Ухвала

від 17.10.2024 по справі 910/10333/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.10.2024Справа № 910/10333/24

Суддя Привалов А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Мазура В.М.

справу № 910/10333/24

за позовом Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками

податків, як відокремлений підрозділ ДПС

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Насіння";

2) Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП";

про визнання недійсним договору

За участю представників сторін:

від позивача: Норець В.М.;

від відповідача-1: Сівовна Ю.В., Харченко К.І.;

від відповідача-2: Кобець Р.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Насіння" та Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що укладений між відповідачами Договір на виробництво насіння № DIR S3 від 21.03.2023 є нікчемним в силу положень ст. 228 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.

11.09.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 відкрито провадження у справі № 910/10333/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 17.10.2024.

30.09.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

03.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідачів надійшли клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки, на думку відповідачів, позивач не має право звертатися з позовною заявою, так як не має статусу юридичної особи.

Також, 03.10.2024 через систему «Електронний суд» від представників відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву.

08.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзиви.

14.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

15.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли заперечення по справі (на відповідь на відзив).

16.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі щодо поданих відповідачами клопотань про залишення позову бе розгляду.

Присутній у судовому засіданні 17.10.2024 представник позивача позов підтримав та заперечив щодо поданих відповідачами клопотань про залишення позову без розгляду.

Представники відповідачів підтримали раніше подані клопотання про залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду, суд відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

Так, позивачем у даній справі є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, яким оскаржується Договір на виробництво насіння № DIR S3 від 21.03.2023, укладений між відповідачами, з підстав того, що вказаний договір укладений з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди.

Як на підставу звернення до суду з даним позовом позивач у позовній заяві посилається на приписи п.п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якого контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

У свою чергу, повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України (пункт 41.5 статті 41 Податкового кодексу України).

Отже, чиним законодавством наділено контролюючий орган, до яких відноситься і позивач, повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням таких правочинів недійсними

Серед іншого, господарським судом установлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 420/12471/22 прийнято до розгляду справу за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про визнання договорів недійсними з підстав необхідності вирішення питання про наявність підстав для відступу від її висновку щодо застосування норм права, які стосуються юрисдикції адміністративного суду у подібних спорах.

Зокрема, Касаційний адміністративний суд України, передаючи справу № 420/12471/22 на розгляд Великої Палати, зазначив про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати у справі №580/4531/23 від 29 лютого 2024 року щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, до юрисдикції господарських судів, оскільки якщо зважити на предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то спір у справі, яка перебуває на розгляді, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі. Відтак фактично спірні правовідносини у цій справі виникли у межах публічно-правового спору за позовом територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством.

Отже, у справі № 420/12471/22 Великою Палатою Верховного Суду наразі вирішується питання щодо відступу від попередньо сформованого нею висновку щодо предметної юрисдикції спорів за позовом територіального органу Державної податкової служби України до платників податку - суб`єктів господарювання приватної форми власності про визнання недійсними правочинів як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому, як вбачається з викладених вище висновків Великої Палати Верховного Суду зазначені спори є такими, що не відносяться до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд, серед іншого забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається з предмету і підстав заявленого органом податкової служби позову у справі № 910/10333/24, судом для правильного вирішення цього спору має бути встановлено правомірність звернення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України саме до господарського суду.

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо предметної та суб`єктної юрисдикції.

Ураховуючи вищевикладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/12471/22 (зокрема, щодо застосування п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, ст. 4, 19 КАС України) вливає на правильне вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі №910/10333/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №420/12471/22.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на наявність на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи №420/12471/22 , яка є подібною до справи № 910/10333/24, у суду наявні підстави для зупинення провадження у справі на підставі п. 7 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 182, 183, 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі № 910/10333/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 420/12471/22 та оприлюднення повного тексту судового рішення по вказаній справі.

2. Зобов`язати учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

3. Згідно ч. 1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та може бути оскаржена в частині зупинення провадження у справі в порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складений 21.10.2024.

Суддя А.І. Привалов