Постанова

від 08.10.2024 по справі 922/2185/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/2185/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А. , суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,

представників учасників справи:

прокурор Горгуль Н.В.;

від відповідача-1 Надьон О.В. (у режимі відеоконференції);

від відповідача-2 Чернявський А.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.2506Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 (суддя Кухар Н.М., повний текст складено 27.10.2023) у справі №922/2185/19

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі Харківської області,

до відповідачів:

1) ОСОБА_1 , м.Харків,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

3) Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2", с.Вікторівка Харківської області,

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Богодухівська міська рада, м.Богодухів Харківської області,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області 11.07.2019 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2" про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1149-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465;

- визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським фермерським господарством "Сухини 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465;

- скасування рішення про державну реєстрацію №29599642 від 14.05.2016, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди №14505213 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) за ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію №34430600 від 24.03.2017, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди №19613288 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) за Сільськогосподарським фермерським господарством "Сухини 2";

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 по справі №922/2185/19 у позові Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області відмовлено з підстав пропуску прокурором позовної давності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 залишено без задоволення апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у справі №922/2185/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2023 частково задоволено касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області; постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у справі №922/2185/19 скасовано; справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору у даній справі належить встановити початок перебігу позовної давності. Прокурор у даній справі посилався на те, що про спірні обставини йому стало відомо з інформації, яка викладена у листі Богодухівськоїго відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області проте судами попередніх інстанцій не наведено у судових рішеннях доказів на спростування наведених Прокурором доводів. Як місцевий, так і апеляційний суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

Окрім того, суд касаційної інстанції вказав, що, аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства; аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19; в такий спосіб, господарським судам попередніх інстанцій належить врахувати суб`єктний склад учасників спірних правовідносин.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19, ухваленим за результатами нового розгляду справи, відмовлено у позові Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області з наступних підстав:

- в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 16.-9.2014 № 2215-СГ суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокурором неправомірно заявлено позовні вимоги до другого відповідача, оскільки позов, фактично пред`явлений державою до держави, що не відповідає частині першій ст. 45 ГПК України, відтак, позовні вимоги, заявлені до Головного управління Держгеокадастру про визнання незаконним і скасування його наказу, не підлягають задоволенню;

- позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016 і укладеного на його підставі договору суборенди землі від 21.03.2017, задоволенню не підлягають, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України;

- щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення відповідний позов є негаторним, тобто таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном і може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення, отже, позовна давність до вимог такого позову не застосовується;

- з 29.01.2021 право власності на спірну земельну ділянку перейшло до територіальної громади в особі Богодухівської міської ради, отже, відповідно до позовних вимог прокурор просить повернути земельну ділянку за кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 державі, яка не є власником цієї земельної ділянки, тобто, в даному випадку позов заявлено не в інтересах власника земельних ділянок;

- з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, отже, після державної реєстрації ОСОБА_1 на базі земельної ділянки з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 ФГ "Сухини 2" останнє стало користувачем вказаної земельної ділянки, а права й обов`язки орендаря цих земельних ділянок за договором оренди землі перейшли до відповідача-3, проте, прокурором заявлена позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, в той час, коли фактичним користувачем цієї земельної ділянки є ФГ "Сухини 2", тобто, вказана позовна вимога заявлена до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для її задоволення;

- позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію;

- оскільки за результатами розгляду позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні, підстави для застосування позовної давності у даному випадку відсутні, а тому заяви відповіда-1 та відповідача-2 про застосування позовної давності задоволенню не підлягають.

Не погодившись із означеним рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить скасувати означене рішення місцевого господарського суду у частині відмови у визнанні недійсними договору оренди і суборенди земельної ділянки та повернення земельної ділянки і ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в цій частині.

В обґрунтування скарги прокурор наводить такі доводи:

- спірний договір оренди земельної ділянки є нікчемним, оскільки його укладено без дотримання конкурентних засад; коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю;

- відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, господарський суд Харківської області вважав, що належним відповідачем за такою вимогою є створене ОСОБА_1 ФГ «Сухини 2», яке після своєї реєстрації є землекористувачем спірної земельної ділянки, проте матеріально-правова вимога позову прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки є наслідком визнання неправомірною процедури надання та використання зазначеної земельної ділянки саме для ведення фермерського господарства; ФГ «Сухини 2» не може на законних підставах користуватися спірною земельною ділянкою, а тому відповідну позовну вимогу правомірно пред`явлено до ОСОБА_1 особи, яка за відсутності визначених законом підстав набула права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства на пільгових умовах (поза конкурсом);

- той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади) таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19 та призначено розгляд означеної апеляційної скарги на 23.01.2024 о 10:00 год.

Через підсистему «Електронний суд» 29.12.2023 від ОСОБА_1 отримано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого відповідач-1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19 - залишити без змін. В обґрунтування відзиву вказаний учасник справи наводить наступні доводи:

- Законом України від 18.02.2016 р. №1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», який набув чинності з 03.04.2016 року, визначено, що право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства набувається на конкурентних засадах (земельних торгах), тобто раніше на 44 дні до моменту набуття чинності вищезазначеного Закону України ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі; кількісних обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства законодавець не встановив;

- висновок саме про наявність у фермерського господарства певних прав щодо земельної ділянки, переданої в оренду засновнику господарства, прямо випливає з закону і є очевидним, отже, зміст та обсяг прав землекористувача ФГ «Сухини 2» повинні прийматися до уваги всіма державними органами, які приймали рішення щодо цих прав та позивачем взагалі;

- висновки господарського суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права у повному обсязі узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постанові від 09.08.2023 в аналогічній справі № 922/1832/19, в якій Верховний Суд зазначив, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом;

- позивачем не надано будь-яких додаткових доказів стосовно обставин, які унеможливлювали подання позовної заяви в терміни з урахуванням строків позовної давності.

Через підсистему «Електронний суд» 29.12.2023 від представника ОСОБА_1 (відповідача-1) - ОСОБА_2 надійшло клопотання, за змістом якого заявник просить надати можливість участі у судових засіданнях у справі №922/2185/19 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 01.01.2024 вказане клопотання було задоволено.

На поштову адресу суду 04.01.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області отримано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого відповідач-2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказаний учасник справи наводить наступні доводи:

- спірний договір оренди землі від 27.04.2016 укладено без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч.2 ст.134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, отже, такий договір, згідно з ч.1, 2 ст.228 ЦК України є нікчемним, відповідно, прокурор обрав неналежний спосіб захисту;

- щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, суд першої інстанції правомірно встановив, що вказана вимога пред`явлена до неналежного відповідача, також прокурор просить повернути земельну ділянку державі, яка не є власником цієї ділянки.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.) від 23.01.2024 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови. Зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Через підсистему «Електронний суд» 02.08.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшла заява про поновлення провадження, за змістом якої заявник повідомив, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №922/2185/19, усунені.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Радіонової О.О., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.08.2024, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

Східним апеляційним господарським судом було встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

За таких обставин, ухвалою суду від 09.08.2024 поновлено провадження у справі, призначено розгляд апеляційної скарги на "08" жовтня 2024 р. о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр.Незалежності, 13, 1-й поверх, у залі засідань №131. Запропоновано учасникам справи у строк по 30.08.2024 (включно) надати письмові пояснення у справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Через підсистему Електронний суд 15.08.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшли письмові пояснення, в яких зазначений учасник справи зазначає, зокрема, що договір оренди від 27.04.2016 є оспорюваним правочином, а тому місцевий господарський суд повинен був ґрунтовно досліджувати й початок перебігу позовної давності; прокуратура могла довідатися про стверджувані порушення земельного законодавства у будь-який момент з дня прийняття наказу чи державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, однак позов подано лише 11.07.2019, коли позовна давність уже спливла. Щодо врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, ГУ Держгеокадастру зазначає, що, на його думку, визначення Головного управління як відповідача в даній справі надає прокурору можливість звернення до суду як самостійному позивачу.

28.08.2024 прокурор через підсистему Електронний суд надав додаткові пояснення, в яких зазначає, що Держгеокадастр (на момент вчинення порушення у вигляді видачі спірного наказу та укладення спірного договору оренди земельної ділянки) не лише не здійснював захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але й сам допустив порушення та є відповідачем за позовними вимогами, отже, з метою захисту інтересів держави до суду звертається саме прокурор, що відповідає висновкам щодо застосування норм права, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

29.08.2024 представник ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд надав письмові пояснення, в яких зазначає, що, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави. Водночас представник ОСОБА_1 наполягає на тому, що ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі. Вказаний учасник справи посилається на постанову Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №629/6198/21, в якій зазначено, що за встановлених обставин отримання особою земельної ділянки до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Стойки О.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 07.10.2024, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.

У судовому засіданні 08.10.2024 прокурор та представники першого і другого відповідачів підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Третій відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, не скористалися своїм процесуальним правом на участь представника у судовому розгляді справи.

Розглянувши питання щодо процесуального статусу прокурора, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої Східний апеляційний господарський суд зупиняв провадження у справі №922/2185/19, колегія суддів зазначає, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2" як самостійний позивач.

Відповідне узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, яка зазначила, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився); за обставин справи №925/1133/18 (в якій заявлено позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Черкаської міської ради та визнання недійсними змін до договору оренди землі), органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор; зважаючи на викладене вище, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Черкаську міську раду та/або Держгеокадастр.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що оскільки у справі №922/2185/19, яка розглядається, також заявлено позов, зокрема, про визнання недійсним договору оренди землі, в якому стороною є Головне управління Держземагенства у Харківській області (правопопередник відповідача-2, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області), прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач, визначивши ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідачем у даній справі.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги прокурора підлягають розгляду по суті з урахуванням приписів ч.1 ст.269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 19.02.2016 № 1149-СГ, ОСОБА_1 (відповідач-1) було надано в оренду земельну ділянку площею 15,0000 га, в тому числі: сіножаті - 6,5000 га, пасовища - 8,5000 га, (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без змін цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20 років.

27.04.2016 на підставі вищевказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області (відповідач-2) та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі строком на 20 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14505193 від 14.05.2016.

Згідно з п. 5 Договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку, складає 96260,04 грн.

Відповідно до п. 14 вищевказаного Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

В пункті 29 вказаного Договору сторони передбачили, що орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину без змін цільового призначення в суборенду.

23.08.2016 ОСОБА_1 прийнято рішення № 1 "Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство "Сухини 2, згідно з яким вирішено утворити на підставі Договору оренди землі від 27.04.2016 за б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання Фермерське господарство "Сухини 2".

26.08.2016 відомості про державну реєстрацію вказаної юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою від 15.11.2016 про надання їй дозволу на передачу отриманої в оренду земельної ділянки, загальною площею 15,0000га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду без зміни цільового призначення Фермерському господарству "Сухини 2".

Наказом № 14228-СГ від 12.12.2016 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало ОСОБА_1 згоду на передачу земельної ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду.

Укладення 21.03.2017 договору суборенди земельної ділянки загальною площею 15,0000 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Сухини 2" підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.

Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно з даними з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою - підприємцем 18.07.2006. Для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже були виділені земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ФОП Павловською І.К. та заступником голови Богодухівської районної адміністрації, згідно з якими ФОП Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а саме:

- загальною площею 2,2 га, що розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:02:001:0243;

- загальною площею 17,5 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, за кадастровим номером 6320888800:01:001:0176.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки загальною площею 15,0000 га, у її користуванні вже були земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності.

У позовній заяві, яку було направлено до Господарського суду Харківської області 09.07.2019, Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області зазначав, що про вищевикладені обставини позивачеві стало відомо 25.09.2018, після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 №518/104-18, надісланому у відповідь на запит прокуратури.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач-1 та відповідач-2 звернулися з клопотаннями про застосування позовної давності.

Про результати розгляду справи №922/2185/19 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій було зазначено вище.

У цьому апеляційному провадженні предметом перегляду є рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19, ухвалене за результатами нового розгляду справи.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог прокурора в даній справі (в частині, що є предметом апеляційного перегляду) та висновкам суду першої інстанції щодо розгляду вказаних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги прокурора про визнання правочинів недійсними ґрунтуються, зокрема, на положеннях ст. 116, 123-126, 134, 137 ЗК України, статей 21, 203, 210, 215 ЦК України.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Представник ОСОБА_1 в ході апеляційного розгляду справи зазначав, що Законом України від 18.02.2016 р. 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», , визначено, що право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства набувається на конкурентних засадах (земельних торгах). Цей закон набув чинності з 03.04.2016 року, тобто на 44 дні пізніше від моменту надання ОСОБА_1 в оренду спірної земельної ділянки для створення фермерського господарства згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу, без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі. Кількісних обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства законодавець на той час не встановив.

Аналізуючи ці пояснення колегія суддів зазначає наступне.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (далі - Закон № 1012-VIII) який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: «передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва». Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду (на підставі якого в подальшому укладено договір оренди 27.04.2016) було дійсно видано 19.02.2016, до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Разом з тим, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні правомірно врахував також і положення Закону України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом. Згідно із вказаним законом, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Як вбачається з висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, від 11.09.2024 у справі № 911/32/20, в яких судами також було встановлено, що накази ГУ Держгеокадастру про надання земельних ділянок в оренду видавалися до набрання чинності Законом № 1012-VIII, суд касаційної інстанції зазначив, що у випадку, якщо станом на дату звернення особи із клопотаннями до ГУ Держземагентства з метою отримання у користування земель для ведення фермерського господарства цій особі вже було надано земельну ділянку із земель державної власності без конкурентних засад (земельних торгів), то така особа не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, відповідно, повторне надання їй земельних ділянок в оренду свідчить про порушення приписів статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України.

Отже, твердження представника відповідача-1 про те, що ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі, не узгоджуються з вищенаведеними нормами чинного законодавства та практикою їх застосування Верховним Судом.

Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні про те, що доводи прокурора є обґрунтованими, оскільки Держгеокадастром не дотримано вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності ОСОБА_1 та у подальшому ФГ "Сухини 2", за спрощеною процедурою без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Встановивши обставини щодо повторного отримання першим відповідачем земельної ділянки для створення фермерського господарства на позаконкурентних засадах, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний договір оренди землі від 27.04.2016 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

В обґрунтування висновку про нікчемність спірного договору оренди суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правовову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 04 вересня 2024 року управі № 908/3236/21 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що у застосуванні положень частини шостої статті 34 КУзПБ суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду .

Згідно з останньою і актуальною правовою позицією Верховного Суду, при розгляді справ з подібним предметом спору слід достеменно встановлювати, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 Верховний Суд вказав на помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою у 2014 році, до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, та зазначив, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, отже, спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним.

Отже, за висновком Верховного Суду визначальним для вирішення питання щодо диференціації правовідносин, які підпадають під дію Закону № 1012-VIII від тих, що регулюються законом у старій редакції, є з`ясування дати отримання громадянином рішення органу влади про надання в оренду спірної земельної ділянки.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, від 09.04.2024 у справі №629/6198/21, від 13.08.2024 у справі № 615/1010/20, від 18.09.2024 у справі 622/1056/21 тощо.

Зокрема, у постанові від 13.08.2024 у справі № 615/1010/20 Верховний Суд зазначив, що висновок місцевого та апеляційного господарських судів (щодо нікчемності спірного договору), який зроблено з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, не відповідає актуальному та усталеному правовому висновку, сформульованому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі № 922/2185/19 (в оскаржуваній частині), враховуючи, що наказ Держгеокадастру у Харківській області № 1149- СГ був виданий 19.02.2016 , тобто до набрання чинності Закону № 1012-VIII, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про нікчемність договору оренди землі від 27.04.2016 помилковим, оскільки вказаний правочин є оспорюваним.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов) відповідні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23.

Як уже зазначалося, прокурор у позові просив визнати договір оренди землі недійсним з підстав порушення вимог чинного законодавства при його укладенні: повторне надання землі першому відповідачеві на позаконкурсних засадах для створення фермерського господарства, що є порушенням порядку, передбаченого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду ОСОБА_1 мала можливість використати лише один раз.

Колегія суддів зазначає, що відповідне свідчить про обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 та, відповідно, про визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським фермерським господарством "Сухини 2" стосовно вказаної земельної ділянки.

Направляючи справу №922/2185/19 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 зазначив, що для правильного вирішення спору у цій справі належить встановити початок перебігу позовної давності.

За приписами ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що в даному випадку місцевий господарський суд повинен був ґрунтовно досліджувати початок перебігу позовної давності.

Однак при новому розгляді справи місцевий господарський суд не досліджував питань, пов`язаних з позовною давністю, пославшись на те, що в позовних вимогах слід відмовити через їх необґрунтованість, зокрема, з тих підстав, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, а відтак і укладеного на його підставі договору суборенди землі від 21.03.2017, задоволенню не підлягають, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України.

Враховуючи, що в ході апеляційного провадження було встановлено помилковість таких висновків господарського суду та обґрунтованість вимог прокурора про визнання договорів оренди та суборенди недійсними, колегія суддів, досліджуючи питання щодо позовної давності, зазначає наступне.

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до вимог статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як уже зазначалося, із позовною заявою у справі №922/2185/19, що розглядається, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області 11.07.2019, тобто після сплинення трирічного строку з дня прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1149-СГ від 19.02.2016, а також після укладення на підставі цього наказу договору оренди землі від 27.04.2016 на вказані обставини посилалися відповідач-1 та відповідач-2 під час розгляду справи в суді першої інстанції.

За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Як було встановлено вище, у справі № 922/2185/19, що розглядається, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Сільськогосподарського фермерського господарства "Сухини 2" як самостійний позивач.

У справі № 922/1830/19 спір в якій виник з подібних правовідносин і в якій прокурор також звернувся до суду як самостійний позивач, Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 дійшов висновку про те, що оскільки держава вступає у цивільні правовідносини та має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками, набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, а поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах, то початок перебігу позовної давності для держави почався з того моменту, коли відповідний орган держави (ГУ Держземагенства у Харківській області) видав наказ або уклав договір оренди землі.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012 сформульовано висновки про те, що за змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Отже, за змістом частини 1 статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої про ці факти.

Відтак, для правильного вирішення спору в частині застосування до заявлених позовних вимог позовної давності потрібно дослідити наявність чи відсутність об`єктивних обставин, які б перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними вимогами.

Як вбачається з обставин справи № 922/2185/19, що розглядається, станом на момент обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1149-СГ від 19.02.2016 а також укладення на підставі цього наказу договору оренди землі від 27.04.2016 у органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації щодо порушення законності під час прийняття зазначеного наказу та укладення спірних договорів.

Згідно з Законом України "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014, обсяг повноважень прокуратури було зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Однак із матеріалів справи № 922/2185/19 не вбачається обґрунтування того, що зазначені обставини вплинули на можливість прокурора своєчасно дізнатися про укладення спірних договорів на підставі вищезазначеного наказу.

При цьому як зазначає прокурор, про порушення першим і другим відповідачами законодавства йому стало відомо 25.09.2018, після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 №518/104-18, надісланому у відповідь на запит прокуратури, таким чином, початок перебігу позовної давності, на думку прокурора, слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства, тобто з 25.09.2018.

Проте прокурором у суді першої інстанції не наведено жодного мотивування, чому відповідний запит (на який отримано відповідь 25.09.2018) було направлено прокурором лише у 2018 році та які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідну вимогу раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

В апеляційній скарзі такого мотивування також не було наведено.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

В постанові КЦС ВС від 21.01.2022 у справі № 308/334/20 зазначено, що суди правильно врахували те, що прокурор, пред`являючи у березні 2015 року позов у справі № 308/3120/15 про витребування цієї земельної ділянки, міг довідатися про порушені права держави, зокрема, про належність спірної земельної ділянки ОСОБА_1, тобто раніше, ніж до пред`явлення цього позову у січні 2020 року. Отже, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами надання громадянам спірних земельних ділянок, зі зміною власників цих земельних ділянок, мав у розпорядженні матеріали акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 07 липня 2014 року Держінспекцією сільського господарства в Закарпатській області та міг отримати відомості із державних реєстрів. Верховний Суд, дійшов висновку про можливість прокурору дізнатися про обставини надання громадянам спірних земельних ділянок, в тому числі, з Державних реєстрів.

У справі, що розглядається, спірний договір оренди був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 року (т.1, а.с.136).

Отже в будь-якому разі, з травня 2016 року прокурор мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання спірної земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності, чого прокурором зроблено не було.

У прокурора були наявні правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, однак цей строк прокурор пропустив, не навівши в ході розгляду справи обґрунтування щодо поважності причин його пропуску, про що обґрунтовано зазначали відповідач-1 та відповідач-2 у поданих до суду першої інстанції заявах про застосування позовної давності.

Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності щодо порушення прав держави лише з 25.09.2018, після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а тому й не довів наявності поважних причин пропуску позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 має бути відмовлено з підстав спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем-1 та відповідачем-2 та відсутність поважних причин пропуску такого строку.

Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським фермерським господарством "Сухини 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465.

Стосовно вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав оренди та суборенди колегія суддів зазначає, що вони є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, що не підлягають задоволенню. Окрім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Отже, в задоволенні вказаних позовних вимог також слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі спірну земельну ділянку, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні такої вимоги через неналежність відповідача, прокурор зазначав, що матеріально-правова вимога позову прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки є наслідком визнання неправомірною процедури надання та використання зазначеної земельної ділянки саме для ведення фермерського господарства; ФГ «Сухини 2» не може на законних підставах користуватися спірною земельною ділянкою, а тому відповідну позовну вимогу правомірно пред`явлено до ОСОБА_1 особи, яка за відсутності визначених законом підстав набула права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства на пільгових умовах (поза конкурсом).

Стосовно наведених аргументів, колегія суддів зазначає наступне.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте, як було встановлено вище, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди є такою, що не підлягає задоволенню, відповідно, в даному випадку відсутні і підстави для застосування реституції.

Окрім того, відповідно до ст.8 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору оренди землі, здійснюється державна реєстрація фермерського господарства в установленому законом порядку і з дати реєстрації воно набуває статусу юридичної особи. З цього часу користувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, а також в інших постановах Верховного Суду, на які обґрунтовано послався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Як було встановлено вище, після отримання спірної земельної ділянки в оренду за договором від 27.04.2016, ОСОБА_1 23.08.2016 прийняла рішення № 1 "Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство "Сухини 2, згідно з яким вирішено утворити на підставі Договору оренди землі від 27.04.2016 за б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання Фермерське господарство "Сухини 2". 26.08.2016 відомості про державну реєстрацію вказаної юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно, після державної реєстрації ОСОБА_1 на базі земельної ділянки з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 ФГ "Сухини 2" останнє стало користувачем вказаної земельної ділянки, а права й обов`язки орендаря цих земельних ділянок за договором оренди землі перейшли до відповідача-3. Зазначеного висновку суду першої інстанції апелянтом не спростовано.

Однак прокурор визначив відповідачем за вимогою про повернення земельної ділянки не Фермерське господарство "Сухини 2", а ОСОБА_1 , незважаючи на те, що при зверненні з позовом у 2019 році мав змогу довідатися з відкритих джерел, якими є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про те, що право користування земельними ділянками перейшло до ФГ "Сухини 2".

Згідно ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тобто, як вбачається зі змісту вказаних норм, заміна відповідача здійснюється за клопотанням позивача, однак прокурор відповідних процесуальних дій не вчинив, а навпаки наполягав на позовній вимозі про повернення спірної земельної ділянки саме до ОСОБА_1 , яка за цією вимогою не є належним відповідачем.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №910/7122/17, у постанові Верховного Суду від 24.09.2024 у справі №910/4588/23 тощо).

У постанові від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19 (у подібних правовідносинах) Верховний Суд зазначив, що прокурор заявив позовну вимогу про зобов`язання засновника фермерського господарства повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, в той час коли користувачем спірних земельних ділянок є ФГ "Скосогорівка", тобто така позовна вимога заявлена до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Стосовно висновку місцевого господарського суду про те, що оскільки з 29.01.2021 право власності на спірну земельну ділянку перейшло до територіальної громади в особі Богодухівської міської ради, то в даному випадку позов заявлено не в інтересах власника земельних ділянок колегія суддів зазначає, що, як обґрунтовано вказує апелянт, той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Однак відповідне не впливає на ті обставини, що вказана позовна вимога про повернення земельної ділянки заявлена до неналежного відповідача, про що було зазначено вище.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки також не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що аргументи заявника скарги не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора та про залишення резолютивної частини рішення суду першої інстанції (в межах вимог апеляційної скарги) без змін.

Разом з тим, оскільки, як було встановлено вище, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі не підлягає задоволенню через пропуск прокурором позовної давності, а не з тих підстав, які наведено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення господарського суду, що впливає також на висновки і стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду (з урахуванням меж апеляційного перегляду) підлягає зміні шляхом її викладення в редакції цієї постанови.

З огляду на викладене, керуючись ст.79, 269, 270, 273, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/2185/19, виклавши її в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.10.2024.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова