Постанова

від 07.10.2024 по справі 910/1944/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/1944/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Мухамеджанов О.С.

від відповідача: Беззубець О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, повний текст якого складено та підписано 15.07.2024

у справі № 910/1944/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія"

до Приватного підприємства "Лідер"

про стягнення 9 844 988,33 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

19.02.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Лідер" про стягнення 9 844 988,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу № 3012 від 30.12.2021 в частині повної оплати отриманого товару.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що право власності на товар за видатковими накладними у нього не виникнуло, а тому підстави для стягнення заявленої заборгованості відсутні.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами факт передачі у власність відповідача щебеневої продукції вартістю 11 771 666, 67 грн. та здійснення оплати цього товару відповідачем своєчасно та у повному обсязі відповідно до умов укладеного договору. В іншій частині твердження позивача, у тому числі твердження про наявність боргу у розмірі позовної вимоги за проданий відповідачу товар на підставі договору купівлі-продажу №3012 від 30.12.2021, є недоведеними поза розумним сумнівом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

А саме апелянт посилається на те, що:

- відповідно до Специфікації №1 за Договором продавець мав передати у власність покупця Товар на суму 70 630 000,00 грн, позовна заява, додатки до неї, містили відповідну таблицю та специфікацію, в якій чітко та однозначно сторонами погоджено номенклатуру (включаючи одиницю виміру товару), кількість товару та ціну за одиницю товару, та Загальна сума Специфікації №1 узгоджена сторонами та склала саме 70 630 000,00 грн з ПДВ, та в жодному разі не 11 771 66,67 грн;

- суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, помилково визначив вартість та кількість погодженого сторонами товару та не встановив факту узгодження сторонами поставки товару на 70 630 000,00 грн, помилково встановивши лише факт поставки товару на суму 11 771 666,67 грн, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі

- на стадії дослідження доказів у справі суд першої інстанції дослідив позовну заяву з додатками та відзив на позовну заяву, водночас у судовому засіданні не досліджував докази: "договір зберігання №3012-1 від 30.12.2021", "акт приймання-передачі від 30.12.2021", "додаток №1 до договору зберігання №3012-1 від 30.12.2021", однак неодноразово зазначив їх в оскаржуваному рішенні як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог;

- спочатку суд першої інстанції зазначає, що встановив факт приймання відповідачем за видатковими накладними товару на суму 11 771 666,67 грн, однак, в подальшому суд дійшов висновку про те, що не може встановити правову основу передачі товару;

- встановлені обставини судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не відповідають висновкам, що викладено в оскаржуваному рішенні, оскільки факт підписання, постачання, отримання та здійснення розрахунків за Договором, Специфікацією №1 та видатковими накладними, доданими до позовної заяви, - підтверджений відповідачем, та цей факт встановлений судом, однак висновок здійснено судом першої інстанції протилежний, що призвело до неправильного вирішення справи по суті;

- суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а саме ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, яким позовні вимоги слід задовольнити;

- правова позиція відповідача в судовому засіданні у справі ґрунтувалась на тому, що відповідач вважає, що до нього не перейшло право власності на товар після підписання видаткових накладних, та одночасно надав до суду договір зберігання та акти про передачу на зберігання товару, який, на думку відповідача, не був у його власності. Наведене вказує на суперечливу поведінку відповідача.

Доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 05.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1944/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі № 910/1944/24. Закінчив проведення підготовчих дій. Повідомив учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.09.2024. Роз`яснив учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 23.09.2024. Встановив учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 23.09.2024. Явка учасників справи визнана не є обов`язковою.

В судових засіданні 30.09.2024 та 02.10.2024 оголошувались перерви до 02.10.2024 та 07.10.2024, відповідно.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

23.09.2024 від представника позивача надійло клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 30.09.2024 задоволено.

27.09.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зобов`язання сторону позивача надати представнику відповідача копію апеляційної скарги, а також про поновлення встановленого судом строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, розглянувши в судовому зсіданні 30.09.2024 заявлене представником відповідача клопотання, заслухавши заперечення представника позивача, протокольною відмовила у їх задоволенні, з огляду на таке.

