Суд зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Щодо суті спору, суд виходить з наступного.

15.01.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - відповідач 2, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання" (далі - відповідач 3, орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №6773, який додатковою угодою №1 від 12.02.2018 викладено в новій редакції.

12.02.2018 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду №1, відповідно до умов пункту 1.1. якої, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 загальною площею 144,6 кв.м. в житловому будинку технічний паспорт від 11.06.2013, інвентиразаційна справа №85872), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, будинок 50-В, літ. "А-9" та знаходиться на балансі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Договір оренди укладено на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №1 від 11.01.2018 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об`єкти оренди". Право власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 149111763101.

Умовами пункту 1.2. договору передбачено, що майно передається в оренду з метою використання розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення.

Пунктом 2.1. договору погоджено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно пункту 3.1. договору вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 308300 грн. без ПДВ станом на 17.11.2017.

Умовами пункту 4.7., 4.8. договору передбачено, що орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 10.1. договору погоджено, що договір діє до 15 грудня 2020 р.

Згідно Акта приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 09.02.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 144,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, буд. 50-В, літ. "А-9".

Матеріали справи також свідчать, що орендар звернувся до орендодавця з листом про надання дозволу на приватизацію орендованого майна вх. №2182 від 12.02.2018.

Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки" від 21.06.2017, з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила затвердити Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 років згідно з додатком. Доручено Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об`єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об`єктів.

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду міста Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі законів України "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

Пунктом 80 переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем підлягають нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, 50-В, літ. "А-9", площею 144,6 кв.м.

Матеріали справи також свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву про приватизацію об`єкта шляхом викупу №3563 від 22.02.2018.

На підставі заяви орендаря від 27.02.2018, орендодавцем направлено ФОП Остащенко К.Ю., як суб`єкту оціночної діяльності лист №2546 від 28.02.2018 з пропозицією провести оцінку майна з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

ФОП Остащенко К.Ю., що діяв на підставі листа Управління комунального майна та приватизації від 28.02.2018 №2546 та договору №28-02/18 від 28.02.2018 укладеного з ТОВ "Тонап, Лтд" на проведення незалежної оцінки майна - нежитлових приміщень загальною площею 144,6 м2., за адресою: м. Харків, просп. Людвіга Свободи, 50В, яке є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Харкова, оформлено висновок, в якому зазначено, що вартість майна станом на 28.02.2018 становить 291200,00 грн. без ПДВ.

25.04.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання" (покупець) на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." та рішення 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління "Про оформлення договору купівлі-продажу" №68 від 25.04.2018 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5564-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований за №1214.

Розділом 1 договору передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:29 в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 144,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, будинок 50-В, орендовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання" згідно з договором оренди №6773 від 15.01.2018.

Розділом 2 договору передбачено, що оціночна вартість об`єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 28.02.2018, затверджених Управлінням 05.03.2018 і складає 291200 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об`єкта приватизації та складає 58240 грн. Разом ціна продажу об`єкта приватизації вказаного в розділі 1 становить 349440 грн.

Умовами пункту 4.1., 4.2. договору передбачено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця лише за умови сплати в повному обсязі загальної суми об`єкта приватизації, що встановлена договором. Передача об`єкта приватизації продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.

Згідно Акту прийому-передачі №5564-В-С від 27.04.2018 продавець передав, а покупець прийняв продані 25.04.2018 шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:29 в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 144,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, будинок 50-В з оціночною вартістю 291200 грн., 20% 58240 грн. Ціна продажу 349440 грн., яким також засвідчено факт сплати коштів за цим договором у повному обсязі.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2018 №4514 право власності на спірне майно, перейшло від відповідача 3 до ОСОБА_2 . Індексний номер рішення 44509624 від 10.12.2018.

На підставі рішення №49203014 від 17.10.2019 державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіним С.В. внесені зміни до об`єкту нерухомого майна. Підстава реєстрації - довідка, серія та номер: 120/10-19, виданий 10.10.2019, видавник ФОП Макароа Н.В.; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 10.10.2019, видавник ФОП Макарова Н.В.

Згідно з вказаною довідкою та технічним паспортом нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. "А-9" змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в в житловому будинку літ. "А-9".

06.11.2019 ОСОБА_2 уклала договір дарування №3844, на підставі якого право власності не нежитлові приміщення 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в у житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 136,6 кв.м. перейшло до ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог прокурором у позовній заяві зазначено, що рішення міської ради №1008/18 від 21.02.2018 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку із тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. с. 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Прокурор стверджує, що відповідачем 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснено та не подано до органу приватизації документи, що підтверджують невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Отже, прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним, державним реєстратором зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості з порушенням вимог законодавства, а нежитлові приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади м. Харкова.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з частиною 2 статті 345 ЦК України та частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону України "Про приватизацію державного майна", інших законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування.

Частиною 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за певними групами. До групи А, зокрема, належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності з частиною 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Згідно статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Згідно з частиною 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз. 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з частиною 1, 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного", приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.

Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: 1) орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; 2) орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; 3) невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; 4) здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; 5) орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; 6) договір оренди є чинним на момент приватизації.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439.

Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до пункту 1.4 цієї Програми об`єктами приватизації є комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету ; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності; об`єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.

Відповідно до 3.4 Програми приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.

Відповідно до пункту 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: 1) договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; 2) погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; 3) аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; 4) довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська рада наділена правом прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради має право укладати відповідні договір купівлі-продажу, однак за умов дотримання відповідної процедури. Зокрема, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме, продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Матеріали справи свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву про приватизацію об`єкта шляхом викупу №3563 від 22.02.2018. При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію. Водночас матеріали справи також свідчать, що жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді по день подачі заяви до міської ради для викупу, не здійснено, що підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, додаткових угодах до договору оренди, договорі купівлі-продажу, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

Оскільки відповідачем 3 до органу приватизації не було подано документи, що містили б інформацію стосовно невід`ємних поліпшень, здійснених за час оренди, а тому, в свою чергу, не підтверджено підстав для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об`єкту із відповідними поліпшеннями.

Таким чином, слід дійти висновку, що Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Щодо наведених відповідачами положень ГК України та ЦК України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, суд зазначає, що відповідні положення є загальними, у той час як існують спеціальні норми законодавства, які регулюють порядок приватизації об`єктів малої приватизації.

Також суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні міської ради зазначено, що рішення приймається саме на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17.

Крім того, суд зазначає, що органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.

Щодо посилання відповідача на науково-консультативний висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 від 12.10.2020 щодо окремих питань приватизації комунального майна, суд зазначає, що науково-консультативний висновок не є обов`язковим для суду в силу приписів статті 109 ГПК України.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

Разом з тим, вирішуючи даний господарський спір з огляду на обставини цієї справи, характер спірних правовідносин, враховуючи передбачений процесуальним законом обов`язок доказування сторонами своїх вимог та заперечень, суд вважає за необхідне приділити особливу увагу наступному.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20, пункт 8.1).

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах №911/2034/16 (пункт 46) та №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

Отже, оскільки у даному разі прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння Харківської міської територіальної громади, то єдиною належною (ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади спірний об`єкт нерухомого майна (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 по справі №922/461/22).

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про: 1) визнання незаконним та скасувати п. 80 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 21.02.2018 №1008/18; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.04.2018 №5564-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Харківський завод по виробництву товарів народного споживання", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований за №1214; 3) скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. №49203014 від 17.10.2019 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101, на підставі якого нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в, в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 136,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Свободи Людвіга, 50-В; 4) припинення права власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101, зареєстроване на підставі договору дарування від 06.11.2019 №3844 рішенням про державну реєстрацію 49554207 від 06.11.2019 необхідно відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова (постанова Великої Палати Верховного Суду від14.11.2018 у справі №183/1617/16, постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №922/461/22).

Суд зазначає, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам сторін щодо наведених вище позовних вимог, які задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 149111763101 нежитлові приміщення 1-го поверху №27-:-29 в житловому будинку літ. А-9, загальною площею 144,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі №6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Натомість у даному разі суд зазначає, що звертаючись з даним позовом до суду прокурором не наведено жодних обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідача 4 та не зазначено жодну із передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування майна від добросовісного набувача, яка має бути застосована у даному конкретному випадку з дотриманням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Водночас суд приймає до уваги пояснення відповідача 4, який зазначає, що в приміщеннях 1-го поверху №№27,28, 28а, 28б, 28в, 28г, 29, 29а, 29б, 29в в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 136,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 з 2019 року діє Центр для реабілітації дітей "Наш Всесвіт" (https://nashvsesvit.com/ua/). Спеціалізація центру - реабілітація дітей з ДЦП та іншими порушеннями роботи нервової системи, затримкою психомоторного розвитку. Діяльність Центру не припиняється навіть у часи воєнного стану. Зазначені приміщення придбані виключно для цілей діяльності центру, яка спрямована на задоволення інтересів суспільства.

Враховуючи вище зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості та недоведеності прокурором, що виключає необхідність вирішення судом клопотання відповідача 4 про застосування позовної давності.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

З огляду на викладене, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову покладає витрати по сплаті судового збору на прокурора.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" жовтня 2024 р.

СуддяГ.І. Сальнікова