Рішення

від 09.10.2024 по справі 910/12436/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2024Справа № 910/12436/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" про визнання недійсним додаткових угод до договору та стягнення 243 828,60 грн., за участю представників: позивача - не з`явився, відповідача - Василевської О.В., прокурора - Моцик Л.М.,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про визнання недійсним Додаткових угод № 1 від 16.06.2021 року, № 2 від 17.09.2021 року, № 3 від 17.09.2021 року, № 4 від 21.10.2021 року, № 4 від 05.11.2021 року до Договору про постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 від 01.02.2021 року та стягнення 243 828,60 грн. надмірно сплачених коштів на підставі статей 16, 203, 215, 216, 655, 656 Цивільного кодексу України, статей 175, 185 Господарського кодексу України, статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.12.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 року викликано представників сторін на 20.02.2023 року у зв`язку з тим, що судове засідання 19.12.2022 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 року відкладено підготовче засідання на 15.03.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 року відкладено підготовче засідання на 03.04.2023 року.

28.03.2023 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження у справі.

30.03.2023 року прокурором до суду подано пояснення у справі.

03.04.2023 року прокурором через електронну пошту до суду подано відповідь на відзив та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 року зупинено провадження у справі № 910/12436/22 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/1907/21.

12.04.2023 року прокурором до суду подано відповідь на відзив та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

13.12.2023 року прокурором до суду подано клопотання про поновлення провадження у справі № 910/12436/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 року клопотання прокурора про поновлення провадження у справі повернуто без розгляду.

27.03.2024 року прокурором до суду подано клопотання про поновлення провадження у справі № 910/12436/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року поновлено провадження у справі № 910/12436/22 та призначено підготовче засідання у справі на 24.04.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 року викликано представників сторін на 24.07.2024 року у зв`язку з тим, що судове засідання 22.04.2024 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року викликано представників сторін на 07.08.2024 року у зв`язку з тим, що судове засідання 24.07.2024 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні по суті на 09.10.2024 року.

Судом враховано, що позивач був належним чином повідомлений про дати, час та місце кожного судового засідання, що відбувалися в межах цієї справи, проте процесуальним правом на подання заяв по суті справи не скористався.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.2021 року між Управління гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради (позивач, споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (відповідач, постачальник) укладено Договір на постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 (Договір).

Відповідно до пункту 3.1 Договору загальний об`єм постачання природного газу у 2021 році складає 10 5000 м.куб.

Сторони домовились відповідно до встановленого порядку оперативно змінювати обсяги постачання газу в зв`язку з непередбаченими обставинами (аварії трубопроводів, стихійні лиха тощо) (пункт 3.3. Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що фактичний обсяг постачання газу за даним Договором буде визначений на підставі актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання.

У відповідності до пункту 5.2 Договору акти, визначені у пункті 5.1. даного Договору, є підставою для розрахунків.

Згідно пункту 7.1 Договору, ціна за 1 000 куб.м. газу становить 4 978,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ (20%) - 995,60 грн., що разом з ПДВ складає 5 973,80 грн.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що загальна вартість даного Договору відповідає ціновій пропозиції учасника-переможця торгів і складається із суми вартостей усіх обсягів газу, поставленого протягом усіх газових місяців та замовлення (бронювання) потужності протягом строку дії даного Договору та не може перевищувати 627 250,00 грн. в тому числі ПДВ - 104 541,67 грн.

У відповідності до пункту 7.3 Договору коригування ціни газу визначається та узгоджується шляхом підписання Додаткової угоди.

Згідно з пунктом 8.1 Договору споживач зобов`язаний сплатити вартість замовленого (або спожитого) газу, що передається за вищевказаним Договором з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100% оплати до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пункту 15.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання і діє в частині поставок газу з 01.02.2021 року до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.

В подальшому, між споживачем та постачальником до Договору на постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 від 01.02.2021 року було укладено наступні Додаткові угоди, а саме:

- Додаткова угода № 1 від 16.06.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 9,900001 грн.;

- Додаткова угода № 2 від 17.09.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 15,67389120 грн.;

- Додаткова угода № 3 від 17.09.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 19,9000000 грн.;

- Додаткова угода № 3 від 29.09.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 29,8638912 грн.;

- Додаткова угода № 4 від 21.10.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 37,6738912 грн.;

- Додаткова угода № 4 від 05.11.2021 року, якою внесено зміни до пункту 3.3 Договору: ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 37,6738912 грн.

На виконання умов Договору сторонами підписано наступні акти прийому-передачі природного газу, а саме: акт № КОЗ81001728 за лютий 2021 року на суму 135 225,70 грн., акт № КОЗ81004413 за березень 2021 року на суму 108 930,95 грн., акт № КОЗ81006021 за квітень 2021 року на суму 115 779,62 грн., акт № КОЗ81008781 за травень 2021 року на суму 55 223,69 грн., акт № КОЗ81011023 за червень 2021 року на суму 565,96 грн., акт № КОЗ81012618 за липень 2021 року на суму 659,26 грн., акт № КОЗ81014410 за серпень 2021 року на суму 1 015,98 грн., акт № КОЗ81016678 за вересень 2021 року на суму 706,85 грн., акт № КОЗ81018099 за жовтень 2021 року на суму 1 308,04 грн., акт № КОЗ81020029 за листопад 2021 року на суму 119 689,96 грн.

На підставі вищевказаних актів споживачем сплачено постачальнику грошові кошти у загальному розмірі 539 106,01 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 115 від 05.03.2021 року на суму 135 225,70 грн., № 169 від 17.03.2021 року на суму 108 930,95 грн., № 317 від 08.04.2021 року на суму 115 779,62 грн., № 523 від 17.05.2021 року на суму 55 223,69 грн., № 749 від 17.06.2021 року на суму 565,96 грн., № 863 від 08.07.202 року на суму 659,26 грн., № 1080 на суму 11.08.2021 року на суму 1 015,98 грн., № 1328 від 17.09.2021 року на суму 706,85 грн., № 1512 від 20.10.2021 року на суму 1 308,04 грн., № 1622 від 08.11.2021 року на суму 119 689,96 грн.

Підставою для укладення сторонами додаткових угод, якими внесено зміни істотних умов Договору, зазначено вимоги пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

З матеріалів справи вбачається, що відповідач обґрунтовує зміну ціни довідками щодо розрахункової вартості природнього газу від ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків".

02.08.2022 року Бориспільська окружна прокуратура звернулась до звернулась із листом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) щодо середньозважених цін на природній газ на регульованому та нерегульованому сегменті ринку природного газу для споживачів бюджетних установ та організацій за 1 000 кубічних метрів упродовж січня-вересня 2021 року (з помісячним розмежуванням).

04.08.2022 року Національна комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надала відповідь на запит прокуратури, в якому зазначено результати моніторингу середньозважених цін на природній газ, що сформувалась на нерегульованому сегменті роздрібного ринку природнього газу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 216 цього ж Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто для того, щоби визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме у момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

У частині 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції від 26.06.2021 року) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

У постановах Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 року у справі № 927/189/22 викладений правовий висновок про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 року у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 року у справі №912/898/18, від 25.06.2019 року у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 року у справі № 915/1868/18).

У постанові від 12.09.2019 року у справі № 915/1868/18 Верховний Суд наголосив на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Отже, навіть за умов погодження сторонами договору можливості зміни ціни електричної енергії шляхом укладання додаткових угод факт укладання договору за результатами проведення процедури закупівлі встановлює обмеження, визначені Законом. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі, коли коливання ціни на ринку обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це не робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10%. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 року у справі № 903/383/22.

З огляду на викладене, судом встановлено, впродовж 2021 року між постачальником та споживачем укладено всього шість Додаткових угод до Договору, якими в загальному розмірі збільшено ціну за одиницю товару на 530,66%, тобто значно більше ніж на 10% від погодженої ціни в Договорі про постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 від 01.02.2021 року.

Надані відповідачем перед укладенням додаткових угод довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" на підтвердження факту коливання цін не обґрунтовують, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, та що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання тендерної пропозиції). До того ж, відповідні довідки не можуть бути підставою для збільшення ціни за одиницю товару в сукупному більше ніж на 10%, від визначеної у договорі ціни.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними Додаткових угод № 1 від 16.06.2021 року, № 2 від 17.09.2021 року, № 3 від 17.09.2021 року, № 3 від 29.09.2021 року, № 4 від 21.10.2021 року, № 4 від 05.11.2021 року до Договору про постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 від 01.02.2021 року, що не породжують жодних правових наслідків для сторін, оскільки дані угоди суперечать пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі № 903/742/22.

Щодо зауваження відповідача із посиланням на статтю 43 Закону України "Про публічні закупівлі" про те, що визнання додаткових угод недійсними не є належним способом захисту права, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Також відповідач послався на правову позицію Верховного Суду від 11.08.2021 № 927/719/20.

Утім, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.

Частина 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Разом із цим, прокурором у межах даної справи правовою підставою для визнання недійсними Додаткових угод до Договору про постачання природного газу № 41ВВ417-945-21 від 01.02.2021 року визначено порушення, зокрема, пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що не зумовлює нікчемність додаткових угод у силу закону. Відтак, правовідносини в даній справі та справі № 927/719/20, на правову позицію Верховного Суду в якій посилався відповідач, не є подібними.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно надмірно сплачені кошти в розмірі 243 828,60 грн., із посиланням на статі 216, 670 Цивільного кодексу України та статтю 208 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки спірні Додаткові угоди до Договору підлягають визнанню недійсними та відповідно, не породжують правових наслідків, підстава для оплати поставленого природного газу за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, а тому відповідач має обов`язок повернути грошові кошти в частині збільшеної ціни товару за недійсними додатковими угодами, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22.

При цьому, в указаній постанові прокурор у подібних правовідносинах також просив стягнути безпідставно та в надмірній сумі сплачені бюджетні кошти на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України в результаті укладення сторонами з порушенням вимог закону додаткових угод, якими незаконно збільшено ціну товару. У той же час, за висновками Великої Палати Верховного Суду, безпідставно одержані відповідачем грошові кошти, підстава набуття яких відпала, підлягають поверненню згідно з приписами статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від у справі № 904/5726/19 обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Згідно з актами приймання-передачі природного газу, які долучені до матеріалів позовної заяви, споживачу поставлено 49 428,74 метрів кубічних природного газу за який перераховано відповідач 539 106,01 грн.

Упродовж 2021 року за даним договором відповідач за поставлений природній газ повинен отримати грошові кошти в сумі 295 277,407 грн.

Отже, відповідно до умов Договору та Додаткових угод, якими внесено зміни до істотних умов договору, споживачем безпідставно надміру сплачено, а постачальником безпідставно збережено кошти на загальну суму 243 828,603 грн. (105 282,08 грн. - 50 452,91 грн. = 54 829,17 грн.).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 243 828,60 грн. безпідставно набутих коштів.

Щодо заперечень відповідача з приводу відсутності повноважень на представництва інтересів держави в особі Управління гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновок, який викладено у постанові від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 року у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 року у справі № 923/199/21.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 2 статті 10 цього Закону передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частинами 2, 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З огляду на те, що закупівля за оспорюваними додатковими угодами до договору здійснювалась за кошти місцевого бюджету, саме завданням Пристоличної сільської ради, як органу місцевого самоврядування, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування Управлінням гуманітарного розвитку та охорони здоров`я незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21, у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21, від 22.08.2023 року у справі № 924/564/22, від 22.12.2022 року у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 року у справі № 904/5558/20.

Таким чином, суд дійшов висновку про дотримання прокурором передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури для здійснення представництва інтересів держави в суді, враховуючи що позивач належним чином не здійснив захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене, правові підстави для залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Суд також ураховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, позовні вимоги керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними Додаткові угоди № 1 від 16.06.2021 року, № 2 від 17.09.2021 року, № 3 від 17.09.2021 року, № 3 від 29.09.2021 року, № 4 від 21.10.2021 року, № 4 від 05.11.2021 року укладені до Договору № 41BB417-945-21 від 01.02.2022 року між Управлінням гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради (ЄДРПОУ: 43919093) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київобгаз Збут" (ЄДРПОУ: 39592941).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 20, корпус А; ЄДРПОУ 39592941) на користь Управлінням гуманітарного розвитку та охорони здоров`я Пристоличної сільської ради (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Калинова, будинок 9-А; ЄДРПОУ: 43919093) 243 828 (двісті сорок три тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 60 коп. надмірно сплачених грошових коштів.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 20, корпус А; ЄДРПОУ 39592941) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2; ЄДРПОУ: 02909996) 6 138 (шість тисяч сто тридцять вісім) грн. 43 коп. судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України місто Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2024.

Суддя С.О. Чебикіна