Згідно частини 1 статті 41, частини 1, 3, 4 статті 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже за змістом вищенаведених норм в їх сукупності адвокат юридичної особи, що здійснює представництво інтересів відповідача не є ані особою, яка подала позов, ані особою, якій пред`явлено позовні вимогу. Водночас, у відповідності до статті 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Матеріалами апеляційної скарги підтверджується, що апелянтом до скарги додано квитанцію від 03.08.2024 про направлення юридичній особі ПП "Лідер" як відповідачу у справі копію своєї скарги. Аналогічним чином здійснювалось надіслання судом ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідач - ПП "Лідер", отримавши вищенаведені документи не був позбавлений можливості завчасно повідомити свого представника щодо необхідності оформлення письмового відзиву на апеляційну скаргу в межах встановленого судом процесуального строку з наданням йому копії скарги. Крім того, представник сторони не був позбавлений можливості звернутися до суду із клопотанням про ознайомленням з матеріалами справи чи надання доступу до матеріалів справи в автоматизовані системі документообігу суду ЄСІТС.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що викладені на обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скарги причини не можуть бути визнані поважними, оскільки залежали від суб`єктивної поведінки сторони. Тому підстави для задоволення клопотання як в частині зобов`язання надіслання копії скарги, так і в частині поновлення строку відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу, що 29.09.2024 сформовано в системі "Електронний суд", на підставі ст. 207 ГПК України судом залишено без розгляду як такий, що був поданий поза межами встановлених судом процесуальних строків без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, адже ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження від 22.08.2024 відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі не пізніше ніж 23.09.2024. Водночас відзив був поданий відповідачем 29.09.2024, тобто з порушенням встановленого судом строку. Доказів поважності причин пропуску цього строку відповідачем не надано.

Клопотання представника відповідача - Буззубця О.А. про надання йому додаткового часу для подачі відзиву на апеляційну скаргу суд вважає необґрунтованим, оскільки, як вже зазначено, відповідач вчасно отримав копію апеляційної скарги тому мав достатньо часу для подання відзиву в строк.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу, відповідачем надано додаткові докази зазначені в переліку додатків до відзиву.

Розглянувши це клопотання відповідача суд протокольною ухвалою відмовив в його задоволенні, оскільки додані до відзиву на апеляйну скаргу додаткові докази надані суду апеляційної інстанції з порушенням вимог процесуального закону.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Щодо всіх долучених до відзиву додаткових доказів колегія зазначає, що прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування. У справи що переглядається відповідач на надав доказів на підтвердження винятковості випадку для їх прийняття судом апеляційної інстанції, та неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для залучення всіх додаткових доказів, які додані до відзиву.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 07.10.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.10.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення у даній справі скасувати.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Сторонами у справі 30.12.2021 укладено договір №3012 купівлі-продажу щебеневої продукції, за умовами пунктів 1.1 та 1.2 якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача гранітний щебінь та відсів. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався сплатити вартість отриманого товару на умовах укладеного договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу №3012 від 30.12.2021 товар (гранітний щебінь та відсів) постачається позивачем у кількості та по цінах згідно з специфікаціями та накладними, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що загальна кількість товару, що поставляється, його характеристика, номенклатура погоджуються сторонами у специфікації на кожну окрему партію товару, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно пункту 2.4 договору приймання товару, що поставляється покупцеві проводиться: по якості - згідно сертифіката якості або паспорту, виданого заводом-виробником; по кількості - згідно товарно-транспортних накладних та/або видаткових накладних товар, прийнятий по якості та кількості, переходить у власність покупця.

В пункті 2.6 договору визначено, що при виявлені невідповідності вимогам даного договору складається двосторонній акт, що містить дані про характер виявленої невідповідності. У акті вказується кількість поставленого товару , дані про виявлені невідповідності, пошкодження з переліком дефектів. Акт складається у двох примірниках, підписується представником покупця та представником продавця (або перевізника). У видатковій накладній робиться відмітка про складання акта.

За умовою пункту 3.3 договору поставка здійснюється окремими партіями, на умовах та в терміни, визначені сторонами у заявках або специфікаціях, після їх складання та узгодження.

Відповідно до умов пунктів 5.1 та 5.2 договору поставка здійснюється на умовах попередньої оплати. Покупець здійснює повну оплату товару протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки. Покупцю може бути надана відстрочка оплати строком на 14 календарних дів за умови зазначення про це у специфікації на поставку товару.

Згідно пункту 5.3 договору після проведення приймання за кількістю та якістю замовленої партії товару покупець зобов`язаний при необхідності, провести доплату за фактично отриману партію товару. Сума доплати визначається як різниця між сумою фактично отриманої партії товару та сумою попередньої оплати за цю партію товару. Доплата проводиться згідно виставленого рахунку-фактури від продавця шляхом безготівкового перерахування коштів на його поточний рахунок у термін до 2 банківських днів.

Між сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору, де було узгоджено поставку 6 найменувань товару (3 позиції гранітного щебню різної фракції, 2 позиції гранітної щебенево-піщаної суміші різних фракцій та 1 позицію відсіву гранітного) на загальну суму 70 630 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 11 771 666, 67 грн).

За доводами позивача, у відповідності до видаткових накладних ним було здійснено передання покупцю товару на загальну суму 75 504 100,00 грн, з яких відповідачем було повернуто товар вартістю 52 887 445,00 грн. За розрахунками позивача різниця між вартістю поставленого та поверненого товару складає 22 616 655, 00 грн.

Згідно платіжних доручень №5188 від 30.12.2021 на суму 11 771 666, 67 грн та № 86 від 12.01.2024 на суму 1 000 000,00 грн відповідачем здійснено оплату товару на загальну суму 12 771 666,67 грн.

Оскільки відповідач не здійснив оплату в повному обсязі отриманого товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Лідер" 9 844 988,33 грн заборгованості за отриманий товар.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У відповідності до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в розділі 3 "Умови поставки" договору визначено, що товар поставляється покупцю автомобільним транспортом на умовах, визначених сторонами згідно Міжнародних правил Інкотермс в редакції 2010 року, які застосовуються з врахуванням внутрішньодержавного характеру даного договору (п. 3.1 договору).

За згодою сторін поставка товару може бути здійснена згідно Міжнародних правил Інкотермс в редакції 2010 року, які застосовуються з врахуванням внутрішньодержавного характеру даного договору, на умовах визначених сторонами в специфікації, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.2 договору).

Поставка товару здійснюється окремими партіями, на умовах та в терміни, визначені сторонами у заявках та/або специфікаціях, після їх складання та узгодження. Також в специфікації обов`язково зазначається: пункт поставки одержувача вантажу та замовник вантажу відповідно заявки покупця (п. 3.3 договору).

У випадку здійснення поставки товару залізничним транспортом, покупець у своїй заявці обов`язково визначає точне найменування станції та залізниці, призначення вантажу, код станції, точне й повне найменування одержувача вантажу, його цифровий код та бажаний строк поставки у заявці на поставку товару. Покупець повинен упевнитися в отриманні заявки продавцем (п. 3.4 договору).

Протягом робочого дня з часу відвантаження товару продавець повідомляє покупця про здійснене відвантаження (за умови відвантаження товару залізничним транспортом) із зазначенням: - найменування товару; - номер договору; - дата відвантаження; номер залізничної накладної; - номер залізничного вагона (п. 3.5 договору).

До відвантаженого товару продавець додає видаткову накладну на кожну партію товару, товарно-транспорту накладну (або залізничну накладну) та документи, що підтверджують якість товару (п. 3.6 договору).

Перехід до покупця права власності на товар, що поставляється за договором відбувається в момент підписання відповідних документів представником продавця (п. 3.7 договору).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що надані позивачем видаткові накладні, які містять підписи уповноважених осіб сторін та відтиски печаток підприємств, не є належними доказами набуття покупцем права власності на товар, позаяк означений товар не був фактично отриманий відповідачем. А тому, на думку відповідача, у нього не виникло обов`язку з оплати невідвантаженого товару.

В контексті таких заперечень, колегія суддів вважає за необхідне зазнати таке.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Отже, під переданням майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тобто лише власник або уповноважена ним особа вправі вирішувати долю майна та, відповідно, вчиняти щодо нього юридично значимі дії.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в день укладення договору купівлі-продажу між сторонами також було укладено договір зберігання № 3012-1 від 30.12.2021, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити зберігання переданого йому відповідачем товару.

Згідно Акта прийму-передачі майна, що передається на зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" від 30.12.2021 відповідачем передано на відповідальне зберігання позивача товар на загальну суму 70 630 000,00 грн. При цьому, як загальна вартість товару, так і асортимент, і кількість повністю відповідає ідентифікуючим характеристикам товару, визначеного у Специфікації № 1 до договору купівлі-продажу.

У цьому зв`язку, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що акт приймання-передачі майна є первинним документом фіксації здійснення господарської операції з передання товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Тож сторони спірних правовідносин, підписавши акт від 30.12.2021, констатували наявність у відповідача товару та передання його позивачу на зберігання. Водночас, за загальними положеннями цивільного законодавства лише власник або уповноважена ним особа вправі розпоряджатися майном та, відповідно, вчиняти щодо нього юридично значимі дії.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору зберігання не передбачено обов`язку позивача із зберігання товару, що буде переданий йому у майбутньому, то цей правочин є реальним (укладення з моменту передачі на зберігання).

Відповідачем до матеріалів справи також було представлено підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками юридичних осіб акти надання послуг за зберігання за період з грудня 2021 по березень 2023. Зазначені послуги прийняті відповідачем без будь-яких заперечень чи претензій.

В змісті встановлених вище обставин, колегія суддів констатує, що своїми діями із передання на зберігання позивачу отриманого за видатковими накладними товару відповідач визначив долю цього майна шляхом залишення його на зберіганні в місці знаходженні (у продавця).

Крім того, обов`язок із зберігання товару може виниками у продавця в силу вимог закону (статті 667 ЦК України). Утім, сторони спірних правовідносин врегулювали відносини із зберігання товару окремим правочином, що підлягає врахуванню і оцінці під час вирішення цього спору.

Факт передання відповідачем на зберігання товару, заборгованість за яким є предметом розгляду у даній справі, підтверджувався ним самим, зокрема, в поданій до суду зустрічний позовній заяві, де ПП "Лідер" на обґрунтування взаємопов`язаності позовів вказував саме ці обставини.

Докази спростування презумпції правомірності правочину (договору зберігання) суду не представлено, обставини наявності між сторонами договірних відносин із зберігання товару, що придбавався за договором купівлі-продажу, підтверджувались учасниками справи в судових засіданнях.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач у відповідності до видаткових накладних (повернення) за період лютий, квітень, травень 2022, жовтень 2023 здійснював повернення позивачу товару на загальну суму 52 887 445,00 грн. Наведене, на переконання Суду свідчить про реальних рух активів та зміну розміру зобов`язання сторони з оплати відповідного товару.

Ствердження відповідача про вчинення ним дій із повернення на прохання продавця задля отримання останнім податкової вигоди не можуть бути враховані судом, оскільки доказово не підтверджені жодними документами податкової звітності чи бухгалтерського обліку. До того ж, прийняття відповідачем участі у будь-яких схемах чи сприяннях у неправомірному отриманні позитивного податкового ефекту продавця свідчать не на користь ПП "Лідер" та не доводять його добросовісність в договірних правовідносинах. За загальним правилом, метою укладення договору купівлі-продажу є отримання товару в узгоджених кількостях та ціні, а не задля подальшого коригування сум придбання товару шляхом оформлення його повернення та досягнення будь-якою із сторін податкових преференції.

Отже, беручи до уваги те, що після підписання відповідачем видаткових накладних останній як фактичний власник майна вчиняв дії із його розпорядження у вигляді передання товару на зберігання, часткового його повернення, а продавцем такі дії приймалися до виконання, колегія суддів вважає, що у даному випадку відбулось визнання учасниками спірних правовідносин факту переходу права власності на товар до покупця згідно видаткових накладних, що підписані між сторонами. Тобто в момент вручення товару набувачеві.

При цьому, складання позивачем та підписання відповідачем видаткових накладних датою укладення договору купівлі-продажу, на чому наголошує відповідач, не виключала можливості прибуття уповноваженого представника покупця в місце знаходження товару та здійснення його фактичного прийняття з огляду на одночасне оформлення між сторонами договірних відносин із зберігання, яким притаманні ознаки реального правочину.

Обставина, з якою пов`язується момент набуття права власності і, відповідно, право розпоряджатися майном у даному випадку, є сам факт його передання (вручення) покупцеві, а не оформлення товарно-транспортних накладних. Адже покупець, передавши на зберігання позивачу товар в місці його знаходження за договором зберігання, фактично змінив умови п. 3.7 договору купівлі-продажу, а тому колегія суддів не може прийняти до уваги доводи відповідача про те, що право власності на майно зберіглося за продавцем (позивачем) до моменту оформлення товарно-транспортних накладних, зокрема наявних у справі залізничних накладних.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів також не вбачає підстав для застосування положень частини 1 статті 697 ЦК України, оскільки зазначена норма є диспозитивною, і право власності зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин лише за наявності відповідного застереження у договорі. Утім у даному випадку таке застереження в договорі купівлі-продажу відсутнє.

Суд, серед іншого також враховує, що обставини набуття відповідачем права власності на товар за видатковими накладними та подальше його передання на зберігання позивачу фактично визнаються відповідачем, позаяк на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4473/24 за позовом ПП "Лідер" до ТОВ "Українська добувна компанія" про стягнення 16 275 900, 00 грн за не належним виконанням зобов`язань за договором зберігання №3012-1 від 30.12.2021.

У відповідності до постанови Слідчого СВ ВП № 1 Олександрівського РВП ГУНП в Кіровоградській області від 05.03.2024 до відділу поліції надійшла заява директора ПП "Лідер" про викрадення невідомими особами майна, що знаходиться на зберіганні ТОВ "Українська добувна компанія" у зв`язку із чим підприємству завдано майнову шкоду. Цією ж постановою слідчого відповідача залучено у кримінальне провадження як потерпілу юридичну особу.

Отже, з одного буку (у даній справі) відповідач зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів набуття ним права власності на товар згідно п. 3.7 договору купівлі-продажу. Тоді як, з іншого боку він виступає заявником у рамках кримінального провадження за фактом викрадення його майна, що було передано позивачу за договором зберігання, та завдання йому цим збитків; пред`являє позов до суду як власник втраченого майна.

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції.

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, колегія суддів вважає, що вчинення відповідачем дій із розпорядження отриманого за видатковими накладними товаром (передання на зберігання, часткове повернення товару), звернення до правоохоронних органів та суду за захистом свого порушеного права (втрата переданого на зберігання майна) та викладення у даній справі своїх доводів щодо не набуття покупцем права власності на товар згідно підписаних ним же видаткових накладних свідчить про непослідовну суперечливу поведінку.

Наведене виключає можливість врахування аргументів відповідача про нереальність оформленої видатковими накладними операції з передання товару, що були зазначені під час розгляду справи в суді, позаяк особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки. Стратегія захисту не може будуватися одночасно на взаємозаперечувальних доводах та діях, вчинених в межах спірних правовідносин.

Відносно посилань відповідач на те, що за видатковими накладними не відбулось фактичного відвантаження товару, перевірки його за кількістю/якістю та подальше його неотримання у зв`язку із затопленням кар`єру, - колегія суддів виходить з наступного.

Як вже зазначалось, покупець після підписання видаткових накладних передав на зберігання товар в місці його знаходження (у кар`єрі). Тобто необхідності у фізичному переміщенні зазначеного товару в момент оформлення видаткових накладних, про що зазначає покупець, не було. Однак наведене, на переконання колегії суддів, не може бути підставою для висновку про нереальність господарської операції з передання товару, оскільки послідуючі дії покупця із розпорядження товаром, зокрема, повернення його частини продавцю, звернення до правоохоронного органу та суду за захистом порушеного права (втрата майна) свідчать про набуття ним права власності, перехід якого пов`язується з фактом передання.

Посилання відповідача щодо нездійснення перевірки товару за кількістю та асортиментом в момент оформлення видаткових накладних також не можуть бути покладені в основу висновку про нереальність господарської операції, позаяк покупець за актом приймання-передачі від 30.12.2021 передав на зберігання товар в цих же самих ідентифікуючих характеристиках, що наведено в накладних. Тобто надалі правовідносини між сторонами врегульовуються положення договору про зберігання та Главою 66 Розділу ІІІ Цивільного кодексу України. Відповідно, питання щодо подальшого неотримання товару у зв`язку із затопленням кар`єру підлягає дослідженню та вирішенню в рамках вирішення спору про відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві у зв`язку з неналежним виконанням зберігачем його договірних обов`язків з повернення речі.

Відносно посилань відповідача на положення п. 2.5 договору про те, що прийняття товару по кількості/якості здійснюється лише в присутності або перевізника, або продавця, колегія суддів зазначає, що іншими умовами цього розділу надано покупцю право апелювати до продавця щодо виявлених порушень кількості/якості товару. Доказів складання сторонами в порядку п. 2.6 договору Акта про виявлені порушення до матеріалів справи не представлено, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідач здійснив передання придбаного за договором купівлі-продажу товару не в обсязі, зазначеному в акті прийму-передачі майна, що передається на зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" від 30.12.2021.

Продовження позивачем вчинення дій із оформлення залізничних накладних та направлення покупцю товару, на чому наголошує відповідач, не спростовує реальність здійснення господарської операції з передання товару за видатковими накладними, позаяк у відповідності до частини 1 статті 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Оскільки відповідач звертався до позивача із заявками про часткове відправлення товару залізничним транспортом в т.ч. до закінчення строку зберігання, зберігач зобов`язаний був виконати зазначену вимогу поклажодавця та здійснити його часткове повернення (згідно заявки).

Колегія суддів також не може прийняти до уваги ствердження відповідача про те, що видаткові накладні видавались без мети реального відображення здійснення господарської операції, а виключно з метою отримання податкової вигоди продавця у вигляді отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Так, у відповідності до абзацу 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс) (п. 201.7. ст. 201 ПК України).

Згідно пункту 187.1. статті 187 ПК України (в редакції станом на час часткової сплати відповідачем коштів) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Отже відповідач (покупець), сплативши на користь позивача аванс в сумі податку на додану вартість, у відповідності до положень чинного податкового законодавства, за умови реєстрації податкової накладної продавцем, набуває право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Відповідачем не представлено жодних доказів, пов`язаних із податковою звітністю відображення господарських операцій з передання товару за оспорюваними видатковими накладними як щодо реалізації покупцем свого права на отримання податкового кредиту, так і щодо коригування сум у зв`язку з поверненням товару.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.4 Положення обов`язковими реквізитами документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

У постанові від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що: "однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством... Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції".

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Таким чином, надавши правову оцінку спірним правовідносинам в контексті доводів та заперечень сторін, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем належними і допустимими засобами доказування та підставними доводами не спростовано реальність здійснення господарської операції з передання позивачем відповідачу товару за видатковими накладними, що оформленні у відповідності до вимог чинного законодавства із зазначенням повної ідентифікуючої інформації про осіб, що взяли участь в переданні товару, його кількість, ціну та асортимент.

В свою чергу сукупність наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин щодо підписання відповідачем видаткових накладних, укладення договору зберігання та передання прибраного за договором купівлі-продажу товару на зберігання позивачу згідно актів, часткове повернення продавцю товару, що приймались згідно видаткових накладних, звернення відповідача до правоохоронних органів та суду як власника втраченого майна, - засвідчує факт переходу права власності на товар до покупця. Наведене кореспондує виникнення у останнього обов`язку з його оплати. Протилежні висновки суду першої інстанції зроблені без належної оцінки зібраної у матеріалах справи усієї сукупності доказів.

Щодо розміру заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 538 ЦК України унормовано, що у разі якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов пунктів 5.1 та 5.2 договору поставка здійснюється на умовах попередньої оплати. Покупець здійснює повну оплату товару протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки. Покупцю може бути надана відстрочка оплати строком на 14 календарних дів за умови зазначення про це у специфікації на поставку товару.

Згідно пункту 5.3 договору після проведення приймання за кількістю та якістю замовленої партії товару покупець зобов`язаний при необхідності, провести доплату за фактично отриману партію товару. Сума доплати визначається як різниця між сумою фактично отриманої партії товару та сумою попередньої оплати за цю партію товару. Доплата проводиться згідно виставленого рахунку-фактури від продавця шляхом безготівкового перерахування коштів на його поточний рахунок у термін до 2 банківських днів.

Отже, за змістом спірних правовідносин, покупець зобов`язаний здійснити доплату вартості отриманого товару, що не покривається сумою попередньої оплати. В контексті таких умов, продавець діючи на власний ризик вправі був здійснити передання товару за видатковими накладними без повної попередньої оплати за товар. Притримання є правом, а не обов`язком продавця.

Так, звертаючись з даним позовом, ТОВ "Українська добувна компанія" зазначало, що у відповідності до видаткових накладних відповідачу передано товар на загальну суму 75 504 100,00 грн.

Однак, за результатами дослідження представлених суду документів, колегією суддів встановлено, що видаткові накладні №305 від 02.10.2023, №306 від 03.10.2023, №307 від 04.10.2023, №309 від 05.10.2023 та №310 від 06.10.2023 містять посилання на договір № 03-09-19 від 18.09.2019 та зі сторони отримувача підписані ТОВ "Світловодське кар`єроуправління", тобто не відповідачем у цій справі. Належних доказів уповноваження відповідачем названого товариства на отримання товару не надано. А тому наведені документи не можуть бути враховані під час визначення загальної суми заборгованості відповідача.

Судом, за результатами дослідження наявних у справі видаткових накладних, що підписані між сторонами цього спору, встановлено, що загальна сума прийняття відповідачем товару становить 75 293 000, 00 грн. Відповідач не оспорює факт належності підпису та печатки підприємства на означених видаткових накладних саме Приватному підприємству "Лідер". Належних і допустимих доказів підробки чи фальсифікації цих реквізитів первинних бухгалтерських документів суду не представлено.

При цьому, колегія суддів визнає помилковими висновки суду попередньої інстанції в частині неможливості встановлення правової основи передачі товару за видатковими накладними через наявність в них посилання на договір поставки №3012 від 30.12.2021. Адже з наданих суду документів вбачається, що між сторонами укладено договір саме за наведеним вище номером і датою, а асортимент товару відповідає тому, що вказаний у специфікації № 1 до договору №3012 від 30.12.2021. Доводів щодо наявності між сторонами інших правовідносин ніж тих, що склалися згідно договорів зберігання та купівлі-продажу, учасниками провадження не наводилось, а доказів не надавалось. Тож допущення під час оформлення видаткових накладних помилки в назві договору (вказано поставка, а не купівля-продаж) з урахуванням вищенаведених обставин не може свідчити про неналежність цих господарських операцій до спірних правовідносин.

Досліджуючи зміст специфікації № 1 до договору суд першої інстанції також невірно встановив, що загальна вартість узгодженої поставки товару становить 11 771 666, 67 грн, позаяк зазначена сума є сумою ПДВ, а загальна вартість товару - 70 630 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 11 771 666, 67 грн). Тож висновки суду про неузгодженість між сторонами істотної умови договору в названій ціні та кількості товару є такими, що не відповідають матеріалам справи.

Колегія суддів, серед іншого, звертає увагу на те, що у відповідності до частини 3 статті 670 ЦК України якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Відповідачем згідно видаткових накладних (повернення) було повернуто товар загальною вартістю 52 887 445,00 грн. Тож різниця між вартістю отриманого (згідно наявних у справі видаткових накладних) та поверненого товару складає 22 405 555, 00 грн (75 293 000, 00 - 52 887 445,00).

Відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 12 771 666,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №5188 від 30.12.2021 на суму 11 771 666, 67 грн та № 86 від 12.01.2024 на суму 1 000 000,00 грн.

Отже заборгованість відповідача за отриманий, однак не оплачений товар становить 9 633 888,33 грн (22 405 555, 00 - 12 771 666,67), яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Беручи до уваги те, що відповідачем належними засобами доказування не спростовано обставин відсутності у нього заборгованості з оплати отриманого товару за видатковими накладними на суму 9 633 888,33 грн, колегія суддів вважає, що позов у даній справі підлягає частковому задоволенню у названій сумі. В іншій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, помилкове застосування норм матеріального права, тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати

Судові витрати пов`язані з розглядом справи слід розподілити згідно вимог ст. 129 ГПК України, - пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/1944/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Лідер" (01133, місто Київ, б. Лесі Українки, будинок 34, офіс 310; ЄДРПОУ 31563452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ДОБУВНА КОМПАНІЯ" (39803, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, місто, Горішні Плавні, пр. Героїв Дніпра, будинок, 23, офіс 121; ЄДРПОУ 43222436) заборгованості у розмірі 9 633 888,33 грн (дев`ять мільйонів шістсот тридцять три тисячі вісімсот вісімдесят вісім грн 33 коп.), 144 508,32 грн (сто сорок чотири тисячі п`ятсот вісім грн 32 коп.) судового збору.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Стягнути з Приватного підприємства "Лідер" (01133, місто Київ, б. Лесі Українки, будинок 34, офіс 310; ЄДРПОУ 31563452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська добувна компанія" (39803, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, місто, Горішні Плавні, пр.. Героїв Дніпра, будинок, 23, офіс 121; ЄДРПОУ 43222436) 216 762,49 грн (двісті шістнадцять тисяч сімсот шістдесят дві грн 49 коп.) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 21.10.2024

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков