Постанова

від 18.10.2024 по справі 953/247/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2024 року

м. Харків

справа № 953/247/24

провадження № 22-ц/818/2666/24

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Концерн Авек та Ко»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року у складі судді Муратової С.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 13603,74 грн.

На обґрунтування позовної заяви зазначено, зокрема, що 15.10.2020 позивача прийнято на посаду бухгалтера з дипломом магістра 1 категорії бухгалтерії до ПрАТ «Концерн АВЕК ТА КО», за наказом №1924-к від 12.10.2020, звільнено з цього на підставі п. 1ст. 36 КЗпП Україниза згодою сторін. Підприємство відмовляється надавати довідку, що до заборгованості заробітної плати. Це підприємство перед нею має заборгованість по заробітній платі у сумі 13603,74 грн. Підприємство відмовляється надавати довідку, що до її заробітної плати. Її середній заробіток за 2021 рік становить 11337,13 грн. Згідно з офіційними даними YOUCONTROL підприємство ПрАТ «КОНЦЕРН АВЕК та КО», не знаходиться в стадії припинення діяльності станом на 02.01.2024.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовна заява є необґрунтованою.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтовано тим, що у позовній заяві суду першої інстанції мною було зазначено, що вона зверталась до підприємства з проханням надати мені довідку про фактичну заборгованість із заробітної плати на час звільнення, але вказане звернення було проігноровано підприємством. В зв`язку з чим вона не мала можливості надати суду вказану довідку.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Тобто вона мала об`єктивну надію, що за для захисту мого порушеного права, суд першої інстанції мав можливість вплинути на підприємство для отримання вказаної інформації, та для всебічного та повного розгляду справи витребувати необхідні докази про наявність або відсутність вказаної заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Концерн Авек та Ко» просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно копії наказу №71к про припинення трудового договору від 15.07.2022, бухгалтера ОСОБА_1 , звільнено за згодою сторін, п. 1ст. 36 КЗпП України.

Компенсація відпустки: 19 к.д.: з 01.02.2021 по 31.01.2022 основна щорічна відпустка 8 к.д.; з 01.02.2022 по 15.07.2022 основна щорічна відпустка 11 к.д., підставаособова заява (а.с. 7).

Згідно із копією наказу №53 від 07.09.2023 про припинення трудового договору, виданого

У позовній заяві позивач посилалась на те, що її середній заробіток за 2021 рік становить 11337,13 грн.

Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про встановлення ОСОБА_1 посадового окладу (заробітної плати) у розмірі 11 337,13 грн.

Згідно наданої представником відповідача копії заяви ОСОБА_1 від 24.02.2022, вона просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати на час карантину згідно ПКМУ від 09.12.2020 №1236 з 24.02.2022 до 31.03.2022 (а.с. 31).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 31.03.2022, вона просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати на час карантину згідно ПКМУ від 09.12.2020 №1236 з 01.04.2022 до 31.05.2022 (а.с. 32).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 31.05.2022, вона просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 01.06.2022 до 15.07.2022, згідно з ч. 3ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ(а.с. 33).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач має перед позивачем заборгованість із заробітної плати та інших виплат, в тому числі, і компенсації за невикористану відпустку.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Стаття 43 Конституції Українигарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно ч. 1, 3ст. 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цимКодексом, Законом України «Про оплату праці»та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 5ст. 97 КЗпП Україниоплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ч. 1ст. 24 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно дост. 115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Та за конкретних обставин у даній справі роботодавець надав належний документальний доказ в підтвердження своїх заперечень щодо розміру заборгованості по заробітній платі, а працівник в свою чергу в жодний спосіб не спростував наведених відповідачем обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі.

Матеріали справи також не містять доказів звернення ОСОБА_1 до відповідача з заявою про проведення розрахунку, як то передбачено ст. 116 КЗпП України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про передчасність позовних вимог, оскільки позивач повинна звернутися до відповідача з заявою про здійснення розрахунку, а у разі відмови звертатися до суду.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо передчасності для звернення до суду з позовом і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2024 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований