Ухвала

від 21.10.2024 по справі 910/12812/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/12812/24

За заявою Компанії I.Es Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited)

про вжиття заходів забезпечення позову

у справі № 910/12812/24

за позовом Компанії I.Es Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел Пром",

2) Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр"

про визнання договорів недійсними

Суддя Удалова О.Г.

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справи № 910/12812/24 за позовом Компанії I.Es Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел Пром", Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр" про визнання договорів недійсними.

Ухвалою суду від 18.10.2024 відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 18.11.2024, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державну службу геології та надр України, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

18.10.2024 від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просить суд заборонити Державній службі геології та надр України:

- вчиняти дії на виконання наказу Державної службі геології та надр України від 07.10.2024 № 460 у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціальних дозволів на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998, виданих на ім`я Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр" (ідентифікаційний код 01374553);

- укладати з ТОВ "Новел Пром" угоду про умови користування надрами;

- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціальних дозволів на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998, виданих на ім`я Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр" (ідентифікаційний код 01374553);

- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998;

- підписувати, укладати та/або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціальних дозволів на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998 року;

- приймати до розгляду заяви фізичних осіб та/або суб`єктів господарювання про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998 року.

Позивач стверджує, що починаючи з квітня 2024 року по день звернення із позовною заявою до суду не скликалися та не проводилися Загальні збори акціонерів, на яких вирішувалося б питання щодо надання виконавчому органу права укладати від імені ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр" значні правочини, якими є Договори купівлі-продажу прав.

Позивач зазначає, що вартість активу спеціального дозволу на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та спеціального дозволу на користування надрами № 1601 від 05.10.1998 оцінюється набагато більше ніж 50 відсотків вартості активів ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр", у зв`язку з тим, що такі спеціальні дозволи на користування надрами були єдиними активами ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр" та єдиним джерелом отримання прибутку.

З огляду на вартість активу ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр", яким є спеціальний дозвіл на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та спеціальний дозвіл на користування надрами № 1601 від 05.10.1998, для його відчуження Загальні збори акціонерів повинні були прийняти рішення та надати право виконавчому органу на укладання договорів купівлі-продажу прав як значного правочину.

На переконання заявника, відповідач-2 діяв всупереч інтересам акціонерів ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр", при цьому не маючи належних повноважень від акціонерів ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр" для укладання договорів купівлі-продажу прав, який призвів до погіршення фінансового стану ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр".

У подальшому, для реалізації договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6136 від 15.07.2016, та договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 1601 від 05.10.1998, ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр", в особі директора Онопрієнко М.О., підписано лист-згоду надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 6136 від 15.07.2016, лист-згоду надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 1601 від 05.10.1998 з засвідченням на них підпису у приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Станіслава Івчука.

Як стверджує заявник, подача листів-згоди до Державної служби геології та надр України та розгляд листів-згоди Державною службою геології та надр України є завершальним етапом протиправної поведінки ПрАТ "Пинязевицький Кар`єр" в особі виконавчого органу Онопрієнка М.О.

Відтак, позивач стверджує, що внесення змін в частині власника до спеціального дозволу на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та до спеціального дозволу на користування надрами № 1601 від 05.10.1998 істотно ускладнить та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки позбавить права позивача на повернення прав за спеціальним дозволом на користування надрами № 6136 та № 1601, чим повністю буде втрачена можливість здійснення позивачем основного виду економічної діяльності, яким є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю та добування піску, гравію, глин і каоліну.

Розглянувши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з такого.

За приписами ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; виключено; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 3 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

За змістом ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

За приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 по справі № 50/155 (910/1455/23)

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі № 925/1441/20 зауважив, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто така заборона має стосуватися виключно предмета спору.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

При цьому суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду спору для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18 від 06 лютого 2001 року).

Як вбачається з матеріалів справи, E.S. Mining Company Limited звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел Пром" та Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр", в якому просив:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 6136 від 15.07.2016, що укладений між Приватним акціонерним товариством "Пинязевицький Кар`єр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новел Пром";

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 1601, що укладений між Приватним акціонерним товариством "Пинязевицький Кар`єр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новел Пром";

- стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький Кар`єр" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел Пром" на користь E.S. Mining Company Limited судові витрати.

Наказом Державної служби геології та надр України № 460 від 07.10.2024 внесено зміни до спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до ст. 16-5 Кодексу України про надра згідно з додатком, зокрема, у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціальних дозволів на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998, виданих Приватному акціонерному товариству "Пинязевицький кар`єр".

Відтак, позивач стверджує, що внесення змін в частині власника до спеціального дозволу на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та до спеціального дозволу на користування надрами № 1601 від 05.10.1998 істотно ускладнить та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки позбавить права позивача на повернення прав за спеціальним дозволом на користування надрами № 6136 та № 1601, чим повністю буде втрачена можливість здійснення позивачем основного виду економічної діяльності, яким є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю та добування піску, гравію, глин і каоліну.

Суд зазначає, що оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення таких вимог не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України). Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.08.2018 у справі № 907/835/17.

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги - визнання недійсними договорів купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальними дозволами на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, у даному випадку необхідно досліджувати питання, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також чи зможе позивач захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Але, виходячи з предмета та підстав позову, суд зазначає, що запропоновані заходи забезпечення позову мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальними дозволами на користування надрами № 6136 від 15.07.2016 та № 1601 від 05.10.1998, виданих на ім`я Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький кар`єр".

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Необхідно зазначити, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона вчиняти дії, свідчить про втручання суду у господарські відносини, що є недопустимим з огляду на ст. 6 ГК України.

Суд зазначає, що заявником не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову. Крім того, заявником не враховано наслідки впливу зазначених заходів забезпечення позову на діяльність і права інших учасників правовідносин, а також не доведено обґрунтованості й необхідності втручання суду в їх звичайну господарську діяльність.

Суд звертає увагу, що обставина прийняття Державною службою геології та надр України наказу № 460 від 07.10.2024, який, на переконання заявника, порушує його права та інтереси, не вказує, що він є очевидно протиправним, і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Суд вважає, що заборона Держаній службі геології та надр України вчиняти дії, про які позивачем зазначено в заяві про вжиття заходів забезпечення позову, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (постанова Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 906/781/21).

Крім того, суд враховує, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

За таких підстав, суд вважає, що заявником не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Проте, за висновками суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви, не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову, а також такі заходи не можуть вважатись адекватними та співмірними.

За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що заява E.S. Mining Company Limited про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 74, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви E.S. Mining Company Limited про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала підписана та набрала законної сили 21.10.2024. Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.Г. Удалова