Постанова

від 14.10.2024 по справі 285/106/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/106/23 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А.В.

Категорія 77 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Кузьменко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/106/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» Житомирської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Семенька Василь Михайлович

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В.

встановив:

У січні 2023 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати Наказ № 83-ОС від 24.11.2022 року Комунального некомерційного підприємства «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради (далі - КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради) про звільнення з 08.12.2022 року її з посади сестри медичної допомоги по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС на порушення психіки, у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновити її на посаді сестри медичної допомоги по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС на порушення психіки у Комунальному некомерційному підприємстві «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» Житомирської обласної ради (далі - КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» Житомирської обласної ради) з 08.12.2022 року;

- стягнути з КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» Житомирської обласної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2022 року до дня фактичного поновлення її на роботі, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

На обґрунтування позову вказувала, що вона починаючи з 12.10.2004 року постійно працювала в обласному спеціалізованому будинку дитини, який у 2018 році перейменовано на Комунальну установу «Обласний спеціалізований будинок дитини Житомирської обласної ради», потім у 2020 році на КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради, на посаді - сестра медична по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС та порушенням психіки.

14 липня 2022 року Житомирська обласна рада прийняла рішення №401 «Про припинення КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради, реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради.

Наказом № 83-ОС/тр від 24.11.2022 року КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини Житомирської обласної ради» вона звільнена з посади сестри медичної по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС та порушенням психіки, з 08.12.2022 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає такий наказ незаконним, оскільки відповідачем не виконано обов`язок перевести її на іншу рівнозначну посаду та порушено порядок розірвання трудового договору, а саме: не дотримано порядок ознайомлення її з наказом про звільнення, не запропоновано вільні посади, не враховано її переважне право на залишення на посаді, як такої, що має тривалий безперервний стаж роботи, більшу кваліфікацію та продуктивність праці, а також перебування на її утриманні дитини з інвалідністю.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням №401 «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Обласний спеціалізований будинок дитини» від 14 липня 2022 року Житомирська обласна рада визначила чіткий порядок проведення скорочення з метою недопущення порушення прав працівників. Зазначає, що на підставі вказаного рішення, 07.10.2022 було видано наказ №45-ОС/ТР «Про попередження працівників про звільнення за скороченням чисельності та штату». Вважає, даний наказ таким, що виданий з порушенням КЗпП України, оскільки в ньому відповідач ототожнює поняття «скорочення штату» та «скорочення чисельності». Зазначає, що відповідач повинен був видати лише наказ про переведення позивача на рівнозначну посаду або про зарахування до штатного складу підприємства.

Вказує, що ОСОБА_1 жодних офіційних пропозицій щодо зайняття вакантних посад, незважаючи на їх наявність не отримувала, згоди або незгоди на переведення на наявні вакантні посади не висловлювала.

Стверджує, що комісією з припинення не було запропоновано ОСОБА_1 вакансії, які були на день звільнення, а також вакансії, які з`являються протягом 2 місяців і які відповідають професії та кваліфікації.

Додає, що відповідачем, всупереч вимогам ст. 42 КЗпП України, не проведено аналізу продуктивності праці та не враховано переважного права на залишення ОСОБА_1 на посаді, як такої, що має безперервний стаж роботи, більшу кваліфікацію та продуктивність праці, зважаючи на тривалий безперервний стаж роботи терміном 18 років в КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини».

Також звертає особливу увагу на грубе порушення відповідачем ст. 184 КЗпП України в частині прямої заборони звільнення ОСОБА_1 , як матері на утриманні якої перебуває дитина з інвалідністю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судами правильно застосовано положення частини першої статті 32 КЗпП України, якою передбачено обов`язкову письмову згоду працівника на переведення на іншу посаду в іншу місцевість, оскільки переведення позивача на іншу посаду до іншого міста (з міста Звягель до перейменування Новоград-Волинський до міста Житомир) без її згоди є неможливим, в силу положень вказаної статті.

Додає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права щодо переважного права на залишення на посаді позивача, як такої, що має тривалий безперервний стаж роботи, більшу кваліфікацію та продуктивність праці, адже як вірно зазначив суд - таке переважне право може бути реалізоване лише у випадку конкуренції працівників під час скорочення їх чисельності із збереженням певного штату посад, але не у випадку повного скорочення чисельності та штату відповідача, що виключає реалізацію права на переважне залишення на роботі будь-якого працівника.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 із 12.10.2004 року працювала на посаді медичної сестри по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС та органічним порушенням психіки Обласного спеціалізованого будинку дитини Житомирської обласної ради, який 26.02.2018 року перейменовано у Комунальну установу «Обласний спеціалізований будинок дитини Житомирської обласної ради» та 05.11.2020 року - у КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради, що вбачається із копії її трудової книжки (а.с.8-13, т.1).

Житомирська обласна рада рішенням № 401 від 14 липня 2022 року припинила КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради, реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради (а.с.15-16, т.1).

КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» наказом № 45-ОС/ТР від 07 жовтня 2022 року попередив працівників про звільнення за скороченням чисельності та штату, з текстом якого ОСОБА_1 була ознайомлена 07 жовтня 2022 року, про що свідчить її особистий підпис (а.с.19-22, т.1).

Крім того, 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 відповідно до пункту 1.1. наказу КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» № 45-ОС/ТР від 07 жовтня 2022 року отримала персональне попередження про наступне звільнення із пропозицією переведення до КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради на одну з вакантних посад, які зазначено у додатку до попередження. Із попередженням та переліком вакантних посад, зазначених в додатку № 1, ОСОБА_1 ознайомлена 07 жовтня 2022 року, що підтверджується її особистим підписом (а.с.81, т.1).

Актом КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради від 31 жовтня 2022 року засвідчено не надходження жодної інформації щодо прийняття пропозицій ОСОБА_1 згідно з персональним попередженням та переліком вакантних посад, зазначених в додатку до попередження (а.с.80, т.1).

Наказом КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини Житомирської обласної ради» № 83-ОС/тр від 24 листопада 2022 року ОСОБА_1 була звільнена з посади сестри медичної по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС та порушенням психіки з 08 грудня 2022 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с.14, т.1).

З часу попередження про звільнення за скороченням чисельності та штату і до дати звільнення ОСОБА_1 в КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради були вакантні посади: реєстратор медичний - 1,5 ставки; фахівець з державних закупівель - 0,5 ставки; оператор комп`ютерного набору - 0,5 ставки; лікар ортопед травматолог - 0,5 ставки; лікар педіатр - 0,25 ставки; лікар невролог дитячий - 1,25 ставки; лікар рефлексотерапевт - 0,25 ставки; лікар з функціональної діагностики - 0,5 ставки; лікар фізичної та реабілітаційної медицини - 0,75 ставки; сестра медична - 4,5 ставки; сестра медична з дієтичного харчування - 1,0 ставки; сестра медична з лікувальної фізкультури - 1,0 ставки; сестра медична з фізіотерапії - 0,5 ставки; фахівець з фізичної реабілітації - 1,0 ставки; молодша сестра медична - 2,5 ставки; вихователь - 2,0 ставки; практичний психолог - 1,0 ставки; соціальний педагог - 1,0 ставки; музичний керівник - 1,0 ставки; логопед - 0,5 ставки; вчитель - дефектолог - 0,5 ставки; бухгалтер - 1,0 ставки; прибиральник території - 1,0 ставки; робітник з комплексного обслуговування будівель - 1,5 ставки; кухар - 1,0 ставки; підсобний робітник - 1,0 ставки; прибиральниця службових приміщень - 1,0 ставки; дезінфектор - 0,5 ставки, водій - 0,5 ставки, сторож - 0,5 ставки (а.с.24-25, т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами позовні вимоги, а саме, що її звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру її звільнення.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи передбачені у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно постановляє рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що у КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» відбулися зміни в організації виробництва, що мало наслідком скорочення штату працівників, а також те, що ОСОБА_1 відмовилася від переведення на вакантні посади, які були наявні з часу попередження про звільнення за скороченням чисельності та штату і до дати звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства.

Апеляційний суд погоджується, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки її вчасно було попереджено про вивільнення та запропоновано всі вакантні посади.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення позивача відбулося на законних підставах.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді сестри медичної по догляду за хворими дітьми з ураженням ЦНС та порушенням психіки та стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2022 року до дня фактичного поновлення на роботі саме з КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради, оскільки позивач не перебувала з ним у трудових відносинах.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував порушення відповідачем статті 184 КЗпП України в частині прямої заборони звільнення позивача як матері, на утримання якої перебуває дитина із інвалідністю, суд апеляційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Трудове законодавство України містить комплекс правових норм, які спрямовані на забезпечення прав жінок у сфері праці, метою яких є недопущення їх обмежень у зв`язку з необхідністю поєднувати виконання певної трудової функції з материнством.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Указана норма встановлює пряму заборону на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Чинне законодавство у аспекті соціальних гарантій містить лише поняття «одинокої матері», тоді як факт набуття такого правового статусу жінкою унаслідок розірвання шлюбу з чоловіком, який після цього не бере участі у вихованні дитини, чи за фактом народження нею дитини не у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, не звільняє роботодавця від обов`язку дотримуватися гарантій трудових прав працівника, визначених частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.

Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 299/2388/16-ц (провадження № 61-21372св18) зазначив, що основним критерієм при визначенні статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька. Отже, для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не підтвердила, що вона є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує та утримує дитину з інвалідністю, а тому на неї не поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 127/15014/20 (провадження № 61-20340св21).

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Семенька Василь Михайлович, залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 серпня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2024 року.

Головуючий Судді