Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/1944/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1944/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Українська добувна компанія»- Мухамеджанова О. С.,

Приватного підприємства «Лідер» - Беззубця О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Лідер»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (у складі колегії суддів: Корсак В. А. (головуючий), Алданова С. О., Євсіков О. О.)

у справі № 910/1944/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська добувна компанія»

до Приватного підприємства «Лідер»

про стягнення 9 844 988,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська добувна компанія» (далі - ТОВ «Українська добувна компанія») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Лідер» (далі - ПП «Лідер») про стягнення 9 844 988,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012 в частині повної оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «Лідер» на користь ТОВ «Українська добувна компанія» заборгованість у розмірі 9 633 888,33 грн, 144 508,32 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ПП «Лідер» на користь ТОВ «Українська добувна компанія» 216 762,49 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2024 року ПП «Лідер» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1944/24 за касаційною скаргою ТОВ «Українська добувна компанія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/1944/24 до закінчення перегляду цієї постанови в касаційному порядку; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.12.2024.

26.11.2024 та 27.11.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення ПП «Лідер», у яких останній просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 залишити без змін.

З огляду на зміст зазначених додаткових пояснень, фактично вони є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 298 ГПК України, без клопотання про його поновлення, а тому такі додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.

ТОВ «Українська добувна компанія» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ПП «Лідер» подано до Верховного Суду відповіді на відзив ТОВ «Українська добувна компанія» на касаційну скаргу.

02.12.2024 та 03.12.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення ТОВ «Українська добувна компанія», які залишені без розгляду на підставі частини 5 статті 161 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судом апеляційної інстанції, 30.12.2021 між ТОВ «Українська добувна компанія» (продавець) та ПП «Лідер» (покупець) укладено договір купівлі-продажу щебеневої продукції № 3012, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця гранітний щебінь та відсів, а покупець зобов`язався сплатити вартість отриманого товару на умовах укладеного договору (пункти 1.1, 1.2 договору).

За умовами пункту 1.3 договору товар (гранітний щебінь та відсів) постачається продавцем у кількості та по цінах згідно з специфікаціями та накладними, які є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна кількість товару, що поставляється, його характеристика, номенклатура погоджуються сторонами у специфікації на кожну окрему партію товару, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.4 договору).

Згідно з пунктом 2.4 договору приймання товару, що поставляється покупцеві проводиться: по якості - згідно сертифіката якості або паспорту, виданого заводом-виробником; по кількості - згідно товарно-транспортних накладних та/або видаткових накладних товар, прийнятий по якості та кількості, переходить у власність покупця.

При виявлені невідповідності вимогам даного договору складається двосторонній акт, що містить дані про характер виявленої невідповідності. У акті вказується кількість поставленого товару , дані про виявлені невідповідності, пошкодження з переліком дефектів. Акт складається у двох примірниках, підписується представником покупця та представником продавця (або перевізника). У видатковій накладній робиться відмітка про складання акта (пункт 2.6 договору).

Відповідно до пункту 3.3 договору поставка здійснюється окремими партіями, на умовах та в терміни, визначені сторонами у заявках або специфікаціях, після їх складання та узгодження.

Пунктами 5.1 - 5.3 договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах попередньої оплати. Покупець здійснює повну оплату товару протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки. Покупцю може бути надана відстрочка оплати строком на 14 календарних днів за умови зазначення про це у специфікації на поставку товару.

Після проведення приймання за кількістю та якістю замовленої партії товару покупець зобов`язаний при необхідності провести доплату за фактично отриману партію товару. Сума доплати визначається як різниця між сумою фактично отриманої партії товару та сумою попередньої оплати за цю партію товару. Доплата проводиться згідно виставленого рахунку-фактури від продавця шляхом безготівкового перерахування коштів на його поточний рахунок у термін до 2 банківських днів.

Сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору, у якій узгоджено поставку 6 найменувань товару (3 позиції гранітного щебню різної фракції, 2 позиції гранітної щебенево-піщаної суміші різних фракцій та 1 позицію відсіву гранітного) на загальну суму 70 630 000,00 грн (в т. ч. ПДВ 11 771 666, 67 грн).

Згідно з видатковими накладними, що підписані сторонами, загальна сума прийнятого відповідачем товару становить 75 504 100,00 грн, з яких відповідачем було повернуто товар загальною вартістю 52 887 445,00 грн, різниця між вартістю отриманого та поверненого відповідачем товару складає 22 616 655,00 грн.

ПП «Лідер» здійснило часткову оплату товару на суму 12 771 666,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 30.12.2021 № 5188 на суму 11 771 666, 67 грн та від 12.01.2024 № 86 на суму 1 000 000,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.12.2021 між сторонами також було укладено договір зберігання № 3012-1, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити зберігання переданого йому відповідачем товару.

Згідно з актом прийму-передачі майна, що передається на зберігання ТОВ «Українська добувна компанія», від 30.12.2021 відповідачем передано на відповідальне зберігання позивача товар на загальну суму 70 630 000,00 грн. При цьому, як загальна вартість товару, так і асортимент, і кількість повністю відповідає ідентифікуючим характеристикам товару, визначеного у Специфікації № 1 до договору купівлі-продажу.

Оскільки відповідач не здійснив оплату в повному обсязі отриманого товару за договором купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012, ТОВ «Українська добувна компанія» звернулося до суду з позовом про стягнення з 9 844 988,33 грн заборгованості за отриманий товар.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що до нього не перейшло право власності на товар, а тому відсутні підстави для його оплати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності богу у розмірі позовної вимоги за проданий відповідачу товар на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, встановивши на їх підставі обставини підписання відповідачем видаткових накладних, укладення договору зберігання та передання придбаного за договором купівлі-продажу товару на зберігання позивачу згідно актів, часткове повернення продавцю товару, що приймались згідно видаткових накладних, звернення відповідача як власника втраченого майна до правоохоронних органів та суду, суд апеляційної інстанції застосувавши принципи добросовісності та заборони суперечливої поведінки, дійшов висновку про набуття відповідачем права власності на товар за договором купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012, а відтак і про наявність обов`язку у останнього оплатити цей товар. Ураховуючи наведене, перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості, суд апеляційної інстанцій прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог та відповідно про стягнення заявленого позивачем розміру заборгованості.

ПП «Лідер», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на порушення судом апеляційної інстанцій при прийняті оскаржуваного рішення положень статей 203, 334, 658, 697 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норм процесуального права, зокрема, статей 13, 14, 74, частини 4 статті 73, 80, 86, частин 4, 5 статті 236, статті 269 ГПК України; на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», викладених у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 420/8830/20, від 05.05.2023 у справі № 1340/5998/18, від 03.08.2023 у справі № 380/2589/22, від 05.05.2023 у справі № 160/15514/20, від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц; на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 320/2797/21 щодо застосування принципу офіційного з`ясування обставин у справі.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що операції проведені за видатковими накладними є нереальними, а тому такі накладні не є належними доказами на підтвердження набуття відповідачем права власності на товар.

Крім того, ПП «Лідер» підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина 1 статті 656 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаній передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з статтею 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони у розділі 3 договору купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012 погодили умови поставки товару за цим договором.

У пункті 3.7 договору сторони погодили, що перехід до покупця права власності на товар, що поставляється за договором, відбувається в момент підписання відповідних документів представником продавця.

Частиною 1 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Отже, під переданням майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тобто лише власник або уповноважена ним особа вправі вирішувати долю майна та, відповідно, вчиняти щодо нього юридично значимі дії.

Судом апеляційної інстанції установлено, що у день укладення договору купівлі-продажу № 3012 між цими ж сторонами був укладений договір зберігання № 3012-1, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов`язання здійснити зберігання переданого йому відповідачем товару.

За актом прийму-передачі майна, що передається на зберігання ТОВ «Українська добувна компанія», від 30.12.2021 відповідачем передано на відповідальне зберігання позивачу товар на загальну суму 70 630 000,00 грн; загальна вартість товару, асортимент і його кількість повністю відповідають ідентифікуючим характеристикам товару, визначеного у Специфікації № 1 до договору купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012.

Отже, підписавши акт від 30.12.2021, сторони констатували наявність у відповідача товару та передання його позивачу на зберігання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що передаючи на зберігання позивачеві отриманий за видатковими накладними товар, відповідач визначив долю цього майна шляхом залишення його на зберіганні у місці знаходження (у продавця).

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору зберігання не передбачено обов`язку позивача із зберігання товару, що буде переданий йому у майбутньому, то цей правочин є реальним (укладення з моменту передачі на зберігання).

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини передачі відповідачем як власником товару на зберігання позивачу, підтверджується також фактом звернення відповідача у цій справі з зустрічним позовом про відшкодування 16 275 900, 00 грн вартості втраченого майна (щебеневої продукції) за договором зберігання від 30.12.2021 № 3012-1, який був повернутий судом першої інстанції останньому, а також фактом звернення до суду з окремим позовом до позивача у цій справі про стягнення 16 275 900, 00 грн за неналежне виконання зобов`язань за договором зберігання від 30.12.2021 № 3012-1 (справа № 910/4473/24).

Основоположними принципами судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20 , від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20 тощо).

Отже, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, ураховуючи положення чинного законодавства та умови укладеного договору купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012, встановлені обставини укладення між сторонами 30.12.2021 договору зберігання товару, укладення і виконання якого не заперечував відповідач, а також обставини звернення відповідача з зустрічним позовом (повернутий судом першої інстанції) та з окремим позовом до ТОВ «Українська добувна компанія» про стягнення коштів за неналежне виконання зобов`язань за договором зберігання, зважаючи на принципи добросовісності та заборони суперечливої поведінки, дійшов обґрунтованого висновку про набуття відповідачем права власності на товар за договором купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012, що кореспондується з обов`язком оплати цього товару.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 538 ЦК України встановлено, що, у разі якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1статті 692 ЦК України).

Ураховуючи викладене, а також умови договору купівлі-продажу від 30.12.2021 № 3012 (пункти 5.1-5.3), суд апеляційної інстанції перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості, встановив його правильність та дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнув з відповідача заборгованість з оплати отриманого товару.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Доводи скаржника про нереальність операцій, проведених за видатковими накладними, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та відхилені ним як необґрунтовані, фактично зводяться до спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України.

Суд касаційної інстанції також не бере до уваги аргументи скаржника щодо неправомірного посилання судом апеляційної інстанції на матеріали кримінального провадження, оскільки таке посилання суду апеляційної інстанції не впливає на правильність його висновку про задоволення позовних вимог скаржника, який зроблений судом на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ПП «Лідер», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 420/8830/20, від 05.05.2023 у справі № 1340/5998/18, від 03.08.2023 у справі № 380/2589/22, від 05.05.2023 у справі № 160/15514/20, від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц щодо застосування статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, у адміністративних справах № 160/15514/20, № 420/8830/20, № 1340/5998/18, № 380/2589/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом розгляду були позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Разом з цим у справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про стягнення заборгованості на неналежне виконання умов договору купівлі-продажу.

У справі № 362/2159/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, враховуючи положення пункту 7 статті 1, абзацу 2 частини 11 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», погодився з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем існування будь-яких зобов`язальних правовідносин між ним та відповідачем.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив наявність між сторонами договірних правовідносин, набуття відповідачем права власності на товар, переданий за договором, та відповідно наявність обов`язку оплатити цей товар, застосувавши принципи добросовісності та заборони суперечливої поведінки, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за договором.

Отже, правовідносини у справі № 910/1944/24, що розглядається, та у наведених вище справах № 160/15514/20, № 420/8830/20, № 362/2159/15-ц, № 1340/5998/18, № 380/2589/22, на які посилається скаржника у касаційній скарзі, не є подібними, ураховуючи відмінні зміст та правове регулювання спірних правовідносин.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 320/2797/21 щодо застосування принципу офіційного з`ясування обставин у справі, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки такий висновок має загальний характер, а зміст оскаржуваного судового рішення у справі, що розглядається, не свідчить про його невідповідність правовому висновку, викладеним у наведеній вище постанові.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, здійснив оцінку наданих сторонами доказів у їх сукупності та встановив на їх підставі відповідні обставини. Натомість доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, ПП «Лідер» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ПП «Лідер» посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Також, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.

Матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується належне дослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі, надання їм оцінки, а доводи касаційної скарги про встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не містять належного обґрунтування, зокрема, які саме обставини і на підставі яких саме доказів, як і не містять доводів стосовного наслідків впливу означеного на результат вирішення судами спору по суті, тобто є безпідставними та необґрунтованими.

Саме лише посилання скаржника на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

При цьому такі доводи скаржника насамперед зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Лідер» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/1944/24 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/1944/24.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

О. В. Случ