Рішення

від 21.10.2024 по справі 917/1225/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2024 Справа № 917/1225/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А. В., розглянувши справу № 917/1225/24

за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень", вул. Європейська, 21, м. Полтава, 36014, адреса для листування: абонентська скринька - 1443, вул. Європейська, 66, м. Полтава, 36002,

до відповідача Приватної фірми "КМ", вул. Чумацький шлях, 64 Д, м. Полтава, 36010,

про стягнення 272 907,72 грн,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

26.07.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" до відповідача Приватної фірми "КМ" про стягнення збитків у розмірі 272 907,72 грн за договором зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року (вх. № 1286/24).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року щодо належного зберігання насіння кукурудзи та пшениці, внаслідок чого відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість переданого на зберігання товару в сумі 272 907,72 грн.

Ухвалою суду від 30.07.2024 року було залишено позовну заяву без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з дня вручення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків. Позивачу необхідно було надати відомості про наявність або відсутність електронних кабінетів в учасників справи та надати докази реєстрації позивача в електронному кабінеті відповідно до статті 6 ГПК України.

01.08.2024 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (з додатками, вх. №10435) на виконання вимог ухвали суду від 30.07.2024 року про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до поданої заяви з додатками позивач виконав усі вимоги, зазначені в ухвалі суду від 30.07.2024 року.

Ухвалою від 05.08.2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1225/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строки: для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст. 167, 184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

15.08.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11030, а. с. 156 - 162) із запереченнями проти задоволення позовних вимог.

В якості додатка до відзиву відповідачем також подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 19.08.2024 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

26.08.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 11323, а. с. 174 - 186), де зазначено:

- оскільки товар втратив свої споживчі властивості, та не відповідає вимогам державних стандартів, його подальша реалізація неможлива. Отже, відбулась кількісна втрата товару і відповідач має нести повну матеріальну відповідальність за завдані збитки;

- зберігач не несе відповідальність лише за природне погіршення якості товарів, за правильних умов протруєне насіння може зберігатися без втрати своїх посівних якостей 10 і більше років;

- відповідач був зобов`язаний вжити всіх заходів для збереження насіння;

- ніяким нормативно правовим актом не регулюється питання проведення періодичних сертифікацій якості насіння і відсутність встановленого терміну придатності для даного виду зерна звільняє позивача від обов`язку підтверджувати його якість;

- товар на зберігання передавався партіями і номер партії, зазначений в акті відбору проб насіння №4931 від 04.04.2024 року, також представники ПФ «КМ» надсилали позивачу таблицю з наявними товарами, який знаходиться на складському приміщенні, в якій вказана в тому числі і продукція, що належить позивачу. Більше того, у своєму листі №03/04-1 від 03.04.2024 року позивач конкретно вказав, які саме партії насіння будуть відібрані для проведення сертифікації. На це прохання відповідач дав згоду в листі №29/04 від 03.04.2024 року і не заперечував, що вказані партії насіння зберігаються на їхньому складі;

- наявність відеозапису, що фіксує дату, час та місце проведення зйомки, а також присутність представників відповідача на складському приміщенні товариства за адресою: м. Полтава, вул. Половки, 64 Д, є доказом того, що зафіксовані на відео події відбувалися саме цьому місці;

- оскільки позивач сам виявив неналежні умови зберігання товару, він висунув вимогу про переміщення товару. У зв`язку з цим 26.04.2024 року товар було переміщено до іншого приміщення до іншого приміщення до моменту проведення відео фіксації, і тому на відео вже містились тільки відра та каністри із засобами захисту рослин;

- для визначення ціни насіння було проведено товарознавче експертне дослідження Полтавським науково дослідним експертно криміналістичним центром МВС України, яким було визначено дійсну на теперішній час ринкову вартість насіння.

29.08.2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11476, а. с. 203 - 208).

09.09.2024 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення ( вх. №11872), де зазначено, що:

- у зв`язку з пошкодженням товару відбулась кількісна втрата товару, а тому відповідач має нести повну матеріальну відповідальність за завдані збитки;

- товар, який передавався на зберігання, відповідав умовам договору і ніким на той момент не був поставлений під сумнів;

- позивач вказує про суперечливу поведінку відповідача;

- додані до відзиву таблиці є звітом відповідача «Рух товару за місяць» відповідно до умов п. 2.10 договору;

- чинне законодавство не встановлює вимоги щодо обов`язкового належного права власності на передану на зберігання річ з боку поклажодавця.

Також позивач зазначив, що вважав за необхідне долучити до відповіді на відзив додаткові докази, які спростовують нові аргументи, висунуті відповідачем у відзиві. Така необхідність виникла внаслідок того, що позивач не мав можливості передбачити змісту відзиву та підготувати всі необхідні докази до його подання.

10.09.2024 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 11962, а с. 220 - 222), де заперечуючи проти позову також вказано, що позивачем без жодного обґрунтування було додано до відповіді на відзив ряд документів, а прохання долучити докази викладено не у відповіді на відзив, а у додаткових поясненнях не відповідає процесуальним нормам. Отже дані докази не можуть бути прийняті судом.

23.09.2024 року до суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення (вх. № 12508, а. с. 225 - 228), де зазначено, що твердження відповідача, що насіння зберігалось в іншому приміщенні не відповідає дійсності, що підтверджується наданим відеозаписом; всі відеоматеріали підтверджують пошкодження упаковки насіння (як наслідок і самого насіння); встановлення права власності на товарно матеріальні цінності не є необхідним в силу того, що предметом цього спору є не встановлення права власності позивача на товар, а доведення факту порушення відповідачем умов договору зберігання та відшкодування завданих збитків.

24.09.2024 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 12648, а. с. 234, 235) із запереченнями доводів позивача.

Відносно клопотання позивача про долучення матеріалів справи додаткових доказів, що подані разом із відповіддю на відзив (вх. № 11323 від 26.08.24 року) суд зазначає наступне.

Учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (частина 2 статті 42 ГПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК сторони користуються рівними процесуальними правами.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 2, 3 ст. 80 ГПК).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст.80 ГПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Отже позивач мав був подати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, разом з позовною заявою.

З вищезазначеного вбачається, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Судом встановлено, що позовна заява не містить інформації відносно доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України), відповідь на відзив не містить клопотання про поновлення строку на доручення до матеріалів справи доказів, а у додаткових поясненнях (вх. № 11872 від 09.09.2024 року) позивач зазначив, що вважає за необхідне долучити до відповіді на відзив додаткові докази, які спростовують нові аргументи, висунуті відповідачем у відзиві. Така необхідність виникла внаслідок того, що позивач не мав можливості передбачити змісту відзиву та підготувати всі необхідні докази до його подання.

Однак суд не встановив дійсно наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення позивачем процесуальної дії з подання доказів - копії таблиці з наявним товаром на складі ПФ «КМ», копії додатку №1 до договору №;07/08/18 від 07.08.2018 року - специфікація від 01.01.2024 року, копії листа вих. №09/04/2024-1 від 09.04.2024 року, письмових пояснень директора позивача та диску з відеозаписом.

До того ж, як вбачається з відповіді на відзив, копія таблиці з наявним товаром на складі ПФ «КМ» була надіслана відповідачем позивачу відповідно до умов договору, лист вих. №09/04/2024-1 від 09.04.2024 року було складено самим позивачем та адресовано відповідачу, специфікація від 01.01.2024 року це додаток №1 до договору №;07/08/18 від 07.08.2018 року, а відеозапис подій, які відбулися 26.03.2024 року, було здійснено позивачем, тобто на момент подачі позову до суду ці докази мали перебувати в розпорядженні позивача.

При цьому суду зазначає, що копія додаткової угоди від 22.12.2023 року до договору зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року вже долучена до матеріалів справи в якості додатку до позовної заяви.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, оскільки позивач своєчасно не надав наявні в його розпорядженні докази та не навів об`єктивних причин, які унеможливлювали подання цих доказів разом із поданням позову у даній справі, суд залишає без розгляду клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, що подані разом із відповіддю на відзив (вх. № 11323 від 26.08.24 року).

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості додатку до заперечення на додаткові пояснення (вх. №12058 від 23.09.2024 року) надав диск із відеозаписом (а. с. 229), не заявивши клопотання про доручення даного доказу, про поновлення строку на його подачу та не вказавши причини, з яких доказ не міг бути поданий у відповідний строк.

До того ж суд звертає увагу, що ухвалою від 05.08.2024 року суд відкрив провадження у справі № 917/1225/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, позивачем додано вказаний доказ поза межами строку на його подачу, без клопотання про доручення даного доказу, про поновлення строку на його подачу та не вказавши причини, з яких доказ не міг бути поданий у відповідний строк.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що відповідний докази не береться судом до уваги при подальшому розгляді справи на підставі частини восьмої статті 80 ГПК України, та залишається без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

07.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень" (далі - позивач, поклажодавець) та Приватною фірмою "КМ" (далі відповідач, зберігач) укладено договір зберігання №07/08/18 (далі договір, а. с. 14 - 20) з відповідними додатковими угодами (а. с. 21 23).

В укладеному договорі та додаткових угодах сторони узгодили, зокрема, наступне:

-в порядку та на умовах, визначених цим договором, згідно з документами, які є його невід`ємною частиною, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання засоби захисту рослин, допоміжні матеріали та інші ТМЦ, які належать поклажодавцю (надалі товар), в асортименті та кількості, вказаним в товаросупровідних документах на кожну відвантажувану на складське зберігання партію товару (п. 1.1 договору);

-поклажодавець передає товар на відповідальне зберігання в кількості та з розрахунку зберігання на площі складу 100 м2 за адресою: м, Полтава, вул. Половка, 64 «Д» (п. 2 додаткової угоди від 30.12.2022 року, а. с. 22);

-право власності на товар, який передасться на зберігання, залишається за поклажодавцем (п. 1.6 договору);

-сторони надають один одному необхідні для виконання договору відомості та документи (п 2.1 договору);

-приймання та відпуск товару на зберігання здійснюється по товарно- транспортним накладним (п. 2.3 договору);

-у випадку виявлення при прийманні товару на зберігання пошкодженої тари (транспортних палет, мішків) з видимими ознаками пошкоджень товару, зберігач зобов`язаний повідомити про такий факт поклажодавця та скласти відповідний акт (форма додається) за участі уповноваженого представника перевізника та/або поклажодавця, з точним зазначенням кількості пошкоджених палет, мішків або одиниць товару. Цей акт є підставою для зняття відповідальності зі зберігала за пошкодження товару та за порушення якості товару (п. 2.7 договору);

-зберігач повинен вести облік товару по партіям та надавати поклажодавцю звіти «Рух товару за місяць» в строки до 5-го числа місяця, наступного за звітним з інформацією по асортименту, кількості та номерам партій (п. 2.10 договору);

- зберігач гарантує надання послуг, передбачених цим договором, а поклажодавець гарантує оплату таких послуг протягом всього терміну дії цього договору (п. 3.3 договору);

-зберігач зобов`язаний: забезпечити кількісну цілість товару, переданого на зберігання., повернути на першу вимогу поклажодавця товар, який був прийнятий на зберігання, з урахуванням його природного погіршення або іншої змінив результаті його природніх властивостей; Негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання товару, обмовлених при укладанні цього договору, у випадку виникнення загрози втрати або псування товару (п. 4.1 4.1.6 договору);

-якщо зміна умов зберігання необхідна для усунення небезпеки втрати, недостачі або пошкодження товару, зберігач має право зміняти спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи згоди поклажодавця (п. 4.1.7 договору);

-зберігач зобов`язаний зберігати товар виключно на складі. Зберігач не має права перемішувати товар в інше місце зберігання без попередньої письмової згоди поклажодавця, при цьому для усунення небезпеки втрати, недостачі або пошкодження товару, зберігач має право змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи згоди з обов`язковим направленням поклажодавцю повідомлення про переміщення товару при подальшому наданню поклажодавцю доказів можливого пошкодження або втрати товару (п. 4.1.8 договору);

- зберігач надає поклажодавцю ксерокопію санітарного паспорту на складське приміщення та надає ксерокопії санітарного паспорту в разі переоформлення чи отримання нового (п. 4.1.10 договору);

- поклажодавець має право проводити регулярні перевірки умов зберігання товару на складі не частіше ніж 1 (один) раз на місяць. Будь яка така перевірка повинна бути узгоджена зі зберігачем шляхом направлення останньому повідомлення офіційним листом з підписом керівника та оригінальною печаткою підприємства, не пізніше ніж за 3 (три) дні до такої перевірки (п. 4.3 договору);

- зберігач несе появу матеріальну відповідальність по кількості за втрату, недостачу або пошкодження товару, який знаходиться на зберіганні, якщо не доведе, що втрата, недостача або пошкодженні відбулися внаслідок форс-мажорних обставин. Зберігач не несе відповідальність за погіршення якісних характеристик товару. Вартість товару, яка підлягає відшкодуванню поклажодавцю у випадку втрати, недостачі або пошкодження, вказані в товарно транспортних накладних (п. 5.1 договору);

-сторони погодились, що в разі виникнення форс - мажориих обставин (обставин надзвичайного та непередбачуваного характеру), а саме: пожеж, повені, викидів в атмосферу, землетрусів та інших стихійних лих, війн, військових дій, блокади, ембарго, перекриття шляхів сполучення, інших міжнародних санкцій, або інших дій держав або урядів, прийняття нормативно-правових актів, обмеження діяльності, введення додаткових податків, ліцензій, що роблять неможливим виконання сторонами своїх зобов`язань, та будь-які обставини, що не залежать від волі сторін, настання яких сторони не могли ані передбачити, ані запобігти їм розумними входами, сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань, передбачених цим договором, на строк дії вищезазначених обставин (п. 6.1 договору);

-доказом наявності обставин надзвичайного характеру та їх тривалості будуть довідки, видані Торгово-промисловою палатою (в тому числі Полтавською торговою промисловою палатою) про наявність таких обставин (п. 6.3 договору);

- в разі настання або припинення обставин надзвичайного характеру сторона, що зазнала їх впливу, повинна без зволікання сповістити про ще в письмовому вигляді іншу сторону (п. 6.4 договору);

- при виникненні цих обставин повідомлення має містити дані про характер обставин, а також оцінку їх впливу па виконання стороною своїх зобов`язань за цим договором і строк виконання зобов`язань (п. 6.5 договору);

-якщо сторона не надішле або невчасно надішле сповіщення, передбачені в пункті 6.4, то вона зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані таким несповіщенням або несвоєчасним сповіщенням (п. 6.7 договору);

-цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків сторонами (п. 1 додаткової угоди від 30.12.2022 року, а. с. 22).

Як встановлено судом, позивач у позові зазначає, що ним було передано на відповідальне зберігання товарно матеріальні цінності, зокрема:

-насіння кукурудзи звичайної сорт ЛГ31377 в кількості 33 мішки,

-насіння кукурудзи звичайної сорт СИ ЧОРІНТОС в кількості 2 мішка,

-насіння кукурудзи звичайної сорт Мейфлавер в кількості 13 мішків,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Белла в кількості 3 мішки,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС ЕЛЕНІС в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Імпакт в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Коралія КС в кількості 4 мішки,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Романтик в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Тунка в кількості 1 мішок.

Відповідач у додаткових поясненнях (вх. 11692 від 10.09.2024 року, а. с. 220 222) не заперечує той факт, що в його складських приміщеннях зберігались товарно матеріальні цінності позивача.

Позивач стверджує, що загальна вартість переданого на зберігання насіння, переданого на зберігання за договром №07/08/18 від 07.08.2018 року становить 272 907,72 грн.

Також позивач вказує, що належна якість насіння, що передане на зберігання поклажодавцем зберігачу, підтверджується:

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 01.03.2021 року №3506/2 серії АН №030691 (дійсний до 01.11.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 07.12.2021 року №4497/1 серії АН 036330 (дійсний до 07.12.2022 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 20.11.2020 року серії АН№ 026819 (дійсний до 20.11.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 16.12.2021 року №148961 серії СП №026654 (дійсний до 16.12.2022 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 20.02.2023 року №180960 серії СП №043788 (дійсний до 20.10.2023 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 05.02.2021 року №3158/4 серії АН №028357 (дійсний до 05.09.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння 04.04.2023 року №186160 серії СП №048219 (дійсний до 04.12.2023 року) (а. с. 75 90).

У ході господарської діяльності позивачем було виявлено пошкодження мішків з кукурудзою і іншою агропромисловою посівною продукцією, яка належить ТОВ «Компанія Серпень».

У зв`язку з цим, як зазначає позивача, 26.03.2024 р. представники ТОВ «Компанія «Серпень» відвідали складське приміщення, в якому було розміщено продукцію позивача, зокрема посівний матеріал кукурудзи та соняшника (зберігався в паперових мішках від виробника) та було виявлено протікання даху. Внаслідок протікання даху в приміщенні була підвищена вологість, що мала негативний вплив на товар позивача. В ході обстеження умов зберігання товару було виявлено воду прямо на каністрах, відрах, коробках з товаром, та плями від води на мішках з насінням, виявлено протікання даху над місцем, де стояли палети з насінням, та великі плями від води на стелі, що поступово затікала на товар, та мокрі плями від води на підлозі.

Як стверджує позивач, 28.03.2024 р. представниками ТОВ «Компанія «Серпень» було проведено перевірку та встановлено неналежні умови зберігання продукції товариства. Також було здійснено інвентаризацію товарів, які знаходились на складському приміщенні та здійснено актування кількості втраченої продукції.

03.04.2024 р. ТОВ «Компанія «Серпень» направило на адресу відповідача лист вих.№03/04-1 (а. с. 107), в якому просила надати допуск директору М. Р. Черниш та представникам ТОВ «АГРОСЕРТ» для відбору зразків насіння для проведення сертифікації. Приватна фірма «КМ» надіслала відповідь у листі Вих. №29/04 від 3 квітня 2024 р., у якому надали можливість відбору зразків, які знаходились у складському приміщенні, для проведення сертифікації.

У відповідь на вказаний лист, 03.04.2024 року відповідач листом (вих. № 29/04, а. с. 108) повідомив ТОВ «Компанія «Серпень» про готовність 05.04.2024 року о 10 год. 00 хв. надати доступ до товарно матеріальних цінностей для проведення відбору зразків за умови надання відповідей на певний перелік запитань.

Як вказує позивач, 04.04.2024 року аудитором із сертифікації ТОВ «АГРОСЕРТ» за участі директора ТОВ «Компанія Серпень» були відібрані проби наступного насіння, що підтверджується актом №4931 від 04.04.2024 року (а. с. 91, 92):

кукурудза звичайна сортЛГ31377;

кукурудза звичайна сорт СИ ЧОРІНТОС;

кукурудза звичайна сорт Мейфлавер;

соняшник однорічний сорт ЕС Белла 2020 р.;

соняшник однорічний сорт ЕС Белла 2021 р.;

соняшник однорічний сорт ЕС ЕЛЕНІС;

соняшник однорічний сорт Імпакт;

соняшник однорічний сорт Коралія КС;

соняшник однорічний сорт ЕС Романтик;

соняшник однорічний сорт Тунка.

Листом від 04.04.2024 року вих. №04/04/2024-1 (а. с. 73, 74) позивач запропонував відповідачу в досудовому порядку вирішити спір відносно умов зберігання товару та його псування.

В даному листі було зазначено, що іншим працівником позивача було відібрано зразки насіння для передачі їх до лабораторії для визначення показників схожості та енергії проростання. Дані протоколи було додано до зазначеного листа.

Відповіді на вищезазначений лист зберігачем надано не було.

Матеріли справи містять протоколи випробувань Випробувальної лабораторії ТОВ «АГРОСЕРТ» №293-П-24 від 22.03.2024 року (об`єкт випробувань кукурудза звичайна Мейфлавер) та №294-П-24 від 22.03.2024 року (об`єкт випробувань кукурудза звичайна ЛГ31377) (а. с. 103, 104).

В результаті проведених ТОВ «АГРОСВЕТ» досліджень відібраного насіння за актом відбору зразка №4931 від 04.04.2024 року поклажодавець отримав протоколи випробувань кожного відібраного зразку відповідно:

протокол випробувань №329-П-24 від 12.04.2024 року;

протокол випробувань №330-П-24 від 12.04.2024 року;

протокол випробувань №331-П-24 від 12.04.2024 року;

протокол випробувань №332-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №333-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №334-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №335-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №336-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №337-П-24 від 15.04.2024 року;

протокол випробувань №338-П-24 від 15.04.2024 року (а. с. 93 102).

Відповідно до протоколів випробувань кожен зразок насіння має нехарактерний запах, в 6 зразках з 10 коефіцієнт схожості становить 0,0% при мінімальних значеннях 85% або 92%, в інших випадках - коефіцієнт схожості складає 75% при допустимуму мінімумі 85%; 46% при допустимому мінімумі 85%; 4% та 64% при допустимому мінімумі 92%.

Тобто, в усіх відібраних зразках кожного сорту насіння коефіцієнт схожості не відповідає вимогам ДСТУ, що свідчить про низькі посівні якості насіння. Крім того, у 8 з 10 відібраних зразків підвищений рівень вологості насіння відносно норми.

Отже, на думку позивача, внаслідок неналежного зберігання насіння відповідачем, а саме внаслідок протікання даху складського приміщення, товар зазнав значного погіршення якісних характеристик, внаслідок чого став неконкуретноспроможний, оскільки не відповідає вимогам ДСТУ та не може бути реалізований.

Задля вжиття заходів досудового врегулювання спору, ТОВ «Компанія Серпень» направила претензію Приватній фірмі «КМ» (а. с. 109 114), в якій описала всі обставини ситуації, яка склалася та просила відшкодувати збитки, завдані поклажодавцеві зберігачем внаслідок порушення виконання зобов`язань за договором зберігання № 07/08/2018 р. від 07.08. 2018 р. в розмірі 284 045,29 грн.

Приватна фірма «КМ» надіслала відповідь на претензію (вих. №46/05 від 16 травня 2024 р., а. с. 115), в якій зазначила, що претензія є необґрунтованою, у зв`язку з чим було відмолено в її задоволенні, оскільки за договором передбачена відповідальність зберігача лише по кількості товару, а не по якості.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач у добровільному порядку не хотів відшкодувати завдані збитки, то ТОВ «Компанія «Серпень» задля визначення ціни пошкодженого насіння на момент пред`явлення позову замовило товарознавче експертне дослідження у Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Відповідно до висновку експертного дослідження від 08.07.2024 року №ЕД-19/117-24/11260-ТВ (а. с. 24 72) ринкова вартість 1 мішка насіння кукурудзи звичайної сорт ЛГ31377 становить 3 450,77 грн, 1 мішка насіння кукурудзи звичайної сорт СИ ЧОРІНТОС 5 771,25 грн, 1 мішка насіння кукурудзи звичайної сорт Мейфлавер 6 363,31 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Белла 6 415,62 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт ЕС ЕЛЕНІС 8 302,50 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт Імпакт 5 097,79 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт Коралія КС 4 100,50 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Романтик 5 841,76 грн, 1 мішка насіння соняшнику однорічного сорт Тунка 6 313,60 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на те, що:

- відповідно до умов договору відповідач несе відповідальність виключно за зменшення кількості переданих на зберігання товарно матеріальних цінностей з причин втрати, недостачі або пошкодження, а не за погіршення якісних характеристик товару, адже кількість та якість не можуть бути ототожнені, це різні поняття;

- відповідач не є суб`єктом зберігання зерна, на якого поширюється дія Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», оскільки він не отримував такого права та не є учасником Гарантійного фонду, не є власником зерносховища, договір, що укладений між сторонами не є публічним та типовим;

- при прийманні товару на зберігання не здійснювався аналіз якості зерна, а тому твердження, що відповідач був зобов`язаний перевіряти якість товарно - матеріальних цінностей є необґрунтованим (не передбачено ні договором, ні нормами законодавства);

- справи №910/8162/23 та №905/147/18, на які посилається позивач, не є аналогічними зі справою №917/1225/24. До того ж суд не зобов`язаний керуватися рішеннями першої інстанції;

- сертифікати, що засвідчують посівні якості насіння, додані до позовної заяви, не дійсні на момент пред`явлення претензії з боку позивача, до того ж вони вже були протерміновані вже станом на дату укладення позивачем договору №211/23 від 26.09.2023 року та виставлення рахунків від 631 і 632 від 04.04.2024 року; відповідно до норм Постанови КМ України від 17.11.2023 року №1210 сертифікат, що засвідчує посівні якості насіння, діє до дати, зазначеної у сертифікаті. До того ж позивачем не було додано до позовної заяви сертифікати відносно «Соняшник однорічний сорт Коралія КС» та «Соняшник однорічний сорт Тунка»;

- переміщення товарно матеріальних цінностей не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом. Ні вимоги, ні згоди позивача про переміщення матеріали справи не містять;

- позивачем не доведено, що вищезазначені сертифікати стосуються саме тих товарно матеріальних цінностей, які, як заявляє позивач, втратили відповідні якісні характеристики;

- відповідач не заперечував якісний стан товару, оскільки гідно з умовами договору відповідач не несе відповідальність за якість товарно матеріальних цінностей, і відповідно дана характеристика не встановлювалась при його прийманні на зберігання;

- позивачем не надано документального підтвердження права власності на визначені товарно матеріальні цінності, а тому їх втрата або пошкодження не спричиняють збитків позивачеві;

- відсутнє документальне підтвердження факту оплати ( тобто наявності збитків) та факту отримання даного товару. Дані товарно матеріальні цінності було придбані протермінованими (відповідно до сертифікатів). Договір №211/23 від 26.09.2023 року, на який є посилання у рахунках №631 та №632 від 04.04.2024 року, позивачем надані не були;

- відео, надане позивачем не доводить факту погіршення якості насіння з вини відповідача. Крім того, відео підтверджує, що мішки із насінням знаходяться в іншому приміщенні, яке не містить жодних ознак протікання, підтоплень чи сирості;

- оскільки відсутня вина зберігача та відсутня у зберігача відповідальність за таке погіршення товарно матеріальних цінностей, тому позивач не може відмовитися від товару та вимагати компенсації за нього на підставі ст. 951 ЦК України;

- позивачем не надано на підтвердження вартості товару жодного товаросупровідного документу, відсутнє документальне підтвердження факту оплати товару та факту отримання даного товару.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 272 907,72 грн.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 14 539,84 грн витрат на проведення експертного дослідження, 13 032,00 грн витрат на проведення сертифікації посівних якостей насіння, 23 500,00 грн грн. втрат на правову допомогу адвоката, 27 290,77 грн гонорар успіху адвоката та 4 093,62 грн судового збору.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз вказаних норм права дає можливість дійти висновку про те, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України, установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року, який за своєю правовою природою є договором зберігання.

Частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами статті 942 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до частин 1, 2 статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Частиною першою статті 951 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Враховуючи предмет позову та обставини даної справи, необхідним фактом, що потребує доказування з боку позивача та встановлення судом, є наявність шкідливого результату протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи) завдання збитків, їх наявності та розміру. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки (постанов Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст.614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини. На позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками.

Позивач посилався на наявність бездіяльності відповідача, існування причинно-наслідковго зв`язку між недотриманням зберігачем належних умов зберігання товару (насіння) та погіршенням якісних характеристик товару, внаслідок чого товар став неконкурентоспроможним, тобто не може бути реалізованим, що призвело до отримання збитків.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на відповідальному зберіганні у відповідача на складі за адресою вул. Половки (Чумацький шлях), 64 Д у м. Полтава, перебував наступний товар:

-насіння кукурудзи звичайної сорт ЛГ31377 в кількості 33 мішки,

-насіння кукурудзи звичайної сорт СИ ЧОРІНТОС в кількості 2 мішка,

-насіння кукурудзи звичайної сорт Мейфлавер в кількості 13 мішків,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Белла в кількості 3 мішки,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС ЕЛЕНІС в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Імпакт в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Коралія КС в кількості 4 мішки,

-насіння соняшнику однорічного сорт ЕС Романтик в кількості 1 мішок,

-насіння соняшнику однорічного сорт Тунка в кількості 1 мішок.

Відповідно до п. 2.3 договору, приймання та відпуск товару на зберігання здійснюється на основі отриманої заявки поклажодавця по товарно-транспортним накладним.

Заявляючи вимогу про відшкодування збитків, позивач вказував на бездіяльність відповідача, оскільки відповідно до умов договору зберігач зобов`язаний був негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання товару, обмовлених при укладанні цього договору, у випадку виникнення загрози втрати або псування товару; якщо зміна умов зберігання необхідна для усунення небезпеки втрати, недостачі або пошкодження товару, зберігач мав право зміняти спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи згоди поклажодавця (п. 4.1.6, 4.1.7 договору).

Позивач стверджує, що він не був повідомлений про необхідність зміни умов зберігання товару, а самостійно виявив, що товар зберігається в неналежних умовах і зазнав пошкоджень внаслідок протікання даху, що призвело до втрати якості насіння. За наслідком чого позивач висунув вимогу перемістити товар, що і було зроблено до моменту проведення відеофіксації.

Однак, суд відмічає, що матеріали справи не містять інформації відносно місця розміщення насіння товару в приміщенні складу після прийняття товару на зберігання, а також відсутні докази переміщення вказаного товару на вимогу позивача, як це передбачено п. 4.1.8 договору (відсутня попередня письмова згода поклажодавця на переміщення, відсутнє повідомлення про переміщення товару).

Відеозаписи, що додані до матеріалів справи в якості додатку до позовної заяви, не відображають того, що саме пошкоджене насіння знаходилось у місці протікання даху та що відбулось його переміщення до іншого складського приміщення.

Суд відмічає, що саме позивач, як поклажодавець за укладеним між сторонами договором, має довести, що передане на зберігання насіння соняшнику та кукурудзи, відповідало вимогам щодо якості.

У позовній заяві позивач зазначає, що належна якість насіння, що передавалась на зберігання поклажодавцем зберігачу підтверджується:

- сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 01.03.2021 року №3506/2 серії АН №030691 (дійсний до 01.11.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 07.12.2021 року №4497/1 серії АН 036330 (дійсний до 07.12.2022 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 20.11.2020 року серії АН№ 026819 (дійсний до 20.11.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 16.12.2021 року №148961 серії СП №026654 (дійсний до 16.12.2022 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 20.02.2023 року №180960 серії СП №043788 (дійсний до 20.10.2023 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння від 05.02.2021 року №3158/4 серії АН №028357 (дійсний до 05.09.2021 року);

-сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння 04.04.2023 року №186160 серії СП №048219 (дійсний до 04.12.2023 року) (а. с. 75 90).

Однак у суду відсутня можливість встановити, що надані сертифікати, що засвідчують посівні якості насіння, мають відношення саме до насіння, що зберігалось на складі відповідача та є предметом спору.

До того ж матеріали справи не містять товарно транспортних накладних, на підставі яких відбулось приймання товару на зберігання, як того вимагає п. 2.3 договору.

Відносно наданих позивачем рахунків на оплату №631 від 04.04.2024 року та №632 від 04.04.2024 року (де постачальником є ПП «Білоцерківагробізнес», покупцем ТОВ «Компанія Серпень», договір №211/23 від 26.09.2023 року, а. с. 105, 106) суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом чи товарно транспортним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Надані рахунки на оплату не є належними доказами того, що саме вказаний в них товар був переданий на відповідальне зберігання Приватній фірмі «КМ».

Суд критично відноситься до посилання позивача на те, що зважаючи на відсутність акту про виявлення пошкодження тари (транспортних палет, мішків) з видимими ознаками пошкоджень товару (відповідно до п. 2.7 договору) - це є достатньою підставою вважати, що переданий на зберігання товар відповідав умовам договору. Тобто, на думку позивача, відсутність дано акту передбачає відповідальність саме зберігача за пошкодження тари та за порушення якості товару.

Суд зазначає, що умовами договору зберігання не передбачено встановлення якісних характеристик товарно-матеріальних цінностей на день передачі їх на зберігання.

Також, в позовній заяві позивачем було зазначено перелік правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору. Серед них вказано п. 10, 24 ст. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 33, ст.34 ЗУ «Про зерно та ринок зерна України» .

Як передбачено ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відповідно ст. 25 ЗУ «Про зерно а ринок зерна України» зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Відповідно до п. 15, 16 ст. 1 ЗУ «Про зерно та ринок зерна України» зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно; зерносховище - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо).

Однак, на думку суду, норми ЗУ «Про зерно та ринок зерна України» не поширюються на правові відносини, що склалися між сторонами за договором зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року (ПФ «КМ» не є суб`єктом ринку зерна, не є власником зерносховища, договір зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року не є публічним).

До того ж, відповідно до п. 1.1 укладеного договору зберігач приймає на відповідальне зберігання засоби захисту рослин, допоміжні матеріали та інші ТМЦ, які належать поклажодавцю (надалі товар), в асортименті та кількості, вказаним в товаросупровідних документах на кожну відвантажувану на складське зберігання партію товару.

Крім того суд звертає увагу, що позивач, зазначаючи про належну якість насіння, що перебувало у відповідача, посилається на сертифікати, що засвідчують посівні якості насіння та вказує, що вони не є протермінованими, адже нормами закону не передбачено постійно підтверджувати його якість.

З даним твердженням суд не погоджується, зважаючи на наступне.

Відносно наданих позивачем сертифікатів, що засвідчують посівні якості насіння від 20.11.2020 року, 05.01.2021 року, 01.03.2021 року, 07.12.2021 року, 16.12.2021 року, 20.02.2023 року, 04.04.2023 року суд зазначає натупне.

Відповідно до ст. 29 Постанови КМУ від 21.02.2017 року №97 (редакція від 14.11.2019 року) «Про затвердження Порядку проведення сертифікації, видачі та скасування сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал та форм сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал» строк дії сертифіката, що засвідчує посівні якості насіння або товарні якості садивного матеріалу, становить на насіння кукурудзи, протруєної та затареної один рік, на насіння соняшнику, протруєного та затареного чотири місяці.

Відповідно до ст. 29 Постанови КМУ від 21.02.2017 року №97 (редакція від 02.12.2020 року та від 22.05.2021 року, 15.11.2022 року) «Про затвердження Порядку проведення сертифікації, видачі та скасування сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал та форм сертифікатів на насіння та/або садивний матеріал» строк дії сертифіката, що засвідчує посівні якості насіння або товарні якості садивного матеріалу, становить на насіння кукурудзи протруєної один рік, на насіння соняшнику протруєного вісім місяців місяці.

Матеріали справи не містять жодного сертифіката, що засвідчує посівні якості насіння, який був би дійсний на дату проведення випробувань ТОВ «Агросерт» (12 та 15.04.2024 року).

Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутні сертифікати, що засвідчують посівні якості насіння соняшнику однорічного сорт Імпакт, насіння соняшнику однорічного сорт Коралія КС та насіння соняшнику однорічного сорт Тунка.

З огляду на вищезазначене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження якісних характеристик спірного товару на момент приймання товару на зберігання відповідачем, що свідчить про відсутність у суду можливості встановити відповідні якісні характеристики при передачі спірного товару та на зберігання, та відповідно і можливість подальшої зміни (втрати) цих характеристик саме під час зберігання у складському приміщенні ПФ «КМ».

Отже, у даному випадку неможливо встановити факт наявності вини відповідача у втраті якісних характеристик переданих на зберігання товарно матеріальних цінностей.

Вказане свідчить про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту заподіяння йому збитків діями відповідача в процесі виконання умов договору зберігання №07/08/18 від 07.08.2018 року у вигляді порушення взятих на себе договірних зобов`язань, які спричинили негативні наслідки для позивача у вигляді втрати якісних характеристик майна, переданого на зберігання.

Відносно розміру збитків, які позивач просить стягнути з відповідача (272 907,72 грн) суд зазначає наступне.

Позивач, визначаючи розмір збитків, у позовній заяві посилається на ч. 3 ст. 225 ГК України: при визначенні розміру збитків,якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

При цьому, п. 5.1 договору сторони передбачили, що вартість товару, яка підлягає відшкодуванню поклажодавцю у випадку втрати, недостачі або пошкодження, вказані в товарно транспортних накладних.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять товарно транспортних накладних, на підставі яких відбулось приймання спірного товару на зберігання.

Таким чином, суд звертає увагу, що розрахована позивачем сума збитків, яка обчислена виходячи з ринкової вартості і мішка (відповідно до висновку експертного дослідження №ЕД-19/117-24/11260-ТВ від 08.07.20241 року), не є обґрунтованою та доведеною для визначення розміру ймовірних збитків.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Відповідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень".

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Серпень", витрати по сплаті судового покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення складено та підписано 21.10.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко