Ухвала

від 21.10.2024 по справі 742/6018/24

ПРИЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/742/1737/24

Єдиний унікальний № 742/6018/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

21 жовтня 2024 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого суддіЦиганко М.О.,розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Центральне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати,

установив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агрікор Холдинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Центральне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати.

Дослідивши зміст поданої позовної заяви та доданих до неї документів, суддя приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, судвиходить з того, що спір щодо стягнення належної працівникові заробітної плати є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до ч.2ст.233 Кодексу законів про працю України(у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19.07.2022 набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.

Частини перша та другаст. 233 Кодексу законів про працю Українивикладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду втримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).

У постанові від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 Верховний суд дійшов висновку, щоЗаконом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другустатті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першоїстатті 233 КЗпП України(у редакціїЗакону від 01.07.2022 №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Разом з тим,Законом України від 30 березня 2020 року №540-IXКЗпП Українидоповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Наведене дає суду підстави до висновку, що до 30 червня 2023 року строк звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком.

Проте, з даним позовом позивач звернувся до суду 16 жовтня 2024 року, тобто, поза межами визначеного КЗпП України строку звернення до суду.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 з 07 листопада 2012 року працює в ТОВ «Агрікор Холдинг» (докази про його звільнення відсутні). Під час перебування у трудових відносинах відповідач порушував вимоги діючого законодавства щодо нарахування та виплати заробітної плати у повному обсязі, зокрема норми ст.96, 97 КЗпП України та ст. 5, 6, 19, 21, 22 Закону України «Про оплату праці», в зв`язку чим позивач повинен був отримувати значно більшу винагороду за працю, що призвело до порушення його прав в отриманні заробітної плати в повному обсязі. Крім того, під час перебування у трудових відносинах із відповідачем також мали місце інші порушення, в тому числі: невиплата індексації заробітної плати з 07.11.2012 року по даний час та невиплата компенсації заробітної плати з 07.11.2012 року по даний час. Також роботодавцем було порушено порядок звільнення працівників з підприємства. На підставі вище зазначеного просить зобов`язати відповідача провести з ним остаточний розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, в тому числі: виплатити позивачу згідно із ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, нарахувати та виплатити всю суму належної йому індексації, а також провести коригування заробітної плати, відповідно до нарахованої індексації та компенсацію за несвоєчасну виплату. Останнім днем роботи просить вважати день, коли будуть виплачені всі належні йому до виплати суми за час роботи на підприємстві.

Суд, дослідивши позовну заяву не зміг з`ясувати, чи перебуває позивач на даний час у трудових відносинах із відповідачем.

Згідно доданих до позовної заяви додатків: звернення та заяви вбачається, що ОСОБА_1 14 листопада 2019 року звертався до Департаменту з питань праці із заявою, щодо порушення п.5 ст. 15 Закону України «Про охорону праці» та з проханням визначити відповідність заробітної плати з 07.11.2012 року по час звернення з даною заявою за період роботи його на посаді заступника директора з охорони праці ТОВ «Агрікор Холдинг». В лютому місяці 2020 року (без зазначення дати) ОСОБА_1 звертався до директора ТОВ «Агрікор Холдинг» з заявою про звільнення за власним бажанням, згідно ч.3 ст. 38 КЗпП, у зв`язку з порушенням власником законодавства про працю. Вимагав провести з ним остаточний розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, в тому числі: виплатити згідно із ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, нарахувати та виплатити всю суму належної йому індексації, а також провести коригування заробітної плати, відповідно до нарахованої індексації та компенсацію за несвоєчасну виплату.Вказував про недопущення до виконання службових обов`язків визначених трудовим договором, і наказом прийому на роботу з 16.12.2019 та з 03.02.2020 до 14.02.2020.

Останнім днем роботи просить вважати день, коли будуть виплачені всі належні йому до виплати суми.

Отже, як вбачається з додатків доданих до позовної заяви, в лютому місяці 2020 року (без зазначення дати) позивач звертаючись з заявою до відповідача про звільнення вказував ідентичні вимоги, які викладені в позовній заяві, тобто станом на лютий 2020 року ОСОБА_1 знав про порушення свого права, протене звернувся вчасно із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду. Крім того, згідно даної копії заяви про звільнення вбачається, що позивача не допускають до виконання службових обов`язків з лютого 2020 року, тобто з лютого 2020 року позивач не відвідує роботу та не отримує заробітну плату.

Проте, звернувся до суду з даним позовом ОСОБА_1 лише через чотири роки - 16.10.2024 року з пропуском встановленого законом строку позовної давності, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлено.

Як вказує ОСОБА_1 в позовній заяві, що він звертався до суду з позовом до ТОВ «Агрікор Холдинг», але як вбачається з копії ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 19 травня 2020 року, ОСОБА_1 дійсно в березні 2020 року звертався до суду, але його позовну заяву до ТОВ «Агрікор Холдинг» про звільнення з підприємства за власним бажанням та стягнення недоплаченої заробітної плати, а також стягнення моральної шкодибуло повернуто позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків, вказаних в ухвалі суду від 20 березня 2020 року.

Крім того, ОСОБА_1 вже звертався до суду і в квітні 2024 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління держпраці у Чернігівській області про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної платиі ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, але позивачем не було усунуто вказані недоліки і ухвалою суду від 30 квітня 2024 року її було повернуто позивачу, після чого позивач повторно звернувся до суду з аналогічним позовом.

Згідно ст.234 КУпАП у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд можепоновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Отже, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки за заявою учасника справи.

Враховуючи вищезазначені обставини, суддя позбавлений можливості вирішити питання відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом: подання до суду оновленої позовної заяви, яка за змістом відповідатиме вимогам п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України,клопотання про поновлення строку на звернення до суду, вказавши підстави для поновлення строку (за наявності) та докази, що підтверджують ці обставини.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч.1,2 ст.185 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.175, 259-261 ЦПК України, суд,

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Центральне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати -залишити без руху, надавшипозивачустрок для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, який не може перевищуватидесяти днів з днявручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснитипозивачу, що якщо відповідно до ухвали у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.175 ЦПК України, заява вважатиметься поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Максим ЦИГАНКО