Рішення

від 08.10.2024 по справі 917/336/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2024 Справа № 917/336/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт", вул. Гоголя, 112, м. Миргород, Полтавська область, 3960537600

до відповідачів:

Акціонерного товариства "Полтава-банк", вул. Пилипа Орлика, 40А, м. Полтава, Полтавська область, 36000

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна", вул. Болсуновська, 13-15, м. Київ, 01014

про :

1) визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт", інформацію, поширену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна;

2) зобов`язання відповідачів негайно видалити всю інформацію (у тому числі фотографії об`єктів нерухомого майна та території Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт"), розміщену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна;

3) заборону будь-якого використання (виробництво, зберігання, пропонування до продажу, рекламування та продаж) відповідачами знаку для товарів і послуг Курорт "Миргород" за свідоцтвом на знак для товарів і послуг №122126 від 26 квітня 2010 року, виданого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України,

Секретар судового засідання: Ісенко М.В.

Представники сторін: відповідно протоколу судового засідання,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт", інформацію, поширену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна; зобов`язати відповідачів негайно видалити всю інформацію (у тому числі фотографії об`єктів нерухомого майна та території Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт"), розміщену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна; заборонити будь-яке використання (виробництво, зберігання, пропонування до продажу, рекламування та продаж) відповідачами знаку для товарів і послуг Курорт "Миргород" за свідоцтвом на знак для товарів і послуг №122126 від 26 квітня 2010 року, виданого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Позивач виявив в мережі Інтернет статтю рекламного характеру з використанням торгової марки Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт", яка містить недостовірну інформацію, а її зміст принижує ділову репутацію Позивача.

Правовими підставами позову позивачем зазначено, зокрема, норми ст. 28, 68 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 91, 94, 201, 227, 418, 420, 492-495 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про інформацію", ст. 2 Закону України "Про електронні комунікації", ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 5, 16, 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Крім того, позивач покликається на ряд правових позицій Верховного Суду.

Як докази обґрунтованості позовних вимог позивач надав (а.с. 12-53) : Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на ПРАТ «МИРГОРОДКУРОРТ», на АТ «ПОЛТАВА-БАНК», на ТОВ «ЄМАРКЕТ УКРАЇНА», Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Копія повідомлення про внесення змін до відомостей Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 10.12.2018 року, Копія свідоцтва на знак для товарів і послуг №122126 від 26 квітня 2010 року, Копія виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 10.12.2018 року, Роздруківка з веб-сайту https://www.olx.ua/uk/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна (2 шт).

Відповідач 1 - Акціонерне товариство "Полтава-банк" надав суду відзив на позов вх № 4284 від 28.03.2024 року, за мотивами якого проти позову заперечує та стверджує про недоведеність позивачем того, що автором публікації є саме Акціонерне товариство "Полтава-банк", в той час як останній не надавав третім особам повноважень від свого імені поширювати в рекламних цілях інформацію про об`єкти, що реалізуються банком; на момент подачі відзиву на означеному вебсайті відсутня інформація (в тому числі фото), яку просить спростовувати позивач.

Правовими підставами заперечень відповідач 1 зазначає ст. 277 ЦК України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідач надав роздруківку постанов Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 439/1469/15-ц, від 11.07.2018 року у справі № 658/1795/17-ц (а.с. 64-68).

Відповідач 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна", надав суду відзив на позов вх № 4366 від 01.04.2024 року, за мотивами якого проти позову заперечує та стверджує про те, що не є належним відповідачем за даним позовом з огляду на таке:

-Товариство з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" самостійно не розповсюджує інформацію, не виступає ні продавцем, ані покупцем товарів, робіт та послуг, які пропонуються користувачами оголошеннях, не є посередником чи учасником правочинів, які укладаються користувачами, та не є стороною будь-яких правовідносин користувачів із третіми особами;

-Товариство з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" надає Сервіс (онлай-сервіс в українському сегменті Інтернету OLX.UA) як інструмент для самостійної діяльності користувачів, не використовує товарні знаки, інші об`єкти інтелектуальної власності користувачів та/або правовласників у власних цілях, весь доступний на Сервісі контент публікується безпосередньо користувачами поза контролем адміністратора Сервісу (відповідача 2);

- враховуючи специфіку розповсюдження інформації в Інтернеті та наявність підтверджених користувачем зобов`язань та гарантій щодо нерозповсюдження матеріалів, які можуть порушувати права третіх осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" у п. 11. 3 Правил сервісу OLX.UA повідомило, що публікація або передача будь-якого контенту на вебсайті здійснюється автоматично та без участі адміністратора сайту;

- відповідно до ст. 247 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якщо надається послуга в інформаційному суспільстві, яка полягає у зберіганні інформації, яка надається одержувачем послуги, то Сторони гарантують, що постачальник послуги не несе відповідальності за інформацію, яка зберігається на вимогу одержувача послуги, за умови, що:

а) постачальнику фактично невідомо про незаконну діяльність або інформацію, а щодо позову про відшкодування збитків йому невідомо про факти або обставини, з яких випливає незаконна діяльність або інформація; або

b) постачальник після одержання таких відомостей діє оперативно, щоб зняти або зробити неможливим доступ до інформації.

Стаття 248 Угоди говорить, що на постачальників посередницьких послуг не покладається ні загального зобов`язання здійснювати моніторинг інформації, яку вони передають або зберігають, ні загального зобов`язання активно шукати факти або обставини, які вказують на незаконну діяльність;

-оголошення, зазначені Позивачем у додатках № 8-9 до позовної заяви, станом на 20.03.2024 року :

ID 831069556 опубліковано користувачем, інформація та/чи фотографії, які можуть порушувати права інтелектуальної власності, зазначені у позовній заяві, відсутні;

ID 830987131 публікація оголошення припинена користувачем, оголошення не активне та не відображається в Інтернеті.

Правовими підставами заперечень зазначено ст. 633, 634 ЦК України, ст. 247, 248 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Крім того, відповідач 2 покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2019 року у справі № 752/3918/16-ц.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідач жодного доказу не надав.

Позивач 02.05.2024 року за вх № 6121 надав суду відповідь на відзив відповідача 1, у якій спростовує заперечення останнього проти позову, зазначаючи про намаганням уникнути цивільно-правової відповідальності, оскільки саме Акціонерне товариство "Полтава-банк" є власником об`єкта нерухомого майна, що пропонувалося до відчуження у вказаному вище рекламному оголошенні.

Крім того, позивач посилається на судову практику :

-щодо права позивача на визначення відповідача (відповідачів) та обов`язок суду щодо установлення належності відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17);

-про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі і ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року справі № 523/9076/16-ц та від 18.12.2018 року у справі № 902/672/16).

Позивач 02.05.2024 року за вх № 6122 надав суду відповідь на відзив відповідача 2, у якій спростовує заперечення останнього проти позову, зазначаючи :

-з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року справі № 523/9076/16-ц та від 18.12.2018 року у справі № 902/672/16 про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі і ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації;

-з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18, постанови Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 439/1469/15-ц, від 28.02.2018 року у справі № 347/1525/14-ц, від 01.02.2018 року у справі № 461/6366/15-ц про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити у позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або йог особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, належним відповідачем є власник вебсайта, на якому розміщений зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

28.02.2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт" до відповідачів: Акціонерного товариства "Полтава-банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" про :

1) визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт", інформацію, поширену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна;

2) зобов`язання відповідачів негайно видалити всю інформацію (у тому числі фотографії об`єктів нерухомого майна та території Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Мирогородкурорт"), розміщену в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна;

3) заборону будь-якого використання (виробництво, зберігання, пропонування до продажу, рекламування та продаж) відповідачами знаку для товарів і послуг Курорт "Миргород" за свідоцтвом на знак для товарів і послуг №122126 від 26 квітня 2010 року, виданого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 справу № 917/336/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 04.03.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 04.04.2024 року на 10:00, встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Позивач за вх. № 4610 від 04.04.2024 року надав суду клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" усю наявну у його розпорядженні інформацію (електронну пошту, номер засобів зв`язку, тощо) про користувача, який здійснив публікацію рекламного оголошення, розміщеного в мережі Інтернет на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна.

Суд протокольною ухвалою від 04.04.2024 року відмовив у задоволенні цього клопотання, задовольнив усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 02.05.2024 до 11:00 год.

При вирішенні клопотання суд виходив з того, що воно не обґрунтоване з огляду на приписи ч. 2 ст. 81 ГПК України в частині незазначення заявником заходів, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причин неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

25.04.2024 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №5781).

Суд ухвалою від 01.05.2024 року повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/336/24 без розгляду (вх. №5781 від 25.04.2024).

Суд протокольною ухвалою від 02.05.2024 року продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 04.06.2024 до 09:00 год.

У судовому засіданні 04.06.2024 року суд оголосив протокольну ухвалу про продовження процесуального строку на подання відзиву відповідачем 1 та з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, та закінчення встановленого строку підготовчого провадження, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.07.2024 року на 10:00.

24.07.2024 від представника відповідача 2 надійшло клопотання вх. №10100 про участь у всіх судових засіданнях по справі №917/336/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 02.07.2024 не відбулося.

Суд хвалою від 26.08.2024 року призначив дату судового розгляду справи по суті на 10.09.2024 на 09:00, задовольнив клопотання відповідача 2 про участь в судовому засіданні по справі №917/336/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Судове засідання, призначене на 10.09.2024 року, не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.

Суд ухвалою від 16.09.2024 року призначив дату судового розгляду справи по суті на 08.10.2024 року на 09:00

Відповідач 2 представництво у судове засідання, в тому числі призначене за його клопотанням в режимі відеоконференції, не забезпечив, був належним чином завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судового засіданні (довідки про доставку ухвал суду у цій справі в електронний кабінет відповідача 2 наявні у матеріалах справи, а.с. 61, 101, 136, 152, 174,180).

Суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи по суті відповідно до ст. 202 ГПК України.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.10.2024 року присутні представники сторін підтримали правові позиції, викладені у заявах по суті спору: представник позивача на позовних вимогах наполягав, представник відповідача 1 проти позову заперечував.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 08.10.2024 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено коли буде підписано повний текст судового рішення.

2.Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є факт поширення інформації, автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника вебсайту, на якому розміщений інформаційний матеріал, і, відповідно, питання встановлення наявності чи відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог до відповідачів щодо захисту ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та заборони будь-якого використання (виробництво, зберігання, пропонування до продажу, рекламування та продаж) відповідачами знаку для товарів і послуг.

Як стверджує у позовній заяві Позивач, а початку лютого 2024 року ним в Інтернеті було виявлено оголошення рекламного характеру, а саме : рекламну статтю щодо пропозиції продажу об`єкту нерухомого майна, розміщену на вебсайті https://www.olx.ua/uk/, такого змісту: "На Полтавщині є курортне містечко, душею якого є цілий комплекс санаторіїв. Вони спеціалізуються на лікуванні органів травлення, печінки та обміну речовин. Це один з найпопулярніших бальнеологічних курортів України з 1912 року. А у нас з`явилася унікальна пропозиція продажу санаторію в самому центрі лікувально-курортного комплексу на 1,39 га землі оздоровчого призначення навколо якого розкинулась неперевершена природа, бювет, лікувально-діагностичний центр, річка. Будівля загальною площею 5500 м2 складається з харчоблоку на 800 посадочних місць з підсобними приміщеннями, тренувальна зала, де одночасно може знаходитись 600 чоловік. По периметру є підвал. Будівля в стані реконструкції (заморожена 8 років). Прокладено нову систему водопостачання. Отримані тех. умови на підключення усіх комунікацій. Техпаспорт і реєстрація 2021 року. "

До тексту рекламного оголошення були прикріплені фото як самого об`єкту нерухомого майна, що пропонується до продажу, так і фото інших об`єктів нерухомого майна, що належать ПРАТ "МИРГОРОДКУРОРТ" на праві приватної власності, із зображенням на одній з фотографій торгової марки ПРАТ "МИРГОРОДКУРОРТ", яка складається зі словосполучення Курорт «Миргород».

Роздруківка з означеного вебсайту з відповідним оголошенням наявна у матеріалах справи (а.с. 32-37).

Належність торгової марки Курорт "Миргород" позивачу підтверджується свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 122126 (а.с. 29), строком дії по 13.03.2029 року (виписка з Державного реєстру свідоцтв України на заки для товарів і послуг а.с. 31).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником об?єкта нерухомого майна, що пропонується до відчуження, з реєстраційним номером 2317350453109, а саме нежитлової будівлі загальною площею 5478,3 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська обл., м. Миргород, вул. Гоголя, 112А-ІІ та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 5310900000:50:002:0056, є Акціонерне товариство "Полтава-банк" (а.с. 27).

Позивач стверджує, що інформація на вебсайті https://www.olx.ua/uk/ за посиланням https://www.olx.ua/uk/list/user/XuaXR/ була поширена безпосередньо Товариством з обмеженою відповідальністю «Ємаркет Україна» як власником вказаного вебсайту та реєстрантом відповідного доменного імені https://www.olx.ua/uk/ та Акціонерним товариством "Полтава-банк" як власником нерухомого майн, що пропонується до відчуження.

Крім того, Позивач зазначає наступне:

-оскільки інформація була розміщена відповідачами у мережі Інтернет на медіаресурсі, що позиціонується власником як рекламне агентство, доступ до такої інформації є відкритим для усіх користувачів мережі Інтернет, тому така інформація отримала форму поширення невизначеному колу осіб;

-за змістом публікації поширена відповідачами інформація безпосередньо стосується позивача - ПРАТ "МИРГОРОДКУРОРТ";

-характер інформації, яка міститься у наведених матеріалах, не дає правових підстав вважати таку інформацію оціночними судженнями або вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача-1 чи відповідача-2, оскільки подача матеріалу, викладена у формі рекламного оголошення, яким автор у категоричній формі стверджує про продаж санаторію у самому центрі лікувально-курортного комплексу, при цьому використовує фото із зображенням об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу, а також використовує зображення його торгової марки, не маючи на те відповідного дозволу власника;

-інформація, викладена у рекламному оголошенні, є недостовірною та навмисно вводить в оману можливих потенційних покупців об`єкту нерухомого майна щодо його належності ПРАТ «МИРГОРОДКУРОРТ». Вказана будівля не являється санаторієм та перебуває у напівзруйнованому стані, а отже не може використовуватись для надання лікувальних, медичних, реабілітаційних чи інших видів послуг. Відповідач-1 замість того, щоб показати справжній вигляд будівлі, що пропонується до відчуження, прикріпив до свого рекламного оголошення фото об`єктів та території ПРАТ «МИРГОРОДКУРОРТ», тим самим вводячи в оману потенційних покупців, та принижуючи ділову репутацію позивача.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з даною позовною заявою.

3.Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому за змістом статті 91 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Отже, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

За приписами частин першої, четвертої, шостої, сьомої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Відповідно до частини 1 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з частиною 2 статті 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У частинах 1, 3 статті 162 ГПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, і позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін та інших учасників справи.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (п.71) та інших).

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб - сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб - сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, від 28.02.2018 у справі № 347/1525/14-ц, на які посилається Позивач, зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 713/1710/19 наведено висновок, що з огляду на правове регулювання спростування поширеної інформації, захисту гідності та ділової репутації, викладеної в мережі Інтернет, питання залучення до участі у справі власника вебсайту залежить від того, чи відомий автор поширеної інформації, якщо автор невідомий або неможливо встановити його особу, а також коли інформація є анонімою і доступ до вебсайта вільним, то належним відповідачем є власник вебсайта.

З матеріалів справи вбачається наступне:

Позивачем жодним доказом не доведено, що автором оспорюваної ним інформації є відповідач 1 - Акціонерного товариства "Полтава-банк".

Такі твердження ґрунтуються лише на припущеннях Позивача про те, що саме відповідач 1 як власник зазначеного в оголошенні нерухомого майна може пропонувати його до продажу. Проте, текст оголошення не містить ідентифікуючих ознак будівлі та земельної ділянки, на якій розташована будівля, належність майна не може автоматично свідчити про авторство статті щодо відчуження майна власнику, відповідач 1 заперечує авторство рекламної статті;

Позивачем жодним доказом не доведено, що розміщення оспорюваної ним інформації здійснив відповідач 1 - Акціонерного товариства "Полтава-банк" чи будь-яка особа за його дорученням, відповідач 1 заперечує як розміщення ним рекламної статті, так і надання третім особам повноважень від імені Акціонерного товариства "Полтава-банк" поширювати інформацію про об`єкти, що реалізуються банком.

Суд зазначає, що за приписами ч. 3 ст. 13 та ст. 14 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При зверненні до суду з цим позовом Позивач не визначив необхідною для обґрунтування позовних вимог інформацію щодо користувача, який здійснив публікацію рекламного оголошення з оспорюваної інформацією, клопотання про витребування доказів під час підготовчого провадження суд відхилив, оскільки воно не обґрунтоване з огляду на приписи ч. 2 ст. 81 ГПК України в частині незазначення заявником заходів, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причин неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 14 ГПК України).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ємаркет Україна" адмініструє онлайсервіс в українському сегменті Інтернету OLX.UA як інструмент для самостійної діяльності користувачів, фактично надає в користування комунікаційну онлайн-платформу для користувачів за умовами, визначеними Правилами Сервісу, весь доступний на Сервісі контент публікується безпосередньо користувачами поза контролем адміністратора Сервісу.

Отже, автором публікацій на відповідній вебсторінці є користувач, який незалежно від власника вебсайту розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею. Власник Сервісу не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації користувачем, недостовірність якої доводить позивач.

При вирішенні даного спору суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 листопада 2023 року у cправі № 911/1317/21 про те, що у разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.02.2018 року у справі № 461/6366/15-ц, суд не оцінює як правомірні, оскільки відповідна постанова у ЄДРСР відсутня.

Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.12.2019 у справі № 752/3918/16-ц, суд не оцінює як правомірні, оскільки відповідна постанова у ЄДРСР відсутня.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд зазначає, що принцип диспозитивності закріплений у статях 2, 14 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Він передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З підстав позову та встановлених обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем та автором рекламного оголошення, який позивачем не встановлений, що є наслідком суб`єктивної поведінки позивача.

При цьому, у визначений процесуальний спосіб, позивач не використав свого права щодо залучення у справі співвідповідача або ж заміни належного відповідача.

Отже, господарський суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у справі, оскільки позивачем не доведено порушення його прав саме відповідачами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

При зверненні з даним позовом Позивачем платіжною інструкцією № 50 від 26.02.2024 року було сплачено 9 084,00 грн судового збору (а.с. 38). Зарахування даної судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується випискою (а.с. 55).

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення підписано 18.10.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик