Постанова

від 08.10.2024 по справі 911/3553/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/3553/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 -не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

прокуратури - Круш Т. О. (прокурор),

третьої особи на стороні відповідача-2 - Биструшкіна В. Ю. (адвоката),

третьої особи на стороні відповідачів - Козиренка С. П. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (колегія суддів: Яценко О. В. - головуючий, Хрипун О. О., Палій В. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 (суддя Подоляк Ю. В.) у справі

за позовом керівника Бучанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до: 1) Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області, 2) Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства "Домобудівельний комбінат № 1",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Міністерства юстиції України,

про визнання недійсними рішення та державного акта на право постійного користування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури (після зміни назви - Бучанська окружна прокуратура) (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Гостомельської селищної ради та Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" (далі - ДУ "Бучанська виправна колонія (№ 85)", в якій просив:

- визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії (№ 85)";

- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 з виправленням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Мирна, 3, з одночасним припиненням прав Гостомельської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041;

- повернути у власність держави в особі Київської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, яка розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 18.03.1996 ІІ-КВ № 001538 Бучанській виправній колонії Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 85) для забезпечення її діяльності було надано в користування земельну ділянку спеціального призначення площею 19,6 га.

Як стверджував Прокурор, згідно з рішенням Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,8042 га у постійне користування ДУ "Бучанська виправна колонія (№ 85)" за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3, для будівництва житлових будинків для службового житла персоналу установи; вилучено з акта постійного користування, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 18.03.1996 № 11, земельну ділянку площею 2,8042 га та надано дозвіл на виготовлення державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га ДУ "Бучанська виправна колонія (№ 85)" для будівництва житлових будинків для службового житла персоналу установи. Прокурор зазначав, що на підставі цього рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV ДУ "Бучанська виправна колонія (№ 85)" видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, про що в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Гостомельської селищної ради здійснено запис № 321094593000009. У подальшому державний реєстратор прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" Товкайло Уляна Василівна прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 про реєстрацію виправлення права власності на спірну земельну ділянку, яким змінила форму власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну.

Як зазначав Прокурор, рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV прийнято всупереч вимогам закону, оскільки Гостомельська селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності. Право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, на думку Прокурора, належить виключно Київській ОДА. Водночас Київська ОДА рішень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не приймала. Тому, за твердженням Прокурора, рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV та виданий на його підставі Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 є неправомірними та повинні бути визнані недійсними, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, тому підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність в особі Київської ОДА.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 (суддя Подоляк Ю. В.) у задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка спеціального призначення площею 19,6 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001538 надана в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85, а майно, в тому числі земельні ділянки, виправної колонії перебуває у державній власності та використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань; розпорядження та управління майном виправної колонії здійснює Міністерство юстиції України. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що органом, уповноваженим державою для захисту порушених прав держави щодо розпорядження об`єктами державної власності у спірних правовідносинах, є Міністерство юстиції України. Суд першої інстанції зазначив, що Прокурор, звертаючись до суду із цим позовом в інтересах держави, визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Київську ОДА.

Ураховуючи встановлені обставини звернення Прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора.

2.3. Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 911/3553/20 рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 скасоване, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задоволено.

2.4. Верховний Суд ухвалив постанову від 21.03.2023 у справі № 911/3553/20, якою постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 911/3553/20 скасував, справу № 911/3553/20 передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.5. Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі № 911/3553/20 рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 скасоване. Ухвалено нове судове рішення, яким позов Прокурора задоволено.

2.6. Верховний Суд ухвалив постанову від 07.05.2024 у справі № 911/3553/20, якою постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 скасував, справу № 911/3553/20 передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд, передаючи справу на новий апеляційний розгляд, констатував, що, зокрема, оскаржувана постанова містить суперечливі висновки щодо повноважень Гостомельської селищної ради та щодо підстав для проведення державної реєстрації зміни форми власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну. Зокрема, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції, встановивши, що Гостомельська селищна рада була уповноважена розпоряджатися нерозмежованою землею в межах населеного пункту відповідно до пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, дійшов висновку, що її рішення прийняте з порушенням вимог статті 20, частини 3 статті 84, статті 117, статті 122 Земельного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції не зазначив, у чому саме полягає порушення Гостомельською селищною радою зазначених вимог Земельного кодексу України на момент ухвалення рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV.

Верховний Суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 316 Господарського процесуального кодексу України не встановив зміст рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та про державну реєстрацію зміни форми власності спірної земельної ділянки з державної на комунальну та їх правові наслідки.

Верховний Суд також звернув увагу на особливості віндикаційного та негаторного позовів, та зазначив, що апеляційний господарський суд, розглядаючи справу № 911/3553/20 при вирішенні справи наведеного не врахував.

2.7. За результатами нового розгляду Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 25.07.2024 у справі № 911/3553/20, згідно з якою змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20; виклав мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 в редакції цієї постанови; в решті рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 залишив без змін.

2.8. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів розмежування станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (від 21.04.2011 № 146-06-VІ) земель державної та комунальної власності в межах смт. Гостомеля Київської області, в тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 на території смт. Гостомеля Київської області, а також не містять доказів щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Київською ОДА. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що Гостомельська селищна рада мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, в тому числі шляхом прийняття рішення від 21.04.2011 № 146-06-VІ. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження Прокурора про те, що вказаними земельними ділянками мала розпоряджатися Київська ОДА не відповідає дійсності та спростовується наявними матеріалами справи, тому зазначив, що позовні вимоги Прокурора в частині визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV задоволенню не підлягають, оскільки селищна рада діяла в межах повноважень, наданих їй законом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора, пред`явлені відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Щодо переведення земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 з державної в комунальну власність, то суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Посилаючись на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою; при цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в разі, коли суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, в якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням наявних матеріалів справи та відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позовні вимоги Прокурора не підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішенням Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в повному обсязі.

3.2. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 3, 76- 79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статей 15, 16, 328, 373, 391 Цивільного кодексу України, статей 18- 20, 56, 57, 117, 122, 152, 173, пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Заступник керівника Київської обласної прокуратури стверджує про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах:

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інших, відповідно до яких, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18 (щодо обов`язку суду застосувати норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача);

- від 29.05.2018 у справі № 922/2222/17 (щодо делегування окремих повноважень органам місцевого самоврядування до моменту розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці).

3.3. Міністерство юстиції України у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 залишити без змін. Міністерство юстиції України зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, та вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

3.4. Приватне акціонерне товариство "Домобудівельний комбінат № 1" (далі - ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1") звернулося 25.09.2024 до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури.

Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 911/3553/20 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.09.2024. Проте ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" подало відзив на касаційну скаргу через систему "Електронний суд" 25.09.2024, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив ПрАТ "Домобудівельний комбінат № 1" має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 18.03.1996 серії ІІ-КВ № 001538, виданим Гостомельською селищною радою народних депутатів, землекористувачем земельної ділянки 19,6 га є Бучанська виправна колонія № 85, якій у постійне користування надано землю спеціального призначення.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що, розглянувши заяву начальника Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області про згоду на зміну цільового призначення частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Бучанської виправної колонії № 85, Гостомельська селищна рада Київської області прийняла рішення від 21.02.2008 № 701-27-V "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки", яким надала дозвіл Бучанській виправній колонії № 85 на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3, для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи з обов`язковим врахуванням під час проектування системи теплопостачання, підключення до системи будинків 13, 15, розташованих за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Мирна.

4.3. Згідно з рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 25.09.2008 № 872-33-V "Про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки Бучанській виправній колонії № 85" затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки Бучанській виправній колонії № 85 для будівництва жилих будинків для службового житла персоналу установи загальною площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3; надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва жилих будинків для службового житла персоналу установи площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3, за рахунок земель Бучанської виправної колонії № 85.

4.4. Відповідно до рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.04.2011 № 146-06-VІ "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85" затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області в селищі Гостомелі на вул. Мирній, 3 для будівництва жилих будинків для службового житла персоналу установи. Вирішено вилучити з акта постійного користування, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 11 від 18.03.1996 земельну ділянку площею 2,8042 га для будівництва жилих будинків для службового житла персоналу установи. Надано дозвіл на виготовлення акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га Бучанській виправній колонії № 85 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області в селищі Гостомелі на вул. Мирній, 3 для будівництва жилих будинків для службового житла персоналу установи.

4.5. На підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.04.2011 № 146 Бучанській виправній колонії № 85 Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області видано Державний акт від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га, яка розташована за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Мирна, 3, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

4.6. 15.02.2019 державний реєстратор прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" прийняв рішення № 45549942 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована в смт. Гостомелі на вул. Мирній, 3; сформував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.02.2019 № 156454826, згідно з яким власником земельної ділянки площею 2,8042 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована в смт. Гостомелі вул. Мирна, 3, є Гостомельська селищна рада, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, форма власності земельної ділянки - комунальна.

4.7. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.09.2018 № 139327882 власником земельної ділянки площею 16,6958 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0178, що розташована в смт. Гостомелі на вул. Мирній, 3, є Гостомельська селищна рада, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та постійної діяльності інших, створених відповідно до законів України, військових формувань, форма власності земельної ділянки - державна.

4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсними рішення та державного акта на право постійного користування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV та Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 з виправлення права власності на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням прав Гостомельської селищної ради на цю земельну ділянку, повернення спірної земельної ділянки у власність держави в особі Київської ОДА.

5.4. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV прийняте всупереч вимогам закону, оскільки Гостомельська селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності. Право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, на думку Прокурора, належить виключно Київській ОДА. Проте Прокурор зауважував, що Київська ОДА рішень щодо спірної земельної ділянки на користь ДУ "Бучанська виправна колонія (№ 85)" не приймала. Тому, за твердженням Прокурора, рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV та виданий на його підставі Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 є неправомірними та повинні бути визнані недійсними, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним та підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність в особі Київської ОДА.

5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

5.6. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.7. Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

5.8. У пунктах "а"-"в" статті 12 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV), визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

5.9. Частинами 1, 3, 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належить передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

5.10. Згідно із частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

5.11. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 9 статті 123 Земельного кодексу України).

5.12. Пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу 3 цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

5.13. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, згідно з пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України до моменту розмежування земель державної та комунальної власності сільська, селищна, міська рада була повноважна розпоряджатися нерозмежованою землею в межах населеного пункту. Право розпорядження нерозмежованою землею поза межами населеного пункту належало органам виконавчої влади.

5.14. Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, встановив, що матеріали справи не містять доказів розмежування станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (від 21.04.2011 № 146-06-VІ) земель державної та комунальної власності в межах смт. Гостомеля Київської області, в тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 на території смт. Гостомеля Київської області; матеріали справи також не містять доказів щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Київською ОДА. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що Гостомельська селищна рада мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, в тому числі шляхом прийняття рішення від 21.04.2011 № 146-06-VІ. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що твердження Прокурора про те, що вказаними земельними ділянками мала розпоряджатися Київська ОДА не відповідає дійсності та спростовується наявними матеріалами справи, тому зазначив, що позовні вимоги Прокурора в частині визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV задоволенню не підлягають, оскільки селищна рада діяла в межах повноважень, наданих їй законом.

5.15. Колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

5.16. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

5.17. Крім того, колегія суддів установила, що останню правову позицію в питанні розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

5.18. Посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності, суд апеляційної інстанції зазначив, що в цій справі земельна ділянка, хоч і не належить до земель лісогосподарського призначення, проте також перебувала в державній власності, тому виснував що за аналогією до правовідносин у цій справі можна застосувати вказану позицію Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції встановив, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" прийнято оскаржуване рішення від 15.02.2019 № 45549942 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована в смт. Гостомелі на вул. Мирній, 3. Також державним реєстратором сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.02.2019 № 156454826, згідно з яким власником земельної ділянки площею 2,8042 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована в смт. Гостомелі, вул. Мирна, 3, є Гостомельська селищна рада, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, форма власності земельної ділянки - комунальна.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора, пред`явлені відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Щодо переведення земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 з державної в комунальну власність, то суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Посилаючись на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою; при цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в разі, коли суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, в якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням наявних матеріалів справи та відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позовні вимоги Прокурора не підлягають задоволенню.

5.19. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заступник керівника Київської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.20. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.23. Заступник керівника Київської обласної прокуратури в касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), та неправильне застосування норм матеріального права (статей 15, 16, 328, 373, 391 Цивільного кодексу України, статей 18- 20, 56, 57, 117, 122, 152, 173, пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

5.24. За твердженням скаржника, Київською ОДА як уповноваженим органом на розпорядження земельною ділянкою, що перебувала в постійному користуванні ДУ "Бучанська виправна колонія № 85", але залишалася у власності держави, рішення щодо вилучення, зміни цільового призначення та подальшої реєстрації права комунальної власності на неї не приймалися.

Як зазначає заступник керівника Київської обласної прокуратури, ураховуючи те, що вилучення земельної ділянки з постійного користування відбулося, на його думку, неуповноваженим органом поза волею власника, таке вилучення не може свідчити про позбавлення держави її права володіння спірною земельною ділянкою. Тому, на думку скаржника, за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є вимога про усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не вимога про витребування такої ділянки від фактичного володільця.

5.25. При цьому скаржник посилається на те, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц сформульовано правову позицію, відповідно до якої право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів установила, що у зазначених заступником керівника Київської обласної прокуратури постановах Верховний Суд наводив висновок про необхідність застосування ефективного способу захисту цивільного права, який належить застосовувати при вирішенні господарських спорів. Водночас колегія суддів установила, що в оскаржуваній постанові у справі № 911/3553/20 суд апеляційної інстанції послався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, відповідно до яких, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Суд апеляційної інстанції мотивував оскаржувану постанову з урахуванням наведеної правової позиції, і висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. Тому доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними.

5.26. Заступник керівника Київської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що вилучення земельної ділянки з постійного користування відбулося неуповноваженим органом поза волею власника, таке вилучення не може свідчити про позбавлення держави її права володіння спірною земельною ділянкою, тому позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки. Скаржник також вважає, що у будь-якому випадку порушене право держави не могло залишитися незахищеним. При цьому заступник керівника Київської обласної прокуратури зазначає, що в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інших викладено висновки, відповідно до яких згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

5.27. Колегія суддів зазначає, що скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що в постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18 викладено висновки про обов`язковість суду застосувати норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

5.28. Так, заступник керівника Київської обласної прокуратури зауважує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок:

"11.12. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально".

5.29. Скаржник у касаційній скарзі посилається також на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц:

"Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частини першої статті 2 ЦПК України в чинній редакції, що також була чинною на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом статті 13 ЦПК України мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.

Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.

Відмовою в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлено обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя".

5.30. Колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку:

"Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у справі".

5.31. У постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку:

"Таким чином, у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача".

5.32. Заступник керівника Київської обласної прокуратури також зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 сформульовано такий висновок:

"6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні".

5.33. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, враховує, що у постанові від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 Верховний Суд зазначив про те, що принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

5.34. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 11.07.2024 у справі № 916/2946/21(916/5207/23).

Тому доводи скаржника про незастосування судом апеляційної інстанції принципу jura novit curia та неврахування зазначених висновків Верховного Суду є необгрунтованими.

5.35. За твердженням заступника керівника Київської обласної прокуратури у Гостомельської селищної ради були відсутні повноваження розпоряджатися спірною земельною ділянкою. При цьому скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/2222/17, стосовно делегування окремих повноважень органам місцевого самоврядування до моменту розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5.36. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/2222/17 позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення В`язівської сільської ради прийняті всупереч вимогам статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статті 51 Водного кодексу України, а саме за відсутності в органу місцевого самоврядування відповідних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Водночас господарськими судами першої та другої інстанцій у справі № 922/2222/17 було встановлено, що при прийнятті рішення В`язівською сільською радою не відбулося розмежування земель державної та комунальної власності, спірна земельна ділянка розташована на території В`язівської сільської ради, тому суди зазначили про наявність у В`язівської сільської ради повноважень на прийняття рішення та його відповідність вимогам законодавства. Верховний Суд у справі № 922/2222/17 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення В`язівської сільської ради, та про відмову в позові в іншій частині.

У справі № 911/3553/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів розмежування станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (від 21.04.2011 № 146-06-VІ) земель державної та комунальної власності в межах смт. Гостомеля Київської області, в тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 на території смт. Гостомеля Київської області; також не містять доказів щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Київською ОДА. Тому висновки, викладені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/2222/17, на яку посилається скаржник.

5.37. За таких обставин доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

5.38. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора, оскільки позовні вимоги Прокурора, пред`явлені на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.

5.39. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 у справі № 911/3553/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак