Рішення

від 30.09.2024 по справі 760/23201/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/23201/23

Провадження № 2/761/8604/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Лишняк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Кісельова Віталіна Володимирівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Кісельова Віталіна Володимирівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів.

Предметом позову є:

1. Визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчиненого 17.12.2021 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 27521;

2. Стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 2708,07 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2024 року в порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчиненого 17.12.2021 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 27521.

Правова позиція позивача мотивована тим, що 17.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., вчинено виконавчий напис під реєстровим номером №27521 про стягнення заборгованості з позивача. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, та під час вчинення напису була відсутня безспірність заборгованості.

Крім того, у зв`язку із тим, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчиненого 17.12.2021 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 27521, не підлягає виконанню, то стягнуті кошти на його виконанню, у розмірі 2708,07 грн., є безпідставно набутими коштами та підлягають поверненню відповідачем позивачу.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Треті особи пояснень суду не надали.

В судове засідання, яке відбулось 30.09.2024 року, учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили. Проте, в матеріалах справи є заява позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Із копії виконавчого напису вбачається, 25.02.2013 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСибБанк» укладено кредитний договір №91979601000.

17.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис №27521, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Уно Капітал», яке є правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», яке є правонаступником АТ «УкрСибБанк», суму заборгованості за договором № 91979601000 від 25.02.2013 року.

Відповідно до вказаного виконавчого напису, строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 10.05.2021 року по 14.12.2021 року, суму у розмірі 10146,31 грн., яка складається з:

прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 5147,59 грн.;

прострочена заборгованість за процентами кредиту становить 273,92 грн.;

прострочена заборгованість за комісією кредиту становить 4724,80 грн.

За вчинення виконавчого напису стягнуто 500,00 грн.

Згідно платіжної інструкції виданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 07.06.2023 з ОСОБА_1 стягнуто приватним виконавцем Кісельовою Віталіною Володимирівною в рамках виконавчого провадження № 68013712 на підставі виконавчого напису нотаріуса № 27521 виданий 17.12.2021 р. стягнуто 2708,04 грн.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року, у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26.11.2014 року.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 644/6221/16-ц (провадження № 61-24496св18) зазначено, що з огляду на те що адміністративними судами було скасовано постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, відповідні положення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не підлягають застосуванню. Тобто перелік діє у попередній редакції, за якого виконавчий напис має вчинятися на оригіналах нотаріально посвідчених угод.

Суд зауважує, що оскільки виконавчий напис може бути вчинено лише за наявності безспірності заборгованості, то на підтвердження такої безспірності нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.

Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Відповідачем не було надано суду належних доказів щодо отримання боржником вимоги стягувача.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у розпорядженні нотаріуса були відсутні документи, необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку: вимога про усунення порушення зобов`язання, опис вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, документи, розрахунок суми заборгованості.

Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Суд зауважує, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Також, зазначена позиція підтверджується зокрема Постановою ВС від 06.03.2019 р. по справі № 910/1531/18.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р., та на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до позивача не були безспірними, та напис вчинено на підставі недійсної правової норми.

Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис та на його виконання безпідставно стягнуті кошти, покладається не на нотаріуса або виконавця, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом та його примусовим виконанням.

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими вимогами закону та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчинений 17.12.2021 року, зареєстрований в реєстрі під номером 27521, є таким, що не підлягає виконанню, відпали правові підстави для набуття стягувачем коштів у розмірі 2708,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволені повністю, а тому судовий збір потрібно покласти на відповідача у розмірі за ставкою, що існувала на день звернення із вказаним позовом.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову, та 2147,20 грн. за подання позовної заяви з двома позовними вимогами, який потрібно стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчинений 17.12.2021 року, зареєстрований в реєстрі під номером 27521.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал»</a>(ЄДРПОУ: 39669296) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 2708 (дві тисячі сімсот вісім) грн. 07 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал»</a>(ЄДРПОУ: 39669296) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 3220 (три тисячі двісті двадцять)грн. 00 коп. судового збору.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2024 року, якою зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М., вчиненого 17.12.2021 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 27521.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: