Рішення

від 10.10.2024 по справі 753/9940/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9940/24

провадження № 2/753/6606/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Лузовою І. В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник: ОСОБА_2., до Комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва», представник: Софійська-Задерей І. Ю., Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», представник: Шапірко Н. В., про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє представник ОСОБА_2. , звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва» (далі також - КП «Господар», відповідач 1) та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ, далі також - Дарницький районний відділ ДВС у м. Києві, відповідач 2) про скасування арешту нерухомого майна, а саме частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - квартира), накладеного Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою 11.10.2005 за № 2481728 на підставі постанови районного відділу державної виконавчої служби Дарницького РУЮ у м. Києві 23.09.2005 № 37/19.

На обґрунтування позову зазначив, що позивач є власником частини вищевказаної квартирита при перевірці відомостей щодо цього об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виявив інформацію про накладений на його частку квартири арешт. За інформацією Дарницького районного відділу ДВС у м. Києві на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва № 2-1218 від 01.09.2004 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Господар» боргу в сумі 4 790,59 грн, стан виконавчого документа - повернутий без виконання. За переліком виконавчих дій та процесуальних рішень, прийнятих в рамках цього виконавчого провадження, даних про вжиття державним виконавцем заходів щодо арешту майна боржника не виявлено.

Вимоги позову мотивовані тим, що наявний протягом майже 20 років арешт без відкритого виконавчого провадження порушує права позивача, оскільки він не має змоги належним чином розпорядитись своїм майном.

Ухвалою суду від 04.06.2024 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третю особу Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі також - КП «ЦОС Шевченківського району», третя особа) та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

26.07.2024 від КП «Господар» надійшов відзив на позовну заяву.

14.08.2024 від КП «ЦОС Шевченківського району» надійшов відзив на позовну заяву.

14.08.2024 від КП «Господар» надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 03.09.2024 відзиви на позовну заяву, подані КП «Господар», залишено без розгляду, у прийнятті до розгляду доданих до відзивів письмових доказів - відмовлено, прийнято до розгляду заяву КП «ЦОС Шевченківського району» з додатками як пояснення третьої особи щодо позову, підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 10.10.2024.

В судове засідання учасники справи не з`явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, від відповідачів та третьої особи жодних заяв та клопотань щодо розгляду справи не надходило.

З огляду на принцип розумності строків розгляду справи судом та достатність наявних в матеріалах справи доказів для прийняття обґрунтованого рішеннясуд визнав можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

На підставі розпорядження відділу приватизації житла Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 04.03.2002 № 31397 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була передана у власність в рівних долях (частках) чотирьом особам, у тому числі позивачу ОСОБА_1 .

Вказана обставина підтверджується листом Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 31.10.2022 № 101-7370/02 (а.с. 7-9).

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка 367070691 від 23.02.2024) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження (арешт) частини квартири, власником якої є позивач ОСОБА_1 (а.с. 5).

Обтяження було зареєстроване Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою 11.10.2005, реєстраційний номер обтяження: 2481720, на підставі постанови районного відділу державної виконавчої служби Дарницького РУЮ у м. Києві від 23.09.2005 № 37/19.

За результатами розгляду адвокатського запиту представника позивача Дарницький районний відділ ДВС у м. Києві повідомив, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва № 2-1218 від 01.09.2004 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Господар» боргу в сумі 4 790,59 грн, стан виконавчого документа - повернутий без виконання. За переліком виконавчих дій та процесуальних рішень, прийнятих в рамках цього виконавчого провадження, даних про вжиття державним виконавцем заходів щодо арешту майна боржника не виявлено, а за наявними у Системі даними арешт неможливо ідентифікувати як такий, що накладений в рамках конкретного виконавчого провадження (а.с. 6).

Зі змісту вказаного листа убачається, що в адвокатському запиті представник позивача порушував перед органом державної виконавчої служби питання зняття арешту з належного позивачу майна, проте йому було роз`яснено, що вказане питання слід вирішувати лише в судовому порядку.

У статтях 15, 16 ЦК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України), яке знайшло своє закріплення у ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 321 цього Кодексу визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема нормами Закону України «Про виконавче провадження» для забезпечення реального виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Предметом цього позову є вимога про скасування (зняття) арешту з майна, що був накладений в межах виконавчого провадження, яке здійснювалось на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно з нормою статті 1 Закону № 606-XIV виконавчим провадженням є сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 57 Закону 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Норма статті 60 Закону 606-XIV визначала, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналогічним чином вказане питання врегульоване і в частині першій статті 59 чинного на цей час Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон про виконавче провадження).

Частиною четвертою статті 59 Закону про виконавче провадження визначений перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника, а частиною п`ятою цієї норми передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі власника (співвласника) будинку або квартири, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та існування перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 24 Закону № 1952-IV, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 282/20595, наявність державної реєстрації обтяжень нерухомого майна є підставою для відмови у державній реєстрації прав, пов`язаних з відчуженням вказаного майна, а обов`язковою умовою вчинення нотаріальної дії щодо відчуження нерухомого майна є відсутність заборони на його відчуження.

За обставинами справи установлено, що позивач є власником частини квартири, на яку було накладено арешт як захід примусового виконання рішення суду, але у подальшому виконавчий документ було повернуто стягувачу.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім певних випадків.

Незважаючи на те, що відомостей про дату повернення виконавчого документа стягувачу в матеріалах справи немає, факт знищення матеріалів виконавчого провадження свідчить про те, що з моменту прийняття такого рішення пройшло більше ніж три роки.

За принципом змагальності цивільного судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).

Водночас жодних доказів на підтвердження відсутності правових перешкод для реалізації КП «Господар» як стягувачем (або його правонаступником) права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання суду не надано, а відтак не доведено існування легітимної мети збереження арешту належної позивачу частини квартири.

Сам по собі факт наявності у відповідача (та інших мешканців квартири) заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг при відсутності відкритого виконавчого провадження про стягнення такої заборгованості не може бути підставою для обмеження правомочностей власника майна.

Отже ураховуючи, що за наслідками судового розгляду не встановлено обставин, які б виправдовували обмеження належного позивачу права розпоряджання своїм майном, вимоги позову про скасування (зняття) арешту вважає обґрунтованими і доведеними та задовольняє їх.

За змістом наведених вище положень Закону про виконавче провадження та відповідно до чинної судової практики орган державної виконавчої служби не є належним відповідачем у справах позовного провадження про зняття арешту з майна, а належними відповідачами у справах даної категорії є особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

У цій справі спір з приводу існування арешту майна виник між позивачем та КП «Господар», яке мало статус стягувача у виконавчому провадженні, ів інтересах якого державним виконавцем було накладено арешт, тоді як спір з Дарницьким районним відділом ДВС у м. Києві фактично відсутній, оскільки арешт накладався відповідно до закону і за наслідками повернення виконавчого документа стягувачу законних підстав для зняття арешту не було.

На момент звернення представника позивача з вимогою про зняття арешту з майна в провадженні Дарницького районного відділу ДВС у м. Києві не було відкритого виконавчого провадження, в межах якого накладався арешт, а відтак орган державної виконавчої служби не мав і не має на цей час законних підстав та можливості виконати вимоги позивача.

Наведене означає, що Дарницький районний відділ ДВС у м. Києві є неналежним відповідачем та не повинен відповідати за пред`явленим позовом.

За правилом, установленим частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас частина дев`ята статті 141 цього Кодексу містить норму, відповідно до якої суд, незалежно від результатів вирішення спору, має право повністю або частково покласти судові витрати на сторону, яка зловживала своїми процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Відповідно до обставин справи позивач був боржником у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, яке він самостійно не виконав, арешт на його майно було накладено відповідно до закону, при цьому КП «Господар» права позивача не порушило, а тому суд не вбачає підстав для покладення на КП «Господар» як належного відповідача сплаченого позивачем судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Господар Дарницького району міста Києва» задовольнити.

Зняти арешт з частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою 11.10.2005, реєстраційний номер обтяження: 2481728, підстава обтяження: постанова, 37/19, 23.09.2005, Районний відділ державної виконавчої служби Дарницького РУЮ у м. Києві.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Господар Дарницького району міста Києва», місцезнаходження: м. Київ, вул. Заслонова, 3, код юридичної особи: 14315687.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 18.10.2024.