Постанова

від 21.10.2024 по справі 910/176/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/176/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

на рішення Господарського суду м. Києва

від 02.05.2024

у справі № 910/176/24 (суддя К.В. Полякова)

за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Продакт Форм"

про стягнення 296 322, 20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 296322,20 грн. боргу за договором поруки від 30.10.2020 № 011/21444/00919652п, укладеним у забезпечення виконання зобов`язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласен-Світ" за кредитним договором від 30.10.2020 № 011/21444/00919652.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано умови Кредитного договору від 30.10.2020 №011/21444/00919652, у зв`язку з чим у позичальника перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 331 884,37 грн., що складається з: 310 791,02 грн. - заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 14 704,84 грн.; 21 093,35 грн. - заборгованості за відсоками, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 19 062,14 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 позовні вимоги задоволено повністю, а саме: присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" 296322 (двісті дев`яносто шість тисяч триста двадцять дві) грн. 20 коп. боргу, а також 4444 (чотири тисячі чотириста сорок чотири) грн. 83 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Продакт Форм» та ОСОБА_2 за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 у сумі 296 322,20 грн. та укладеним договором поруки від 30.10.2020 №011/21444/00919652. Із матеріалів справи вбачається, що позивач направляв позичальнику та відповідачу, як поручителю, вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 011/21444/00919652 від 30.10.2020, що залишені без задоволення. Відповідно до цього, суд дійшов висновку стягнути з відповідача, який виступає поручителем за кредитним договором № 011/21444/00919652 від 30.10.2020, заборгованість у сумі 296322,20 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - ОСОБА_1 (21.05.2024 через підсистему «Електронний суд») звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано:

- відзив доданий відповідачем 29.04.2024 через підсистему «Електронний суд» за №07-11/40135/24, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024, залишено без розгляду і відповідно не враховано при прийнятті рішення і відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву;

- настання форс-мажорних обставин для суб`єктів малого підприємства та непереборної сили у зв`язку із повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

19.07.2024 через підсистему "Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:

- на підставі Кредитного договору укладеного між сторонами, кредитор має право вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості;

- позичальник, відповідно до п. 10 Кредитного договору засвідчив та гарантував, що на момент укладання договору володів достатнім рівнем плато- та кредитоспроможності, має всі повноваження для укладання та виконання умов кредитного договору та не існує жодної з обставин Дефолту, визначених п. 8.2 Кредитногодоговору;

- позичальник також засвідчив, що всі ризики, пов`язані з істотною зміною обставин, з яких він виходив при укладанні договору та договорів забезпечення, відповідач приймає на себе і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання позичальником кредитного договору, а також не підставою для невиконання свої кредитних зобов`язань;

- поручитель у договорі поруки засвідчив та гарантував, що він належним чином та в повному обсязі ознайомлений із положеннями основоного договору та договорів, що забезпечує його виконанння, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на осоновний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою для виконання прав і обов`язків сторін за цим догвором;

- і за п. 3.2. договором поруки, поручитель зазсвідчив що всі ризики, пов`язані з істотною зміною обставин, з яких він виходив при укладанні догоовру та договорів забезпечення, відповідач приймає на себе і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання позичальником кредитного договору;

- крім того, відповідачем не надано жодних доказів підтверджуючих факт відсутності платоспроможності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2024, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/176/24. Відкладено вирішення питань, вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IVГосподарського процесуального кодексу України, по справі № 910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024.

13.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/176/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 справу № 910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 залишено без руху та надано скаржнику протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали можливість усунути недоліки.

08.07.2024 через підсистему «Електронного суду» від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій відповідач просить долучити платіжну інструкцію№ 61 від 08.07.2024 про сплату судового збору у розмірі 5 333,80 грн

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024, та вирішено розгляд апеляційної скарги скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 про звільнення у відставку судді ОСОБА_1 , який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024, справу №910/176/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л. Вирішено розгляд апеляційної скарги скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі №910/176/24 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Короткий зміст клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження

18.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі №910/176/24 до набрання законної сили рішення у справі №910/7189/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про розірвання договорів.

Водночас, від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшли заперечення на клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, які обґрунтовані тим, що подані позивачем Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" разом з позовною заявою письмові докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду по справі № 910/176/24 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 011/21444/00919652 від 30.10.2020 року у сумі 296 322 грн. 20 коп.

До того ж, з січня 2024 року (відкриття провадження у справі № 910/176/24 відповідач не була позбавлена права на подання зустрічного позову у справі № 910/176/24. Проте, даним правом ОСОБА_1 не скористалася висловивши у такий спосіб своє волевиявлення щодо згоди з позовними вимогами Акціонерного товариства "Райффайзен Банк".

Щодо клопотання ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.05.2024 у справі №910/176/24 до набрання законної сили рішення у справі №910/7189/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про розірвання договорів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вищезазначене клопотання відповідача обґрунтоване тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7189/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про розірвання договорів. У справі №910/7189/24, ОСОБА_1 , заявлено вимогу про розірвання зокрема договору поруки від 30.10.2020 №011/21444/00919652п.

У справі №910/7189/24 вирішується питання щодо обставини яка є предметом судового розгляду, а саме юридичного існування у правовій природі, договору поруки від 30.10.2020 № 011/21444/00919652п на якому гуртуються вимоги до відповідача, у справі №910/176/24 не вирішується питання розвівання чи недійсності договору поруки. Зважаючи на відсутність рішення про недійсність договору поруки чи його розірвання, призюмується його чинність, а відповідно і солідарний обов`язкок ОСОБА_1 , як фінансового поручителя.

Відповідно, саме у справі №910/7189/24 вирішуються ті питання та обставини, які позбавлений вирішити суд у даному провадження, адже така підстава заперечень відповідача ОСОБА_1 , щодо позовних вимог як істотна зміна обстановки після укладення договору поруки від 30.10.2020 № 011/21444/00919652п.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; призначення судом експертизи; направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Положенням п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Враховуючи, приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідачем не наведено аргументів та не доведено обставин неможливості розгляду справи №910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 до набранням законної сили рішення суду у справі №910/7189/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про розірвання договорів.

Крім того, подані позивачем разом з позовною заявою письмові докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду по справі № 910/176/24 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 011/21444/00919652 від 30.10.2020 року у сумі 296 322 грн. 20 коп.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №910/176/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 до набранням законної сили рішення суду у справі №910/7189/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про розірвання договорів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 30.10.2020 між позивачем (Банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласен-Світ» (позичальник, змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Продакт Форм") укладено Кредитний договір № 011/21444/00919652, відповідно до умов п. 1.1. якого Кредитор надав Позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 424000 грн., а Позичальник зобов`язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов`язання, визначені Договором.

Кінцевий термін погашення кредиту - 30.10.2023 року, або інша дата, визначена відповідно до п. 5.4. або ст. 8 Договору (п. 1.3. Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору, кредит надається Позичальнику на розвиток бізнесу. До відносин Сторін не застосовується Закон України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору, Сторони дійшли згоди, що протягом всього строку фактичного користування Кредитом Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 18,35 % річних.

Нарахування процентів за кредитом здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості Позичальника за кредитом протягом всього строку користування кредитом (п. 2.3. Кредитного договору).

Відповідно до п. 5.2., п. 5.3. Кредитного договору, Позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з Графіком. Позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця. При простроченні погашення ануїтетного платежу проценти, нараховані на суму простроченої заборгованості за період прострочення, підлягають сплаті додатково до сум, передбачених Графіком.

У пункті 8.1. Кредитного договору передбачено, що в разі настання обставин Дефолту (невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за Договором, а також інші обставини, які, на думку Кредитора, свідчать про те, що зобов`язання Позичальника за Договором не будуть виконані), Кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів, зокрема, вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості.

За змістом п. 8.2. Кредитного договору Кредитор вправі скористатись правами, зазначеними в пункті 8.1. Договору та пред`явити Позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин, зокрема: порушення Позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов`язань за Договором.

У подальшому, 27.02.2022, 03.05.2022 та 16.11.2022 Банком дистанційно проведена реструктуризація простроченої кредитної заборгованості позичальника відповідно до Правил банківського обслуговування клієнтів малого та мікробізнесу - юридичних осіб в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

22.07.2022 між Банком та позичальником укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 011/21444/00919652 від 30.10.2020 про зміну умов погашення кредиту, відповідно до умов якої встановлено кінцевий термін погашення кредиту - 30.07.2025, або інша дата, визначена відповідно до п. 5.4. або ст. 8 Договору.

07.03.2023 між Банком та позичальником укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору № 011/21444/00919652 від 30.10.2020 про зміну умов погашення кредиту, відповідно до умов якої встановлено кінцевий термін погашення кредиту - 28.02.2026, або інша дата, визначена відповідно до п. 5.4. або ст. 8 Договору.

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 30.10.2020 між Банком та ОСОБА_1 (Фінансовий поручитель) укладено Договір поруки №011/21444/00919652п, відповідно до умов якого Фінансовий поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед Банком відповідати по зобов`язанням, які виникають з умов Кредитного договору № 011/21444/00919652 від 30.10.2020 у повному обсязі цих зобов`язань.

Згідно з п. 1.3. Договору поруки, сторонами погоджено, що без додаткового отримання попередньої згоди Поручителя (у тому числі без додаткового повідомлення Поручителя та без укладання додаткових угод до Договору), підписанням цього Договору Поручитель надає свою згоду на поширення поруки на будь-які зміни до Основного договору, внаслідок яких може бути збільшено розмір його відповідальності перед Кредитором, в тому числі внаслідок: збільшення розміру будь-якого з забезпечених зобов`язань (наприклад, збільшення розміру кредиту, в т.ч. на суму нараховані несплачених процентів (капіталізація процентів), збільшення розміру процентів) продовження строку виконання будь-якого з забезпечених зобов`язань тощо.

Відповідно до умов п. 2.1. Договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, Кредитор набуває право вимагати від Поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов`язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов`язаннями, а Поручитель - зобов`язаний виконати вимоги Кредитора щодо виконання забезпечених зобов`язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов`язаннями.

Згідно умов п. 2.2. Договору поруки, Поручитель зобов`язався здійснити виконання забезпечених зобов`язань протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання відповідної вимоги від Кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі.

Відповідно до п. 3.1.2. Договору поруки, Поручитель засвідчив та гарантував, що він належним чином та в повному обсязі ознайомлений із положеннями Основного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього Договору на Основний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою до виконання прав і обов`язків сторін за цим Договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і скріплення печаткою Кредитора. Строк поруки, що встановлена договором, за кожним забезпеченим зобов`язанням становить 5 (п`ять) років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання (п. 6.1. та п. 6.2. Договору поруки).

Оскільки позичальник не здійснив щомісячного погашення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором, за останнім станом на 10.08.2023 виникла заборгованість у сумі 331 884,37 грн., що складається з: 310 791,02 грн. - заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 14 704,84 грн.; 21 093,35 грн. - заборгованості за відсотками, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 19 062,14 грн. Дані обставини підтверджуються випискою по рахунку позичальника.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Інформаційно-фінансового бізнесу» від 23.10.2023 у справі № 449/23 позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» заборгованість за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 у сумі 296 322,20 грн., з яких: 281420,25 грн - заборгованість за кредитом, 14901,95 грн. - заборгованість за відсотками.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продакт Форм» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ») заборгованість не сплатило, у зв`язку з чим залишок боргу за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 становить 296 322,20 грн., а саме: 281420,25 грн - заборгованість за кредитом, 14901,95 грн. - заборгованість за відсотками.

Разом із цим, позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» та відповідача із вимогами від 11.08.2023 № 114/5-273809, від 15.11.2023 №114/5-288789 відповідно, щодо дострокового погашення протягом 30 календарних днів заборгованості за Кредитним договором.

У матеріалах справи відсутні докази сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Продакт Форм» за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 у сумі 296 322,20 грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв позичальнику та відповідачу, як поручителю, вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 011/21444/00919652 від 30.10.2020, що залишені без задоволення.

Позивач у позові посилався на те, що неналежним чином виконано умови кредитного договору від 30.10.2020 №011/21444/00919652, у зв`язку з чим у позичальника перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 331 884,37 грн., що складається з: 310 791,02 грн. - заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 14 704,84 грн.; 21 093,35 грн. - заборгованості за відсоками, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 19 062,14 грн.

Кредитор звернувся з віповідним позовом до третейського суду, за результатами звернення ухвалено відповідне рішення.

При цьому, на момент звернення до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом, рішення трейського суду від 23.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласен-Світ» не виконано і відповідно до цього заборгованість не погашена, що і зумовило звернутись позивача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до відповідача ОСОБА_1 (поручитель), враховуючи укладений договір поруки від 30.10.2020 за кредитним договором №011/21444/00919652 між позивачем та ОСОБА_1 .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є крдетним договором.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити проценти за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу Українивстановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 553 Цивільного кодексу Украни, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя ( п.1 с. 554 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки позичальник не здійснив щомісячного погашення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором, за останнім станом на 10.08.2023 виникла заборгованість у сумі 331 884,37 грн., що складається з: 310 791,02 грн. - заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 14 704,84 грн.; 21 093,35 грн. - заборгованості за відсотками, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 19 062,14 грн. Дані обставини підтверджуються випискою по рахунку позичальника.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Інформаційно-фінансового бізнесу» від 23.10.2023 у справі № 449/23 позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» заборгованість за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 у сумі 296 322,20 грн., з яких: 281420,25 грн - заборгованість за кредитом, 14901,95 грн. - заборгованість за відсотками.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продакт Форм» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ») заборгованість не сплатило, у зв`язку з чим залишок боргу за Кредитним договором №011/21444/00919652 від 30.10.2020 становить 296 322,20 грн., а саме: 281420,25 грн - заборгованість за кредитом, 14901,95 грн. - заборгованість за відсотками.

Разом із цим, позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласен-світ» та відповідача із вимогами від 11.08.2023 № 114/5-273809, від 15.11.2023 № 114/5-288789 відповідно, щодо дострокового погашення протягом 30 календарних днів заборгованості за Кредитним договором.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу Украни, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, поручителем (відповідачем) було порушено умови кредитного договору в частині сплати осоновного боргу, що є підставою для застосування відповідальності, обумовленої Договором та законом (статті 611 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до п. 2.2 договору, у випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення, позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в ромірі 18,35% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за ккредитом з дня наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту .

Апеляційна скарга містить посилання ОСОБА_1 на поданий відзив на позовну заяву, який містив клопотання про поновлення строку на його подання, згідно ухвали Господарського міста Києва від 01.05.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву відмовлено.

Як зазначено скаржником місцевим господарським судом не прийнято до уваги прецедентну практику як ЄСПЛ та Верховного суду у свої постановах з приводу того, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). «Надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 (справа №11-989заі18) сформувала правовий висновок, що згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судом апеляційної істанції відхилено довод відповідача та визнано правомірним відмову Господарським судом міста Києва у прийняті відзиву на позовну заяву враховуючи наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Продакт Форм». Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

При цьому, як свідчать матеріали справи, ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 отримано відповідачем 29.01.2024 згідно рекомендованого відправлення 0690031833570.

27.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому містилося клопотання про поновлення строку на його подання. Як зауважено у відзиві, представником відповідача отримано доступ до електронних матеріалів справи та здійснено ознайомлення з ними.

Згідно з частиною 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 29.01.2024, а отже, останній день процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву - 13.02.2024.

Статтею 178 Господарського процесуального кодексу Укрїани регламентовано, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, оскільки представник відповідача подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді 10.04.2024, і у той же час, згідно з долученого до заяви про ознайомлення ордеру на адвоката Коханій О.В. договір про надання правової допомоги укладений із ОСОБА_1 09.02.2024. Також, відповідачем не наведено жодних поважних причин пропуску процесуального строку на подання відзиву та підстав для поновлення такого строку, враховуючи, що представник відповідача діє в інтересах ОСОБА_1 з 09.02.2024.

В свою чергу, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не заперечує та не відмовляється від свого обов`язку поручителя, при цьому вказує, що внаслідок військових дій Російської Федерації та неоголошеної війни на території України є обставинами непереборної сили, які не залежать від волі відповідача і останній не має можливості до їх закінчення виконати свій обов`язок.

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» у поданому відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що поручитель у договорі поруки засвідчив та гарантував, що він належним чином та в повному обсязі ознайомлений із положеннями основоного договору та договорів, що забезпечує його виконанння, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на осоновний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою для виконання прав і обов`язків сторін за цим догвором і за п. 3.2. договором поруки, поручитель зазсвідчив що всі ризики, пов`язані з істотною зміною обставин, з яких він виходив при укладанні договору та договорів забезпечення, відповідач приймає на себе і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання позичальником кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом із цим, відповідач у апеляційні скарзі вказує на те, що кредитний договір №011/21444/00919652 від 30.10.2020, ні договір поруки від 30.10.2020 не містять положень про настання форс-мажору та його наслідків для сторін.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов?язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки сами по собі, але й що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкурентного випадку виконання господарського зобов?язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов?язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв??язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереробної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов?язання.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі №910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ні матеріали відзиву на позовну заяву, ні матеріали апеляційної скарги не містять доказів наявності вказаного сертифікату, також відповідачем не доданого будь-якого іншого доказу встановлюючого факт неможливості виконати забов`язання за кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В п. 5.48. постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 вказано, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

У п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 вказано, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, які відповідно до умов договору звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору, як і не спростовують відсутність вини, як підстави для відповідальності за порушення зобов?язання, що визначено ст. 614 Цивільного кодексу України.

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача 296322 (двісті дев`яносто шість тисяч триста двадцять дві) грн. 20 коп. боргу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладених в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/176/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/176/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв